• рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат – частина доходу
нафтодобувних підприємств;
• збір за використання радіочастотного ресурсу;
• збір за забруднення навколишнього природного середовища (як специфічна форма
ренти щодо використання асиміляційного потенціалу цього середовища.
Слід додати, що Законом України «Про курорти» передбачається плата за спеціальне
використання природних лікувальних ресурсів. Науковцями розроблено низку пропозицій,
які стосуються запровадження різних видів зборів і платежів як місцевого, так і
загальнодержавного рівнів та створення на цій основі цільових фондів (джерел фінансування
природоохоронних заходів) [3, с. 25-26]. Відповідні пропозиції містять Закони України «Про
землі рекреаційного і оздоровчого призначення. Певні механізми диференційного підходу до
оцінки рекреаційно-туристичних ресурсів (лікувально-оздоровчих місцевостей, природних
лікувальних ресурсів) встановлюються Законом України «Про курорти». Передбачається
виділення категорій особливо цінних та унікальних природних ресурсів, що мають обмежене
поширення, а також загальнопоширених природних лікувальних ресурсів. У складі курортів
як природних територій виділяються курорти загальнодержавного та місцевого значення, що
створює передумови застосування рентної методології до встановлення системи їх платного
використання.
В стратегічному вимірі, створення системи платежів за користування природними
ресурсами та при забрудненні навколишнього природного середовища (екоресурсних
платежів) може розглядатися як шлях до створення джерела фінансування природоохоронної
діяльності, яке було б незалежним від державного бюджету.
Міжнародний досвіт свідчить про результативність створення джерела фінансування
природоохоронної діяльності на основі системи платежів за користування природними
ресурсами та за забруднення природного середовища (екоресурних платежів). Такий
механізм не залежить від бюджетного фінансування. Аналізуючи його функціонування в
192
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Україні слід зазначити, що оподаткування природних ресурсів не ідентифікується з
екопотребами. Цей стан зумовлює відсутність концентрації фінансів в бюджеті та спричиняє
відомчі претензії до зазначених коштів. Внаслідок знищується фінансова основа екологічної
спрямованості використання рентних платежів.
Дефіцитність екоресурсних надходжень робить проблематичним проведення
ефективної політики екологізації. Наукові проблеми реформування системи екоресурсних
платежів потребують використання набутого вітчизняного, європейського та світового
досвіту.
Під організаційно-економічним механізмом рекреаційно-туристичного
природокористування слід розуміти певну сукупність форм та методів організації
суспільного природокористування в цілях оздоровлення населення, використовуючи
економічні важелі регулювання. Розробка та впровадження такого механізму потребує
наступне:
• вибору пріоритетів рекреаційно-туристичного природокористування в регіоні;
• визначення інструментів формування та реалізації регіональної політики розвитку
природокористування;
• формування фонду оздоровчих територій як складової системи управління
використанням ресурсів;
• створення програм розвитку природно-рекреаційного потенціалу регіону.
Основу структурної перебудови рекреаційно-туристичного природокористування
складає вибір інструментарію формування та реалізації регіональної стратегії еколого-
економічного розвитку. На нашу думку, ефективними інструментами впровадження змін в
процесі використання природно-рекреаційних ресурсів є наступні:
• виявлення територій з цінними оздоровчими властивостями;
• надання їм статусу об’єктів природно-заповідного фонду;
• впровадження практики залучення об’єктів природно-заповідного фонду до
оздоровчого використання з дотриманням норм антропогенного навантаження;
• удосконалення системи штрафних санкцій за порушення режиму
природокористування;
• формування ринку оздоровчих територій;
• екологічне ліцензування суб’єктів господарської діяльності.
Більшості країн світу притаманне використання економічних важелів регулювання у
сфері природокористування [6, с. 108-126]. Так ринки природно-рекреаційних ресурсів
сформувалися одним із двох способів:
• поступовим та тривалим утвердженням ринкових відносин в усіх сферах
природокористування з розвитком капіталістичного устрою;
• швидким, директивним формуванням цього ринку при радикальному перегляді
законодавства, роздержавленні та приватизації частини природних ресурсів.
Досвіт їх формування передбачає такі основні умови:
• велику кількість учасників процесу, для збільшення конкуренції;
• розвинене антимонопольне законодавство;
• мобільність ресурсів;
• наявність та достатність інформації про товари, ресурси та ціни на них;
• відсутність ринкових бар’єрів;
• інституційне забезпечення ринкової економіки та основних елементів ринкової
інфраструктури.
Ринковий механізм не допускає зниження вартості природних ресурсів. При цьому
забезпечуються такі переваги як прискорення процесів укладання угод, підтримання
рівноважного стану, мобільності, здатності до пошуку компромісів.
Територіальна структура регіональної рекреаційно-туристичної системи
характеризується різними формами просторового розміщення природних ресурсів. Елементи
цієї структури РРТС складаються з природно-рекреаційних комплексів, об’єктів природно-
193
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
заповідного фонду, які можуть бути використаними для відпочинку населення, території з
цінними оздоровчими властивостями та рекреаційно-туристичні центри. З врахуванням
особливостей структури кожного елементу їх можливо розділити на прості та інтегральні.
Природно-рекреаційні комплекси – це територіальні об’єднання оздоровчих територій,
пов’язаних між собою комплексним використанням. Підвищення ефективності рекреаційно-
туристичного природокористування слід пов’язувати з розвитком саме таких форм.
Теоретичні основи природного комплексоутворення передбачають введення
класифікації ресурсів на міждержавні, державні, районні та місцевого значення [5, с. 123-
130]. Статус ресурсів міждержавного значення надається при умові їх впливу на формування
міжрайонної спеціалізації та має значну комплексоутворюючу роль. Ефективність
використання одиниці ресурсу перевищує середньо державні показники. Ранг державного
значення передбачає участь природно-ресурсного потенціалу на територіальний поділ праці,
але вплив на міжрайонну інтеграцію незначний. Рівень ефективності використання
природних ресурсів складає ¾ від загальнодержавного. Приналежність до природних
ресурсів районного значення означає, що вони не беруть участі в міжрайонному поділі праці,
але сприяють розвитку місцевих територіальних комплексів та систем. Економічна оцінка їх
використання більше від ½ середньо державного показника. Природні ресурси місцевого
значення характеризуються рівнем ефективності використання нижче ніж ½ від середньо
державного.
Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду передбачає врахування особливо
цінних оздоровчих властивостей, та фіксується загальнодержавним статусом. Але
ефективність використання рекреаційно-туристичних ресурсів пов’язана з рівнем
віддаленості до рекреаційно-туристичних центрів, як місць концентрації туристів та міського
населення території. В таблиці 1 надана віддаленість природно-рекреаційних комплексів до
оздоровчих центрів.
Таблиця 1
Доступність природно-рекреаційних комплексів до рекреаційно-туристичних центрів в
Чернігівській області
Кількість природно-
рекреаційних комплексів в
зоні доступності
Кількість місць відпочинку
в природно-рекреаційних
комплексах в зоні
доступності
Назва
рекреаційно-
туристичного
центру
до 70 км більше 70 км до 70 км більше 70 км
Кількість
місць в
засобах
розміщення
Новгород-
Сіверський
5 0 42500 185
Чернігів 20 1 274000 3000 1520
Батурин 5 1 85000 12000 130
Ніжин 2 0 6000 0 191
Прилуки 6 0 59000 0 69
Проведення аналізу територіальної структури регіональної рекреаційно-туристичної
системи потребує обгрунтування рівнів доступності природно-рекреаційних комплексів.
Враховуючі відсутність засобів розміщення на територіях природно-рекреаційних
комплексів, їх віддаленість повинна відповідати вимогам до короткочасного відпочинку.
Такий вид оздоровлення потребує знаходження природних ресурсів в зоні, яка не перевищує
затрати часу на переїзд до 0,75 годин, чи відстані до 70 кілометрів [4, с. 5].
Стратегія розвитку природно-рекреаційних комплексів, які не відповідають цим
вимогам, повинна враховувати необхідність створення об’єктів розміщення туристів чи
формування додаткових оздоровчих вузлів в населених пунктах. Розвиток рекреаційно-
туристичних вузлів збільшить показник доступності природно-рекреаційних комплексів.
Висновки. Практичний організації рекреаційно-туристичної діяльності свідчить про
194
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
необхідність державного регулювання процесами розвитку. Впровадження регулюючих
механізмів природокористування забезпечить підвищення конкурентоспроможності
оздоровчих послуг та збереження природного середовища.
Необхідною умовою реалізації інновацій в рекреаційно-туристичному
природокористуванні є розробка та впровадження регіональної програми розвитку
природно-рекреаційного потенціалу. Її теоретичне обгрунутвання повинно базуватися на
порівняльному аналізі компонентів регіональної рекреаційно-туристичної системи, що
потребує подальших наукових досліджень.
Список використаних джерел
1. Герасимчук З.В., Коленда Н.В., Черчик Л.М. Регіональна політика розвитку
природокористування: механізми формування та реалізації / Луцький держ. техніч. ун-т. –
Луцьк: Надстир’я, 2007. – 172 с.
2. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоротов О.С.,
Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку Укураїни. – Київ, РВПС
України, 1999. – 716 с.
3. Данилишин Б.М., Міщенко В.С. Рентна політика в Україні. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА»,
2004. – 68 с.
4. Рекреационные системы. Под ред. Н.С. Мироненко, М. Бочарова. – М.: Изд-во МГУ,
1986. – 136 с.
5. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. У 2-х частинах.
Підручник. – К. ВД «К.-М. Академія» - Чернівці: Зелена Букавина, 1999. – 568 с.
6. Черчик Л.М. Формування ринкових відносин у рекреаційному природокористуванні.
Монографія. – Луцьк: ЛДТУ, 2006. – 352 с.
УДК 159.9:338
І. В. БУЯН
ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
В статті аналізується взаємозалежність та взаємодія людини та економіки,
людських властивостей та економічних форм їх відображення.
Актуальність теми. Людський чинник – основний економічний ресурс, фактор
виробництва. Саме людина приводить в рух елементи капіталу та природних ресурсів.
Вдосконалення економічних форм регулювання поведінки людини в системі
господарювання є важливішою формою зростання ефективності діяльності.
Аналіз досліджень. Автор проаналізував теоретичні думки, ідеї, положення з приводу
суті людини, її потреб, взаємозалежності праці та заробітної плати філософів, соціологів,
економістів давнього та сучасного періодів.
Виклад основного матеріалу. Ні держава, ані підприємці не являють собою якихось
благодійників стосовно працівника. Тільки людина, завдяки своїм природним та набутим
властивостям самостійно, в межах існуючих і діючих соціальних та економічних інститутів,
вибудовує свій соціально-економічний статус. Значущість людини в економічній системі
визначається не лише тим, що особа своєю працею створює частинку суспільної доданої
вартості, але й тим, що саме ця конкретна особа, здійснюючи процес праці, одночасно
виконує другу важливу виробничу функцію - залучає у сферу виробництва природні сили,
процеси, матеріально-енергетичні ресурси, приводить у дію весь речовий виробничий
потенціал і тим самим забезпечує перетворення речових факторів виробництва в заново
195
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
створені матеріальні блага, постійно вдосконалює техніку, технологію, матеріально-
сировинні складові виробництва предметів і послуг. Отож тільки людина задіює знаряддя
праці і через процес їх зношення, виконання ними функції здійснення бажаних змін у
сировині чи предметах праці, переносить частку їх вартості в сукупну додану вартість.
Згідно із задумом, професійно-кваліфікаційними здібностями та процесом праці людини так
спрямовано змінюються форми і властивості сировини та предметів праці, що вони стають
здатними задовольнити потреби людей.
Якщо найманий працівник приводить в рух знаряддя та предмети праці, раціонально
використовує паливо, різні види енергії, то це означає, що він тим самим надає економічно
вагому послугу підприємцю, власнику засобів виробництва. Можливо, у зв’язку з цим
прийнятним було б поставити та обговорити в наукових колах питання про необхідність
формування доходу найманого працівника з двох частин: а) оплати витрат праці та б) плати
за надану підприємцю чи іншому власнику засобів виробництва послуги у формі
забезпечення їх економічного застосування та використання. У цьому контексті найбільш
загальними явищами і процесами, які визначають статус людини є:
А. Саме людина, а не природа чи хтось (щось) інший(е), є творцем економіки, її
інфраструктури, техніки, технології, сировинної, паливно-енергетичних складових,
інформаційної, організаційно-управлінської структур. Економіка – це форма адаптації
людини до властивостей та сил природи. Явища, предмети, сили природи людина
використовує і для створення та розвитку самої економіки, і для виробництва уже з
допомогою економічного довкілля потрібних товарів та послуг.
