працівника і функціональними вимогами робочого місця є головною технологічною
передумовою процесу праці та виробництва речей і послуг. Відсутність такої відповідності
або негативно позначиться на кількісних та якісних показниках виробництва, або робить цей
процес зовсім неможливим.
Взаємопов’язаними, але різними за своєю суттю, змістом, формовиявами, явищами
економічного життя є робоча сила (людський капітал) і праця. Робоча сила – це потенційна
здатність до праці, тоді як праця – процес витрачання робочої сили, її використання,
результатом чого і є життєві блага. Відтак робоча сила – передумова процесу праці, а праця –
ситуативна реалізація основної функції робочої сили. При цьому формування робочої сили
відбувається головним чином у період активного суспільного життя, коли людина є ще
непрацездатною, тоді як у процес праці кожний задіюється тільки у працездатному віці.
Очевидно, що праця як процес може здійснюватися лише у тому разі, коли людина
попередньо оволоділа знанням, нормами, вмінням, навичками, досвідом, усвідомила потребу
в праці, набула сумлінності та досягла ефективності діяльності.
Об’єктивно формується й існує залежність між працею людини та її статусом в
економічній системі. Більше того, праця у сферах виробництва речового багатства та послуг
стає основним критерієм, фундаментом, визначальним фактором статусу найманого
працівника. Непростими, глибинними є процеси формування залежності між працею і
статусом людини в економіці.
Основна причина диференціації статусу працівників економічного довкілля –
відмінності у праці, котра є неоднорідним явищем, має складну структуру. До основних
структурних складових праці належіть її вид і складність, співвідношення творчих та
механічних функцій, важкість, кількість, умови праці. Кожна із цих складових пред’являє до
працівника відповідні вимоги: вид праці вимагає від людини набуття професійних знань і
вмінь, складність праці – рівня кваліфікації, потреба у творчості – схильності до творення,
важкість праці – наявності у працівника природної та набутої фізичної сили, кількість праці
– сумлінного використання робочого часу і визначеної інтенсивності праці протягом
робочого дня, умови праці – відповідного стану здоров’я. Зрозуміло, що формує статус
людини не лише праця як загальне явище, а й кожна її складова, ті чи інші комбінації усіх
вищезазначених складових.
Вид праці – один із якісних її властивостей. Робоче місце обладнане особливими
знаряддями праці, наприклад, фрезерувальним чи токарним верстатом, специфічними
можуть бути предмети праці. Своєрідними є функції та операції, форми руху рук, ніг,
пальців тощо. Загалом вид праці визначає ґрунтовність оволодіння працівником професії.
Сам собою він не є тим елементом, відмінності в якому позначаються на диференціації у
заробітній платі. Працівник не отримує більшу чи меншу заробітну плату залежно від того,
що він обрав професію фрезерувальника чи токаря, викладача економічної теорії, фінансів чи
психології. Але вид праці найбільшою мірою кореспондує з такими важливими генетичними
властивостями людини, як схильність до певного фаху діяльності. І людина, котра обрала
той чи інший вид діяння, набуває статусу працівника відповідної професії.
Складність праці – одна із вкрай важливих якісних властивостей праці. Якщо вид праці
визначає те, яким чином і в якій послідовності здійснюється трудовий процес, то її
складність – наскільки просто чи складно оволодіти тим чи іншим виробничим циклом.
200
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Наприклад, у токарній діяльності, щоб пройти шлях від першого до шостого розряду
складності, потрібний період у десять-п’ятнадцять років. Складність праці на боці
працівника знаходить відображення у рівні його кваліфікації.
Творчість – це внутрішньо притаманні праці як процесу властивості, результатом вияву
яких є вдосконалення самого процесу праці, застосування більш раціональних його
прийомів, удосконалення техніки і технології, пошуки шляхів ефективнішого використання
устаткування, знарядь праці, економних витрат матеріалів, сировини, палива, різних видів
енергії, робочої сили, підвищення якості продукції. Важлива особливість творчості полягає в
тому, що працівник наперед не знає, скільки часу, праці, сил, енергії потрібно для того, щоб
був успішний пошук. А це означає, що творчість завжди пов’язана із ризиком, що тут
відсутня гарантія позитивного результату, а сам процес творення завжди супроводжується
досягненнями і розчаруваннями. У людини, яка здійснює творчу діяльність, індивідуальні
здібності, почуття і воля перебувають у максимально напруженому стані, котрий чергується
сумнівами і радощами.
Кількість праці визначається тривалістю робочого дня, що помножена на її
інтенсивність. При цьому в структурі складових риси праці, які формують статус людини в
економічній системі, значну роль відіграють також об’єктивно існуючі типи складної праці.
Зокрема, тип складності характеризується співвідношенням у ній значущих для виконання
роботи вмінь, норм і знань. Саме ці три структурних елементи змісту праці визначають, які
саме і якого рівня вміння, норми і знання повинен мати працівник, щоб належним чином
виконувати попередньо визначений цикл праці. Вміння – це здатність працівника якісно
виконувати ті чи інші трудові функції й операції. Їх реалізація в трудовому процесі
здійснюється шляхом певних фізичних рухів людського тіла та його органів – рук, пальців,
ніг, тулубу, голови, м’язів, легенів тощо. Вміння, автоматизуючись, переходять у навички і
передбачають дотримання норм як соціальних правил поведінки і стандартів діяльності.
Знання походять від мозку, духу, свідомості. Вони є наслідком пізнання знарядь та предметів
праці, технології її здійснення, якісних характеристик продукту, що виробляється за певними
нормами та еталонами.
Співвідношення у змісті праці процесів, які вимагають від працівника знань, норм і
вміння, є досить різноманітним. Тому, залежно від того, яку роль у здійснені процесу праці
відіграють фізичні навички, вміння, з одного боку, і норми та знання – з іншого, всі види
праці доречно поєднати у групи, кожна з яких являє собою відповідний тип складності
праці.
Перший тип складності – праця, оволодіння якою вимагає від робітника головним
чином фізичних навичок і певних зрозумілих норм. Знання тут відіграють незначну роль.
Так, скажімо, ручна фізична праця теж може бути як простою, так і дуже складною.
Специфіка її полягає в тому, що тут людина прикладає свої зусилля і зосереджує увагу в
площині придбання навичок руху рук, ніг, пальців, тіла загалом. Оволодіння високого рівня
складності ручної праці вимагає багато часу і зусиль для набуття умінь, навичок,
майстерності. Більшість видів ручної праці відносяться до простих, проте окремі з них є
надскладними.
Другий тип складності – праця, у якій фізичні вміння і навички поєднуються у більш-
менш пропорційному співвідношенні із знаннями. Цей тип складності характерний головним
чином для механізованої праці. Тут працівник повинен знати будову машини, механіку,
фізику, електротехніку, геометрію, різні системи контрольно-вимірювальних пристроїв. Але
у цій сфері важлива роль належить також умінням і навичкам застосовувати машини і
механізми, забезпечувати належний режим їх роботи.
Третій тип складності – праця, головна роль у якій належить знанням. Це праця з
наладки, монтажу різних видів устаткування, механізмів, приладів, контролю за роботою
різних приладів, автоматичних ліній, складних процесів ремонту. Тут велика частка ручної
праці, однак знання або переважають, або є значущими на певних етапах роботи.
Четвертий тип складності – творчість, котра здійснюється раціоналізаторами,
201
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
винахідниками, науковцями, викладачами, художниками, письменниками та іншими
фахівцями.
Складність праці характеризується не лише співвідношенням процесів, які формують
потребу в уміннях, нормах і знаннях, а й рівнем складності виконуваних трудових функцій.
Залежно від цього праця й розподіляється на просту і складну. В найзагальнішому вигляді
складну працю можна визначити як неодноразово помножену просту. Працівники, котрі
оволоділи працею певного рівня складності, розмежовуються на групи за розрядами. Це
процес, який відбувається згідно із принципами та вимогами особливого, об’єктивно
діючого, кваліфікаційного суспільного поділу праці. Причому розряди можуть мати той чи
інший діапазон, наприклад, 1–6-й чи 1–10-й розряди.
Окремий рівень складності праці формується знаряддями праці та складністю
продукту, що виробляється. Токарний і фрезерний верстати, ковальський прес, молот та інші
знаряддя праці забезпечують можливість виконувати роботу, яка кваліфікується 1–6
розрядами; пневматичні молотки і зубила для обрубки – 1–3 розрядами; електро- й автовізки,
брикетні преси, гайконарізні автомати – 1–2 розрядами; колун, ручна пилка – не вище
першого розряду. Різні знаряддя вимагають також праці неоднакової складності для свого
ремонту, наладки і підналадки. Роботою 3-го розряду є наладка свердлових верстатів,
різально-нарізних та інших знарядь. Наладка верстатів нового типу для обробки особливо
складних деталей є вже роботою 6 розряду.
За допомогою одних і тих же знарядь, залежності від складності продукту, виконується
проста і складна праця. Токар на токарному верстаті може виготовляти болти, гвинти, гайки і
воднораз колінчаті вали з трьома і більше колонами. В першому випадку виконується робота
1 розряду, в другому – 6.
На кожному етапі розвитку економіки формується, відповідно до рівня розвитку
техніки і технології, сукупна народногосподарська структура праці, знову ж залежно від
рівня її складності. Свого часу статистика показувала, що для безперервного функціонування
промислового виробництва Україні потрібно було витрачати: 10,5% людиноднів працівників
1 розряду кваліфікації, 17,5% – 2, 23% – 3, 19,1% – 4, 14,7% – 5, 10,4% – 6, 3,4% – 7, 1,1% –
8, 0,2% – 9 і 0,1% – 10 розряду. Об’єктивно існувала відповідна диференціація в рівнях
заробітної плати. Звичайно, в цю шкалу відмінностей у заробітній платі систематично
вносили поправки, зважаючи на кількість витраченої праці, її важкість і зовнішні умови
праці.
Відповідно до наявності відмінностей у складності праці, до впливу чинного
кваліфікаційного поділу праці за критерієм складності, формуються прошарки працівників за
рівнями кваліфікації. Тим самим визначається і їхній статус в економічній системі. І якщо
потреби вказують на важливість взаємодії людини й економіки, то здатність до праці і сам
процес праці – це ті фактори на боці людини, котрі підтверджують, що людина свого часу
набула професію та кваліфікацію і здатна, здійснюючи процес праці й долучаючись до
певного виробництва, створювати й одночасно привласнювати свою частку суспільного
багатства. І далі, якщо потреби людини є тією в ній константою (тобто сформованою
внутрішньогенетичним і набутим з допомогою соціального досвіду, що зумовлює абсолютну
матеріальну і духовну її залежність від природи, економіки, суспільства), то здатність до
праці і сам процес праці та його результат, як вияв знову ж таки природних і набутих
властивостей, є дієвою, достатньою, ефективною і впевненою відповіддю людини на цю
залежність, способом і формою її подолання. Саме реальна взаємодія людини з природою,
головно через створену нею економічну систему, надає людині умовної незалежності.
Потреби людини, з одного боку, здібності до праці і сам процес праці – з іншого, є тими
основними властивостями і діями людини, яким належить провідна роль у формуванні
статусу людини в економічній системі. Через процес праці і, відповідно, процес виробництва
товарів та послуг, створення своєї частки багатства, особа притупляє свою залежність від
природи та економіки, досягаючи в такий спосіб незалежності. Вочевидь залежність і
досягнення незалежності постійно трансформуються, відтворюються, переходять одна в
202
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
одну.
Природно-технологічного характеру залежності між засобами виробництва,
сформованими на їх основі робочими місцями, вищезазначеними відмінностями у змісті
праці, особливостями у фізичних та духовних здібностях працівників, підтверджують, що: 1)
основу структури працівників за рівнем їхньої освіти, кваліфікації, професійних знань, норм
і вмінь (людського капіталу) треба шукати не в самих людях, їхній поведінці, а у структурі
вимог до якісної праці робочих місць; 2) позитивні зрушення у професійно-кваліфікаційному
рівні сукупної робочої сили можуть бути забезпечені за умови відповідних змін у структурі
робочих місць на основі науково-технічного й технологічного розвитку (прогресу).
Створення і розвиток економіки людиною, постійне її опертя на складові чи важелі
економіки відбувалося таким чином, що паралельно здійснювалися соціальні процеси поділу
суспільства на верстви працеємців і працедавців, керівників і виконавців, продавців і
покупців, кредиторів і боржників, працівників певних професій та відповідних рівнів
кваліфікації, сімей з тим чи іншим рівнем прибутку. Причому одним із зовнішніх чинників
стосовно людини є заробітна плата. Робочі місця, а відтак зміст праці, одночасно
ранжирують працівників згідно з відмінностями у видах та складності праці і визначають
основи диференціації заробітної плати. Остання постає як економічна форма праці. Їй
належить головна роль у формуванні соціального взагалі та економічного зокрема статусу
людини. У розгортанні цього процесу “беруть участь” як чинники суті заробітної плати, так і
фактори її рівня. Так, залежно від того, якого рівня вміння, норми і знання має працівник, він
посідає те чи інше місце у розподіленій за певними рангами сфері праці. Отож об’єктивно
відбувається процес ранжування праці на відокремлені її складові згідно з критеріями її
значущості, складності виконання, а у підсумку – ступеня її важливості (хоча, звичайно,
кожна ділянка сукупної праці є вагомою), у тому числі й задля відповідної диференціації
заробітної плати.
Світова економічна думка багата на розмаїття визначень суті заробітної плати. Зокрема,
В. Петті висловив ідею, що заробітна плата є ціною праці. К. Маркс вважав, що заробітна
плата – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Видатний український економіст
М.І. Туган-Барановський розробив теорію соціально зорієнтованої заробітної плати, згідно з
якою її обсяг визначається певною, створеною працівником, частиною обсягу загального
суспільного продукту; і якщо заробітна плата й має обмеження, то не з боку вартості робочої
сили, а залежно від внеску осіб найманої праці в цілісний суспільний продукт. За теорією
“трьох факторів виробництва” Ж.Б. Сея заробітна плата – це функція праці, тобто одного із
факторів виробництва; вона становить прибуток за втілену працю і є грошовим виразом
частини вартості продукту. Л. Вальрас та А. Маршалл переконані, що суть заробітної плати
не в тому, що вона є економічною формою витрат праці чи вартості робочої сили, а в тому,
що утверджується як економічна форма корисності послуг праці, як мірило корисності праці.
Отже, суть заробітної плати можна визначити такою формулою: заробітна плата – це
форма доходу на фактор праці, обсяг якого формується у процесі розподілу валового
внутрішнього продукту. Вона діє як економічна форма трансформації відмінностей у праці у
системі диференціації самої зарплати, доходів працівників. Щоб на практиці здійснювати
цей процес трансформації застосовуються різні форми і системи заробітної плати, механізми
її нормування, тарифікації, компенсації шкідливих для здоров’я умов праці тощо.
Алгоритм формування відмінностей у праці, професійно-кваліфікаційній структурі
працівників, їх трансформації у систему диференційованої заробітної плати завершується на
соціальному рівні виникненням прошарків різного економічного статусу. Учасники
суспільної праці розмежовуються на працівників з низьким, середнім та високим рівнем
доходу (достатку). А цим фактором визначаються і можливості споживання, оплати послуг,
