Б. Людина, завдяки наявності в ній природних (генетичних) і набутих фізичних та
духовних, професійно-кваліфікаційних властивостей є єдиним джерелом процесу праці, а
отже і рушійною силою створення та розвитку економіки, виробником матеріальних благ,
товарів та послуг. Саме людина, через здійснюваний нею процес праці, переорієнтовує чи
перевтілює родючість земель, відповідні властивості рослин, домашніх тварин; рибні запаси
річок, озер, морів, океанів; корисні копалини, паливно-енергетичні ресурси; виробничі
приміщення, техніко-технологічні засоби; сировину, матеріали, інструменти тощо в
споживчі вартості (корисності) як матеріальні складові ВВП, національного багатства. В
заново створених людською працею споживчих вартостях (корисностях), використаними та
витраченими на їх виробництво речовими факторами втілюється субстанція вартості
(цінності). До того ж споживчі вартості (корисності) виготовляють таких видів, в такій
кількості і такої якості, що всі ці параметри знаходяться у відповідності з попитом як
економічною формою потреби. Ринкова система обміну через основні елементи ринкового
механізму (ціну, попит, пропозицію, конкуренцію) поєднують вироблені споживчі вартості
(корисності), послуги та платежеспроможні в них потреби.
Звісно, що всі ці продуктивні процеси людина здійснює в економічній системі,
реалізуючи відповідні свої здібності (знання, вміння, риси характеру) та властивості,
витрачаючи в економічній сфері значну частину свого життя, фізичну енергію, перебуваючи
в стані глибоких переживань, позитивних і негативних почуттів та емоцій.
Далі спробуємо з’ясувати, які саме в якому віці та в яких сферах знаходяться чинники,
що формують та визначають статус людини в економічній системі. Щонайперше
підкреслимо, що існує природного (біологічного) характеру причина, згідно з якою
об’єктивно виділяються три основні періоди життя людини: 1) від дня народження і до
дня входження у сферу економіки як найманого працівника; 2) працездатного віку і,
відповідно, трудової діяльності і 3) пенсійний вік. У кожному з цих періодів людина,
безумовно, набуває особливого статусу. Так, перший період треба визначити як етап
соціального старту, протягом якого, закладаються фундаментальні основи життя і розвитку
кожної людини. Тому він є найвідповідальнішим. Саме упродовж цього періоду формуються
ті духовні і фізичні властивості особи, від суті, змісту і характеру яких практично залежить її
доля, можливості розвитку, професійно-кваліфікаційна кар’єра, наступна якість життя. У цей
час: а) формуються всі складові духовності людини, її свідомість, світогляд, моральні
196
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
принципи, цільові встановлення, загальна спрямованість життя, вольові риси, прагнення
отримати вигоду від своєї діяльності, ставлення до праці, інших людей, властивості
сумлінності і відповідальності; б) набуваються загальні та професійно-кваліфікаційні знання,
відповідні чи не відповідні існуючим вимогам робочих місць; в) формується рівень
фізичного розвитку, що визначає здатність виконувати роботу тієї чи іншої важкості,
набувається професійно кваліфікаційне вміння; г) формуються риси, відповідно до яких
людина стає здатною чи не здатною до творчості.
Отже, стартовий період життя і творчості людини характеризується важливими
особливостями, які, безумовно, треба враховувати соціальним інститутам, причетним до
формування економічного людського ресурсу країни. Мовиться про такі особливості:
1) у період від народження до працездатного віку молода людина стає суб’єктом
діяльності, має статус утриманця, що економічного погляду означає наступне: кошти для її
життя і розвитку надаються батьком, матір’ю, державою;
2) людина знаходиться на такій стадії свого життя, коли основними формувачами її
свідомості є члени сім'ї, родичі, друзі, суб’єкти дитячих закладів, шкіл, коледжів, вищих
навчальних закладів, влади, а відтак підручники, книги, телевізійні і радіопередачі, преса та
інші джерела інформації; генетичні здібності поступово нарощуються набутими,
отриманими від процесів праці, навчання, спілкування з природою та іншими
індивідуальними та груповими суб’єктами;
3) природним є розрив між важливістю і складністю завдань, котрі кожній людині у цей
період життя треба виконати, щоб підготувати себе до впевненого входження в усі сфери
взаємодії з економікою і, з одного боку, суспільними умовами, заходами, силами, що
забезпечують сприйняття, усвідомлення важливості цих завдань, активізують зусилля щодо
їх здійснення та, з іншого – існуючими біологічними, фізичними та фізіологічними
властивостями людини на дитячому, підлітковому та юнацькому вікових проміжках життя.
Об’єктивними, головно біогенетичними, причинами зумовлена наявність великого
онтогенетичного інтервалу між здатністю людини в дитячому віці приймати доленосні
рішення про те, “ким їй бути”, і спроможністю мобілізувати зусилля на важку довготривалу
діяльність задля придбання усіх здібностей та властивостей, потрібних для ефективної
взаємодії зі сферою економіки. 95% усієї достовірної інформації про людину науковці
отримали в останні 10–15 років. Доведено, що в ранньому дитячому віці відбувається
інтенсивний процес швидкого розмноження мозкових клітинок, зростання мозку та голови.
Він значно випереджає процеси формування усіх інших органів людського тіла і душі.
Диспропорція зазначених процесів закономірно призводить до того, що у п’ятирічному віці
“маса тіла і духу” людини знаходяться лише на початковій стадії свого становлення, тоді як
маса її головного мозку досягає 95% його маси дорослого.
Керуючись “фактором 95%”, науковці дійшли висновку, що можна раніше, ніж у
минулому, розпочинати навчання дітей у школі і в такий спосіб інтенсифікувати їх розвиток,
зокрема, шляхом наповнення шкільних підручників матеріалами високого рівня складності
та застосування університетських методів викладання.
Здавалося б, що “фактор 95%” дає підстави сподіватися, що дитина уже в п’ятирічному
віці здатна усвідомити майбутні вимоги до неї економічної системи і повсякденно
керуватися ними у життєдіяльності. Але з’ясувалося, що, по-перше, у період підліткового
“мозкового стрибка” відбувається глибока перебудова окремих мозкових структур і, по-
друге, у ранньому дитячому віці мозок є частково дисфункціональним. Тому проблема
знаходиться не лише у “факторі 95%”. Наступник у 5, 10, 15 років – це істотно інші людські
особини.
Зрозуміло, дитині дуже важко усвідомити ступінь своєї відповідальності перед своїм
майбутнім, осмислити, що саме у цьому віці вона має докласти значні зусилля, щоб
сформувати духовні та фізичні здібності, які їй стануть у нагоді лише через багато років. Не
дуже бентежить її і те, що через кілька років вона втратить статус утриманця і набуде
статусу людини, котра повинна забезпечити засобами існування, життя і розвитку не тільки
197
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
себе, а й членів сім’ї. Адже на цьому етапі життя вона здебільшого більш-менш забезпечена
житлом, харчами, одягом, взуттям, має змогу жити у сім’ї, перебувати в дитячих закладах,
навчатися в різного рівня навчальних установах тощо.
Статус утриманця, тобто становища юної особистості, коли відбувається не лише
процес надбання нею фізичних і духовних здібностей до праці, але й розгортається
формування її як єдності біологічного і соціального, духовного і фізичного, властивостей та
здібностей, потрібних для продуктивного життя і розвитку в суспільстві взагалі і в
економічній сфері зокрема, визначає ті завдання, заходи та міру відповідальності, котрі
покликані виконувати суспільство, відповідні його інститути щодо кожної дитини, підлітка,
дівчини чи юнака.
Дуже складною, різноманітною, “багатоступеневою” є система факторів та чинників,
які визначають статус людини у працездатному віці. Тому, зважаючи на економічне
довкілля, доречно ці фактори і чинники розмежувати залежно від їх природи, суті, характеру
впливу на становище працівника на дві групи.
Перша – це зовнішні щодо працівника фактори і чинники, що, зі свого боку, роз-
поділяються на: а) ті, що знаходяться у сфері природи, таких її складових як родючі землі,
пасовиська, ліси, надра землі, водні ресурси тощо, а також у сфері робочих місць, тобто
знарядь та предметів праці, технології виробництва; б) ті, що розміщені у системі
економічних відносин між людьми з приводу праці та її результатів; тут на поверхні, у
реальній економічній дійсності останні мають економічні механізми, форми та інститути
свого прояву (наприклад, відносини між працедавцем і працеємцем реалізуються через
механізм заробітної плати, погодинну і відрядну її форми).
Економічна система, своєю чергою, не являє собою однорідне явище. Вона
упредметнена не лише різними робочими місцями, підприємствами, закладами, галузями
виробництва товарів та послуг, а й різними сферами економічних відносин, зокрема,
відносин виробництва, розподілу, обміну, споживання. Підкреслимо, що у різних сферах
економіки, по-перше, залучається певна, призначена саме для даної економічної складової,
сукупність властивостей та здібностей людини і, по-друге, статус людини визначається
специфічними для даної сфери соціально-економічними умовами. У зв’язку з цим доцільно
виділити ті сфери економічної системи, у яких людина взаємодіє з економікою і в кожній з
яких набуває відповідного економічного статусу. Такими основними сферами або
сегментами соціально-економічної системи є:
а) сфера формування у людини фізичних і духовних здібностей до праці, набуття нею
потрібних знань і вміння, фаху та кваліфікації;
б) сфера пошуку робочого місця й працевлаштування;
в) соціокультурний простір або окультурене довкілля праці;
г) економічні процеси, форми та механізми організації суспільної праці, визначення й
отримання доходу у вигляді заробітної плати як ціни праці;
д) сфера придбання потрібних матеріальних та духовних благ, оплати послуг;
є) сфера споживання та використання матеріальних і духовних благ;
е) відносини людини з відповідними суб’єктами діяльності стосовно акцій, облігацій,
депозитних внесків, отриманих кредитів, податків тощо. Друга група – це внутрішні
фактори, котрі “розміщенні” у самій людині, притаманні їй від природи і водночас набуті під
час соціалізації. До них відносяться перш за все потреби та здатність кожної людини до
праці. У цьому змістовному контексті вище перераховані: “місця” розміщення складових, що
визначають статус людини в економічній системі; чинники економічного довкілля, що
формують цей статус; сфери економічного життя, в межах яких людина в той чи інший
період взаємодіє з економікою і кожна з яких формує специфіку статусу людини саме на цій
ділянці. Все це – неосяжний простір наукових досліджень соціально-економічного
спрямування.
Тепер з’ясуємо, які саме внутрішні чинники, котрі переломлюються через економічні
форми та механізми, визначають статус людини в економічній системі у працездатному віці.
198
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Основними факторами, що перебувають у психодуховному світі людини, і тим чи
іншим чином реалізуються у сфері економіки та діють на її боці у ролі елементів, котрі
формують і визначають її статус в економічній системі, є, щонайперше, її потреби.
1. Потреби виникають разом з народженням немовляти і супроводжують усе людське
життя. Природною формою існування і розвитку організму особи, самого її життя є обмін
речовин. Відповідно потреби в їжі, питті, одязі, житлі тощо – природні, біолого-фізіологічні,
первинні. Духовні потреби, навпаки, пов’язані з культурними і гуманними цінностями,
системами спілкування з іншими людьми, з набуттям освіти, із знаннями, нормами й
уміннями, з мистецтвом і творчістю загалом. Соціальні потреби центруються навколо
професії, кваліфікації людини, проблем її праці. Потреби – це сукупність тих властивостей
людини, що, по-перше, змусили її створити економіку, постійно її розвивати й
удосконалювати, по-друге, визначають її залежність від природи, суспільства та економічної
системи як окремого його сегмента. Людина, будучи за самою своєю природою “рабом”
своїх потреб, неодмінно стає залежною істотою від природи, суспільства, економіки.
Потребами тіла і духу кожен тотально, багатьма невидимими ланцюжками немов
прив’язаний до природи, суспільства та економіки як основних сфер свого життя і розвитку.
Будь-яка потреба – це явний нестаток чи болісна відсутність чогось значущого для
підтримки життєдіяльності людини, існування і розвитку сім’ї, колективу, держави, світової
спільноти. Потреби тиснуть на людину, “вимагаючи”, щоб вона їх постійно чи час від часу
задовольняла. Окремі з них є такими за самою своєю природою: їх задоволення не можна
відмінити чи відкласти. Так, своєчасно не втамована спрага становить загрозу для життя.
Інший приклад – недоїдання, переохолодження у зв’язку з відсутністю їжі, одягу, взуття,
житла тощо. У будь-якому разі людина потрапляє у становище абсолютної залежності від
вищеназваних сфер її життя та розвитку. І саме економіка стає основним джерелом тих
чинників, котрі надають змогу задовольнити не лише матеріальні, а й духовні потреби
людини.
2. Другим фундаментальним чинником, який також визначає статус людини в
економічній системі, є її праця, котра здебільшого реалізується на робочому місці. Останнє
являє собою визначену поділом праці окрему ланку виробництва предметів та послуг, що
оснащена технологічно потрібними обладнанням, верстатами, заготовками, сировиною,
інструментами, тобто матеріально-технічними засобами здійснення працівником
виробничого завдання. Воднораз це – територіальний простір поєднання засобів виробництва
та окремого працівника, що характеризує види і функції знарядь праці, конкретне
призначення предметів праці, її зміст, послідовність виконуваних процедур та операцій.
Праця – це динаміка взаємодії між людиною та природою, процес, коли людина за
допомогою знарядь праці, спираючись на закони і сили природи, таким чином видозмінює
зовнішні і внутрішні властивості предметів, що вони стають життєвими благами, виробами,
здатними задовольняти потреби громадян. Працею людина здатна одночасно здійснювати
різні процеси: а) реалізувати власні фізичні та духовні здібності до праці, сили і виробничі
можливості знарядь праці, різних видів енергії, вогню; б) здійснювати потрібні технологічні
процеси, хімічні реакції задля виробництва речових складових суспільного багатства та
послуг; в) формувати у предметах праці властивості, завдяки яким останні стають
споживчими вартостями (корисностями) і вартістю (цінністю); г) раціонально чи недбало
застосовувати засоби виробництва; д) створювати за одиницю часу більше чи менше
предметів високої чи низької якості. Праця – це також діяльність із виробництва і надання
людям різних послуг. Період життя, протягом якого зріла особа здійснює процес праці у
сфері економіки, є найважливішим, найефективнішим і найнеобхіднішим як для кожної
працездатної людини, так і для суспільства в цілому.
У сфері праці об’єктивно формуються і виявляються різні за походженням, суттю та
змістом взаємозв’язки і взаємозалежності, основними з яких є такі: 1) між складовими
робочого місця (верстати, обладнання, сировина, заготовки, інструменти, стелажі,
контрольно-вимірювальні прилади, пристосування для зберігання та переміщення заготовок і
199
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
готових виробів, різні види енергії тощо), з одного боку, та працею як процесом, її змістом –
з іншого; 2) між вимогами робочого місця до працівника, змістом праці та професійно-
кваліфікаційними здібностями самого працівника; 3) між якісними властивостями робочої
сили та ефективністю використання матеріально-технічних складових робочого місця,
якістю виробничого процесу та вироблених предметів чи послуг. Всі ці форми залежностей
відносяться не до економічних, а до природно-технологічних. Іншими словами, це
залежності між функціями, змістом і видами потрібних знань, уміннями-рухами, які потрібно
здійснювати та здатністю працівника якісно виконувати роботу, виробниче завдання.
Наявність відповідності між бажаними професійно-кваліфікаційними властивостями
