забезпечення того чи іншого рівня якості життя кожного учасника суспільної праці та членів
його сім'ї.
Більш рельєфно залежність між заробітною платою і статусом людини в економічній
системі проглядається тоді, коли досліджуються питання рівня заробітної плати. Останній
203
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
має чи не найважливіше значення у всій системі економічних явищ. По-перше, високий
рівень заробітної плати визначає статус людини з високим рівнем добробуту, якості життя.
Для неї є доступними практично всі матеріальні та духовні блага, такі послуги як охорона
здоров’я, освіта для дітей, пристойні форми відпочинку. По-друге, високий рівень цієї плати
зумовлює відповідну силу впливу на трудову діяльність працівника, формує дієвий
спонукальний мотив до якісного та ефективного застосування засобів виробництва,
продуктивного використання робочого часу, раціоналізації та винахідництва. Тоді людина
сповнена почуттям впевненості, задоволена своїм економічним становищем. Низький рівень
заробітної плати задає прямо протилежні переживання, соціальний і психодуховний стани.
У формуванні статусу людини в економічній системі важлива роль належить системі
зайнятості. На жаль, суспільні форми праці не є досконалими, тобто такими, коли б усі люди
завжди мали роботу відповідно зі своїми здібностями, були б більш-менш матеріально
забезпеченими. Нерідко виникають певні, саме в соціально-економічній сфері, умови, за
яких значна частина людей, котрі володіють людським капіталом (так зване економічно
активне населення), не має можливості його застосувати, залишається не долученою до
загально-господарського процесу на тому чи іншому конкретному робочому місці. У цій
ситуації економічно активне населення поділяється на два великих прошарки – зайнятих та
безробітних. Кожна людина першої групи отримує статус працівника, другої – безробітного.
Безробіття у широких масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність.
Статус безробітного формує таке економічне довкілля людини, коли вона втрачає основне
джерело доходів, стає нездатною забезпечити на звичному рівні матеріальне становище сім’ї,
не може розрахуватися з боргами, втрачає матеріальні можливості навчати своїх дітей,
здійснювати лікувальні заходи, організовувати достойні форми відпочинку. Статус
безробітного має не лише від’ємний матеріальний вимір, а й глибокі негативні духовні
наслідки. У людини формуються і стають досить загрозливими почуття зневіри, відчаю,
озлоблення. У будь-якому разі звільнення з роботи і надання людині статусу безробітного –
це одна із найвразливіших форм посягання на людську гідність. Суспільство, влада, світова
економічна думка практично змирилися з існуванням безробіття, а для представників бізнесу
його наявність є навіть економічно вигідною. Хоча треба визнати, що економічний інтелект
протягом усієї історії існування безробіття приділяє значну увагу дослідженню цієї
проблеми. Але в основному вивчаються питання соціально-економічних причин, форм,
рівня, економічних та соціальних наслідків безробіття. Навіть не ставиться питання про те,
що цивілізований світ і безробіття – це речі несумісні. Зазвичай існують форми безробіття,
без яких не обійтися (наприклад, такі види природного безробіття як фрикційне та
структурне). Об’єктивним є також процес ліквідації частини робочих місць у зв’язку із
механізацією й автоматизацією виробництва, впровадження “безлюдних” технологій. Але
існує й таке безробіття, причина якого полягає в суспільній байдужості до долі людини. Не
має виправдання наявність неповної зайнятості, яка постає з надлишкового безробіття у
формах циклічного, технологічного, сезонного та прихованого безробіття.
Насамкінець зазначимо для нас очевидне: тема статусу людини в економічній системі,
безумовно, є важливою науковою проблемою, дослідження якої буде сприяти пошуку та
впровадженню заходів покращення матеріального становища працівників. Але поряд з цим
доречно вивчати вплив на статус людини й інших сфер суспільного життя. Адже статус
людини в суспільстві – це комплексна проблема. Вона повинна обґрунтовуватися вченими
різних наук. Висновки та результати цих досліджень треба якнайшвидше впроваджувати у
життя. Цього наполегливо вимагає людина третього тисячоліття.
204
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 662[323;324;276;767]:338:577.4
І. П. ДРОЗД
О. Б. КОПАНИЦЯ
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИ РЕФОРМУВАННІ НАФТОГАЗОВОГО
КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Оцінено сучасний стан нафтогазового комплексу (НГК) України та перспективи
його подальшого розвитку. Показана необхідність концептуального стратегічного
планування перед розробленням програми його реформування. Для успішного
функціонування і розвитку НГК необхідно суттєво удосконалити законодавчу та
інституційну бази і активно впроваджувати системи керування якістю та довкілля.
Пропонується розробити і прийняти Концепцію підвищення еколого-технологічної
безпеки об’єктів НГК України на усіх стадіях їхнього життєвого циклу, створити
галузеву геоінформаційну систему, яка би включала кадастр усіх об’єктів НГК з
інформацією про їх вплив на довкілля та прогнозовані збитки при надзвичайних
ситуаціях.
Нафтогазовий комплекс, як і весь енергетичний сектор економіки України з часу її
незалежності, розвивається в умовах впливу глобальних тенденцій пов’язаних із дефіцитом
традиційних невідновлювальних енергоносіїв, в першу чергу нафти і природного газу.
Останнім часом ці тенденції набули особливої гостроти. Наприклад у США теперішня
нафтова криза, що пов’язана з різкою зміною країнами ОПЕК своєї експортної політики
щодо цього дефіцитного ресурсу, спричинила ряд негативних явищ в економіці [1]. Ці зміни
торкнулись не лише монетарної системи, але й фінансово-кредитної системи, в тому числі
іпотечного кредитування та ринку нерухомості, системи страхування, а також важливих
енергетичних та індустріальних галузей. В результаті спаду ділової активності призупинився
річний приріст ВВП, а отже і ріст економіки в цілому, що спричинило погіршення не лише
економічного але і соціального становища. Ціна на нафту на світових ринках досягла
рекордної відмітки близько 113 доларів за барель і за висновками експертів зворотного
процесу не прогнозується, що безумовно вплине на подорожчання всіх органічних
енергоносіїв у глобальному масштабі [2]. Перш за все, це пояснюється стрімким
вичерпанням дебіту родовищ, що експлуатуються та обмежених запасів розвіданих запасів
вуглеводневої сировини. За оцінками фахівців, доступні для видобутку запаси нафти будуть
вичерпані за 40-50 років, а природного газу приблизно за 80 років.
Для України проблема набуває особливої гостроти у зв’язку з дефіцитом власних
традиційних енергетичних ресурсів та високою імпортною залежністю, в першу чергу, від
Росії як власника та транзитера цих ресурсів. В Україні власні потреби в нафті та
природному газі задовольняються за рахунок власного видобутку лише на 17-20% та 24-27%
відповідно [3]. Загострює ситуацію недосконала структура товарного виробництва в Україні
та моральна і фізична застарілість основних засобів виробництва та технологій, які дістались
нам у спадщину від СРСР і є надзвичайно енерговитратними. Традиційна орієнтація на
експорт сировини та напівфабрикатів, низька енергоефективність при виробництві валового
внутрішнього продукту (ВВП), високі енерговитрати на виробництво продукції, є дуже
небезпечними негативними чинниками, щодо соціально-економічних перспектив України у
контексті задекларованої інтеграції в ЄС [4]. Для виходу з кризового стану, в якому
опинилась сьогодні держава, перш за все, необхідно прийняти концептуальні стратегічні
рішення щодо докорінного реформування економіки і суттєво удосконалити законодавчу та
інституційну бази. Це стосується і НГК – структурної складової паливно-енергетичного
комплексу (ПЕК) України, що становить базу економіки держави.
При цьому слід брати до уваги, що Україна завдяки унікальному географічному
положенню та розвиненій інфраструктурі трубопровідного транспорту є основним
205
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
транзитером вуглеводневих енергоносіїв з Росії, Туркменистану та інших країн колишнього
СРСР до споживачів із Європейського Союзу. Геополітичне положення України як центру
Європи відіграє важливу роль у забезпеченні стабільності цього регіону і в першу чергу
енергетичної безпеки.
Основні напрями розвитку нафтової та газової промисловості в середньостроковій та
довгостроковій перспективі визначені в Енергетичній стратегії України до 2030 року, яка
була розроблена і затверджена Урядом України в 2005-06 роках [5,6]. Зокрема це:
- стабільне, безперебійне і економічно ефективне задоволення внутрішнього попиту
на нафтопродукти, природний та зріджений газ;
- надійність і безпека газопостачання споживачів;
- збільшення обсягів власного видобутку газу і нафти і зменшення залежності від
зовнішніх поставок цих енергоресурсів;
- ефективне використання геополітичного потенціалу України, як однієї з найбільших
держав-транзитерів вуглеводневої сировини;
- інтеграція української газотранспортної і нафтотранспортної систем в європейську
мережу.
Енергетична стратегія, формулює національні інтереси України щодо енергетичної
безпеки і розвитку однієї із найважливіших галузей вітчизняної економіки. Водночас,
комплексна оцінка як українських так і зарубіжних експертів та фахівців, [4,7] змісту та
програмних параметрів Енергетичної стратегії дає підстави виокремити цілу низку
проблемних питань, які в контексті цього документа не мають перспектив вирішення і
говорять про низький рівень його якості та непридатність для практичного використання -
насамперед при ухваленні та впровадженні важливих рішень державної соціально-
економічної, енергетичної та екологічної політики [8]. Стратегічні орієнтири, закладені у
цьому документі, справляють враження амбітних декларацій, а запропоновані для їх
реалізації механізми у своїй більшості не лише не мають необхідного фінансового підґрунтя,
але й об’єктивних підстав (серед них - недостатній рівень інституційного, технологічного та
фінансово-економічного розвитку ПЕК, низька інноваційна активність енергомістких
галузей економіки, несприятливі внутрішні інвестиційні умови, підвищення вимог
екологізації виробництва тощо) і є недієвими принаймні в середньостроковому періоді.
Загалом прийняту Енергетичну cтратегію можна назвати неадекватною як ресурсним
можливостям, так і потенційним потребам (не лише енергетичним, але й екологічним тощо)
українського суспільства, оскільки і ті й інші визначені в документі не достатньо системно та
коректно.
Очевидно, що конкретні рішення як на урядовому рівні так і на галузевому щодо
реформування НГК знаходяться в практичній площині і залежать від комплексу нагальних
проблем та обставин. До пріоритетних належать ті що сприяють енергетичній безпеці,
надійності техногенних об’єктів, охороні праці та навколишнього природного середовища. В
світовій практиці загальновизнаним головним інструментом ідентифікації правильних
рішень є їх еколого-економічна оцінка. В результаті такої оцінки не лише науково
аналізується весь масив даних НГК, але і створюється основа для проведення екологічного
аудиту відповідних підприємств і прийняття рішень щодо їх сертифікації за міжнародними
стандартами.
Одним з головних шляхів підвищення ефективності функціонування підприємств галузі
та зростання їх конкурентоспроможності на світовому ринку є впровадження систем
керування якістю та довкіллям згідно з вимогами ДСТУ ISO 9000 та ДСТУ ISO 14000 [9].
Сьогодні підприємства, що перебувають у прямому або корпоративному підпорядкуванні
НАК “Нафтогаз України”, активно розробляють та впроваджують такі системи, але до 2005
року лише на одному підприємстві (ДК “Укртрансгаз”) було створено та сертифіковано
інтегровану систему керування якістю та довкіллям [9,10].
Нафтогазовий комплекс наразі є потужним забруднювачем довкілля [11]. Однією з
найважливіших проблем тут є техногенне забруднення геологічного середовища
206
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
нафтопродуктами (НП), яке відбувається у місцях нафтовидобутку, нафтопереробки,
нафтозберігання та при аваріях нафтопроводів. Найбільш уразливими при цьому є підземні
води, за рахунок яких забезпечується близько 30 % потреб населення держави у питній воді.
Так, забруднені нафтопродуктами підземні води є джерелом водопостачання таких міст, як
Херсон, Луганськ, Луцьк, Кременчук, Дрогобич, Узин та ін., а також багатьох сільських
населених пунктів. У безпосередній близькості від 128 великих водозаборів знаходяться
об’єкти нафтопродуктозабезпечення, здебільшого нафтобази, в 58-ми з яких підземні води
класифікуються як незахищені. Згідно з [12], на всій території України існує еколого-
геологічний ризик від нафтохімічних об’єктів. В умовах такого інтенсивного вуглеводневого
забруднення нерідко в підземних водах, особливо в першому від поверхні землі водоносному
горизонті, вміст НП перевищує гранично-допустиму концентрацію, а це значить, що значна
кількість підземних вод, що використовується для питних цілей, є шкідливою для здоров’я
людини [13].
За даними державної статистичної звітності основну частку викидів (≈ 95%)
стаціонарними джерелами НГК (газоперекачувальні агрегати, резервуарні парки, котельні
тощо) в навколишнє середовище складають газоподібні та рідкі речовини, а саме: метан,
неметанові леткі органічні сполуки, сполуки азоту, вуглецю, сірки. Найбільш поширеними
відходами, що утворюються на підприємствах НАК “Нафтогаз України”, є нафтові та бурові
шлами, відпрацьовані пально-мастильні матеріали тощо.
У зв’язку із плануванням суттєвого збільшення обсягів виробництва у НГК (видобутку
сировини, транзиту газу, введення в експлуатацію нових потужностей) можливе значне
забруднення навколишнього середовища. Особливо це стосується проведенню
геологорозвідувальних, монтажних та експлуатаційних робіт на шельфі Чорного і
Азовського морів. Проекти оцінки впливу на навколишнє середовище, які розробляються
перед проведенням цих робіт, мають пройти прискіпливу наукову та громадську експертизу,
а самі роботи виконуватися під ефективним контролем, оскільки порушення регламенту або
надзвичайні ситуації, особливо на об’єктах нафтовидобутку, можуть призвести до дуже
важких наслідків, включаючи втрату унікального рекреаційного потенціалу Криму та
Приазов’я.
Отже, основними проблемами ефективного і безпечного функціонування НГК України
слід вважати наступні:
1. 90% магістральних нафтопроводів та 29% газопроводів і, відповідно, технологічного
обладнання вичерпали свій ресурс, неодноразово підлягали поточному і капітальному
ремонтам, застаріли морально, часто не відповідають екологічним вимогам і є потенційно
небезпечними об’єктами, з високими ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Великий
рівень зношеності основних фондів, використання застарілих технологій і обладнання
спричиняє небезпечне (понад гранично допустимі концентрації) забруднення
нафтопродуктами підземних вод, які є джерелом питного водопостачання населених пунктів,
а також забруднення повітря леткими органічними сполуками, метаном, сполуками азоту,
вуглецю та сірки.
2. Переробка нафти на нафтопереробних заводах здійснюється за застарілими
технологіями та на застарілому обладнанні, що є причиною низької глибини переробки
нафти (63-65%) та унеможливлює виробництво палив оптимальної якості у відповідності з
технічними, екологічними й економічними вимогами європейських стандартів, а також
спричиняє підвищені рівні забруднення довкілля вуглеводнями.
