економіці
України, осіб
Чисельність
кандидатів наук
в економіці
України, осіб
2000 1490 120773 10339 58741
2001 1479 113341 10603 60647
2002 1477 107447 11008 62673
2003 1487 104841 11259 64372
2004 1505 106603 11573 65839
2005 1510 105512 12014 68291
2006* 1452 100245 12488 71893
* - без врахування організацій, які виконували лише науково-технічні послуги.
Участь підприємницьких структур у кластерних ініціативах є не лише необхідною
умовою створення кластеру але й важливою складовою успішності його існування. При
тому, необхідно зазначити, що в тих регіонах, де інтегрованим господарським структурам
надається необхідна державна матеріально-фінансова (стартова) підтримка, вони
функціонують більш ефективно. Проте важливо, щоб органи управління при цьому не
виконували функції господарського управління, а сприяли розвитку інтегрованого
об’єднання в рамках власної компетенції: 1) підтримували процеси активізації кластерів;
2) перепрофільовували, створювали і підвищували ефективність існуючих цільових програм;
3) налагоджували співпрацю між навчальними закладами, науково-дослідними установами
та підприємствами-учасниками кластеру; 4) регулювали і вирішували економічні проблеми
кластеру між різними рівнями влади; 5) приймали участь в організації міжнародного
партнерства. Підтримка кластеру з боку регіональних державних адміністрацій – це запорука
економічного піднесення регіону і зайнятості населення. Таким чином, результати
досліджень свідчать, що кластерна модель буде мати сприятливий вплив не лише на окремі
підприємства галузі, а й на економіку регіону в цілому, розвиваючи інноваційний потенціал
регіону. Завдяки кластерам підвищиться продуктивність підприємств, збільшиться потік
інвестицій, посилиться процес впровадження інновації та створення нових робочих місць.
Висновки. Важливим етапом підвищення конкурентоспроможності економіки України
є розробка та реалізація активної регіональної інноваційної політики. Інноваційний
потенціал являє собою сукупність інноваційних ресурсів, що представлені у вигляді
продукту інноваційної діяльності у виробничій сфері, тобто включає в себе комерціалізацію
науково-технічних розробок. Розвиток інноваційного потенціалу регіонів неможливий без
створення нових організаційних моделей об’єднання суміжних промислових і сервісних
підприємств, які в економічній літературі отримали назву «кластерів».
1. Переваги і новизна кластерної моделі полягає в тому, що вона надає високої
значимості кожному окремому підприємству, що входить в кластер, а також територіальному
і соціальному аспектам економічного розвитку. Крім того кластерна концепція пропонує
ефективні шляхи для стимулювання соціально-економічного розвитку регіону, підвищення
188
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
стійкості та конкурентоспроможності регіональної промисловості, збільшення зайнятості та
відрахувань у бюджети різних рівнів, підвищення рівня оплати праці, залучення інвестицій,
сприяння інноваційному розвитку регіону.
2. При створенні регіонального кластеру, важливо, щоб органи державного управління,
не виконували функції господарського управління, а сприяли розвитку інтегрованого
об’єднання в рамках власної компетенції.
Перспективи подальших досліджень полягають у розробці ефективних моделей
кластерних структур у різних регіонах України, а також науковому прогнозуванні
ефективності їх діяльності.
Список використаних джерел
1. Марченко Е.М., Разумова М.В. К вопросу об оценке инновационного потенциала. //
Экономика региона. – 2007. – №18 – С. 58-62.
2. Мильнер Б.З. Управление знаниями: Эволюция и революция в организации. – М.:
Инфра-М, – 2003. – 177 с.
3. Нойбауэр Х. Инновационная деятельность на малых и средних предприятиях. //
Проблемы теории и практики управления. – 2002. – № 3 – С. 65- 67.
4. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: Изд-во АСТ, – 2002. – 776 с.
5. Andersson Thomas, Sylvia Schwaag-Serger, Jens Sörvik, Emily Wise Hansson. The
cluster policies whitebook. Holmbergs, IKED., August 2004. – 266 p.
6. Arthur B. W. W. (1989) Competing Technologies, Increasing Returns, and Lock-In by
Historical Events. The Economic Journal, 99, P.116-132.
7. Asheim, B., Isaksen, A., Nauwelaers, C. and F. Totdling (2003), Regional innovation
policy for smallmedium enterprises, Cheltenham, UK and Lyme, US: Edward Elgar.
8. Bergman, E.M. and Feser, E.J. (1999) “Industrial and Regional Clusters: Concepts and
Comparative Applications”, Regional Research Institute, WVU.
9. Chinitz, B. (1961) “Contrasts in Agglomeration: New York and Pittsburgh,” American
Economic Association, Proceedings of the 73rd meeting 51, P.12-27.
10. Edquist, C. and B.-Å. Lundvall (1993), ‘Comparing Danish and Swedish systems of
innovation’, in R. Nelson (ed.), National Innovation Systems – A Comparative Analysis, New
York, Oxford University Press.
11. Enright, M. (1996) “Regional Clusters and Economic Development: A Research
Agenda”, in Staber, U., Schaefer, N. and Sharma, B., (Eds.) “Business Networks: Prospects for
Regional Development, Berlin”: Walter de Gruyter, P. 190-213.
12. Hoover, E. (1937). Location Theory and the Shoe and Leather Industries. Cambridge,
Mass.: Harvard University.
13. Humphrey, J. (1995): Introduction. In: World Development, Vol.23, No.1, P. 1-7.
14. Krugman, Paul. 1995. Growing World Trade: Causes and Consequences. Brookings
Papers on Economic Activity, Volume I. Washington, D.C.: Brookings Institute.
15. Maillat, D. (1991): The Innovation Process and the Role of the Milieu, in: E. Bergman,
G.
16. Malecki, E. J. (1997). Technology and Economic Development: The Dynamics of Local,
Regional and National; Competitiveness (2nd ed.): Longman.
17. Marshal A. Elements of Economics of Industry Being the First Volume of Elements of
Economics.d.: Macmillan. – 1928. – P. 152-153.
18. Porter Michael E. Clusters and the New Economics of Competition // Harvard Business
Review. – 1998. – №11-12. – P. 77-90.
19. Roelandt, T.J.A., and den Hertog, P., 1999, Cluster Analysis and Cluster-Based Policy
Making in OECD Countries. An Introduction to the Theme, in: OECD (ed.), Boosting Innovation:
The Cluster Approach, Paris, P. 9-23.
20. Rosenfeld, S.A. (1997) “Bringing Business Clusters into the Mainstream of Economic
189
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Development”, European Planning Studies, 5,1, P. 3-23.
21. Saxenian, A. (1985). The genesis of Silicon Valley. In P. Hall and A. Markusen (eds).
Silicon Landscapes. Boston: Allen and Unwin, P.20-34.
22. Weber, A. (1929). Theory of the location of industries. C.J. Friedrich, Chicago:
University of Chicago.
УДК 332.142.4
І. В. БЕЗУГЛИЙ
НАУКОВІ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО
МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
В статті запропоновані організаційно-економічні заходи щодо підвищення
ефективності природокористування. Надано визначення організаційно-економічного
механізму використання ресурсів для цілей оздоровлення населення. Обґрунтовані
основні інструменти його впровадження в практику господарської діяльності.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Практика сучасного розвитку
господарської діяльності в Україні свідчить про низьку ефективність рекреаційно-
туристичного природокористування. Для вирішення цієї проблеми необхідно проводити
формування інфраструктури сфери оздоровлення з врахуванням особливостей розміщення
природно-рекреаційних ресурсів. Разом з тим у межах загальної проблеми існує багато
невирішених завдань, які торкаються необхідності впровадження регулюючих механізмів
використання ресурсів.
Постановка завдання. Метою даної статті є обґрунтування пропозицій щодо
створення організаційно-економічного механізму рекреаційно-туристичного
природокористування.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам формування регіональної
політики рекреаційно-туристичного природокористування присвячені праці вітчизняних
вчених Герасимчук З.В., Коленди Н.В., Черчик Л.М. [1; 6].
Науково-теоретичні основи розробки та впровадження організаційно-економічного
механізму природокористування досліджувалися Данилишиним Б.М., Дорогунцовим С.І.,
Міщенком В.С., Ковалем Я.В., Новоротовим О.С., Паламарчуком М.М. [2].
Проаналізовано вітчизняну практику запровадження рентного регулювання та
обгрунтовано необхідність посилення рентних принципів та напрямів діяльності державних
органів влади щодо здійснення регуляторної політики в праці Данилишина Б.М., Міщенко
В.С. [3].
Виклад основного матеріалу. Узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіту у
сфері використання ресурсів дозволяє стверджувати, що існує широкий спектр
організаційно-економічних заходів, які можна реалізувати з метою підвищення ефективності
процесів природокористування [2, с. 136-155]. Їх доцільно згрупувати в залежності від
економічної, екологічної, нормативно-правової та соціальної направленості.
Серед економічних напрямів розвитку рекреаційно-туристичного природокористування
потрібно виділити:
• визначення джерел фінансування та удосконалення механізму перерозподілу коштів у
природокористуванні;
• збільшення інвестиційної привабливості розвитку рекреаційно-туристичного
природокористування;
• роздержавлення природно-рекреаційного потенціалу регіону;
190
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
• впровадження альтернативних організаційних форм оздоровчого
природокористування;
• економічна оцінка природно-рекреаційних територій.
Екологічні напрями розвитку рекреаційно-туристичного природокористування містять:
• усунення дисбалансу між оздоровчими територіями, який виникає внаслідок
антропогенного впливу відпочиваючих;
• розробка заходів зменшення наслідків радіаційного забруднення цінних рекреаційних
територій;
• зменшення впливу на природне середовище промислового виробництва та відходів
міських населених пунктів.
Нормативно-правове забезпечення потребує:
• удосконалення нормативно-правової бази регулювання відносин у рекреаційно-
туристичному природокористуванні;
• впровадження обґрунтованих за законодавчо затверджених нормативів щодо
раціоналізації оздоровчого природокористування;
• правового забезпечення функціонування методів та механізмів стягнення штрафів та
застосування санкцій до порушників.
Напрями соціального розвитку природокористування вирішують проблеми:
• підвищення рівня екологічної культури населення території;
• виявлення видів оздоровчого природокористування в залежності від потреб місцевого
населення та приїжджих туристів;
• збільшення кількості спеціалістів для роботи в рекреаційно-туристичній сфері.
Впровадження дієвого організаційно-економічного механізму рекреаційно-
туристичного природокористування стало однією із складових перебудови управління
господарським комплексом України. Представлені для вирішення наукові проблеми
включають розробку порядку фінансування розвитку природно-ресурсної бази, визначення
рентної плати, створення кадастру та розробку методики економічної оцінки ресурсів,
стимулювання комплексного природокористування та підвищення його ефективності.
Процес становлення нового організаційно-економічного механізму залежить від
переходу до платного природокористування. Перш за все, це пов’язано з правом власності
держави на природні ресурси та плати, яка забезпечить збереження та збільшення природно-
ресурсного потенціалу. На цей механізм покладено вирішення наступних завдань:
• створення джерела коштів для фінансування заходів по збереженню природно-
рекреаційних ресурсів;
• вирівнювання умов господарювання для ресурсокористувачів, які використовують
різні за якістю оздоровчі території та окремі ресурси;
• узгодження загальнодержавних інтересів з регіональними через відповідний розподіл
коштів.
В Україні існує досвіт впровадження економічного механізму надрокористування [1, с.
136-155]. Ідеологія системи платежів за надра побудована на базових нормативах плати,
диференційованих за видами чи однорідними групами копалин. За цими нормативами плата
призначається незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх розробки. В
подальшому, передбачається поглиблення диференціації нормативів плати з урахуванням
конкретних особливостей родовищ. Планується на цій основі створити механізм вилучення
тієї частини прибутку, яка виникає за рахунок експлуатації відносно кращих джерел
сировини. Такий підхід дозволяє оптимізувати регулювання вказаних платежів.
Використання абсолютного та відносного рівня платежів потребує оцінки ресурсно-
економічного рейтингу видів корисних копалин і встановлення показників очікуваного
обсягу фінансових надходжень. При встановлені інтегрального рейтингу використовувались
методологія експертних оцінок яка враховувала наступне:
• стратегічне значення корисних копалин;
• врахування об’єму розвіданих запасів;
191
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
• ступінь дефіцитності на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• рівень та стабільність ринкового попиту;
• експортні можливості;
• техніко-економічний стан виробництва та деякі інші фактори.
В Україні найбільш поширено встановлення нормативів видобутку за певну плату. Ця
система оподаткування надрокористувачів має на меті вирішення відтворювальних проблем
мінерально-сировинної бази. В світовій практиці найбільш використовується відносна форма
розрахунку рентних платежів – у відсотках до виручки від реалізації (ринкової вартості
сировини).
В національній системі управління використанням ресурсів природно-ресурсна рента
реалізується в різних формах платності природокористування, формами якої є [3, с. 11-12]:
• орендна плата, що стягується за використання землі та інших природних ресурсів,
переданих в користування;
• земельний податок – обов’язковий платіж, що стягується з юридичних та фізичних
осіб за користування земельними ділянками;
• збір за спеціальне використання водних ресурсів – платежі, що справляються за
спеціальне водокористування та визначаються на основі встановлених нормативів;
• збір за спеціальне використання лісових ресурсів – платіж, що стягується за
встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації
лісових ресурсів;
• плата за спеціальне використання диких тварин, а також рибних та інших видних
живих тварин, що стягується за відповідними нормативами плати з урахуванням платежів за
одержання квот;
• плата за користування надрами для видобутку корисних копалин, а також у цілях, не
пов’язаних з видобуванням корисних копалин (підземного простору), що справляється на
основі встановлених абсолютних та відносних нормативів;
