Аналіз останніх досліджень і публікацій визначив, що в поглядах вітчизняних і
зарубіжних науковців відсутня єдина точка зору щодо визначення поняття інноваційного
потенціалу регіону, а також місця регіональних кластерів в його розвитку, адже вони з
184
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
одного боку схожі на вітчизняні виробничо-територіальні комплекси, а з іншого боку є
кардинально новою, універсальною теорією.
В зв’язку з цим метою нашого дослідження було вивчення впливу процесів
кластеризації на розвиток інноваційного потенціалу регіонів.
Методологію дослідження склали: діалектичний метод пізнання і системний підхід до
дослідження інноваційного підприємництва, перспектив кластеризації, а також визначення
ролі кластерів в розвитку інноваційного потенціалу регіону; абстрактно-логічний метод, а
саме індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія, порівняння, сходження від абстрактного до
конкретного, системно-структурний, формалізація і програмування (для узагальнення
теоретичних основ розвитку інноваційного підприємництва, процесів клатеризації і
формулювання висновків). Крім того, при визначенні впливу процесів кластеризації на
розвиток інноваційного потенціалу регіонального аграрного сектора використовувалися
статистико-економічні методи.
Завдання дослідження. 1. Визначити поняття «інноваційний потенціал регіону».
2. Визначити роль регіональних кластерів у розвитку інноваційного потенціалу регіону.
Новизна дослідження полягає у визначенні поняття «інноваційний потенціал»,
визначенні ролі кластеру в розвитку інноваційного потенціалу регіонів України.
Виклад основного матеріалу. 1. Визначення поняття «інноваційний потенціал
регіону». Поняття «потенціал» (лат. potentia – сила) у широкому зрозумінні – запаси,
джерела, які можуть бути використані для вирішенні будь-якого завдання, досягнення
певних можливостей, суспільства в певній галузі [3]. Інноваційний потенціал являє собою
сукупність інноваційних ресурсів, що представлені у вигляді продукту інноваційної
діяльності у виробничій сфері, тобто включає в себе комерціалізацію науково-технічних
розробок. В сучасній економічній науці категорії «інноваційний потенціал» та «науково-
технічний потенціал» вважають синонімами, проте на практиці інноваційний потенціал
включає реалізацію науково-технічного прогресу [1]. У загальному вигляді науково-
технічний прогрес ототожнюється з економічними ресурсами, які має суспільство для
науково-технічної діяльності, що забезпечує створення нової продукції і удосконалення
продукції, що вже виробляється, інтенсифікації виробництва, зміни характеру праці,
підвищення ефективності суспільного виробництва. Спостерігається нерозривний зв'язок
науково-технічного потенціалу з розвитком виробничих сил суспільства. Структуризація
національної економіки обумовлює галузевий і регіональний поділ науково-технічних
потенціалів. За галузями науково-технічні потенціали поділяються на потенціали галузей
матеріального виробництва, нематеріальної сфери, потенціали підприємств і організацій, що
входять до цих галузей. В свою чергу, за регіонами науково-технічний потенціал поділяється
відповідно до адміністративного і економічного поділу країни (економічні регіони, області,
міста).
Категорію «інноваційний потенціал» визначають як здатність системи до
трансформації у новий стан з метою задоволення існуючих або виникаючих потреб (ринку,
споживача, виробника) [1]. Інноваційний потенціал регіону, в свою чергу, відображає
можливість і готовність регіону здійснювати ефективну інноваційну діяльність, охоплюючи
людські ресурси, матеріально-технічну базу, фінанси, наукову інформацію, сучасні форми
організації та управління інноваційною діяльністю, наукові школи, інтелектуальну власність.
Таким чином, інноваційний потенціал – це свого роду характеристика здатності будь-якої
системи до позитивних змін, прогресу. Деякі науковці [1; 7; 10; 15] визначають структуру
інноваційного потенціалу регіону як єдність трьох його складових: ресурсної, внутрішньої і
результативної, які існують сумісно, обумовлюючи одна одну. Показники, які найбільш
широко використовуються на практиці для оцінки інноваційного потенціалу регіону, можна
поділити за напрямами затрат, за динамікою розвитку, за структурою. Так, за напрямами
затрат показники оцінки інноваційного потенціалу поділяються на: долю затрат на науково-
дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); затрати на отримання ліцензій,
патентів, ноу-хау; затрати на купівлю інноваційних фірм; наявність фондів на розвиток
185
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
інноваційних розробок (табл. 1).
Таблиця 1
Інноваційна активність в Україні
Роки Питома вага У тому числі за напрямами:
підприємств,
що
займалися
інноваціями,
%
Загальна
сума
витрат,
млн. грн.
Дослідження
і розробки,
млн. грн.
Придбання
нових
технологій,
млн. грн.
Підготовка
виробництва
для
впровадженн
я інновацій,
млн. грн.
Придбання
машин та
обладнання
пов'язані з
упровадження
м інновацій,
млн. грн.
Інші
витрати,
млн. грн.
2000 18,0 1760,1 266,2 72,8 163,9 1074,5 182,7
2001 16,5 1979,4 171,4 125,0 183,8 1249,4 249,8
2002 18,0 3018,3 270,1 149,7 325,2 1865,6 407,7
2003 15,1 3059,8 312,9 95,9 527,3 1873,7 250,0
2004 13,7 4534,6 445,3 143,5 808,5 2717,5 419,8
2005 11,9 5751,6 612,3 243,4 991,7 3149,6 754,6
2006 11,2 6160,0 992,9 159,5 954,7 3489,2 563,7
Показники динаміки розвитку інноваційного процесу включають кількість розробок
або нововведень. В свою чергу, структурні показники включають: склад і кількість
дослідницьких та інших науково-дослідних структурних підрозділів, які зайняті створенням
нової технології та нової продукції. Функціональний аспект інноваційної динаміки дозволяє
розкрити механізми впливу інновацій на розвиток і підвищення ефективності
функціонування національних та регіональних ринків промислової продукції. Так,
технолого-продуктивна функція інновацій пов’язана із формуванням ринкової пропозиції
через виробництво продукції, участь у якій вони приймають опосередковано через
трансформацію у предмети, засоби праці та нові технології. Стратегічними напрямами дії
інновацій є виведення економіки регіону на новий рівень виробничих потужностей і
розширення можливостей виробництва, підвищення його продуктивності та ефективності. В
свою чергу, дохідна функція інновацій полягає в опосередкованому впливу інноваційних
процесів на динаміку номінальних і реальних первинних доходів економічних суб’єктів [1].
Структурно формуюча функція відводить інноваціям роль своєрідного механізму
структурних і якісних перебудов системи, в якій завдяки їм з’являються нові напрями
розвитку або нові елементи (галузь, вид діяльності). При цьому динаміка оновлення
продуктів, ресурсів, технологій безпосередньо визначає поточні і перспективні параметри
основних структурних типів економіки (відтворювального, технологічного, галузевого
тощо), а темпи і масштаби цієї динаміки – характер протікання структурних зрушень.
Інновації, виступаючи носіями технолого-продуктивної функції, стають ключовим фактором
зміцнення виробничого потенціалу країни, її регіонів, покращання продуктивності праці,
прискорення темпів економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності.
Аналізуючи фактори, що визначають конкурентоспроможність регіону, необхідно виділити
такі основні їх групи: сприятливість макроекономічного середовища веденню бізнесу в
країні, до якої належить регіон; природні, географічні, соціокультурні та історичні
особливості регіону; рівень підприємницької та інноваційної активності в регіоні; рівень
розвитку регіональної інфраструктури. Згідно теорії стадійного розвитку конкуренції
М. Портера [18], найвищою і найдосконалішою її стадією є конкуренція на основі інновацій.
На цій теоретичній основі можна припустити, що найважливішим фактором розвитку
регіону, що визначає його конкурентоспроможність у сучасних умовах, є ступінь
використання наявного інноваційного потенціалу.
Кількісно Україна володіє достатньо потужним потенціалом у сфері НДДКР, хоча має
186
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
значні регіональні відмінності через нерівномірність розміщення продуктивних сил. Серед
вагомих перешкод у реалізації регіональних інноваційних програм є неврегульованість
законодавства, високе податкове навантаження на підприємства, надмірна регламентація
бізнесу з боку державних контролюючих органів, недосконала система організації тендерів
та численні суперечності у розподілі повноважень між центральними та місцевими органами
влади.
2. Визначення ролі регіональних кластерів у розвитку інноваційного потенціалу
регіону. Одним із перспективних напрямків досягнення кращих результатів господарювання
підприємств регіону є використання кластерної моделі розвитку. За визначенням E. Бергмана
та E. Фезера [8], кластер (від англ. cluster – група, скупчення) – це комплекс, сформований на
базі територіальної концентрації та об’єднання спеціалізованих постачальників, основних
виробників і споживачів, зв’язаних технологічним ланцюгом. Регіональний кластер – це
просторова агломерація підприємств подібної і пов’язаної економічної діяльності, яка
формує основу місцевого бізнес-клімату, допомагає обміну знанням і стимулює різні форми
навчання і адаптації. Такі кластери, як правило, складаються з малих і середніх підприємств,
а головний елемент їх успіху базується на потужності соціального капіталу і географічної
близькості суб’єктів кластеру [5; 11; 14; 15].
Важливою характеристикою кластера є його інноваційна орієнтованість. Кластер має
набір інструментів для збільшення інноваційної спроможності регіонів, що є домінуючим
чинником формування конкурентоспроможності. Найуспішніші кластери формуються там,
де здійснюється або очікується стрімкий розвиток техніки і технологій виробництва з
наступним виходом на нові ринкові ніші. В зв’язку з цим, багато країн, як ринково
розвинених, так і тих, що тільки переходять до ринкової економіки, активно використовують
кластерний підхід в формуванні і регулюванні власних національних інноваційних програм.
Переваги і новизна кластерного підходу полягає в тому, що він надає високої значимості
мікроекономічній складовій, а також територіальному і соціальному аспектам економічного
розвитку, до того ж кластерна концепція пропонує ефективні інструменти стимулювання
соціально-економічного розвитку регіону, підвищення стійкості та конкурентоспроможності
місцевої промисловості, збільшення зайнятості та відрахувань у бюджети різних рівнів,
підвищення рівня оплати праці, залучення інвестицій, сприяння інноваційному розвитку
регіону (рис. 1).
Підприємства виробничої сфери
Підприємства
харчової і
переробної
промисловості
Підприємства
оптової і
роздрібної
торгівлі
Органи
самоуправління
Науково-дослідні
установи,
університети
Ринкова інфраструктура
Банки та інші
установи
фінансової
інфраструктури
Територіальна
громада
Консалтінгові
організації
(інформаційне
забезпечення)
Громадські
організації
фінансово-консультаційна сфера сфера бізнесу
Органи державної
виконавчої влади
соціальна сфера
Рис. 1. Організаційна структура регіонального кластеру
Технічне і технологічне переоснащення підприємств регіону неможливо здійснити без
187
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
створення системи ефективної взаємодії між університетами, науковими установами,
фінансовими організаціями та підприємцями, що займаються впровадженням і
комерціалізацією нововведень. Взаємовигідне співробітництво підприємств з науковими
установами дає змогу практично тестувати розробки вчених, які запроваджуються з
урахуванням специфічних умов регіону. В таблиці 2 представлені дані про наукові кадри та
кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки в країні.
Таблиця 2
Наукові кадри та кількість організацій, які виконують
наукові дослідження й розробки в Україні
Роки
Кількість
організації, які
виконують наукові
дослідження й
розробки, одиниць
Чисельність
науковців,
осіб
Чисельність
докторів наук в
