становлять близько 3% всіх учасників фінансового кластера Торонто, і їхня
конкурентноздатність заснована на тісній взаємодії з малим і середнім бізнесом у рамках
Асоціації постачальників фінансових послуг; одним з найважливіших бар'єрів, що стоять на
шляху розвитку кластерних ініціатив в Україні, також виступає відсутність культури
інформаційної відкритості, що виливається в недовіру між потенційними учасниками
кластера та формування несумлінної конкуренції. До обмежень розвитку кластерного
підходу також відноситься низька культура виробництва, відсутність досвіду керування на
основі аутсорсинга [12].
Один з основних ризиків, пов'язаних з розвитком кластерних ініціатив, полягає в
недостатній увазі та участі органів влади і управління у момент формування кластерів. При
наявності сприятливих умов для розвитку кластерів часто виникає впевненість, що все
створиться “саме собою”, по змаху чарівної палички. Але формування та розвиток кластера
- це кропітка, завзята, але цілком посильна робота, що дає реальні результати. Приклад -
Бразилія, де споконвічно склалися сприятливі умови для розвитку кластера по збірці
автомобілів, та які були, фактично, упущені. Прихід зацікавлених світових автовиробників
міг би стати основою для якісного розвитку автомобільної промисловості країни, міг би...
якби автовиробникам була зроблена підтримка органів влади, зокрема, у галузі освіти та
підвищення кваліфікації кадрів. Як результат, якщо на початку XX століття автомобільна
промисловість Бразилії зросла більш ніж на 20% у рік, сьогодні темпи зростання становлять
близько 2%, обсяг іноземних інвестицій скоротився більше ніж в 3 рази, а мрії про лідерство
Бразилії на американському ринку виробництва автомобілів виявилися не реалізовані.
Можна виділити наступні “підводні камені” кластерного підходу: ефект замкнутості -
надмірна впевненість щодо локальних контактів та наявного “мовчазного” знання, у
комбінації зі зневагою зовнішніми зв'язками та недоліком передбачення, може пояснити
ефект замкнутості, обумовлений перевагою стійких практик; вразливість - спеціалізація
може викликати вразливість регіону. Технологічна переривчастість може підірвати певні
переваги кластера; негнучкість - жорсткі існуючі структури ризикують затримувати
радикальну переорієнтацію або перешкоджати необхідній перебудові; зменшення
конкурентних тисків - кооперація може викликати скорочення конкурентних тисків та, отже,
рушійних сил інновації; синдром самодостатності - звикаючи до минулих успіхів, кластер
може бути не в змозі розпізнати тенденції, що змінюються; внутрішній спад - так саме як
соціальний капітал може бути необхідний для формування базису, основи розвитку
кластерів, останній може підірвати та навіть знищити соціальну тканину, що зміцнювала,
підкріплювала його. Ці моменти підкреслюють значення безперервної інновації, як ключа до
тривалого успіху кластерів [1, c. 11-12; 2; 12].
Перешкодами, що ускладнюють розвиток і діяльність кластерів є: відсутність базових
Законів про ринок землі, про акціонерні товариства, Податкового Кодексу; відсутність з боку
донорів реальної підтримки становлення кластерних форм у регіоні; конфронтаційні виборні
кампанії, часті зміни урядів; відсутність реальної державної підтримки розвитку кластерних
систем в Україні; відсутність Стратегічного плану розвитку міста, регіону (керуються
Концепцією стійкого розвитку і Генеральним планом забудови); перманентний переділ
власності і землі, непрозорість розподілу ресурсів; часта зміна чиновників або зон їхньої
персональної відповідальності; відсутність навичок партнерства для збалансованого
розвитку і формування спільних Планів дій; низький рівень інформованості про методології
становлення кластерів і про можливості між секторальної взаємодії на рівні територіальної
216
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
громади; знаходження в стадії нерівномірного (“засмиканого”) розвитку та нестійкості
бізнесу; низька мотивація до спільних дій учасників кластерів. Також стримуючим розвиток
кластерів фактором є низький рівень мотивації: зовнішня (нормативна база, державна або
донорська підтримка, міські програми)- відсутня; внутрішня - є, але недостатньо виражена,
не переборює вплив перешкоджаючих факторів, але втримує учасників кластерів у стані
готовності розвивати кластер при поліпшенні ситуації в подальшому. Наслідком зазначених
перешкод для ефективної діяльності кластерів є: нестійкість бізнес-середовища в регіоні;
відсутність зовнішніх та послаблення внутрішніх стимулів розвитку кластерних систем і
партнерських відносин; фактичне випадання із кластерної тріади “влада-бізнес-інституції
громади” зацікавленого представництва влади. Розвиток кластерних ініціатив в Україні
виявляє необхідність першорядного розвитку наступних видів діяльності: вкрай актуальною
є термінова розробка стратегії підвищення конкурентноздатності України на основі
мережних структур (кластерів); необхідне забезпечення законотворчої роботи в Україні по
формуванню сприятливої для розвитку підприємництва ділового середовища з особливим
акцентом на підтримку мережних структур; має бути широке інформування та підготовка
представників державного сектора, ділових кіл і підтримуючих інститутів шляхом
проведення семінарів і тренінгів з метою більш раціонального розвитку кластерних ініціатив;
значні перспективи відкриваються перед кластерними ініціативами у сфері охорони
навколишнього середовища та пошуку оптимальних рішень за рахунок об'єднання структур
державного і приватного секторів для створення екологічно чистої продукції та екологічно
чистого середовища перебування населення; все більшу роль у розвитку кластерних ініціатив
має бути надано неурядовим, неприбутковим організаціям, діловим асоціаціям, орієнтованим
на формування сприятливого підприємницького середовища; роль уряду у розвитку
кластерних ініціатив повинна формуватися за принципом Гіппократа – “не нашкодити”.
Уряд повинен виступати в ролі посередника та каталізатора кластерних ініціатив у
багаточисельних та різноманітних сферах економіки.
Висновки та перспективи подальших розробок. Світовий економічний досвід
останніх десятиліть підтверджує, що для розвитку економіки України необхідно використати
в подальшій практиці розвиток високоефективних кластерних структур, як територіальних
об'єднань взаємозалежних підприємств. Впровадження кластерних технологій об'єднання
підприємств буде сприяти зростанню ділової активності підприємницьких структур,
поліпшенню інвестиційного клімату регіонів, розвитку в них соціальних, економічних,
інформаційних та інтеграційних систем, що, у свою чергу, неодмінно дасть імпульс для
більш інтенсивного розвитку підприємництва, залучення інвестицій, і динамічного
економічного підйому регіонів [26, c. 9].
У останнє десятиріччя кластери та регіональна політика, що заснована на них,
слугують найбільш успішним інструментом економічного розвитку регіонів у західних
країнах. Кластерні ініціативи є рушійними силами економічного зростання та зростання
зайнятості в багатьох країнах, регіонах світу. Досвід соціально-економічних трансформацій у
країнах Європи, практика реалізації ними кластерних ініціатив викликали природний інтерес
в Україні, що є лідером серед країн СНД по впровадженню кластерної технології на рівні
регіонів. В сучасних умовах використання кластерного підходу розглядається у якості
одного з найбільш ефективних шляхів розвитку економіки території. Світовий досвід
створення нових виробничих систем на основі мережевих структур - кластерів - як і перші
кроки, зроблені в цьому напрямку в Україні, заслуговують всілякого заохочення з метою
поширення сучасного економічного світогляду серед всіх учасників ринкових перетворень в
українському суспільстві. Багато дослідників вважають оптимальним варіантом спрямування
регіональної економіки, зокрема розташованої на “периферії” щодо міжнародних “центрів”
інновації, створення кластерів. Існує навіть точка зору, що на зламі ХХ і ХХІ століть
програми формування кластерів стають своєрідною “молитвою” для всіх регіонів, яка
замінила ототожнення регіональної політики виключно з урядовими програмами підтримки
території. І, звичайно ж, Україна не повинна знаходитись на “узбіччі” провідних світових
217
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
тенденцій. Україні, на етапі ознайомлення та впровадження кластерної моделі довелося
зіштовхнутися зі специфічними труднощами не тільки економічного, але і психологічного
порядку. Однак ця модель одержує усе більший розвиток у зв'язку із глобалізацією
економічних процесів, що висуває перед кожним суб'єктом ринку усе більш тверді вимоги,
невідповідність яким ставить його на грань зникнення або виживання. Таким чином, кожна з
функціонуючих компаній повинна прагнути стати, принаймні, настільки ефективною, щоб
утриматися та поширювати свою діяльність на світовому ринку в умовах постійного
загострення конкуренції. Для України, яка тільки починає будувати свою регіональну
політику представляється особливо актуальним вивчення регіональної політики розвинених
країн, заснованої на кластерному підході у світлі орієнтації на європейську інтеграцію країни
в майбутньому. На сьогоднішній день застосування кластерного підходу в Україні є
необхідною умовою для відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності
інноваційного розвитку регіонів, досягнення високого рівня економічного розвитку та
конкурентоспроможності. Кінцева мета – зайняття Україною гідного місця у глобальній
системі економічного та політичного розвитку. Кластерний підхід використовується: при
аналізі конкурентноздатності держави, регіону, галузі; як основа політики економічного
розвитку; при розробці програм регіонального розвитку; як основа стимулювання
інноваційної діяльності; як “магніт” для залучення інвестування; як основа взаємодії
великого і малого бізнесу. Основна мета кластера – підвищити внутрішню та міжнародну
конкурентноздатність його членів. Позитивні ефекти кластерної взаємодії: зростання
продуктивності; підвищена сприйнятливість до можливостей інновації та високої
спеціалізації; розширений доступ до ринків збуту, спеціалізованим постачальникам,
послугам, кваліфікованій робочій силі, технологічним знанням; підвищений рівень
формування нових підприємств, організацій, установ; більша гнучкість та ефект великого
масштабу; спільна діяльність; колективна ефективність.
Фактори, що стимулюють розвиток кластерів: тверда наукова база: провідні
дослідницькі установи; критична маса дослідників; провідні вчені світу; підприємницька
культура: комерційна орієнтація і підприємництво в університетах та дослідницьких
установах; рольові моделі і повага до підприємців; підприємці другого покоління; зростаюча
кількість підприємств: успішні підприємства, що розпочинають та підприємства, що
відокремилися; більш зрілі компанії - рольові моделі; здатність залучити провідні кадри:
критична маса доступних робочих місць; імідж/ репутація певного кластера; привабливе
місце проживання; приміщення і інфраструктура: наявність інкубаторів поблизу від
дослідницьких установ; приміщення для лабораторій і гнучкі варіанти оплати; приміщення
для розширення; транспортна інфраструктура: шосе, залізниці, міжнародні аеропорти;
доступ до фінансів: венчурний капітал; бізнес-ангели; бізнес-послуги та великі компанії:
фахівці-консультанти (бізнес, юристи, патенти, майно); великі компанії у відповідних
секторах (у випадку біотехнологічного кластера – в охороні здоров'я, хімічній
промисловості, сільському господарстві); знання та навички: кваліфікована робоча сила;
підготовка кадрів на всіх рівнях; ефективне співробітництво: загальне прагнення бути
частиною кластера; регіональні торговельні асоціації; використання загального устаткування
та інфраструктури; часті контакти і співробітництво. В цілому ж для вибору інструментів
підтримки розвитку кластерів необхідно чітко визначити проблемні зони. Процес
кластеризації має відбуватися з урахуванням потреб територіально-адміністративної
одиниці, виявлення резервів розвитку виробництв на основі залучення до співпраці малих та
великих підприємств. Так, якщо існує проблема з недостатньою критичною масою учасників
кластера, то інструментами підтримки можуть бути розвиток інкубаторів, підтримка
стартапів, залучення нових фірм. Якщо учасники потенційного кластера зіштовхуються з
браком інформації, то в цьому випадку доцільно створювати інформаційні портали для
учасників, організовувати випуск різних інформаційних матеріалів, проводити аудит і
картографування компетенцій. Однак у цілому, без проведення спеціалізованих досліджень,
можуть бути визначені тільки першочергові кроки з розвитку кластера. І якщо регіональні
218
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
органи влади дійсно хочуть, прагнуть сформувати та ефективно розвити на своїй території
конкурентноздатний кластер, необхідно як мінімум розробити відповідну програму дій,
орієнтовану на динамічний розвиток регіону в подальшому.
Список використаних джерел
1. Булатова Н.М. Методологічні основи формування регіональних промислово-
транспортних комплексів на основі кластерного підходу // Вісник БДУ. Серія 9. Фізика та
техніка. Вип. 4.- Улан-Уде: Вид. БДУ, 2005. - С. 20 - 23.
2. Посібник з кластерного розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.sme.ukraine-inform.org.ua.
3. Porter Michael E. Clusters and the New Economics of Competition // Harvard Business
Review.- 1998.-November-December.- P. 77-90.
4. Портер М.Е. «Конкуренція» – Москва: Видавничий дім «Вільямс», 2005. – 608 с.
5. Малій М. Кластер – нова форма підприємницького об’єднання // Соціальні аспекти
та фінансування індустріальної реструктуризації / Матеріали конференції 26-27 жовтня 2003
р. – М: Регіональний форум, 2003. - С. 24-28.
6. Марков Л.С. Економічні кластери: поняття та характерні риси // Інститут Економіки
РАН, Новосибірськ, 2004. – С. 1-12.
7. Thomas Andersson, Sylvia Schwaag-Serger, Jens Sorvik, Emily Wise Hansson (2004)
“The Cluster Policies Whitebook”, IKED.
8. Ялов А. Кластерный подход как технология управления региональным
экономическим развитием // Журнал "Компас промышленной реструктуризации" №3-2003
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.compass-r.ru.
9. Шерешева М.Ю. Интернет-конференция «Сетевые формы межфирменной
кооперации: стратегические вызовы и конкурентные преимущества новых организаций
ХХI века» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.ecsocman.edu.ru.
10. Осадчук С.В. Нові технології управління регіональним економічним розвитком
//Вісник економічної науки України. - №1(7). - 2005. – С. 92-95.
11. Тюкаев Д.А. Кластеризация как способ повышения инновационной активности в
регионе / Д.А. Тюкаев // Проблемы современной экономики: инвестиции, инновации,
логистика: сб. науч. трудов по материалам Всерос. науч.-практ. конф. – Саратов: СГТУ, 2005.
– С. 180-185.
12. Родионова Л.Н., Хайруллин Р.Ф. Кластеры как форма интеграции инвестиционных
ресурсов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.ogbus.ru.
УДК 331.102.344:339.166.5(477.82)
