Статистика
Онлайн всього: 10 Гостей: 10 Користувачів: 0
|
|
Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент |
Пошук по сайту
Пошук по сайту
|
Головна » Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент
Обсяг виробленої продукції впливає на обсяг незавершеного ви- робництва прямо пропорційно: чим більше виробляється продукції за інших однакових умов, тим більше розмір незавершеного вироб- ництва. Зміна складу виробленої продукції може по-різному впливати на ве- личину незавершеного виробництва. Так при підвищенні питомої ваги продукції з коротшим циклом виробництва обсяг незавершеного виробництва скорочується, і навпаки. Собівартість продукції прямо впливає на обсяг незавершеного виробництва. Чим нижче витрати на виробництво тим менше об- сяг незавершеного виробництва у грошовому виразі. Збільшення 196 собівартості виробленої продукції супроводжується збільшенням незавершеного виробництва. Тривалість виробничого циклу впливає на обсяг незавершеного ви- робництва також прямо пропорційно і визначається такими факто- рами: часом виробничого процесу, часом впливу на напівфабрика- ти фізико-хімічних, термічних і електрохімічних процесів (технолог- ічний запас), часом транспортування напівфабрикатів усередині цехів, а також готової продукції на склад (транспортний запас), часом на- громадження напівфабрикатів перед початком наступної операції (оборотний запас), часом аналізу напівфабрикатів і готової продукції, часом перебування напівфабрикатів у запасі для гарантії безперерв- ності процесу виробництва (страховий запас). Максимально можливе скорочення зазначених видів запасів у не- завершеному виробництві сприяє поліпшенню використання оборот- них коштів за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу. При безупинному процесі виробництва тривалість виробничого циклу обчислюється з моменту запуску сировини і матеріалів у ви- робництво до виходу готової продукції. Загалом по підприємству (цеху) визначається середня тривалість виробничого циклу методом середньозваженого показника, тобто шляхом множення тривалості виробничих циклів по окремих продуктах чи більшості з них на їх собівартість. За характером наростання витрат у процесі виробництва всі вит- рати поділяються на одноразові і наростаючі. До одноразових відно- сяться такі витрати, що виробляються на самому початку виробни- чого циклу. Це сировина, основні матеріали, куповані напівфабри- кати. Інші витрати вважаються наростаючими. Наростання витрат у процесі виробництва може відбуватися рівномірно і нерівномірно. При рівномірному наростанні витрат середня вартість незавершено- го виробництва обчислюється як сума всіх одноразових витрат і по- ловини наростаючих витрат. Коефіцієнт наростання витрат (К) визначається при рівномірно- му і нерівномірному наростанні витрат. При рівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання вит- рат обчислюється за формулою о н о н В 0,5В К , В В + = + де Во — одноразові витрати; Вн — наростаючі витрати. 197 При нерівномірному наростанні витрат за днями виробничого циклу коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою вс К С , П = де С — середня вартість виробу в незавершеному виробництві; Пвс — виробнича собівартість виробу. Середня вартість виробу в незавершеному виробництві обчис- люється як середньозважена величини витрат, що припадають на кожен день виробничого циклу, і кількості днів перебування їх у процесі виробництва. При сполученні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок середньої вартості виробу в незавершеному виробництві визначається за формулою ВоТ В1Т1 В2Т2 ... 0,5ВрТ С , Т + + + + = де В1, В2, ... — витрати за днями виробничого циклу; Вр — витра- ти, вироблені рівномірно упродовж виробничого циклу; Т — серед- ня тривалість виробничого циклу, днів; Т1, Т2 — час від моменту разових витрат до закінчення виробничого циклу. Норматив оборотних коштів (Н) у незавершеному виробництві обчислюється за формулою Н В Т К Д = ⋅ ⋅ , де В — обсяг виробленої валової продукції за кошторисом витрат у IV кв. планованого року, грн.; Д — кількість днів у періоді, Д = 90. Добуток середньої тривалості виробничого циклу і коефіцієнта наростання витрат утворить норму оборотних коштів у незаверше- ному виробництві у днях. Отже, норматив оборотних коштів у не- завершеному виробництві становитиме результат добутку норми оборотних коштів і одноденного випуску продукції. До витрат майбутніх періодів відносяться витрати на освоєння нових видів продукції, на удосконалення технології виробництва, на гірничопідготовчі і розкривні роботи. До цих витрат відносять і такі нетипові статті витрат, як передплата на періодичні видання, оренд- на плата, внесені авансом податки і збори та ін. 198 Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н) визначається за формулою Н = П + Р – С, де П — перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок пла- нованого року; Р — витрати майбутніх періодів у планованому році, передбачені відповідними кошторисами; С — витрати майбутніх пе- ріодів, що підлягають списанню на собівартість продукції в майбут- ньому році відповідно до кошторису виробництва. Якщо у процесі підготовки, освоєння і виготовлення нових видів продукції підприємство користається цільовим банківським креди- том, то при розрахунку нормативу оборотних коштів у витратах майбутніх періодів суми банківських кредитів виключаються. Кошти у готовій продукції. Готова продукція — це вироби, закін- чені виробництвом і прийняті відділом технічного контролю. Нор- матив оборотних коштів на залишки готової продукції визначається у гривнях як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденно- му випуску товарної продукції в майбутньому році за виробничою собівартістю за формулою Н В Т Д = ⋅ , де В — випуск товарної продукції в IV кв. майбутнього року (при рівномірно наростаючому виробництві) за виробничою собіварті- стю, грн.; Д — кількість днів у періоді (90); Т — норма оборотних коштів на готову продукцію, днів. Норма оборотних коштів на готову продукцію розраховується ок- ремо по готовій продукції на складі і відвантажених товарах, на які розрахункові документи не здані в банк на інкасо. Норма оборотних коштів на запас готової продукції на складі визначається на період часу, необхідний на комплектування і нагро- мадження продукції до необхідних розмірів, на обов’язкове збере- ження продукції на складі до відвантаження (у ряді виробництв — для так званого визрівання готової продукції), на запакування і мар- кування продукції, на доставку її до станції відправлення і заван- тажування. При великій номенклатурі продукції, що випускається, виділяються основні види виробів, що становлять 70–80 % усього випуску. За цими провідними видами продукції розраховується се- 199 редньозважена норма оборотних коштів, що потім поширюється на всю готову продукцію, що зберігається на складі. Норма оборотних коштів на відвантажені товари установлюєть- ся на період виписки рахунків і платіжних документів і здачі їх у банк. Ці операції повинні бути зроблені, як правило, у дво- триден- ний термін після відвантаження готової продукції. Лише в тому ви- падку, якщо постачальник і банк розміщаються в різних населених пунктах, цей термін може бути подовжений. Норма оборотних коштів у цілому на готову продукцію на складі і на відвантажені товари визначається шляхом розподілу загальної суми нормативу оборотних коштів по готовій продукції на одноден- ний випуск товарної продукції по виробничій собівартості в IV квар- талі майбутнього року. Сукупний норматив оборотних коштів. Цей норматив по підпри- ємству дорівнює сумі нормативів по всіх елементах оборотних коштів і визначає в підсумку загальну потребу суб’єкта господарю- вання, в оборотних коштах. Загальна норма всіх оборотних коштів у днях установлюється шляхом розподілу сукупного нормативу обо- ротних коштів на одноденний випуск готової продукції за вироб- ничою собівартістю за планом IV кв. того року, за даними якого розраховується норма. Річний приріст чи зменшення нормативу оборотних коштів визначається шляхом зіставлення нормативів на початок і кінець майбутнього року. В міру розвитку ринкових відносин і зміцнення розрахунково-пла- тіжних взаємин підсилюється роль і значення нормування оборотних коштів. Наявність достатніх оборотних коштів забезпечує підприє- мствам у нових економічних умовах розширене відтворення, модер- нізацію і структурну перебудову. У зв’язку з цим виникає необхідність підвищення якості планових розрахунків і ширшого використання в цьому процесі електронно-обчислювальної техніки. Тим самим забез- печуються сприятливі умови для встановлення прогресивних, еконо- мічно обґрунтованих норм і нормативів оборотних коштів. Ненормовані оборотні кошти. Принципи організації оборотних коштів визначають наявність ненормованих оборотних коштів, що функціонують у сфері обертання. До ненормованих оборотних коштів відносяться кошти у відвантажених товарах, грошові кош- ти, кошти в дебіторській заборгованості й інших розрахунках. У силу специфіки форм, швидкості руху, закономірності виникнення ці оборотні кошти не можуть бути заздалегідь враховані подібно до 200 нормованих оборотних коштів. Управління ненормованими обо- ротними коштами здійснюється іншими способами і методами. Су- б’єкти господарювання, (а в державному секторі — держава) мають можливість управляти цими коштами і впливати на їх величину за допомогою діючої системи кредитування і розрахунків. Організації, що працюють на комерційному розрахунку, зацікав- лені у скороченні розміру ненормованих оборотних коштів, тому що це спричинює прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання, а, отже, значно ефективніше використання оборотних коштів у цілому. Зменшення, приміром, розмірів дебіторської забор- гованості по товарних операціях поліпшує показник виконання пла- ну постачань по договорах, планів по прибутку і рентабельності. Скорочення оборотних коштів в інших розрахунках означає по- вніше використання їх за призначенням, тому що вони при цьому не вибувають із сфери виробництва. Таким чином, завданням кож- ної організації є використання всіх резервів максимально можливо- го скорочення обсягу ненормованих оборотних коштів. До цих ре- зервів варто віднести зміцнення розрахунково-платіжної дисциплі- ни, розвиток прямих господарських зв’язків між підприємствами, зміцнення договірної дисципліни і відповідне виконання договірних зобов’язань, розширення практики застосування прогресивних форм розрахунків. Важливим фактором, що стимулює скорочення коштів у сфері обертання, є банківський кредит на поповнення оборотних коштів, що сприяє раціональному використанню не тільки нормованих, але і ненормованих оборотних коштів. Кошти у відвантажених товарах становлять значну частку всіх ненормованих оборотних коштів на підприємствах, що виробляють продукцію. Ці кошти утворяться неминуче, тому що готова продук- ція, що зберігається на складі, у встановлені договірні терміни відвантажується споживачам. Однак за значенням ці кошти неодна- кові. Частина з них припадає на частку товарів відвантажених, тер- міни оплати яких не настали. Це позитивне явище дуже швидко- плинне. По перебігу цих термінів і наявності як і раніше неплатежів кошти підприємства набувають форми товарів відвантажених, не оплачених у зазначений термін покупцем, чи форми товарів відван- тажених, переданих під відповідальність на збереження покупцеві. Останні дві групи свідчать про відсутність коштів у покупця чи про відмову останнього оплатити розрахункові документи, що неминуче 201 зумовлює позаплановий перерозподіл оборотних коштів у поста- чальників і порушення платіжно-розрахункової дисципліни. Гроші — істотна частина ненормованих оборотних коштів. У процесі кругообігу оборотні кошти неминуче змінюють свою функціональну форму, у результаті чого реалізована готова продук- ція перетворюється у гроші. Гроші в основному зберігаються в бан- ку на розрахунковому (поточному) рахунку підприємства, тому що переважна частина розрахунків між суб’єктами господарювання здійснюється по безготівковому розрахунку. У невеликих сумах, за винятком днів виплати заробітної плати, гроші зберігаються в касі підприємства. Крім того, гроші покупців можуть бути в акредитивах й інших формах розрахунків до момен- ту їх закінчення. Гроші у визначеному розмірі постійно повинні бути у складі ненормованих оборотних коштів, інакше підприємство буде визнане неплатоспроможним. Засоби в дебіторській заборгованості свідчать про тимчасове від- волікання коштів з обороту підприємства, що викликає додаткову потребу в ресурсах і може призвести до напруженого фінансового стану. Дебіторська заборгованість може бути припустимою, тобто обу- мовленою діючою системою розрахунків, і неприпустимою, що свідчить про недоліки у фінансово-господарській діяльності. З метою запобігання втрат і визнання підприємства неспроможним кожен суб’єкт господарювання повинен прагнути до скорочення дебіторсь- кої заборгованості. Існують різні види дебіторської заборгованості: заборгованість підзвітних осіб при одержанні грошей під звіт на відрядження й інші цілі; заборгованість постачальників покупцям, що утворилася при взаємних чи однобічних розрахунках; дебітори по претензіях чи по спірних боргах при порушенні договірних зобов’язань і виникненні судової справи; заборгованість податкових органів підприємствам при переплатах у бюджет податків і платежів тощо. Кошти в інших розрахунках — четверта група ненормованих оборотних коштів — виникають з причин, не пов’язаних безпосе- редньо з виробничою діяльністю організації, і означають відволі- кання оборотних коштів від їх основного призначення. Приміром, перевитрати по преміальних фондах та інших цільових фондах і ре- зервах, нестача від втрати і псування майна, а також інші витрати, що підприємство змушене перекривати за рахунок своїх оборотних коштів. 202 9.3. ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ Джерела формування оборотних коштів значною мірою визнача- ють ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення власних і притягнутих джерел, обумовленого специ- фічними особливостями кругообігу фондів у тому чи іншому суб’єкті господарювання є важливим завданням системи управління. У процесі управління формуванням оборотних коштів повинні бути забезпечені права підприємств і організацій у сполученні з підви- щенням їх відповідальності за ефективне і раціональне використан- ня оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів гарантує безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кру- гообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і гро- шових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками й іншими передавальними ланками. Провідна роль у складі джерел формування покладена на власні оборотні кошти, тому що вони створюють умови для майнової й опе- ративної самостійності організації, такої необхідної для рентабель- ної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінан- совому ринку. Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих оборотних коштів. Первісне формування їх відбувається в момент створення організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом власних оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби заснов- ників організації. Надалі, у міру розвитку підприємницької діяль- ності, власні оборотні кошти поповнюються за рахунок одержува- ного прибутку (прирівняного до власних засобів, що називаються стійкими пасивами), випуску цінних паперів і операцій на фінансо- вому ринку. Прибуток направляється на покриття приросту нормативу обо- ротних коштів у процесі її розподілу. З розвитком акціонування організації мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов’язковим відра- хуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до за- конодавства. Економічно обґрунтована система розподілу прибут- ку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зо- 203 бов’язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрям- ки використання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишаєть- ся в розпорядженні організації. Розвиток конкуренції викликає не- обхідність скеровувати чистий прибуток насамперед на розширен- ня виробництва, його модернізацію й удосконалення. У плані цих заходів частина чистого прибутку направляється на приріст норма- тиву власних оборотних коштів. Конкретний розмір цього прибутку визначається у процесі фінансового планування на підприємстві і залежить від ряду фак- торів: розміру приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку в майбутньому періоді, приросту стійких пасивів, можливості залучення позикових засобів, необхідності першочерго- вого напрямку прибутку на інвестиційні процеси та ін. Стійкі пасиви — прирівняні до власних коштів. Власне кажучи ці кошти не належать підприємству, тому їх не можна віднести до власних. Однак вони постійно перебувають в обороті підприємства й у сумі мінімального залишку використовуються як джерело фор- мування власних оборотних коштів. До стійких пасивів відносяться такі види коштів: мінімальна пе- рехідна заборгованість з оплати праці працівникам підприємства; резерв майбутніх платежів; мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам; мінімальна заборгованість по- купцям по заставах за поворотну тару; засоби кредиторів, що над- ходять у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); пе- рехідні залишки фонду споживання тощо. Стійкі пасиви є джерелом покриття власних оборотних коштів тільки в сумі приросту, тобто різниці між їх розміром на кінець і по- чаток майбутнього року. Мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці (Мз) праці- вникам визначається за період часу між кінцем розрахункового пе- ріоду, за який проводиться оплата праці, і конкретною датою вип- лати коштів за формулою з М = Ф⋅Д , 90 де Ф — фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року; Д — кількість днів з початку місяця до дня виплати коштів. 204 Наприклад: фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року — 4050 грн. Термін виплати — 7 число наступного місяця. Мінімальна заборго- ваність з оплати праці становить 4050⋅6 = 270. 90 Резерв майбутніх платежів формується для резервування коштів на оплату відпусток працівникам підприємства й інших схожих ви- трат. Резерв для оплати відпусток обчислюється на основі його мінімального залишку за звітний рік і зміни фонду оплати праці у планованому періоді. Якщо на підприємстві резервуються кошти для виплати винаго- род за вислугу років, резерв утвориться шляхом включення в со- бівартість щомісяця 1/12 частини загальної суми винагороди, випла- чувані один раз у рік. Таким чином, на кінець року резерв досягне максимальної величини, що дорівнюватиме річній сумі виплачуваних за вислугу років винагород. Мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам визначається виходячи з кінця розрахункового періоду, за який проводяться платежі, і конкретними термінами сплати. Пла- тежі в бюджет проводяться в порядку сплати визначених податків і зборів на підставі чинного законодавства. Мінімальна сума забор- гованості бюджету постійно переходить з місяця у місяць і тому вра- ховується у складі стійких пасивів. Внески в позабюджетні фонди (Фонд державного соціального страхування, Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населен- ня) проводяться у встановлених відсотках від фонду оплати праці (відповідно 2,5 %; 32 %; 2 %). Розрахувавши мінімальну перехідну заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства і застосовуючи зазначені відсотки відрахувань, установлюється мінімальна перехідна заборгованість позабюджетним фондам, кошти яких постійно перебувають в обо- роті підприємства. Мінімальна заборгованість покупцям по заставах за поворотну тару виникає при відвантаженні готової продукції в поворотній тарі. Підприємства — постачальники такої продукції — одержують від покупця заставу в рахунок повернення тари. При регулярному відвантаженні готової продукції в поворотній тарі підприємства по- стійно мають залишок застави за тару. 205
|
|
|