Обсяг виробленої продукції впливає на обсяг незавершеного ви-
робництва прямо пропорційно: чим більше виробляється продукції
за інших однакових умов, тим більше розмір незавершеного вироб-
ництва.
Зміна складу виробленої продукції може по-різному впливати на ве-
личину незавершеного виробництва. Так при підвищенні питомої
ваги продукції з коротшим циклом виробництва обсяг незавершеного
виробництва скорочується, і навпаки.
Собівартість продукції прямо впливає на обсяг незавершеного
виробництва. Чим нижче витрати на виробництво тим менше об-
сяг незавершеного виробництва у грошовому виразі. Збільшення
196
собівартості виробленої продукції супроводжується збільшенням
незавершеного виробництва.
Тривалість виробничого циклу впливає на обсяг незавершеного ви-
робництва також прямо пропорційно і визначається такими факто-
рами: часом виробничого процесу, часом впливу на напівфабрика-
ти фізико-хімічних, термічних і електрохімічних процесів (технолог-
ічний запас), часом транспортування напівфабрикатів усередині цехів,
а також готової продукції на склад (транспортний запас), часом на-
громадження напівфабрикатів перед початком наступної операції
(оборотний запас), часом аналізу напівфабрикатів і готової продукції,
часом перебування напівфабрикатів у запасі для гарантії безперерв-
ності процесу виробництва (страховий запас).
Максимально можливе скорочення зазначених видів запасів у не-
завершеному виробництві сприяє поліпшенню використання оборот-
них коштів за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу.
При безупинному процесі виробництва тривалість виробничого
циклу обчислюється з моменту запуску сировини і матеріалів у ви-
робництво до виходу готової продукції. Загалом по підприємству
(цеху) визначається середня тривалість виробничого циклу методом
середньозваженого показника, тобто шляхом множення тривалості
виробничих циклів по окремих продуктах чи більшості з них на їх
собівартість.
За характером наростання витрат у процесі виробництва всі вит-
рати поділяються на одноразові і наростаючі. До одноразових відно-
сяться такі витрати, що виробляються на самому початку виробни-
чого циклу. Це сировина, основні матеріали, куповані напівфабри-
кати. Інші витрати вважаються наростаючими. Наростання витрат
у процесі виробництва може відбуватися рівномірно і нерівномірно.
При рівномірному наростанні витрат середня вартість незавершено-
го виробництва обчислюється як сума всіх одноразових витрат і по-
ловини наростаючих витрат.
Коефіцієнт наростання витрат (К) визначається при рівномірно-
му і нерівномірному наростанні витрат.
При рівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання вит-
рат обчислюється за формулою
о н
о н
В 0,5В
К ,
В В
+
=
+
де Во — одноразові витрати; Вн — наростаючі витрати.
197
При нерівномірному наростанні витрат за днями виробничого
циклу коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою
вс
К С ,
П
=
де С — середня вартість виробу в незавершеному виробництві;
Пвс — виробнича собівартість виробу.
Середня вартість виробу в незавершеному виробництві обчис-
люється як середньозважена величини витрат, що припадають на
кожен день виробничого циклу, і кількості днів перебування їх у
процесі виробництва.
При сполученні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок
середньої вартості виробу в незавершеному виробництві визначається
за формулою
ВоТ В1Т1 В2Т2 ... 0,5ВрТ
С ,
Т
+ + + +
=
де В1, В2, ... — витрати за днями виробничого циклу; Вр — витра-
ти, вироблені рівномірно упродовж виробничого циклу; Т — серед-
ня тривалість виробничого циклу, днів; Т1, Т2 — час від моменту
разових витрат до закінчення виробничого циклу.
Норматив оборотних коштів (Н) у незавершеному виробництві
обчислюється за формулою
Н В Т К
Д
= ⋅ ⋅ ,
де В — обсяг виробленої валової продукції за кошторисом витрат у
IV кв. планованого року, грн.; Д — кількість днів у періоді, Д = 90.
Добуток середньої тривалості виробничого циклу і коефіцієнта
наростання витрат утворить норму оборотних коштів у незаверше-
ному виробництві у днях. Отже, норматив оборотних коштів у не-
завершеному виробництві становитиме результат добутку норми
оборотних коштів і одноденного випуску продукції.
До витрат майбутніх періодів відносяться витрати на освоєння
нових видів продукції, на удосконалення технології виробництва, на
гірничопідготовчі і розкривні роботи. До цих витрат відносять і такі
нетипові статті витрат, як передплата на періодичні видання, оренд-
на плата, внесені авансом податки і збори та ін.
198
Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н)
визначається за формулою
Н = П + Р – С,
де П — перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок пла-
нованого року; Р — витрати майбутніх періодів у планованому році,
передбачені відповідними кошторисами; С — витрати майбутніх пе-
ріодів, що підлягають списанню на собівартість продукції в майбут-
ньому році відповідно до кошторису виробництва.
Якщо у процесі підготовки, освоєння і виготовлення нових видів
продукції підприємство користається цільовим банківським креди-
том, то при розрахунку нормативу оборотних коштів у витратах
майбутніх періодів суми банківських кредитів виключаються.
Кошти у готовій продукції. Готова продукція — це вироби, закін-
чені виробництвом і прийняті відділом технічного контролю. Нор-
матив оборотних коштів на залишки готової продукції визначається
у гривнях як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденно-
му випуску товарної продукції в майбутньому році за виробничою
собівартістю за формулою
Н В Т
Д
= ⋅ ,
де В — випуск товарної продукції в IV кв. майбутнього року (при
рівномірно наростаючому виробництві) за виробничою собіварті-
стю, грн.; Д — кількість днів у періоді (90); Т — норма оборотних
коштів на готову продукцію, днів.
Норма оборотних коштів на готову продукцію розраховується ок-
ремо по готовій продукції на складі і відвантажених товарах, на які
розрахункові документи не здані в банк на інкасо.
Норма оборотних коштів на запас готової продукції на складі
визначається на період часу, необхідний на комплектування і нагро-
мадження продукції до необхідних розмірів, на обов’язкове збере-
ження продукції на складі до відвантаження (у ряді виробництв —
для так званого визрівання готової продукції), на запакування і мар-
кування продукції, на доставку її до станції відправлення і заван-
тажування. При великій номенклатурі продукції, що випускається,
виділяються основні види виробів, що становлять 70–80 % усього
випуску. За цими провідними видами продукції розраховується се-
199
редньозважена норма оборотних коштів, що потім поширюється на
всю готову продукцію, що зберігається на складі.
Норма оборотних коштів на відвантажені товари установлюєть-
ся на період виписки рахунків і платіжних документів і здачі їх у
банк. Ці операції повинні бути зроблені, як правило, у дво- триден-
ний термін після відвантаження готової продукції. Лише в тому ви-
падку, якщо постачальник і банк розміщаються в різних населених
пунктах, цей термін може бути подовжений.
Норма оборотних коштів у цілому на готову продукцію на складі і
на відвантажені товари визначається шляхом розподілу загальної
суми нормативу оборотних коштів по готовій продукції на одноден-
ний випуск товарної продукції по виробничій собівартості в IV квар-
талі майбутнього року.
Сукупний норматив оборотних коштів. Цей норматив по підпри-
ємству дорівнює сумі нормативів по всіх елементах оборотних
коштів і визначає в підсумку загальну потребу суб’єкта господарю-
вання, в оборотних коштах. Загальна норма всіх оборотних коштів
у днях установлюється шляхом розподілу сукупного нормативу обо-
ротних коштів на одноденний випуск готової продукції за вироб-
ничою собівартістю за планом IV кв. того року, за даними якого
розраховується норма. Річний приріст чи зменшення нормативу
оборотних коштів визначається шляхом зіставлення нормативів на
початок і кінець майбутнього року.
В міру розвитку ринкових відносин і зміцнення розрахунково-пла-
тіжних взаємин підсилюється роль і значення нормування оборотних
коштів. Наявність достатніх оборотних коштів забезпечує підприє-
мствам у нових економічних умовах розширене відтворення, модер-
нізацію і структурну перебудову. У зв’язку з цим виникає необхідність
підвищення якості планових розрахунків і ширшого використання в
цьому процесі електронно-обчислювальної техніки. Тим самим забез-
печуються сприятливі умови для встановлення прогресивних, еконо-
мічно обґрунтованих норм і нормативів оборотних коштів.
Ненормовані оборотні кошти. Принципи організації оборотних
коштів визначають наявність ненормованих оборотних коштів, що
функціонують у сфері обертання. До ненормованих оборотних
коштів відносяться кошти у відвантажених товарах, грошові кош-
ти, кошти в дебіторській заборгованості й інших розрахунках. У
силу специфіки форм, швидкості руху, закономірності виникнення
ці оборотні кошти не можуть бути заздалегідь враховані подібно до
200
нормованих оборотних коштів. Управління ненормованими обо-
ротними коштами здійснюється іншими способами і методами. Су-
б’єкти господарювання, (а в державному секторі — держава) мають
можливість управляти цими коштами і впливати на їх величину за
допомогою діючої системи кредитування і розрахунків.
Організації, що працюють на комерційному розрахунку, зацікав-
лені у скороченні розміру ненормованих оборотних коштів, тому що
це спричинює прискорення оборотності оборотних коштів у сфері
обертання, а, отже, значно ефективніше використання оборотних
коштів у цілому. Зменшення, приміром, розмірів дебіторської забор-
гованості по товарних операціях поліпшує показник виконання пла-
ну постачань по договорах, планів по прибутку і рентабельності.
Скорочення оборотних коштів в інших розрахунках означає по-
вніше використання їх за призначенням, тому що вони при цьому
не вибувають із сфери виробництва. Таким чином, завданням кож-
ної організації є використання всіх резервів максимально можливо-
го скорочення обсягу ненормованих оборотних коштів. До цих ре-
зервів варто віднести зміцнення розрахунково-платіжної дисциплі-
ни, розвиток прямих господарських зв’язків між підприємствами,
зміцнення договірної дисципліни і відповідне виконання договірних
зобов’язань, розширення практики застосування прогресивних
форм розрахунків.
Важливим фактором, що стимулює скорочення коштів у сфері
обертання, є банківський кредит на поповнення оборотних коштів,
що сприяє раціональному використанню не тільки нормованих, але
і ненормованих оборотних коштів.
Кошти у відвантажених товарах становлять значну частку всіх
ненормованих оборотних коштів на підприємствах, що виробляють
продукцію. Ці кошти утворяться неминуче, тому що готова продук-
ція, що зберігається на складі, у встановлені договірні терміни
відвантажується споживачам. Однак за значенням ці кошти неодна-
кові. Частина з них припадає на частку товарів відвантажених, тер-
міни оплати яких не настали. Це позитивне явище дуже швидко-
плинне. По перебігу цих термінів і наявності як і раніше неплатежів
кошти підприємства набувають форми товарів відвантажених, не
оплачених у зазначений термін покупцем, чи форми товарів відван-
тажених, переданих під відповідальність на збереження покупцеві.
Останні дві групи свідчать про відсутність коштів у покупця чи про
відмову останнього оплатити розрахункові документи, що неминуче
201
зумовлює позаплановий перерозподіл оборотних коштів у поста-
чальників і порушення платіжно-розрахункової дисципліни.
Гроші — істотна частина ненормованих оборотних коштів. У
процесі кругообігу оборотні кошти неминуче змінюють свою
функціональну форму, у результаті чого реалізована готова продук-
ція перетворюється у гроші. Гроші в основному зберігаються в бан-
ку на розрахунковому (поточному) рахунку підприємства, тому що
переважна частина розрахунків між суб’єктами господарювання
здійснюється по безготівковому розрахунку.
У невеликих сумах, за винятком днів виплати заробітної плати,
гроші зберігаються в касі підприємства. Крім того, гроші покупців
можуть бути в акредитивах й інших формах розрахунків до момен-
ту їх закінчення. Гроші у визначеному розмірі постійно повинні бути
у складі ненормованих оборотних коштів, інакше підприємство буде
визнане неплатоспроможним.
Засоби в дебіторській заборгованості свідчать про тимчасове від-
волікання коштів з обороту підприємства, що викликає додаткову
потребу в ресурсах і може призвести до напруженого фінансового
стану.
Дебіторська заборгованість може бути припустимою, тобто обу-
мовленою діючою системою розрахунків, і неприпустимою, що
свідчить про недоліки у фінансово-господарській діяльності. З метою
запобігання втрат і визнання підприємства неспроможним кожен
суб’єкт господарювання повинен прагнути до скорочення дебіторсь-
кої заборгованості.
Існують різні види дебіторської заборгованості: заборгованість
підзвітних осіб при одержанні грошей під звіт на відрядження й інші
цілі; заборгованість постачальників покупцям, що утворилася при
взаємних чи однобічних розрахунках; дебітори по претензіях чи по
спірних боргах при порушенні договірних зобов’язань і виникненні
судової справи; заборгованість податкових органів підприємствам
при переплатах у бюджет податків і платежів тощо.
Кошти в інших розрахунках — четверта група ненормованих
оборотних коштів — виникають з причин, не пов’язаних безпосе-
редньо з виробничою діяльністю організації, і означають відволі-
кання оборотних коштів від їх основного призначення. Приміром,
перевитрати по преміальних фондах та інших цільових фондах і ре-
зервах, нестача від втрати і псування майна, а також інші витрати,
що підприємство змушене перекривати за рахунок своїх оборотних
коштів.
202
9.3. ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Джерела формування оборотних коштів значною мірою визнача-
ють ефективність їх використання. Встановлення оптимального
співвідношення власних і притягнутих джерел, обумовленого специ-
фічними особливостями кругообігу фондів у тому чи іншому суб’єкті
господарювання є важливим завданням системи управління.
У процесі управління формуванням оборотних коштів повинні
бути забезпечені права підприємств і організацій у сполученні з підви-
щенням їх відповідальності за ефективне і раціональне використан-
ня оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів
гарантує безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кру-
гообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і гро-
шових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з
постачальниками, бюджетом, банками й іншими передавальними
ланками.
Провідна роль у складі джерел формування покладена на власні
оборотні кошти, тому що вони створюють умови для майнової й опе-
ративної самостійності організації, такої необхідної для рентабель-
ної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про
ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінан-
совому ринку.
Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих
оборотних коштів. Первісне формування їх відбувається в момент
створення організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом
власних оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби заснов-
ників організації. Надалі, у міру розвитку підприємницької діяль-
ності, власні оборотні кошти поповнюються за рахунок одержува-
ного прибутку (прирівняного до власних засобів, що називаються
стійкими пасивами), випуску цінних паперів і операцій на фінансо-
вому ринку.
Прибуток направляється на покриття приросту нормативу обо-
ротних коштів у процесі її розподілу. З розвитком акціонування
організації мають право використовувати отриманий прибуток за
своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов’язковим відра-
хуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до за-
конодавства. Економічно обґрунтована система розподілу прибут-
ку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зо-
203
бов’язань перед державою і максимально забезпечити виробничі,
матеріальні і соціальні потреби підприємств.
Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрям-
ки використання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишаєть-
ся в розпорядженні організації. Розвиток конкуренції викликає не-
обхідність скеровувати чистий прибуток насамперед на розширен-
ня виробництва, його модернізацію й удосконалення. У плані цих
заходів частина чистого прибутку направляється на приріст норма-
тиву власних оборотних коштів.
Конкретний розмір цього прибутку визначається у процесі
фінансового планування на підприємстві і залежить від ряду фак-
торів: розміру приросту нормативу оборотних коштів, загального
обсягу прибутку в майбутньому періоді, приросту стійких пасивів,
можливості залучення позикових засобів, необхідності першочерго-
вого напрямку прибутку на інвестиційні процеси та ін.
Стійкі пасиви — прирівняні до власних коштів. Власне кажучи
ці кошти не належать підприємству, тому їх не можна віднести до
власних. Однак вони постійно перебувають в обороті підприємства
й у сумі мінімального залишку використовуються як джерело фор-
мування власних оборотних коштів.
До стійких пасивів відносяться такі види коштів: мінімальна пе-
рехідна заборгованість з оплати праці працівникам підприємства;
резерв майбутніх платежів; мінімальна перехідна заборгованість
бюджету і позабюджетним фондам; мінімальна заборгованість по-
купцям по заставах за поворотну тару; засоби кредиторів, що над-
ходять у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); пе-
рехідні залишки фонду споживання тощо.
Стійкі пасиви є джерелом покриття власних оборотних коштів
тільки в сумі приросту, тобто різниці між їх розміром на кінець і по-
чаток майбутнього року.
Мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці (Мз) праці-
вникам визначається за період часу між кінцем розрахункового пе-
ріоду, за який проводиться оплата праці, і конкретною датою вип-
лати коштів за формулою
з
М = Ф⋅Д ,
90
де Ф — фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року; Д — кількість
днів з початку місяця до дня виплати коштів.
204
Наприклад: фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року — 4050 грн.
Термін виплати — 7 число наступного місяця. Мінімальна заборго-
ваність з оплати праці становить 4050⋅6 = 270.
90
Резерв майбутніх платежів формується для резервування коштів
на оплату відпусток працівникам підприємства й інших схожих ви-
трат. Резерв для оплати відпусток обчислюється на основі його
мінімального залишку за звітний рік і зміни фонду оплати праці у
планованому періоді.
Якщо на підприємстві резервуються кошти для виплати винаго-
род за вислугу років, резерв утвориться шляхом включення в со-
бівартість щомісяця 1/12 частини загальної суми винагороди, випла-
чувані один раз у рік. Таким чином, на кінець року резерв досягне
максимальної величини, що дорівнюватиме річній сумі виплачуваних
за вислугу років винагород.
Мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним
фондам визначається виходячи з кінця розрахункового періоду, за
який проводяться платежі, і конкретними термінами сплати. Пла-
тежі в бюджет проводяться в порядку сплати визначених податків і
зборів на підставі чинного законодавства. Мінімальна сума забор-
гованості бюджету постійно переходить з місяця у місяць і тому вра-
ховується у складі стійких пасивів.
Внески в позабюджетні фонди (Фонд державного соціального
страхування, Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населен-
ня) проводяться у встановлених відсотках від фонду оплати праці
(відповідно 2,5 %; 32 %; 2 %).
Розрахувавши мінімальну перехідну заборгованість по оплаті
праці працівникам підприємства і застосовуючи зазначені відсотки
відрахувань, установлюється мінімальна перехідна заборгованість
позабюджетним фондам, кошти яких постійно перебувають в обо-
роті підприємства.
Мінімальна заборгованість покупцям по заставах за поворотну
тару виникає при відвантаженні готової продукції в поворотній
тарі. Підприємства — постачальники такої продукції — одержують
від покупця заставу в рахунок повернення тари. При регулярному
відвантаженні готової продукції в поворотній тарі підприємства по-
стійно мають залишок застави за тару.
205
