сом для виробництва маси продуктів і послуг за цінами, що форму-
ються під впливом попиту на ці чинники з боку бізнесу і пропозиції
чинників з боку господарських суб’єктів. Господарство — це узагаль-
нений об’єкт споживчої сфери економіки. Основна його економічна
функція — споживання кінцевих продуктів і послуг, вироблених бізне-
сом. Вибір як структурної одиниці споживчої сфери не окремої особи
або населення країни в цілому, а об’єкта господарства визначається
особливостями способу життя і структури споживання населення.
Розглянемо чинник капіталу. Під капіталом на ринку чинників
виробництва розуміють фізичний капітал — використовувані у сфері
виробництва будинки, споруди, машини, устаткування, запаси ма-
теріальних цінностей у їх вартісному вираженні, тобто те, що нази-
вається виробничими фондами. Тому попит на капітал на ринку чин-
ників — це попит фірм і підприємств на фізичний капітал, на засоби
виробництва, що їх бажають придбати ці фірми і підприємства, щоб
збільшити свої прибутки. За причинами виникнення попит на капі-
тал — це породжений попит на чинник-капітал, що дає можливість
за фіксованих обсягів інших чинників збільшити обсяги виробниц-
74
тва товарів. За натурально-речовим втіленням — це попит на фізич-
ний капітал, що дає можливість фірмам і підприємствам реалізува-
ти власні інвестиційні проекти. За формою пред’явлення — це по-
пит на інвестиційні фонди, що забезпечують вкладення необхідних
фінансових коштів у інвестиційні проекти фірм і підприємств. По-
пит на капітал тільки виражається у вигляді попиту на фінансові
кошти для придбання необхідних виробничих фондів. Це не попит
на гроші як такі.
Економічним суб’єктом, для якого інтерес становлять гроші, є
господарські об’єкти. Причина виникнення попиту на гроші полягає
в потребі обслуговування поточних операцій господарських об’єктів.
Суб’єктом, що пред’являє попит на виробничий капітал, є бізнес,
а причиною виникнення — необхідність залучення фінансових
коштів для реалізації інвестиційних проектів. Економічний зміст
обсягу попиту на гроші та на капітал різний — незважаючи на єди-
ну одиницю вимірювання. Обсяг попиту на гроші — це потрібний
для підтримання обігу запас грошей, а обсяг попиту на капітал —
це сума грошей, необхідна для придбання виробничих фондів. Ціною
капіталу в цьому разі є розмір віддачі з одиниці капіталу, що його
бізнес згодний платити за наданий капітал. У практичному аспекті
попит на капітал — це попит фірми або підприємства, які макси-
мізують прибуток, на інвестиційні фонди, надані господарськими
об’єктами з власних заощаджень за певний відсоток. Джерелом при-
бутку бізнесу з капіталу є віддача, джерелом прибутку господар-
ських об’єктів з капіталу — виплачуваний відсоток. Послідовні ко-
роткострокові інвестиції (річні) сприяють збільшенню загального ка-
піталу бізнесу в довгостроковому аспекті. Визначальним чинником
виникнення довгострокового попиту на капітал є довгострокова по-
ведінка підприємств, що прагнуть одержати стабільний потік при-
бутків. Між коротко- та довгостроковим попитом підприємств на
капітал такі самі відмінності, як між коротко- та довгостроковою
пропозицією товару підприємствами. Обидва типи попиту на капі-
тал залежать від поведінки фірм і підприємств відповідно у корот-
ко- та довгостроковому періоді.
Короткостроковий попит на капітал виникає при переході
підприємства від одного варіанта потужностей до іншого за рахунок
інвестування капіталовкладень у виробничі фонди. Довгостроковий
попит породжується загальною тенденцією зміни виробничих потуж-
ностей з метою одержання прибутку.
75
По суті, короткостроковий попит — це потреба в додаткових вкла-
деннях, у прирості капіталу за рахунок інвестицій, а довгостроко-
вий — це попит на загальний обсяг виробничого капіталу для одер-
жання прибутку.
З огляду на специфічну форму надання капіталу у вигляді фінан-
сових ресурсів у короткостроковому періоді попит на капітал і про-
позиція інвестиційних фондів взаємодіють на фінансовому ринку
(рис. 4.1).
Рис. 4.1. Неперервна крива формування попиту на капітал
Ринковий відсоток i
a
i0
S
0 K0 Kапітал К
Д
l
Д
S
Перетин кривої короткострокової пропозиції заощаджень госпо-
дарств для інвестування SS з кривою попиту на капітал з боку
підприємств ДД визначає рівноважний рівень відсотка і0.
За такого відсотка ті обсяги коштів, що їх господарства зберіга-
ють у формі вкладів у фінансових структурах, звичайно дорівнюють
тим обсягам інвестицій, які бажає придбати підприємець для одер-
жання прибутку.
У результаті надання заощаджень господарств підприємцю у
вигляді інвестиційних фондів обсягом К0 річний прибуток підпри-
ємця визначатиметься площею i0al, а щорічний прибуток госпо-
дарств — площею прямокутника 0i0lK0. При цьому підприємець ре-
алізуватиме ті проекти, віддача від яких Р ≥ i0.
76
Теоретично крива ринкового попиту на капітал є кривою по-
родженого попиту з боку підприємств, тобто сукупною кривою мар-
гінальної прибутковості капіталу, вкладеного з метою одержання
прибутку в цілому.
Практично це залежність ефективності інвестиційних проектів
(що їх у принципі можуть реалізувати підприємства на існуючому
рівні техніки і технології) від значення сумарних інвестицій в одер-
жання прибутку.
На рис. 4.2 проілюстровано принцип побудови цієї залежності.
Для цього потенційні проекти підприємств (1А, 2Б, 3В і т. д.) ран-
жуються в порядку зменшення віддачі — P1, P2, …, визначаються об-
сяги сумарних вкладень для реалізації одного проекту: К1 = С1 двох
проектів: К2 = С1 + С2, трьох проектів: К3 = С1 + С2+ С3 і т. д. Тут
С1, С2,... — вартість проекту першого, другого і т. д. Якщо ж якесь
підприємство має більше одного варіанта інвестиційного проекту,
такі варіанти треба будувати як технічно незалежні. Це означає, що
проекти можуть реалізовуватись у будь-якій послідовності й у будь-
якій кількості залежно лише від обсягу залучених фінансових ре-
сурсів. Неважко побачити, що коли попит на інвестиційному ринку
формується під впливом попиту великої кількості підприємств при
невеликому впливі кожного окремого підприємства, крива за-
гального попиту на капітал ДД практично стає неперервною.
Рис. 4.2. Східчаста крива формування попиту на капітал Віддача Р
i0
Д
Д
Р1
Р2
Р3
Р4
Р5
Р6
1А
2Б
3В
4Б
5А
6Г
S
S
C1 C2 C3 C4 C5 C6
К2 К4 К5 К6
77
За інших рівних умов (рівень цін тощо) вигляд кривої корот-
кострокової пропозиції SS істотно залежить від кількості “вільних”
грошей М у господарств у поточному періоді загальним обсягом за-
ощаджень у довгостроковому аспекті.
Із збільшенням кількості “вільних” грошей у господарств пропо-
зиція заощаджень зростає — крива SS стає пологішою, гроші збе-
рігаються навіть за меншого відсотка. Із збільшенням загального об-
сягу нагромаджених заощаджень (короткострокова пропозиція зао-
щаджень зменшується) за інших рівних умов крива зміщується вгору
(рис. 4.3).
Рис. 4.3. Вплив кількості “вільних” грошей на пропозицію заощаджень
Д
i2
M1
M2
К2 К1
Ринковий відсоток i
Kапітал К
Д
i1
imin
0
При такому самому загальному обсязі нагромаджених заощаджень
розмір ринкового відсотка і в короткостроковому періоді залежить
від кількості “вільних” грошей М у господарствах і в населення. Цей
факт широко використовується Центральним банком для регулюван-
ня обсягу відсотка.
Залежність мінімального розміру відсотка від загального обсягу
нагромаджень господарств становить довгострокову пропозицію
капіталу SД SД. Її взаємодію з кривою попиту на капітал з боку
підприємств наведено на рис. 4.4.
Розглянемо докладніше цю взаємодію. Припустімо, загальний
обсяг фізичного капіталу підприємств на початок розглядуваного ко-
роткострокового періоду дорівнює K0, а ринковий відсоток — і0. Уп-
78
родовж короткострокового періоду (року) певна частина фізичного
капіталу зношується і підлягає заміні. Відповідні фінансові кошти
господарство “повертає” як прибуток двома шляхами: у вигляді по-
вернення позик (за позиковими інвестиціями на капітал) і у вигляді
суми амортизації (з власного капіталу). Оскільки ринковий відсоток
і0 істотно перевищує мінімальний відсоток і0
min при відповідному об-
сязі капіталу K0, то у розглядуваному періоді згідно з кривою корот-
кострокової пропозиції SS господарства пропонуватимуть додаткові
інвестиційні фонди.
Через взаємодію попиту і пропозиції ринковий відсоток знизить-
ся до і1, а чистий приріст капіталу підприємства становитиме ΔК1.
Разом з відшкодовуваною частиною фізичного капіталу обсяг вало-
вих інвестицій господарств у прибуток дорівнюватиме j = a1 + ΔК1, а
загальний капітал зросте до К1. У наступному короткостроковому
періоді процес інвестування в одержання прибутку повторюється,
внаслідок чого за рахунок валових інвестицій j2 відсоток знизиться
до i2, капітал збільшиться до К2 і т. д. Теоретично при незмінному рівні
техніки і технології, якщо крива попиту на капітал не змінюється в
Рис. 4.4. Взаємодія попиту на капітал і пропозиції капіталу
Д
i2
S1
S2
К0
ΔК1
Ринковий відсоток i
Kапітал К
Д
i1
iД
min
0
i0
i1
min
i0
min
S
l1
l2
SД
S
lД
SД
S1
ΔК2
К1 К2 К3
j1
j2
j
КД
a1 a2
a1
S2
79
часі, можна досягти довгострокової рівноваги в точці lД, за якої рин-
ковий відсоток дорівнюватиме мінімальному відсотку iД
min при обсязі
капіталу КД. У цьому разі збільшення капіталу припиниться, а щорічні
валові інвестиції будуть тільки відшкодовувати фізичний капітал, що
вибуває.
Таким чином, взаємодія попиту на капітал з пропозицією капіта-
лу відтворює в довгостроковому аспекті механізми, що діють на рин-
ку чинника капіталу. Водночас взаємодія попиту на інвестиції з про-
позицією інвестиційних фондів у короткостроковому періоді відтво-
рює механізми ринку кредитів. Ринок інвестиційних фондів — це
спосіб існування ринку капіталу. На рис. 4.4 обидва ринки сполучені.
Тому незважаючи на те що чинник-капітал має одиницю вимірюван-
ня запасу (грн), обсяг річних валових інвестицій у має одиницю ви-
мірювання потоку (грн).
Розглянутий процес відбиває лише загальний напрям, загальну
схему формування капіталу. Відповідно до цієї схеми ринковий відсо-
ток має зменшуватись із збільшенням капіталу. Однак в економіці
України цього не відбувається. У реальних умовах під впливом нау-
ково-технічного прогресу у зв’язку з появою нової техніки і техно-
логій, виникненням нових видів споживчих продуктів і послуг попит
на капітал зростає в часі — крива попиту в кожному короткостроко-
вому періоді зміщується вправо вгору. У результаті ринковий відсо-
ток не тільки не зменшується, а найчастіше збільшується.
Науково-технічний прогрес сприяє не тільки економічному зро-
станню і досить стабільному відсотку. Він спричинює й високий ри-
зик вкладень у деякі інвестиційні проекти або підприємства в ціло-
му. Мільйони господарств у принципі не можуть оцінити ризику
вкладень у різні проекти. Саме високопрофесійні фінансові посеред-
ники — банки, фонди, брокери, акумулюючи заощадження населен-
ня і розміщуючи їх у формі надання позик або придбання облігацій
корпорацій, покликані оцінювати ризик вкладень.
На ринок позикових фондів істотно впливає також очікування
інфляції (рис. 4.5).
У зв’язку зі знецінюванням грошей у разі інфляції позичальнику
віддавати борг значно легше, бо він фактично повертає меншу ре-
альну вартість, ніж та, яку він брав у борг. В умовах інфляції під-
приємці, розраховуючи на підвищення цін на свою продукцію в май-
бутньому, підвищують попит на капітал, придбаний за поточними
цінами, — крива попиту в цьому разі зміщується вгору. Фінансові
80
посередники (і господарства), очікуючи на інфляцію і розуміючи, що
повертатися буде менша реальна вартість, ніж та, яка позичалася,
згодні давати позики під більший відсоток і зменшують пропози-
цію — крива пропозиції зміщується вліво вгору. У результаті рин-
ковий відсоток збільшується. Звичайно вважається, що номіналь-
ний (ринковий) відсоток i перевищує реальний відсоток ip на темп
інфляції β, тобто і = іp + β.
4.2. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КАПІТАЛ,
ЙОГО ПОСТАЧАЛЬНИКИ І СПОЖИВАЧІ
Капітал, як відомо, має три функціональні форми: грошову, про-
дуктивну і товарну (Г—П—Т). Розглянемо грошову форму, яка роз-
криває процес кругообігу капіталу. Щоб розширити виробництво,
тобто здійснити нові інвестиції, підприємство (підприємець) змушене
вишукувати додаткові кошти, які називаються інвестиційним капіта-
лом. Витрачається інвестиційний капітал на купівлю робочої сили,
знарядь праці та інших елементів виробництва. У політекономії
інвестиційний капітал називається грошовим. Інвестиційний капітал
надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих
заощаджень. Власні заощадження — це нерозподілений прибуток і
амортизаційні відрахування, а чужі — це тимчасово “вільні” кошти
Рис. 4.5. Вплив інфляції на розмір ринкового відсотка
Д
ip
S
Sp
Ринковий відсоток i
Kапітал К
Д
i
0
Дp
Дp
S
Sp
81
інших підприємств, уряду і населення. Розглянемо чужі заощадження
як об’єкт операцій із цінними паперами.
Заощадження перетворюються на інвестиції, як тільки вони
потрапляють до рук тих, хто витрачає їх на купівлю елементів вироб-
ництва. Таке перетворення може бути прямим і непрямим. Наприк-
лад, заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли фізична
особа (сім’я) купує будинок, використовуючи для цього власний вклад
у банку, або уряд будує дорогу, або підприємство вкладає власний
нерозподілений прибуток у нові потужності. Цілком зрозуміло, що
прямо перетворюватися на інвестиції можуть тільки власні заощад-
ження, чужі повинні пройти непрямий шлях через фінансовий ринок
капіталу.
Ринок капіталу складається з грошового ринку і ринку інвести-
ційних фондів. Грошовий ринок поставляє обігові платіжні кошти
державі та компаніям. Що ж відбувається на ринку інвестиційного
капіталу? Заощадження, що надходять на цей ринок, утворюють два
потоки. Один, менший, потрапляє до позичальників, минаючи посе-
редників, інший, — основний, спочатку потрапляє до посередників, а
потім до позичальників. Перших іноді називають проміжними пози-
чальниками, а других — кінцевими. Наприклад, банк позичає гроші
в населення, а підприємство — у банку. Банк у цьому разі є проміжним
позичальником, підприємство — кінцевим. Посередники, або
проміжні позичальники, утворюють разом з іншими організаціями
інституціональну структуру ринку інвестиційного капіталу. До неї ми
ще повернемося, а зараз розглянемо деякі процеси, що відбуваються
в інвестиційному капіталі.
Прикладом непрямої участі зберігачів в інвестиційному процесі є
відкриття вкладу в банку або траст-компанії, що становить неконт-
рактну операцію, оскільки вкладник може легко вилучити гроші.
Вкладаючи гроші в пенсійний фонд або страхову компанію, тобто
виконуючи контрактну операцію, тому що такі вклади не безстрокові,
люди так само непрямо підтримують інвестиційний процес. В обох
випадках посередник зобов’язаний реінвестувати довірені йому зао-
щадження з прибутком до моменту їх повернення власникові.
Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і
плинний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направ-
ляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і
є певні можливості одержати прибуток. Аналізуючи ризики у краї-
нах, звичайно розрізняють:
82
• політичну ситуацію (чи не буде країна втягнена в конфлікт);
• тенденції економічного розвитку (розглядають динаміку таких
показників, як, наприклад, валовий національний продукт або індекс
цін);
• бюджетну політику уряду (податки і витрати) і її вплив на
заощадження й інвестиції;
• кредитно-грошову політику (грошовий обіг), покликану
стабілізувати ціни і валютний курс;
• можливості для одержання прибутку на інвестиції, якщо ризик
у тій чи іншій країні визнано прийнятним.
Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і краї-
нами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці та
від змін інших елементів середовища його перебування. Капітал плин-
ний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням
того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропо-
зиція капіталу — запорука нормального розвитку будь-якої еконо-
міки і важливе завдання для будь-якої країни. Перетворюючи заощад-
ження в інвестиції, ринок інвестиційного капіталу відіграє ключову
роль у вирішенні цього завдання.
Заощадження — єдине джерело інвестиційного капіталу. Вони
виникають тоді, коли прибутки корпорацій, підприємств, урядів та
окремих громадян перевищують їх витрати. Корпорації (не фінансові)
історично є найбільшими зберігачами, створюючи приблизно 60 %
національного інвестиційного фонду в розвинених країнах. Але їх
заощадження звичайно не надходять на ринок інвестиційного капі-
талу, набираючи форми нерозподіленого прибутку й амортизаційних
відрахувань. Мало того, фінансові потреби корпорацій, як правило,
перевищують їх заощадження. Тому на ринку інвестиційного капіта-
лу корпоративний і підприємницький сектори відіграють роль чис-
того кінцевого позичальника.
Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індиві-
дуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають фор-
ми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій
державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів
тощо.
У розвинених країнах світу інвестори довіряють фінансовим закла-
дам. Їх довіра ґрунтується на тривалій історії конструктивних і здо-
рових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві, що передбачає
жорсткий урядовий контроль за діяльністю фінансових закладів та
83
