6. Які чинники впливають на реалізацію інвестиційного проекту?
7. Охарактеризуйте показники фінансового оцінювання підприєм-
ства.
8. Охарактеризуйте джерела фінансування інвестицій.
9. Перелічіть критерії формування інвестиційного портфеля.
10. Охарактеризуйте технологію управління інвестиційною діяльні-
стю.
11. Назвіть механізми державного регулювання страхової справи.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Закон України “Про страхування” // Урядовий кур’єр. — 1996. —
18 квіт.
2. Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана — М.: Рост,
1992. — 530 с.
3. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Оса-
дець. — К.: КНЕУ, 1998. — 528 с.
4. Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові ас-
пекти формування ринкових відносин суспільства // Персонал. —
2000. — № 2 (56). — додаток № 4(9). — С. 195–197.
129
5. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина
інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. —
С. 80–83.
6. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.:
МАУП, 1999. — 184 с.
130
Розділ 7
РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-
ГОСПОДАРСЬКИХ СТРУКТУР
У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
ТА УПРАВЛІННЯ ЇХ ФІНАНСОВИМ
КАПІТАЛОМ
Основи формування утворення фінансового капіталу. Показ-
ники фінансової стабільності й інтенсивності використання
капіталу підприємства. Особливості фінансового управління
в ринковій економіці. Комерційне і фінансове підприєм-
ництво. Ціна і механізм ринкового ціноутворення
7.1. ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-
ГОСПОДАРСЬКИХ СТРУКТУР І УТВОРЕННЯ
В НИХ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ
Основною ланкою в економіці народного господарства є підприєм-
ство. В умовах централізованого управління соціалістичною еко-
номікою підприємствами називалися в основному державні ор-
ганізації, заводи, фабрики, будівельні комбінати, будівельно-монтажні
трести, великі виробничі та науково-виробничі об’єднання. Під-
приємство — найбільш стійка, довгочасна і масштабна форма ор-
ганізації економічної діяльності.
Поворот до ринкової економіки зумовив створення нових орга-
нізаційно-господарських форм підприємств, не властивих планово-
директивній економіці. А з появою законодавства про підприємства
і підприємницьку діяльність внесено деяку визначеність у поняття про
організаційно-правові форми підприємств.
Підприємством називається самостійний суб’єкт господарювання,
створений у встановленому чинним законодавством порядку для
131
виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою
задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.
Таке визначення підприємства в законодавстві наблизило його
до тих, що були властиві економіці ринкового типу. Однак воно не
розкриває організаційної суті підприємства як системи. Підпри-
ємство — це сукупність взаємодіючих підрозділів, об’єднаних органі-
заційними і виробничо-технологічними зв’язками. Інакше кажучи,
підприємство — це організаційна виробничо-технологічна система.
Така система становить велику кількість доцільно впорядкованих
взаємопов’язаних виробничих структур та елементів виробництва,
необхідних для функціонування і розвитку цієї системи.
Системи можуть бути відкритими і закритими. Відкрита система
обмінюється матеріальними цінностями, енергією, інформацією з нав-
колишнім середовищем, тобто взаємодіє з ним. Закрита система не
взаємодіє з навколишнім середовищем. Зв’язок підприємств із
зовнішнім середовищем здійснюється через ринок, конкуренцію на
ньому, рух капіталу, соціальні відносини, державне регулювання
тощо. Зовнішнє середовище впливає на все, що відбувається всере-
дині підприємства, визначає можливість його виживання. Отже, роз-
виток підприємства залежить від того, якими будуть економічні об-
ставини, політичний і соціальний стан, ставлення до підприємництва,
правова база.
Якщо підприємство хоче функціонувати стабільно в умовах змін
зовнішнього середовища, воно мусить самокоригуватися. Але оскіль-
ки в Україні зовнішнє середовище змінюється в напрямку ринкової
економіки, то й підприємства як відкриті мікросистеми мають зміню-
ватися в тому ж напрямку. У зв’язку з переходом до ринкової еконо-
міки змінюються й цілі функціонування підприємств, що потрібно
враховувати при реорганізації і перетворенні їх на фірми, акціонерні
товариства та інші форми.
Відкриті системи мають бути здатні до самоорганізації, тобто
переборювати внутрішні обмеження, досягати нових, стійкіших станів.
Забезпечити свій економічний розвиток зможуть тільки ті підприєм-
ства, які одночасно з руйнуванням старої структури зможуть створи-
ти нову, адекватну зміненому зовнішньому середовищу стійку струк-
туру.
У перехідній економіці спостерігається тенденція до створення під-
приємств у формі акціонерних товариств закритого типу. Така орга-
нізаційно-господарська форма властива підприємствам, що функціо-
нують в умовах ринку.
132
Закриті акціонерні товариства найчастіше створюються з обме-
женою відповідальністю і є об’єднаннями партнерів із спільною гос-
подарською діяльністю. Засновують їх організації, підприємства і
громадяни, між якими існує стійкий, постійний діловий контакт, відбу-
вається взаємодія на основі виробничо-технологічних зв’язків і взає-
мної заінтересованості в досягненні спільної мети. Учасники товари-
ства з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов’язаннями
товариства тільки в межах свого паю в капіталі товариства. Юридичні
особи як засновники — учасники товариства — зберігають свою са-
мостійність і права юридичних осіб.
Власність акціонерного товариства закритого типу є колективною
і ґрунтується на пайовій власності його учасників. Участь у володінні
майном закритого акціонерного товариства і розмір паю підтверд-
жуються свідоцтвом або сертифікатом, що не є цінними паперами.
Чистий прибуток між учасниками товариства розподіляється звичай-
но пропорційно до частки учасника у статутному капіталі товариства.
Близьким до акціонерного товариства з обмеженою відповідаль-
ністю за суттю і змістом організаційно-правової форми є акціонерне
товариство відкритого типу. Основна структурна особливість тако-
го товариства полягає в тому, що його майно формується за рахунок
відкритого, вільного продажу акцій. Це найбільш цивілізована, су-
часна форма залучення колективу до власності підприємства.
Акціонерам відкритих акціонерних товариств в обмін на їхню ча-
стку у статутному капіталі товариства (фірми) видається (продається
за номінальною вартістю) цінний папір — акція, яка може бути потім
предметом вільної купівлі-продажу, дарування, застави, тобто акціо-
нер має право використовувати свої акції на власний розсуд незалеж-
но від згоди інших членів акціонерного товариства. Відкритими ак-
ціонерними товариствами можуть бути як великі, так і середні підпри-
ємства. Створення акціонерних товариств передбачає залучення
великої кількості учасників. Відкрите акціонерне товариство може
бути створене внаслідок перереєстрації товариства з обмеженою відпо-
відальністю.
Акціонерне товариство — єдиний повновладний власник належ-
ного йому майнового комплексу та інформаційних інтелектуальних
цінностей. Акціонери є власниками тільки цінних паперів, що дає їм
право одержувати певну частку прибутку товариства у вигляді від-
сотків — дивідендів.
133
Склад членів відкритих акціонерних товариств може змінюватися
внаслідок вільного продажу і скуповування акцій. Однак засновники
мають можливість передавати свою частку акціонерної власності
учасникам того ж товариства або третім особам лише за згодою інших
учасників.
Сукупність індивідуальних капіталів, об’єднаних за допомогою ви-
пуску і розміщення акцій та облігацій, є капіталом акціонерного то-
вариства. Кошти від випуску і розміщення акцій утворюють власний
капітал акціонерного товариства, що може збільшуватися за рахунок
капіталізації частини прибутку та додаткової емісії акцій. Так фінансо-
вий капітал концентрується в одному об’єднанні.
Водночас з унітарними формами організації економічної діяль-
ності підприємств поширюються й асоціативні, тобто об’єднання
підприємств. До нових асоціативних організаційно-господарських
форм підприємств ринкового типу належать концерни, консорціуми,
трести, синдикати, картелі, господарські асоціації.
Об’єднання підприємств створюються на договірній основі.
Основний принцип їх утворення — добровільність входження.
Підприємства при цьому зберігають права юридичних осіб і можуть
за бажанням виходити з об’єднання на умовах, передбачених
статутом. При цьому за ними зберігаються зобов’язання перед
партнерами за раніше укладеними договорами.
Мета створення асоціативних структур полягає у виконанні
спільних дорогих інвестиційних проектів і взаємному обслуговуванні
учасників асоціації.
Розглянемо окремі типи асоціативних організаційно-госпо-
дарських структур, що поширені в економіці капіталістичних країн і
зароджуються в українській економіці.
Концерн — це форма великих договірних надоб’єднань, як правило,
монопольного типу, завдяки якій можна використовувати можливість
великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування. В
Україні, Росії та інших республіках колишнього СРСР концерни
найчастіше створюються на основі великих державних підприємств
та об’єднань.
Такі організаційно-господарські структури завдяки масштабам
концентрації виробництва і капіталу, виробничим потужностям,
широким можливостям диверсифікації виробництва певною мірою
стійкі до коливань ринкової кон’юнктури, можуть вигідно пере-
розподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найрен-
134
табельніших та скупних напрямах. Однак як спадкоємці радянської
економічної системи концерни, створені в Україні, несуть на собі
відбитки адміністративного управління, низької мобільності,
непристосованості до ринкових умов господарювання. Приватизація
державних підприємств, вивільнення цін, відхід від централізованого
матеріально-технічного постачання і збуту продукції, прояви
інерційних тенденцій серед підприємств, що входять у концерни,
ставлять їх у скрутне становище. Антимонопольні заходи також
можуть ускладнити їх становище.
Виникнення концернів у країнах з розвиненою ринковою еко-
номікою історично зумовлювалося насамперед концентрацією
фінансового капіталу, його перенагромадженням в окремих това-
ровиробників. Найважливішою ознакою концернів стала єдність
власності підприємств, що входять до них. Таким чином, учасники
концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних
відносин.
Форми організації діяльності та організаційних структур концернів
різноманітні. З позицій ринкового втілення ідеї централізованого
впливу на підприємства, що входять до концерну, цікавим є підхід,
який ґрунтується на виокремленні холдингової компанії, що є
власником контрольних пакетів акцій усіх підприємств концерну. У
централізованій економіці СРСР аналогом холдингових компаній
були так звані головні організації.
Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дає змогу
холдингу впливати на господарські, комерційні та фінансові рішення
підприємств-членів концерну. Хоча ці підприємства у правовому
аспекті залишаються самостійними, холдинг може управляти ними в
інтересах Концерну як цілісної господарської структури. Крім того,
холдинг може виконувати низку функцій, пов’язаних із спільною
підприємницькою діяльністю. У разі потреби холдинг може центра-
лізувати і перерозподіляти фінансові кошти учасників концерну.
Набуває розвитку ще одна організаційно-господарська форма
об’єднання підприємств — господарська асоціація. Це добровільно-
договірне об’єднання підприємств з метою координації виробничо-
господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку
коопераційних зв’язків, організації спільної діяльності, мінімальної
централізації ресурсів. Господарські асоціації — найгнучкіша форма
об’єднання зусиль фінансового капіталу з метою надання допомоги
кожному учаснику асоціації у вирішенні його власних завдань.
135
На відміну від жорсткішої форми концернів для господарських
асоціацій характерні такі особливості:
- слабші зв’язки між підприємствами-учасниками;
- можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;
- централізація меншої кількості управлінських функцій, що ма-
ють здебільшого сервісний характер.
Господарські асоціації можуть включати підприємства най-
різноманітніших галузей промисловості, мати регіональне або місцеве
значення, але при цьому підприємства завжди повинні становити
сукупність взаємодіючих підрозділів і розвиватись як система.
Важливе місце у функціонуванні господарських асоціацій належить
питанням розробки фінансової політики, загальної політики розвитку,
обстоювання загальних позицій та інтересів членів асоціації у
законодавчих і виконавчих органах влади всіх рівнів.
Розглянемо характерні для підприємств капіталістичних країн
асоціативні організаційні структури, які не дістали поки що належного
поширення в економіці України.
Консорціум — тимчасове добровільне об’єднання підприємств,
організацій, створене для вирішення конкретних завдань і проблем,
здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних та
екологічних проектів. У консорціум можуть об’єднуватись і великі,
і дрібні підприємства, які бажають взяти участь у здійсненні про-
ектного або іншого підприємницького задуму, але не мають мо-
жливості самостійно його здійснити. Консорціум — потенційно
ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції
кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Під-
приємства можуть об’єднуватися в консорціум для здійснення
високоприбуткового проекту, що потребує для реалізації великих
капіталовкладень, які відволікаються на тривалий термін, і має
високий ступінь ризику.
Картель — договірне об’єднання підприємств, в основі якого
лежить угода про квотування обсягів виробництва, ціни реалізації,
умови продажу, розмежування ринків збуту. Підприємства, що
входять до складу картелю, юридично самостійні. Зазвичай вони
здійснюють збут продукції на договірних засадах, тобто відповідно
до укладеного між підприємствами договору.
Синдикат — форма договірного об’єднання підприємств, що
передбачає централізацію постачання членів синдикату і збуту
136
виробленої ними продукції. Створення синдикату дає можливість
усунути конкуренцію між його учасниками у сфері збуту і закупівлі
сировини. Для здійснення зазначених управлінських функцій
створюється спеціальний орган. Інший варіант організації синдикату
передбачає передавання цих функцій одному з учасників договірного
об’єднання або дирекції синдикату.
Орган, що займається збутом і закупівлею, збирає замовлення на
продукцію підприємств синдикату і розподіляє їх відповідно до квот,
зафіксованих у договорі. При цьому члени синдикату втрачають
комерційну самостійність цілком, а виробничу — частково. Під-
приємства синдикату юридично самостійні, однак фінансовий капі-
тал концентрується в синдикаті.
Учасниками синдикату можуть бути не тільки підприємства, а й
об’єднання, концерни, трести.
В економіці капіталістичного типу трест — форма об’єднання під-
приємств, які цілком втрачають юридичну, комерційну й виробничу
самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. У радянській
економіці — це поширена велика організаційна структура, що
об’єднувала кілька організацій, які були самостійними підприєм-
ствами.
7.2. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
Й ІНТЕНСИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Фінансова стійкість є необхідною умовою стабільної, надійної
діяльності підприємства в ринковому економічному середовищі. Вона
передбачає спроможність своєчасного і повного виконання зо-
бов’язань підприємства за розрахунками з бюджетом, споживачами,
постачальниками, підрядниками, кредиторами, тобто можливість
підприємства здійснювати всі потрібні грошові виплати і розрахунки.
У світовій і вітчизняній практиці для фінансового аналізу стійкості
становища підприємства або фірми використовують кілька груп
показників, вибір яких залежить від цілей, що їх ставить перед собою
фінансовий менеджер.
Розрізняють такі показники:
• управління фінансовим капіталом;
137
• інтенсивності використання капіталу;
• ефективності використання капіталу;
• ринкової ціни.
Показники управління фінансовим капіталом характеризують фі-
нансову стабільність підприємства і дають можливість визначити
ймовірність виживання його на ринку. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт автономії Kа. Визначається питомою вагою власного
(акціонерного) капіталу підприємства (ΣКвл) в загальній сумі коштів
(активів), авансованих йому для здійснення статутної діяльності
(ΣАзаг):
вл
а
заг
К
К .
А
= Σ
Σ
Коефіцієнт автономії показує, наскільки підприємство незалежне
від позикового капіталу. Вважається, що чим більшою є сума власних
коштів підприємства, тим більша можливість упоратися з неперед-
бачуваними ситуаціями, що виникають у ринковій економіці, і менше
ризикують кредитори підприємства. Стабільно високе значення Ка
підприємства свідчить про можливість одержання кредитів.
Коефіцієнт маневреності КМ. Визначається сумою власного
оборотного капіталу підприємства (ΣКвл.об) в загальній сумі власного
капіталу (ΣКзаг):
вл.об
М
заг
К
К .
К
= Σ
Σ
У практиці вивчення економічного стану підприємства аналіз
його фінансової стабільності, як правило, поєднується з аналізом
структури власного та позикового капіталу і його зміни у звітному
періоді, а також з аналізом раціональності вкладення капіталу в
активи підприємства. В останньому випадку особливу увагу
приділяють з’ясуванню суми відносного власного оборотного
капіталу підприємства і його частки в загальній сумі власного
капіталу. Цей показник називається коефіцієнтом маневреності й
характеризує, наскільки інтенсивно підприємство залучає в обіг
власні кошти.
У власному оборотному капіталі підприємства виокремлюють
вкладення в мобільні кошти, які легко за короткий час можуть бути
продані. Власні обігові кошти підприємства обчислюються як різниця
138
між усім наявним оборотним капіталом і короткостроковими
позиковими коштами (за балансом). У натурально-речовому аспекті
оборотний капітал може бути представлений коштами (як готів-
ковими, так і тими, що перебувають у банках на рахунках підпри-
ємства), ліквідними цінними паперами, запасами товарно-мате-
ріальних цінностей, а також розрахунками з дебіторами.
За допомогою коефіцієнта маневреності можна визначити, яка
частина власного капіталу підприємства не закріплена в цінностях
іммобільного характеру, тобто таких, які неможливо за короткий час
перевести на кошти. До іммобільних коштів зараховують будинки,
споруди, устаткування, передавальні пристрої, довгострокові
інвестиції, нематеріальні активи (права на землю, воду, природні
ресурси). Отже, коефіцієнт маневреності є індикатором раціональності
розміщення власного капіталу. Вважається, що значення коефіцієнта
має бути досить великим, тобто власники, розпорядники підприємства
мають дотримуватися паритетного принципу вкладення коштів у
мобільні та іммобільні цінності.
Для радянських підприємств було характерне менше значення
коефіцієнта маневреності, ніж для підприємств ринкової економіки.
Таке становище зумовлювалося кількома причинами. По-перше,
повною відсутністю такого напряму інвестування капіталів, як цінні
папери. По-друге, традиційним нехтуванням підприємствами
потреби раціоналізації політики розміщення капіталів. Тривалий час
ці поняття взагалі ігнорувалися в централізованій економіці. Важли-
вість їх починають усвідомлювати тільки з переходом до ринкової
економіки. Стимулюючим чинником тут стали і низькі темпи НТП
у країні; керівництво підприємств не турбувало те, що “пере-
обтяження” їх капіталу за рахунок нарощування вартості основних
фондів створює передумови для збитковості підприємств через
моральне старіння капіталу. Високоліквідні кошти стають для
підприємств гостродефіцитними тільки в умовах розвинених
ринкових відносин. У ринковій економіці, де доводиться розра-
ховувати не на державні, а на власні кошти, заморожування капіталу
неприпустиме; підприємства змушені швидше маневрувати коштами.
Коефіцієнт покриття інвестицій Кп.і показує, яка частина інвестицій
підприємства фінансується за рахунок власних коштів і довгостро-
кових боргових коштів, тобто за рахунок стійких джерел. Визначають
цей коефіцієнт за формулою
139
