Від початку індустріалізації України норма нагромадження досягла
надмірно високого рівня, який був непосильним для економіки краї-
ни. З часом це разом з іншими причинами призвело до різкого зни-
ження життєвого рівня населення. Проте норма нагромадження
відтоді практично завжди залишалася на досягнутому рівні (25–30 %).
Здавалося б, досягнуто великих успіхів. Порівняно з 1913 р. істот-
но збільшились обсяги виплавляння чавуну й сталі, вартість основ-
них виробничих фондів та інші кількісні показники. Однак неухиль-
но зменшувалася віддача від капітальних вкладень; це компенсува-
лося дедалі більшими обсягами нагромадження, що, у свою чергу,
спричиняло збільшення капіталомісткості та зниження капіталовід-
дачі. Стримувалося зростання особистого споживання, збільшувався
розрив між грошовою й товарною масами, зростали розміри прихо-
ваної інфляції, нехтувалися природні стимули розвитку виробництва
й ефективності господарювання.
Надто великими були інвестиції в наднормативне незавершене
будівництво, невстановлене устаткування, наднормативні запаси, а
також у гігантські надзвичайно дорогі проекти типу Байкало-
Амурської магістралі, повороту сибірських річок. Капітальні вкла-
дення спрямовувалися на розширене відтворення продукції, яка зно-
ву використовувалася для розширення виробництва в галузях важ-
кої та видобувної промисловості. Усе це призвело до невиправданого
перенапруження народного господарства. Тимчасові жертви у спо-
живанні заради “майбутнього раю” надто затяглися й стали хроні-
чними.
Крім того, капітальні вкладення різними каналами збиралися в
союзному центрі й звідти розподілялися по союзних республіках. Це
вкрай негативно впливало й на тих, у кого забирали “левову пайку”,
і на тих, хто отримував зароблене працею інших. З одного боку, зро-
стало невдоволення несправедливим розподілом коштів, а з іншого —
розвивалося споживацтво і цілком нормально сприймалося будь-яке
витрачання матеріальних ресурсів.
Вихідним принципом концепції ефективного інвестування має
стати зменшення норми нагромадження та збільшення норми спо-
113
живання у складі національного доходу, що дасть можливість со-
ціально переорієнтувати економіку й спрямувати її на забезпечення
потреб населення та неухильне підвищення його життєвого рівня.
Мають змінитися й акценти у пріоритетах інвестування. За його
допомогою треба змінити структуру економіки, зменшити питому
вагу галузей важкої промисловості, які у великих обсягах спожива-
ють природні ресурси, погіршують екологічний стан, а їх продукція
у переважній більшості вивозиться за межі країни. І навпаки, потрібно
збільшувати питому вагу наукомістких галузей з екологічно чисти-
ми технологіями, переробних галузей сільського господарства, лег-
кої та харчової промисловості.
Сама тільки структурна переорієнтація інвестицій дасть мож-
ливість безболісно зменшити частку фонду нагромадження у складі
національного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансу-
вати економіку, підвищити життєвий рівень населення. Важливо та-
кож налагодити ефективний механізм інвестування науково-техніч-
ного прогресу, щоб зменшити відставання країни від світового рівня.
Зменшення норми нагромадження може позитивно вплинути на
розвиток сфери матеріального виробництва й розв’язання багатьох
соціальних проблем. Але для цього треба модифікувати науково-
дослідні, експериментально-конструкторські та проектно-пошукові
роботи, які є основою підготовчого етапу інвестиційного циклу. У
соціально-економічній і виробничо-технічній ситуації, що характер-
на для нових умов розвитку народного господарства, частину коштів,
які звільнятимуться внаслідок зменшення норми нагромадження, до-
цільно перерозподіляти на користь стадії підготовки інвестування.
Ефективність такого рішення підтверджує й світовий досвід. У най-
розвиненіших країнах (США, Японії, Німеччині та ін.) на проектно-
пошукові роботи витрачається 8–12 % загального обсягу капітало-
вкладень, у результаті чого за рахунок високої якісної підготовки на
найновішій науково-технічній основі інвестиційні процеси відбува-
ються ефективно, швидко та якісно.
Контрольні питання
1. Значення капітальних вкладень в економічному розвитку країни.
2. Стадії інвестиційного процесу.
3. Зміни інвестиційної стратегії в Україні.
114
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Кура-
ков, Г. В. Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.
2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП “ИТЕМ”,
ЛТД “Юнайтед Лондон Трейд Лимитед”, 1995.
3. Емельянов А. С., Беседин В. Ф., Козуб В. М. Экономика инвести-
рования в научно-технический прогресс. — К.: Наук. думка,
1988. — 311 с.
4. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяль-
ності. — К.: Наук. світ, 2001. — 345 с.
5. Федоренко В. Г., Гойко А. В. Інвестознавство: Підручник / За наук.
ред. В. Г. Федоренка. — К.: МАУП, 2000. — 408 с.
6. Федоренко В. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. та ін. Інвестиційні про-
цеси у промисловості України: Монографія // К.: Наук. світ,
2001. — 447 с.
7. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров — наибо-
лее рациональное й перспективное вложение капиталов // Пробле-
ми инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. При-
лож. № 2(7) к науч. журн. “Персонал”, № 1(55), 2000. — С. 193.
8. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных
отношений. — К.: МАУП, 1994.
9. Щёкин Г. В. К разработке концепции управлення современным об-
ществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1–23.
10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
115
Розділ 6
УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ
ТА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Державні важелі інвестиційної діяльності. Грошово-кредит-
на політика держави та її вплив на інвестиційні умови. Інстру-
менти грошово-кредитного регулювання. Функції управлін-
ня інвестиційною діяльністю. Вибір інвестиційної стратегії.
Формування інвестиційної стратегії. Визначення інвес-
тиційної привабливості окремих сфер діяльності. Показни-
ки фінансового оцінювання підприємства. Структура фінан-
сового аналізу підприємства. Джерела фінансування інвес-
тицій. Критерії формування інвестиційного портфеля.
Технологія управління інвестиційною діяльністю. Управлін-
ня страховою справою
6.1. ДЕРЖАВНІ ВАЖЕЛІ
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відпо-
відають органи державної влади країни. У розпорядженні держави
є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капі-
тальних вкладень в об’єкти загальнодержавного значення, розвиток
державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання
інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-
кредитної політики.
Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків,
що практично визначають систему перерозподілу доходів підпри-
ємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для фор-
мування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств
і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків.
З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших кор-
116
порацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування су-
купного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі.
Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про
прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру
попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які
мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює
виробництво та відповідні інвестиції.
Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні
умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка,
по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі
Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулю-
вання:
• норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні
банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від
активного використання для кредитування та інвестування;
• облікова ставка Національного банку, за якою він продає
кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або змен-
шуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;
• операції з державними цінними паперами на відкритому
ринку.
Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для
своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та
фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які
можуть бути використані для кредитування інвестицій через банків-
ську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх
цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних
осіб. Унаслідок цього в останніх з’являються додаткові кошти, які
через банківську систему або безпосередньо використовуються для
фінансування інвестицій.
Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого
зростання й активного інвестування змінюються економічними
кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета
державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції,
гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення
та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.
Загальну схему важелів державного регулювання умов інвес-
тиційної діяльності показано на рис 6.1.
117
6.2. ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька ти-
пових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.
На рис. 6.2 показано приблизну послідовність функцій управління
інвестиційною діяльністю.
Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом під-
приємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою ба-
зою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає
відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією
підприємства:
1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?
2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?
3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?
4. Які це дасть результати через рік, два, три?
5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?
Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підпри-
ємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та
сформована.
Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими про-
цедурами, приблизний перелік яких наведений на рис. 6.3.
Форми
державного
регулювання умов
для інвестицій
Грошово-кредитна
політика держави
Податкове
законодавство
Амортизаційна
політика
Регулювання
фондового ринку
Законодавче
забезпечення прав
інвесторів та їх захист
Регулювання умов
для іноземних
інвестицій
та інвестицій
за межами країни
Рис. 6.1. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності
118
Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довго-
строкових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвес-
тиційній діяльності підприємства.
Доцільність інвестиційної стратегії зумовлюють такі критерії:
• узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спря-
мовані на інвестиції;
• ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат
на їх досягнення;
• визначеність за термінами досягнення встановленої мети;
• оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної
прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбут-
нього періоду;
• узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними
умовами зовнішнього для підприємства середовища.
Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності,
потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні
умови інвестиційного проекту:
Прогнозування та планування
Формування
мети і завдань
Стратегія розвитку
підприємства
Дослідження
макроекономічних
умов
Формування інвестиційного портфеля
Забезпечення
потрібних обсягів
інвестиційних
ресурсів
Оцінювання
та прогнозування
ефективності інвести-
ційної програми
Розробка
та оцінювання
інвестиційних
проектів
Реалізація інвестиційної програми
Моніторинг
реалізації
інвестиційної
програми
Коригування
інвестиційної
діяльності
Оперативне
управління
інвестиційними
проектами
Рис. 6.2. Функції управління інвестиційною діяльністю
119
• важливість галузі — значення продукції, її особливості; частка
експорту; залежність від імпорту; рівень забезпеченості вну-
трішніх потреб країни; частка галузі або конкретної продукції
у ВВП; основні споживачі продукції;
• характеристика споживання продукції галузі, рівень конку-
ренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та
потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загаль-
ного економічного спаду у країні;
• рівень державного втручання в розвиток галузі — низький, се-
редній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення,
податкові пільги, можливість прискореної амортизації;
Рис. 6.3. Формування інвестиційної стратегії
Аналіз поточного
стану підприємства
Аналіз макроекономічного
середовища та зовнішніх
умов
Вибір стратегічних
цілей розвитку
підприємства
Оцінювання
фінансових ресурсів
та їх джерел
Обґрунтування
структури розподілу
інвестицій (міжгалузевої,
регіональної, за формами
відновлення)
Вибір інвестиційних
проектів для вибраної
структури та цілей
Розрахунки
очікуваної прибутко-
вості та фінансового
стану підприємства
у прогнозованому
періоді
Розробка плану
управління розвитку
підприємства
Обґрунтування доцільності
вибраної стратегії та
можливості досягнення
поставлених цілей
120
• соціальна значущість сфери діяльності — кількість робочих
місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна
плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність вироб-
ництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;
• фінансові умови роботи галузі — рівень загальної прибутко-
вості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал,
оборотність активів, їх середня ліквідність.
Інвестиційна привабливість або взагалі “економічний паспорт”
окремого підприємства може мати такий вигляд.
1. Загальна характеристика виробництва: характер технології;
наявність сучасного устаткування, зокрема іноземного; еколо-
гічна шкідливість виробництва; складське господарство; на-
явність власного транспорту; географічне розміщення; набли-
женість до транспортних комунікацій.
2. Характеристика технічної бази підприємства: технології;
вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.
3. Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва;
експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв’язки з іншими під-
приємствами; постачальники та споживачі; оцінювання ста-
більності збуту (попиту).
4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.
5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монополь-
ності.
6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персо-
налу, його структура; заробітна плата.
7. Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова
ціна акції, розподіл пакета акцій.
8. Структура витрат на виробництво, зокрема за основними вида-
ми продукції, їх рентабельність.
9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період.
10. Фінанси підприємства (рис. 6.4):
- склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз
за часом виникнення та характеристикою боржників;
- показники фінансової стабільності та ліквідності (табл. 6.1);
- аналіз платоспроможності (табл. 6.1);
- оцінювання прибутковості.
11. Загальний висновок.
121
Рис. 6.4. Структура фінансового аналізу підприємства
Платоспроможність
Коефіцієнт абсолютної
ліквідності
Коефіцієнт покриття
балансу
Рівень прогнозованої
платоспроможності
Фінансова стабільність
Співвідношення
ліквідних і неліквідних
активів
Коефіцієнт автономії
Коефіцієнт
заборгованості
Коефіцієнт
маневреності
Прибутковість
і ділова активність
Рентабельність
реалізованої активності
Коефіцієнт оборотності
Рентабельність капіталу
Оцінювання фінансового стану
підприємства
Таблиця 6.1
Показники фінансового оцінювання підприємства
Показник
Джерела інфор-
мації з бухгал-
терського балансу
Оптимальний
норматив
Порядок
розрахунку
