інновацій, подальшим підвищенням мобільності капіталу на основі
генерації нових фінансових інструментів, а також через спеціальні
керуючі впливи з боку держави.
Керуючий вплив держави може поширюватися на сферу як ви-
робничих інвестицій, так і фінансових. Для переважної більшості
емітентів та інвесторів, включаючи й державу як кредитора і пози-
чальника, можливість одержання додаткового капіталу і прибутку ре-
алізується через фінансові інновації. Останні становлять процеси кон-
струювання і запровадження в обіг нових фінансових інструментів,
систем інструментів, технологій фінансового інвестування тощо, ще
більшою мірою підвищуючи гнучкість реакції фінансового ринку на
кон’юнктурні впливи. При цьому істотно підвищується роль чинників
суто ринкового ризику, зокрема інфляційних і кон’юнктурних очіку-
вань інвесторів.
Вважаємо, що у перспективі ринок позичкових капіталів, який існує
нині у двох складових — як грошовий ринок і як ринок капіталів, —
перетвориться на єдиний фінансовий ринок з тісними взаємозв’язка-
ми всіх його елементів. Це зумовлює необхідність збалансованого
єдиного керування всіма потоками капіталів на основі тісної індикації
ринкової кон’юнктури. У цьому зв’язку ще більше підвищиться роль
фондової біржі як реєстратора і регулятора кон’юнктури. Водночас
розвиватимуться інвестиційні та фінансові інститути, які функціону-
ють за принципом єдності всіх грошових потоків і тому надзвичайно
широко диверсифікують свою діяльність у сфері не тільки фінансо-
вих, а й виробничих інвестицій.
Отже, проаналізувавши генезис фінансового ринку, можна зроби-
ти таке узагальнення: по-перше, будь-яка економічна система, що
ґрунтується на ринкових відносинах, має пройти певний шлях роз-
витку, еволюціонувати у вищі форми; по-друге, “революційні” мето-
ди впровадження вищих форм ринкових відносин у неадаптовану до
ринку економічну систему не дадуть позитивних результатів. Навпа-
ки, можуть стати генератором нестабільності. Щоб цього не сталося,
за будь-якої економічної системи треба ретельно порівнювати її рин-
кові можливості, ступінь готовності до ринку з різними моделями
організації ринкових відносин. Тільки на цій основі може виникнути
ефективна економіка ринкового типу. Адаптаційні можливості еко-
номіки України до існуючих моделей ринкових відносин буде дослід-
жено далі.
103
Контрольні питання
1. Основні чинники виробництва ринкової економіки.
2. Формування попиту і пропозиції на капітал.
3. Ринок капіталу.
4. Основні властивості капіталу.
5. Основні споживачі інвестиційного капіталу.
6. Види інвестицій.
7. Основа інвестиційної діяльності.
8. Кругообіг інвестицій.
9. Фінансовий капітал. Основні його властивості.
10. Функції фінансового ринку в сучасній ринковій економіці.
104
Розділ 5
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
Регулювання інвестиційної діяльності державними органами.
Стадії інвестиційного процесу. Потреба зміни інвестиційної
стратегії в Україні
Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації
інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні
фонди і виробничі потужності.
Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його
скорочення та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо
їх практичного використання базуються на комплексному вивченні
цього процесу як єдиної економічної системи з властивою їй сукуп-
ністю ознак складових елементів. Ця важлива методологічна переду-
мова дає можливість активізувати структуру інвестиційного процесу
і створити економічний механізм його реалізації.
Надзвичайно актуальною проблемою сучасного етапу розвитку
економіки є інтенсифікація капітального будівництва та скорочення
на цій основі загального часу створення й модернізації основних
фондів народного господарства. У дослідженнях різних аспектів за-
значеної проблеми зустрічається термін “інвестиційний процес”. За-
стосування цього терміну в контексті формування механізму реалі-
зації капітальних вкладень і ефективності створення основних фондів
дає змогу наголосити на комплексному, системному підході до наро-
щування й оновлення виробничого потенціалу народного господар-
ства. В інвестиційному процесі об’єднується діяльність багатьох учас-
ників розширеного відтворення, які працюють над створенням основ-
них фондів для випуску продукції та задоволення суспільних потреб.
5.1. РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Чинні закони повинні визначати загальні, правові, економічні та
соціальні умови інвестиційної діяльності для забезпечення рівного
захисту прав, інтересів і майна її суб’єктів (незалежно від форм влас-
105
ності) та ефективного функціонування народного господарства в
умовах ринкової економіки.
Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій,
охоплюючи всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкла-
даються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті
якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Велике практичне значення мають права інвесторів, умови
державного регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав і за-
хист інвестицій. Відтепер інвестор самостійно визначає обсяги, напря-
ми й ефективність здійснюваних інвестицій і на свій розсуд залучає
на договірній основі громадян і юридичних осіб, які потрібні йому
для реалізації інвестицій. З цією метою організовують конкурси й
торги.
Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про
обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхід-
ний дозвіл і погодження відповідних органів влади та спеціальних
служб, висновки експертизи інвестиційних проектів щодо дотриман-
ня в них санітарно-гігієнічних та екологічних вимог.
Ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосують-
ся її джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок
власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних
відрахувань, грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридич-
них осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних по-
зик, банківських та бюджетних кредитів), залучених фінансових
коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та
інших внесків громадян і юридичних осіб), а також бюджетних інвес-
тиційних асигнувань.
З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної
політики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної
діяльності. Воно визначається планами й програмами розвитку на-
родного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами
державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови
інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення
суспільних потреб) напрями, і насамперед у соціальну сферу, техніч-
не вдосконалення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.
Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює регу-
лювання умов останньої, а також пряме управління державними інве-
стиціями за допомогою системи податків з диференціацією об’єктів
і суб’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. Для регулю-
106
вання інвестиційного попиту може вводитися диференційований
податок на інвестиції; провадитися спеціальна амортизаційна полі-
тика, зокрема з прискореною амортизацією основних фондів. При
цьому пільги щодо амортизації можуть встановлюватися диферен-
ційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних
фондів, видів устаткування шляхом надання фінансової допомоги у
вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток
окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної полі-
тики; впровадження державних норм і стандартів, антимонополь-
них заходів; приватизації державної власності, включаючи незавер-
шене будівництво; здійснення політики ціноутворення; створення
певних умов користування землею та іншими природними ресурса-
ми; експортування інвестиційних проектів.
Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні
органи. Таке управління охоплює планування, визначення умов і
здійснення конкретних заходів щодо інвестування коштів бюджету
і позабюджетних фондів, а також інших коштів, залучених на доб-
ровільних засадах.
Законодавчо закріплено, що вартість продукції (робіт, послуг) у
процесі інвестиційної діяльності визначається за договірними ціна-
ми, зокрема за результатами проведених конкурсів (торгів).
Велике значення, особливо в умовах різноманітності форм влас-
ності, мають гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодав-
ства про інвестиційну діяльність держава повинна гарантувати
стабільність прав суб’єктів цієї діяльності. У разі прийняття держав-
ними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестицій-
ної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи)
відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбіт-
ражу.
Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись
у роботу суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм влас-
ності. Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них
також не можуть бути застосовані заходи, рівнозначні за наслідками.
Проте зазначимо, що майже в кожному пункті проголошених га-
рантій прав і захисту інвестицій застережується, що вони (ці гарантії)
можуть бути порушені державою в межах її компетенції або шляхом
прийняття обмежувальних законодавчих актів. Надійність, упев-
неність і стійкі гарантії — важливі умови ефективного інвестування,
основа стабільності розвитку не тільки економіки, а й суспільства в
цілому.
107
5.2. СТАДІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієн-
тирів велике значення має питання про стадії інвестиційного проце-
су. Єдності поглядів з цього питання не досягнуто. Приміром, під інве-
стиційним процесом об’єктів будівництва розуміється процес створен-
ня основних фондів і виробничих потужностей — від розробки їх
техніко-економічних параметрів до повного досягнення проектних
показників. У такому розумінні інвестиційний процес складається з
трьох послідовних стадій: науково-проектної підготовки, будівницт-
ва і освоєння проектних потужностей. Кожна з них передбачає кілька
етапів.
Так, після прийняття рішення про необхідність спорудження під-
приємства чи якогось іншого об’єкта як виробничого, так і невиробни-
чого призначення, починається стадія підготовки інвестиційного
процесу, вихідним пунктом якої є можливі капітальні вкладення.
Підготовка будівництва ведеться в таких основних напрямках, як
дослідження та розробка технічних та технологічних параметрів і
рішень, виконання проектно-пошукових робіт і розробка проекту як
майбутньої моделі об’єкта, підготовка робочих кадрів, матеріально-
технічна підготовка запланованого будівництва. На стадії наукових
досліджень і проектно-пошукових робіт є найбільші резерви для підви-
щення ефективності не тільки інвестиційної діяльності, а й усього
процесу розширеного відтворення.
До стадії будівництва входить інженерна підготовка будівельно-
го виробництва, безпосередньо спорудження об’єкта, передпусковий
і пусковий періоди. Завершує інвестиційний процес об’єктів будівниц-
тва стадія освоєння їх проектних потужностей.
Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність
кінцевих результатів є стадія підготовки інвестиційного процесу, яка,
проте, недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Ук-
раїні.
Інвестиційні процес і цикл проходять через одні й ті самі стадії та
етапи. Проте на відміну від інвестиційного процесу як безперервного
процесу реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розши-
реного відтворення основних фондів, інвестиційний цикл — це інди-
відуальний обіг капітальних вкладень (рис. 5.1). Він є органічною
клітинкою процесу розширеного відтворення основних фондів, і ця
обставина найповніше характеризує економічну, організаційну й тех-
108
нологічну єдність інвестиційного циклу в будівництві. Динаміку інве-
стиційних процесів слід розглядати в різних аспектах — часовому,
просторовому, матеріальному та вартісному. Кожний з цих аспектів
розкриває певні особливості інвестиційного процесу, але спільними
для всіх є послідовний рух вартості й кругообіг капіталу, створення
нової споживчої вартості внаслідок об’єднання та перетворення про-
дуктів кожної стадії інвестиційного процесу. Так, результати науко-
во-дослідних і експериментально-конструкторських робіт поєднують-
ся з архітектурними, технологічними, конструкторськими та іншими
проектними рішеннями і втілюються у проектно-кошторисній доку-
ментації.
Рис. 5.1. Стадії інвестиційного циклу будівельних об’єктів
Науково-дослідні та експеримен-
тально-конструкторські роботи
Проектно-пошукові роботи
Безпосереднє зведення об’єктів
Пуско-налагоджувальні роботи
Випробування устаткування
в неробочому режимі
Стадія підготовки Стадія будівництва Стадія освоєння
Інвестиційний цикл
будівельних об’єктів
Вихід на проектну потужність
Освоєння технологічних процесів
У свою чергу на стадії будівництва проект за участю будівельної
техніки, конструкцій, матеріалів і виробів перетворюється на гото-
вий об’єкт, який, пройшовши стадію освоєння, випускає потрібну
народному господарству й населенню продукцію або задовольняє
суспільні чи особисті потреби. При цьому результат лише однієї
стадії сам по собі або неможливий без використання результатів
інших стадій (проект без наукових розробок, зведення об’єкта без
109
проекту, освоєння без спорудження), або не має споживчої вартості.
Цей аргумент також підтверджує єдність усіх стадій інвестиційного
процесу.
Складною, але нагальною проблемою для народногосподарської
практики є забезпечення єдності матеріальної й вартісної сторін
інвестиційного процесу. Від розв’язання цієї проблеми значною мірою
залежить загальний стан економіки, оскільки вона безпосередньо
пов’язана з інфляцією.
Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає
не тільки на розвиток галузей народного господарства та промисло-
вості, а й на регіональну економіку. Своєчасна та збалансована його
реалізація в територіально-галузевому плані має стабілізуючий і сти-
мулюючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил краї-
ни. І навпаки, надто розтягнута в часі, розпорошена територіально і
через це безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює дис-
пропорції в органічно взаємопов’язаному господарському комплексі.
Процес розширеного відтворення тісно пов’язаний із безперерв-
ним розширенням, оновленням і якісним поліпшенням матеріально-
го виробництва, розподілом і споживанням вироблених продуктів.
Цей процес об’єктивно необхідний, його дія поширюється на всі на-
прями суспільного життя. Основним напрямом розширеного відтво-
рення та прискорення інвестиційних процесів є інтенсифікація. Досяг-
ти підвищення ефективності виробництва можна лише в умовах роз-
ширеного відтворення інтенсивного типу. Відтворення інтенсивного
типу разом із підвищенням ефективності виробництва спрямоване
також на поліпшення регулювання кругообігу основних фондів і ско-
рочення тривалості використання виробничих ресурсів. При цьому
важливо досягати максимального скорочення розриву в часі між роз-
робкою нової техніки та її впровадженням у проекти підприємств,
початком реалізації капітальних вкладень та введенням в експлуата-
цію основних фондів і виробничих потужностей, а також їх повним
освоєнням. Інтенсифікація інвестиційних процесів пов’язана зі скоро-
ченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням бажаних резуль-
татів.
Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування,
науково-технічних напрямів, організаційно-економічних систем відоб-
ражає загальну закономірність науково-технічного прогресу, неухиль-
ний розвиток продуктивних сил і підвищення ефективності суспіль-
ного виробництва. Економічна наука пов’язує цей процес із такою
110
багатоплановою категорією, як життєвий цикл, тобто період, що скла-
дається зі стадій створення, освоєння, використання, модифікації,
повторного використання та ліквідації, які безперервно змінюють
одна одну. Це поняття охоплює окремі продукти або цілі системи в
динаміці з урахуванням витрат і прибутків, складу ресурсів, що вит-
рачаються на різних стадіях процесу.
Наукове обґрунтування життєвого циклу будь-якого процесу має
велике значення щодо вибору найефективніших шляхів його реалі-
зації. Сформувати механізм ефективної реалізації капітальних вкла-
день можна лише за наявності комплексного підходу до процесу
створення й оновлення основних фондів. Такий підхід становить
сутність інвестиційного циклу. Найважливішою його рисою є тісний
зв’язок з науково-технічним прогресом. Створювані внаслідок реа-
лізації інвестиційного процесу основні фонди є носіями нової техні-
ки й технології, які, у свою чергу, є каталізаторами нової хвилі нау-
ково-технічного прогресу. Тому інвестиційний цикл досягає найви-
щої ефективності тоді, коли реалізація капітальних вкладень і
створення основних фондів збігаються з періодом створення та впро-
вадження нової техніки та технології. У цьому зв’язку перед еконо-
мічною наукою стоїть надзвичайно важливе завдання — розробити
й постійно підтримувати в узгодженні з мінливими умовами механізм
автоматичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу че-
рез інвестиційний процес. Основне навантаження при цьому припа-
дає на стадію науково-дослідних, експериментально-конструкторсь-
ких і проектно-пошукових робіт. На стадії науково-проектної підго-
товки потрібен комплексний підхід, який забезпечить поєднання
мети науково-технічного прогресу з інвестиційними цілями та сумі-
щення в часі періоду створення основних фондів з розробкою нової
техніки та технології. У плановому порядку цього досягти важко;
мають працювати автоматичні регулятори — власність, інтерес,
прибуток, податок та ін.
Результати наукових розробок про життєві цикли виробів, машин,
окремих систем упроваджуються й використовуються в народногоспо-
дарському плануванні та прогнозуванні. Проте майже не існує до-
сліджень щодо синхронізації планування суспільного виробництва з
циклами науково-технічного прогресу. Спільна праця всіх учасників
інвестиційного процесу перерозподіляється у сферу з вищим інтелекту-
альним потенціалом — науки та проектування. Посилення стадії
підготовки інвестиційного циклу має сприяти підвищенню науково-
технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.
111
5.3. ПОТРЕБА ЗМІНИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ
В УКРАЇНІ
Увесь хід розвитку народного господарства України та його соці-
ально-економічні результати вказують на об’єктивну потребу істот-
но змінити інвестиційну стратегію з метою досягнення її ефектив-
ності. Надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і ви-
робництв ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку.
Низький життєвий рівень людей спростував примарну “правиль-
ність” цього напряму. Як показав світовий досвід, найефективніший
розвиток комплексного потенціалу народного господарства забез-
печує ресурсозберігаюча інвестиційна стратегія. Маються на увазі
не тільки матеріально-технічні, трудові та фінансові ресурси, а й
такий винятково важливий ресурс, як час. Виграш у часі надає ба-
гато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого
розвитку світової економіки.
Проте відомо, що навіть надзвичайно прискорений розвиток
економіки втрачає будь-який сенс, якщо не орієнтується на досягнен-
ня великих соціально значущих цілей. Ця методологічна передумова
суспільного розвитку є критерієм інвестиційної стратегії, яка в окремі
відносно нетривалі періоди може відхилятися від виваженої лінії з
об’єктивних обставин чи тактичних міркувань, а упродовж історич-
но значущих етапів повинна бути чітко цілеспрямованою. Саме та-
кий період нині в Україні. Досить тривалий час доведеться перебудо-
вувати економіку за об’єктивними законами, які нехтувались адміні-
стративно-командною системою, надавати їй соціальної орієнтації,
інтегруватися в європейську та світову економіку, ліквідовувати на-
слідки попереднього господарювання. Основою цих процесів і запо-
рукою їх успішного перебігу має стати ефективна інвестиційна по-
літика.
Інвестиційний цикл відображає строк життя капіталовкладень,
одним з основних джерел яких є фонд нагромадження, що створюється
як частка національного доходу. Зі збільшенням фонду нагромаджен-
ня відповідно зменшується фонд споживання, що прямо стосується
інтересів людей, які створюють національний дохід.
Централізована планова система господарювання, що діяла в
колишньому СРСР, відкрила необмежені можливості для мобілізації
всіх видів ресурсів з метою нагромадження й забезпечення високих
темпів розвитку сфери матеріального виробництва, особливо галу-
112
зей важкої промисловості. Проте перевага цієї системи виявилася не
абсолютною, а лише в межах надуманих ідеологічних принципів, що
призвело до значних матеріальних і соціальних втрат, тобто до не-
зворотної втрати ресурсів, зниження життєвого рівня населення, ут-
ворення районів і зон екологічного лиха.
