України, до договорів страхування життя (внески за якими не
підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать
договори, термін дії яких перевищує десять років.
Упродовж усього часу дії договору страхування страхувальники
сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих
внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Від-
бувається “накопичення” страхувальниками коштів, які зберігаються
у страхувача на період дії договору страхування. За договорами стра-
хування життя відповідальність страхувача настає у разі смерті
застрахованої особи, або в разі дожиття нею до обумовленої до-
говором події, та за будь-яких обставин внесені кошти повернуться
застрахованій особі або її правонаступникам (частіше за все з
відсотками).
Повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс
додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той
“накопичувальний характер”, яким вирізняються договори стра-
хування життя і який відсутній у загальних (ризикових) видах
страхування.
Ризикове страхування увібрало всі ті види страхування, які не від-
повідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за
договорами загального страхування сплачуються одноразово у
розмірі певного відсотка від страхової суми. Вони не накопичуються
і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася.
Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише
компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий термін,
як правило, на рік.
Класифікація двох зазначених сфер страхової діяльності, має
неабияке значення. Всі страхові компанії можна поділити на дві великі
групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять
загальне страхування. Законодавством України передбачено, що
компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя,
не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. В
Україні з прийняттям Закону “Про страхування” страхові компанії
не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох сферах.
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за
об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямований страхо-
вий захист. Класифікація за об’єктами страхування передбачає виок-
ремлення трьох груп:
14
• особистого страхування;
• майнового страхування;
• страхування відповідальності.
Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхо-
вих послуг. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії,
визначено в інструкції про порядок видачі суб’єктам підприємницької
діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території
України, про умови і правила її здійснення та контроль за їх дотри-
манням.
Класифікація передбачає такі види страхування:
1. Страхування життя.
2. Страхування від нещасних випадків.
3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).
4. Страхування здоров’я на випадок хвороби.
5. Страхування залізничного транспорту.
6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).
7. Страхування повітряного транспорту.
8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього
водного транспорту та інших видів водного транспорту).
9. Страхування вантажів та багажу.
10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.
11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного
транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
12. Страхування відповідальності власників повітряного транспор-
ту (включаючи відповідальність перевізника).
13. Страхування відповідальності власників водного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника).
14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж
передбачена видами 11–13).
15. Страхування кредитів.
16. Страхування інвестицій.
17. Страхування фінансових ризиків.
18. Страхування судових витрат.
19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих га-
рантій.
20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене ви-
дами 5–10).
За юридичними ознаками передбачається можливість поділяти
страхування на добровільне і обов’язкове. Добровільне страхування
15
здійснюється на основі договору між страхувальником і страхувачем.
Ним охоплюються юридичні та фізичні особи, які не підпадають під
обов’язкове страхування і бажають застрахуватись. Умови та порядок
проведення добровільного страхування визначаються правилами, що
встановлюються страхувачем.
В Україні існують 27 видів обов’язкового страхування, їх перелік
визначений статтею 6 Закону України “Про страхування”:
1) медичне страхування;
2) державне особисте страхування військовослужбовців і вій-
ськовозобов’язаних, призваних на збори;
3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького
та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
4) державне обов’язкове особисте страхування медичних і фарма-
цевтичних працівників на випадок інфікування вірусом іму-
нодефіциту під час виконання ними службових обов’язків;
5) державне обов’язкове особисте страхування працівників мит-
них органів;
6) державне обов’язкове особисте страхування працівників про-
куратури;
7) державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;
8) державне особисте страхування службових осіб державної кон-
трольно-ревізійної служби в Україні;
9) державне особисте страхування службових осіб державних по-
даткових інспекцій;
10) державне обов’язкове страхування службових осіб державних
органів у справах захисту прав споживачів;
11) особисте страхування працівників відомчої та сільської
пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного
архітектурно-будівельного контролю;
13) державне страхування спортсменів вищих категорій;
14) державне страхування працівників державної лісової охорони;
15) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної
медицини;
16) страхування життя і здоров’я суддів;
17) державне страхування донорів крові та її компонентів;
18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
19) страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;
16
20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб,
пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні
авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без
придбання квитків;
21) страхування ризикових процесів народного господарства від
нещасних випадків;
22) страхування відповідальності повітряного перевізника і
виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних
пасажирам, багажу, пошті, вантажу;
23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного
судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіа-
ційних робіт;
24) страхування цивільної відповідальності власників тран-
спортних засобів;
25) страхування авіаційних суден;
26) обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських
культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних
сільськогосподарських підприємствах.
27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної
установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного
інциденту.
Ті види страхування, що не ввійшли до цього переліку, провадяться
в добровільній формі. Міжнародне право і право більшості держав
світу тлумачить обов’язкове страхування як необхідність захисту
інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди.
Об’єктами обов’язкового страхування можуть бути групи май-
нових інтересів:
1) особисте страхування;
2) майнове страхування;
3) страхування відповідальності.
Об’єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки, тому
вважається, що не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а
мають місце виплати страхувача на користь страхувальника або його
родини, що носять характер фінансової допомоги.
Особисте страхування провадиться на випадок смерті страху-
вальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним
працездатності (втрати здоров’я), дожиття страхувальника (застра-
хованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної
в договорі події. Особливістю цієї групи є поєднання в її рамках усіх
17
видів страхування, що пов’язані зі страховим захистом життя й
здоров’я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При
цьому деякі види належать до довгострокового (накопичувального),
а деякі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює
потребу виокремлення підгруп особистого страхування.
Особисте страхування включає три підгрупи:
• страхування від нещасних випадків, об’єднує короткострокові
види особистого страхування, обсяг відповідальності передбачає
виплату страхової суми або її частини у разі настання таких подій:
смерті застрахованого; встановлення інвалідності; тимчасової
непрацездатності. Умова настання відповідальності — ці події мають
бути наслідком нещасного випадку;
• медичне страхування — може бути обов’язковим і добровільним.
За своїм призначенням — соціальний захист інтересів громадян у разі
втрати здоров’я. Пов’язане з компенсацією витрат на оплату медичної
допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування
у стаціонарі тощо), особливістю є те що страхові платежі не по-
вертаються після закінчення терміну страхування;
• страхування життя передбачає виплату страхової суми при
настанні таких подій: а) дожиття до закінчення строку дії договору
страхування; б) смерть застрахованого в період дії договору
страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи
померлою); в) досягнення застрахованим певного віку (пенсійного або
визначеного договором страхування). Страхові виплати мають
становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми
договори страхування життя не передбачають. Усі види страхування,
що входять до цієї підгрупи, здійснюються тільки в добровільній
формі.
Іншою групою страхування є майнове страхування. Призначення
його полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику
внаслідок страхового випадку із застрахованим майном (матеріальні
і фінансові збитки). Особливістю є те, що при визначенні страхової
суми за договорами майнового страхування спираються на дійсну
вартість об’єктів. Майнове страхування об’єднує види страхування,
що поділяються на дві підгрупи: страхування майна громадян і
страхування майна юридичних осіб. Відокремлення підгруп пов’язане
з розбіжностями у проведенні страхування майна юридичних і
фізичних осіб (розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи
менший, аніж розмір ризику юридичної особи). Ризики фізичної особи
прості й однорідні, а ризики юридичної особи складні й неоднорідні.
18
Страхування майна здійснюється в добровільній формі. Зако-
нодавством України передбачені два види обов’язкового стра-
хування майна: авіаційних суден; страхування врожаю сільськогос-
подарських культур та багаторічних насаджень у державних сіль-
ськогосподарських підприємствах.
Третя група — це страхування відповідальності, призначення
його полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі,
якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і майну третьої особи, а
також у захисті майнових інтересів потерпілої третьої особи.
Страховою подією вважається факт настання відповідальності
страхувальника. Такий тракт може бути встановлений судовими
органами або добровільно визнаний самим страхувальником.
Особливістю є те, що тут завжди присутня третя особа, на користь
якої укладається договір. При страхуванні відповідальності
договором визначається гранична сума відшкодування, яку бере на
себе страхувач при скоєнні страхувальником шкоди третім особам.
Класичний приклад — обов’язкове страхування відповідальності
власників автотранспортних засобів.
Дія Закону України “Про страхування” не поширюється на
державне соціальне страхування, яке теж є обов’язковим.
В обов’язковому страхуванні страхові відносини виникають за
наявності певних умов, а саме:
- законодавчо встановленого переліку об’єктів, які підлягають
обов’язковому страхуванню, а також механізму забезпечення його
реалізації;
- охоплення об’єктів обов’язкового страхування без заяви страху-
вальника;
- безумовної дії обов’язкового страхування, незалежно від
порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів.
Зауважимо, що обов’язкове майнове страхування втрачає силу
тільки тоді, коли гине майно, особисте страхування втрачає силу із
зміною статусу особи, що зумовлює вилучення її з переліку осіб,
які — за відповідним законом — підлягають обов’язковому страху-
ванню.
Згідно із Законом України “Про страхування” форми типового
договору і порядок проведення обов’язкового страхування ви-
значаються Кабінетом Міністрів України.
Право на здійснення обов’язкових видів страхування може
отримати будь-який страхувач, якщо він має відповідну ліцензію.
19
Винятки становлять державні види обов’язкового страхування.
Цими видами страхування, згідно з чинним законодавством, зай-
мається Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”,
правонаступниця Держстраху. Державне обов’язкове страхування
здійснюється за рахунок коштів бюджету і поширюється на дер-
жавних службовців, робота яких пов’язана з підвищеною небезпекою
для їхнього життя й здоров’я.
Згідно із Законом України “Про страхування” договори до-
бровільного страхування укладаються відповідно до правил страху-
вання. Правила страхування при добровільній формі страхувач
розробляє самостійно для кожного виду страхування. Правила
страхування визначають загальні умови і порядок здійснення того чи
іншого виду добровільного страхування. Добровільне страхування
передбачає, що всі моменти договору страхування визначаються за
згодою сторін.
1.4. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності класифікуються
за певними ознаками.
І. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції
реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання
коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді
інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з науково-технічним
прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції— це
вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких
переважають цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестування
пряме та непряме. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які
безпосередньо добирають об’єкти інвестування та вкладають у них
кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єк-
том інвестування і знають механізми інвестування. Непряме інвес-
тування здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскіль-
ки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного
добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх
частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові
посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефек-
20
тивніші, на їхній погляд, об’єкти інвестування, керують ними, а потім
розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесто-
рами.
3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та
довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до
одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади,
придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові
інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні
компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до
трьох років; від трьох до п’яти років; понад п’ять років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні,
державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні
особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні —
державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з
бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів,
іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні —
суб’єкти певної держави та іноземних держав.
5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза
її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об’єкти інвестування в
межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій
належить також придбання різних фінансових інструментів інших дер-
жав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.
Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші
ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.
1.5. СУТНІСТЬ, МЕТАІ ЗАВДАННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНОГО ТА СТРАХОВОГО
МЕНЕДЖМЕНТУ
1.5.1. Інвестиційний менеджмент
Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспекта-
ми інвестиційної діяльності суб’єкта підприємництва. Основна мета
інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реа-
лізацію інвестиційної стратегії суб’єктів підприємницької діяльності.
Для цього необхідно розв’язати такі основні завдання:
• забезпечити високий темп економічного розвитку суб’єктів під-
приємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності,
21
розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та
регіональної диверсифікації цієї діяльності;
• максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, позаяк
одержання прибутку — основна мета суб’єктів підприємництва;
• мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони
можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвес-
тиційного капіталу;
• забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність су-
б’єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм.
Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана із вкладанням значних
фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, це може
призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної
сплати поточних рахунків і платіжних зобов’язань перед контраген-
тами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел
фінансових ресурсів слід прогнозувати вплив інвестиційної діяльності
на фінансову діяльність суб’єкта та його платоспроможність;
• визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвес-
тиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше,
оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку під-
приємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків
у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань,
скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню
інвестиційних ризиків, пов’язаних з несприятливими змінами
кон’юнктури інвестиційного клімату.
Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів еко-
номічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінан-
сової стабільності, а не максимізація прибутку, як вважають окремі
автори публікацій на цю тему.
Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвести-
ційного менеджменту:
• дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та
прогнозування кон’юнктури інвестиційної діяльності;
• розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності
суб’єкта підприємництва;
• розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб’єкта
інвестиційної діяльності;
• пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів
і вибір з них найефективніших;
22
• оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і
вибір з них найефективніших;
• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за кри-
теріями дохідності, ризику та ліквідності;
• поточне планування та оперативне управління реалізацією
окремих програм і проектів;
• організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;
• підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних про-
ектів (продаж окремих фінансових інструментів).
1.5.2. Страховий менеджмент
Як і всяка господарська діяльність, страхування вимагає уп-
равління. Однак страхова справа має деякі особливості, що від-
різняють його від інших видів господарювання. Ці особливості
полягають у наступному: страхова діяльність визначається в Україні
як виняткова діяльність і регламентується Законом України “Про
страхування” від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР.
У країнах з розвиненою ринковою економікою страхувачі значну
частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від ін-
вестиційної. Головне завдання для страхувача — збільшити кількість
страхувальників і використати зібрані страхові премії для інвес-
тиційної діяльності [1, с. 32].
Усе це стало можливим завдяки продуманій і зваженій політиці уп-
равління. Страхувачі почали підходити до питання прийняття ризиків
зваженіше, ефективніше запрацював інститут перестрахування, більше
уваги почали приділяти превентивним заходам, навчилися управляти
ризиками.
Страхування — одна з галузей бізнесу, найзалежніших від інформа-
ційного забезпечення. Кожен страхувач відчуває потребу постійно
аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, що можуть упли-
нути на наслідки роботи компанії. Тому електронна обробка даних є
важливим моментом стратегії розвитку компанії-страхувача. По-
трібно розвивати інтегровані комп’ютерні системи інформаційного
забезпечення діяльності компанії.
