Статистика
Онлайн всього: 16 Гостей: 16 Користувачів: 0
|
 |
Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент
Провідне значення прибутку як фінансового показника під-
приємницької діяльності разом з тим не означає його безперечної
універсальності. Аналіз стимулюючої ролі прибутку показує, що у
деяких суб’єктів господарювання переважає прагнення витягти ви-
сокий прибуток з метою збільшення фонду оплати праці, а це шко-
дить виробничому і соціальному розвитку колективу. До того ж, ви-
явлені факти одержання “не заробленого” прибутку, тобто такого,
що утворюється не в результаті ефективної господарської діяль-
ності, а шляхом зміни, наприклад, структури продукції, що випус-
кається, — аж ніяк не в інтересах споживачів. Замість виробництва
низькорентабельної продукції, але такої, що має великий попит,
підприємства збільшують виробництво вигіднішої для них (але
значно дорожчої) високорентабельної. У ряді випадків зростання
прибутку обумовлене необґрунтованим підвищенням цін на продук-
цію.
167
Прагнення будь-якими шляхами дістати високий прибуток з ме-
тою збільшення фонду оплати праці призводить до росту обсягу гро-
шової маси в обороті, не забезпеченої товарними ресурсами. Звідси—
подальший ріст цін, інфляції, а, отже, емісії грошей.
Таким чином, абсолютне збільшення прибутку організації не зав-
жди об’єктивно відбиває підвищення ефективності виробництва в
результаті трудових досягнень колективу.
Для реальної оцінки рівня прибутковості організації користаються
методами комплексного аналізу прибутку по техніко-економічних
факторах. Крім методів факторного аналізу прибутку серед еконо-
мічних показників ефективності підприємницької діяльності викори-
стовуються показники рентабельності.
Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то рентабель-
ність — це відносний показник інтенсивності виробництва, тому що
відбиває рівень прибутковості щодо визначеної бази. Організація рен-
табельна, якщо суми виторгу від реалізації продукції досить не тільки
для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворен-
ня прибутку. Рентабельність може визначатися по-різному.
Рентабельність виробництва обчислюється по формулі:
Р П 100 %,
ОФ НОС
= ⋅
+
де П — валовий прибуток, грн; ОФ — середньорічна вартість основ-
них виробничих фондів, грн; HOC — середньорічна вартість нормо-
ваних оборотних активів (матеріальних оборотних активів), грн.
Крім рентабельності виробництва у процесі аналізу підприєм-
ницької діяльності широко використовується показник рентабель-
ності продукції, обчислюваний як відношення прибутку від реалі-
зації продукції до повної собівартості цієї продукції. Застосування
цього показника рентабельності найраціональніше при внутріш-
ньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі за при-
бутковістю (збитковістю) окремих видів виробів, при впровадженні
у виробництво нових видів продукції для зняття з виробництва не-
ефективних виробів.
З огляду на те, що прибуток пов’язаний як із собівартістю виро-
бу, так і з ціною, по якій воно реалізується, рентабельність продукції
може бути обчислена як відношення прибутку до вартості реалізова-
ної продукції по вільних чи регульованих цінах.
168
Рентабельність продукції у двох її різновидах обчислюється за
формулами
п п
Р П 100 і Р П 100,
С Ц
= ⋅ = ⋅
де Сп — повна собівартість реалізованої продукції, грн; Цп — обсяг
реалізованої продукції у відповідних цінах (за мінусом ПДВ і ак-
цизів), грн.
Зростання будь-якого показника рентабельності залежить від єди-
них економічних явищ і процесів. Це, насамперед, удосконалювання
системи управління виробництвом в умовах ринкової економіки на
основі подолання кризи у фінансово-кредитній і грошовій системах.
Це підвищення ефективності використання ресурсів організаціями на
основі стабілізації взаємних розрахунків і системи розрахунково-пла-
тіжних відношень. Це індексація оборотних коштів і чітке визначен-
ня джерел їх формування.
Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення
обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-тех-
нічних розробок, а, отже, підвищення продуктивності праці, знижен-
ня собівартості, поліпшення якості продукції. В умовах розвитку
підприємницької діяльності створюються об’єктивні передумови ре-
ального перетворення в життя зазначених факторів.
Основне джерело грошових нагромаджень підприємств і органі-
зацій — виторг від реалізації продукції, а саме та її частина, що за-
лишається за винятком матеріальних, трудових і грошових витрат на
виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важливе завдання кож-
ного суб’єкта господарювання — одержати більше прибутку при най-
менших витратах шляхом дотримання строгого режиму економії у
витрачанні засобів і найефективнішого їх використання.
Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень
і структуру її собівартості. Виторг від реалізації продукції обчис-
люється в діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління еко-
номікою показник виторгу від реалізації продукції стає одним з най-
важливіших показників діяльності суб’єктів господарювання. Цей по-
казник сприяє зацікавленості трудових колективів не стільки у
збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у
збільшенні обсягу реалізованої продукції (з урахуванням зниження
залишків нереалізованої продукції).
169
Отже, прибуток як основна форма грошових нагромаджень являє
собою різницю між виторгом від реалізації за відповідними цінами і по-
вною собівартістю. Звідси зростання прибутку залежить, насамперед,
від зниження витрат на виробництво продукції, а також від збільшен-
ня обсягу реалізованої продукції.
Витрати на виробництво і реалізацію продукції, що визначають
її собівартість, складаються з вартості використовуваних у вироб-
ництві продукції природних ресурсів, сировини, основних і допомі-
жних матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів
і інших витрат з експлуатації, а також позавиробничих витрат. Склад
і структура витрат на виробництво залежать від характеру й умов
виробництва при тій чи іншій формі власності, від співвідношення
матеріальних і трудових витрат і інших факторів.
Витрати на виробництво і реалізацію продукції, що формуюють
її собівартість — один з найважливіших якісних показників комер-
ційної діяльності. Витрати на виробництво і реалізацію продукції,
з огляду на їх економічний зміст, поєднуються в п’ять груп: матері-
альні витрати (за винятком вартості поворотних відходів), витра-
ти на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортиза-
ція основних фондів та інші витрати.
Зупинимося докладніше на змісті кожної з цих груп. До складу ма-
теріальних витрат включаються куповані сировина і матеріали, що
входять до складу виробленої продукції. Це основні і допоміжні ма-
теріали; комплектуючі вироби і напівфабрикати; паливо усіх видів;
тара; запасні частини для ремонту; малоцінні і швидкозношувальні
предмети; купована енергія усіх видів; витрати, пов’язані з викорис-
танням природної сировини (сюди входить і плата за природні ре-
сурси); витрати на роботи і послуги виробничого характеру, вико-
нувані сторонніми організаціями.
Вартість матеріальних ресурсів, що враховуються у цій групі, скла-
дається з цін їх придбання (без обліку податку на додану вартість),
націнок і комісійних винагород, що сплачуються постачальницькій і
зовнішньоторговельній організаціям, вартості послуг товарних бірж,
брокерів, мита і плати за перевезення, збереження і доставку сторон-
німи організаціями.
З вартості матеріальних ресурсів, що враховуються у цій групі,
виключається вартість поворотних відходів, тобто таких, котрі че-
рез повну чи часткову втрату споживчих властивостей використову-
ються з додатковими витратами чи не використовуються взагалі як
170
матеріальні ресурси. Однак якщо повноцінні матеріали передаються
в інші цехи і використовуються при виробництві інших видів про-
дукції, то вони не відносяться до поворотних відходів.
Склад другої групи “Витрати на оплату праці” дуже різномані-
тний. Сюди входять виплати заробітної плати за існуючими фор-
мами і системами оплати праці; виплати за встановленими система-
ми преміювання, у тому числі винагороди за підсумками роботи за
рік; виплати компенсуючого характеру (доплати за роботу в нічний
час, понаднормову роботу тощо); вартість безкоштовного харчу-
вання, комунальних послуг, житла, форменого одягу; оплата чер-
гових і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпу-
стку; виплати працівникам, що вивільняються, у зв’язку з реоргані-
зацією підприємства чи скороченням штатів; одноразові винагороди
за вислугу років; оплата навчальних відпусток робітникам та служ-
бовцям, які навчаються у вечірньому і заочному навчальному зак-
ладах, у заочній аспірантурі; оплата праці студентів вузів і учнів
спеціальних навчальних закладів, що перебувають на виробничій
практиці на підприємствах, а також тих, хто працює у студентсь-
ких загонах; оплата праці штатних працівників, що працюють на
договірних умовах; інші виплати, що включаються у фонд оплати
праці відповідно до чинного законодавства.
Варто мати на увазі, що не всі виплати працівникам організацій
включаються в собівартість продукції. Не включаються у витрати на
виробництво такі витрати на оплату праці, як премії, виплачувані за
рахунок спеціальних засобів і цільових надходжень; матеріальна до-
помога, безвідсоткова позичка; оплата додаткових відпусток жінкам,
які виховують дітей; надбавки до пенсій, одноразова допомога при
виході на пенсію, дивіденди (відсотки), виплачувані за акціями тру-
дового колективу; компенсації у зв’язку з подорожчанням харчуван-
ня у їдальнях, буфетах; оплата проїзду до місця роботи; оплата путі-
вок на лікування, екскурсії і подорожі, заняття у спортивних секці-
ях, відвідування культурно-видовищних заходів, передплата і
придбання товарів для особистих потреб працівників й інші витра-
ти, зроблені за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
організації.
У третю групу витрат на виробництво і реалізацію продукції
включені відрахування на соціальні потреби. Це обов’язкові платежі
у фонд державного соціального страхування, у Пенсійний фонд, у
171
державний фонд зайнятості. Ці види відрахувань провадяться у
відповідні позабюджетні фонди.
Четвертим елементом витрат на виробництво і реалізацію про-
дукції є амортизація основних фондів. У цій частині витрат відбива-
ються амортизаційні відрахування на повне відновлення основних
виробничих фондів, сума яких визначається на підставі їх балансо-
вої вартості і діючих норм амортизації.
Якщо підприємство працює на умовах оренди, то у цьому розділі
витрат на виробництво і реалізацію продукції подаються аморти-
заційні відрахування на повне відновлення не тільки власних, але і
орендованих основних фондів.
У випадку безкоштовного надання основних фондів (а саме при-
міщень, інвентарю) підприємствам суспільного харчування, що об-
слуговує трудові колективи, і медичним установам, що надають ме-
дичну допомогу в медпунктах на території підприємств, аморти-
заційні відрахування від вартості цих основних фондів також
входять до складу елемента “Амортизація основних фондів”.
При проведенні відповідно до закону індексації нарахованих
амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів
сума приросту в результаті цього амортизаційних відрахувань
відбивається у складі витрат по цьому елементу.
П’яту групу витрат на виробництво і реалізацію продукції ста-
новлять інші витрати. Насамперед у цю групу включаються деякі
види податків, зборів і платежів. У цьому підрозділі відбиваються
також відрахування у спеціальні позабюджетні фонди.
До складу інших витрат входять платежі за гранично допустимі
викиди забруднюючих речовин, платежі по обов’язковому страху-
ванню майна, що значиться у складі виробничих фондів підприєм-
ства, а також обов’язковому страхуванню окремі категорії праців-
ників, що беруть участь у виробництві деяких видів продукції. До
інших витрат належать винагороди за винаходи і раціоналізаторські
пропозиції, витрати на відрядження за встановленими нормами,
плата за пожежну і сторожову охорону сторонніми підприємства-
ми, за підготовку і перепідготовку кадрів. До їх складу внесені пла-
тежі з оплати відсотків за отримані кредити. При цьому витрати з
оплати відсотків за простроченими позичками у собівартість про-
дукції не включаються. По бюджетних позичках платежі за відсот-
ками включаються у собівартість у межах ставок, установлених за-
коном.
172
До інших витрат відноситься оплата послуг зв’язку, обчислю-
вальних центрів, банків (зокрема, з факторингових операцій), пла-
та за оренду, амортизація по нематеріальних активах.
У випадках, коли створюється ремонтний фонд для фінансуван-
ня усіх видів ремонту основних виробничих фондів (поточного, се-
реднього, капітального), відрахування в цей фонд, виходячи з ба-
лансової вартості основних фондів і затверджених самими органі-
заціями нормативів, включаються до складу інших витрат. Якщо
ремонтні фонди не створюються, то витрати на проведення усіх
видів ремонту включаються у відповідні розділи кошторису витрат
на виробництво і реалізацію продукції, а саме: “Матеріальні вит-
рати”, “Витрати на оплату праці” та ін.
Таким чином, витрати на виробництво і реалізацію продукції в
цілому, формуючи собівартість продукції, є найважливішим бага-
тофакторним компонентом, що визначає величину прибутку органі-
зації.
Розмір прибутку як кінцевого фінансового результату роботи
організації залежить і від іншої, не менш важливої величини — роз-
міру виторгу від реалізації продукції. Розмір виторгу від реалізації
продукції і відповідно прибутку залежить не тільки від кількості і
якості зробленої і реалізованої продукції, але і від рівня застосову-
ваних цін.
Виторг від реалізації продукції у відповідних цінах може визна-
чатися різними методами в залежності від ринкових умов господа-
рювання, чи наявності відсутності договорів, шляхів упроваджен-
ня товарів на ринок тощо.
Традиційний метод визначення виторгу від реалізації продукції
полягає в тому, що реалізація вважається здійсненою в міру опла-
ти продукції і надходження грошей або на рахунки організації в
банку, або в її касу. Поряд з цим виторг від реалізації може бути
обчислений і в міру відвантаження продукції покупцю і пред’явлен-
ня йому розрахункових документів (метод визначення виторгу від
реалізації продукції встановлюється Законом України “Про оподат-
кування прибутку підприємств”).
8.2. ЦІНИ Й ЦІНОУТВОРЕННЯ
Проблема ціноутворення посідає ключове місце в системі ринко-
вих відносин. Проведена в Україні лібералізація цін привела до
173
різкого скорочення впливу держави на процес регулювання цін. З
1992 р. система ціноутворення зведена, власне кажучи, до застосу-
вання вільних, тобто ринкових цін, величина яких визначається по-
питом та пропозицією. Державне регулювання цін застосовується
для вузького кола товарів, вироблених підприємствами-монополі-
стами.
Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпуск-
ними) і роздрібними.
Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції
і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємств продук-
ція реалізується іншим підприємствам чи торговельно-збутовим
організаціям.
Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства,
податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За оптовою ціною про-
мисловості продукція реалізується за межі галузі. Якщо продукція
реалізується через збутові організації й оптові торгові бази, то в оп-
тову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат
і утворення прибутку цих організацій.
Оптові ціни доцільно встановлювати, як і раніше, із застосуван-
ням цін “франко”. Поняття “франко” означає, до якого пункту пере-
сування товару покупець вільний від витрат з доставки.
Так, при оптових цінах “франко” станції відправлення усі вит-
рати з доставки до станції відправлення включені в оптову ціну, а
всі наступні транспортні витрати несе покупець. Ціни “франко”
станції відправлення раніше мали найбільше поширення в матеріа-
лоємних галузях промисловості, а ціни франко-станції призначен-
ня — у галузях, що обслуговуються централізованою системою збу-
ту масової продукції, витрати на перевезення якої становили знач-
ну питому вагу в собівартості. Однак економічна доцільність
франкування оптових цін в умовах розвитку підприємництва повин-
на визначатися не формами постачання і збуту, а впливом на ко-
мерційну діяльність підприємства взаємовигідних відносин між ви-
робником і споживачем продукції.
Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торгову на-
цінку (знижку). Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внут-
рішньогосподарському обороті, то за роздрібними цінами товари
реалізуються кінцевому споживачу — населенню.
Таким чином, рівень вільних і регульованих цін є найважливі-
шим чинником, що впливає на виторг від реалізації продукції, а,
отже, і на величину прибутку.
174
8.3. ВАЛОВИЙ ПРИБУТОК
Прибуток, як головний результат підприємницької діяльності,
забезпечує потреби самої організації і держави в цілому. Тому на-
самперед важливо визначити склад прибутку організації. Загальний
обсяг прибутку організації являє собою валовий прибуток. На вели-
чину валового прибутку впливає сукупність багатьох факторів, за-
лежних і не залежних від підприємницької діяльності.
Важливими факторами зростання прибутку, що залежать від
діяльності організації, є збільшення обсягу виробленої продукції
відповідно до договірних умов, зниження її собівартості, підвищення
якості, поліпшення асортименту, підвищення ефективності викори-
стання виробничих фондів, ріст продуктивності праці.
До факторів, що не залежать від діяльності організацій, відносять-
ся зміни державних регульованих цін на реалізовану продукцію,
вплив природних, географічних, транспортних, технічних умов на ви-
робництво і реалізацію продукції, а також інші фактори.
Під впливом усіх цих факторів складається валовий прибуток. У
складі валового прибутку враховується прибуток від усіх видів діяль-
ності. По-перше, валовий прибуток включає прибуток від реалізації
товарної продукції, обчислений шляхом відрахування із загальної
суми виторгу від реалізації цієї продукції (робіт, послуг) податку на
додану вартість, акцизів і витрат на виробництво і реалізацію, що
входять у собівартість. Прибуток від реалізації товарної продукції —
основна частина валового прибутку.
По-друге, до складу валового прибутку входить прибуток від ре-
алізації іншої продукції і послуг нетоварного характеру, тобто при-
буток (чи збитки) підсобних сільських господарств, автогоспо-
дарств, лісозаготівельних й інших господарств, що знаходяться на
балансі основного підприємства.
По-третє, до складу валового прибутку входить прибуток від ре-
алізації основних фондів й іншого майна.
Нарешті, у складі валового прибутку відбиваються позареалі-
заційні доходи і витрати, тобто результати позареалізаційних опе-
рацій.
У зв’язку з тим, що більшу частину валового прибутку (95–97 %)
організації одержують від реалізації товарної продукції, цій частині
прибутку повинна бути приділена головна увага. Зазначені факто-
ри, що залежать чи не залежать від її діяльності, впливають голов-
175
ним чином на прибуток від реалізації продукції. Основні з цих фак-
торів підлягають детальному вивченню й аналізу.
Попередньо варто врахувати, що на прибуток від реалізації товар-
ної продукції впливає зміна залишків нереалізованої продукції. Чим
більше цих залишків, тим менше прибутку підприємство одержить від
реалізації продукції. Величина нереалізованої продукції залежить від
ряду причин, обумовлених комерційною діяльністю й умовами реа-
лізації продукції.
Найважливішим фактором, що впливає на величину прибутку від
реалізації товарної продукції, є зміна обсягу виробництва і реалізації
продукції. Чим більше обсяг реалізації, у кінцевому підсумку, тим
більше прибутку одержить підприємство, і навпаки. Залежність при-
бутку від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційна.
Падіння обсягу виробництва за нинішніх економічних умов, не
зважаючи на низку протидіючих факторів, як, наприклад, зростан-
ня цін, неминуче спричинює скорочення обсягу прибутку. Звідси вис-
новок про необхідність вживати невідкладні заходи із забезпечення
збільшення обсягу виробництва продукції на основі його технічно-
го відновлення і підвищення ефективності виробництва. У свою чер-
гу, удосконалювання розрахунково-платіжних відносин між органі-
заціями буде сприяти поліпшенню умов реалізації продукції, а, отже,
зростанню прибутку.
Ще одним, не менш важливим, фактором, що впливає на величи-
ну прибутку від реалізації товарної продукції, є зміна рівня собівар-
тості продукції. Якщо зміна обсягу реалізації впливає на суму при-
бутку прямо пропорційно, то зв’язок між величиною прибутку і
рівнем собівартості зворотний. Чим нижча собівартість продукції,
обумовлена рівнем витрат на її виробництво і реалізацію, тим вищий
прибуток, і навпаки. Цей фактор, що визначає розмір прибутку, у
свою чергу, перебуває під впливом багатьох причин. Тому при аналізі
зміни рівня собівартості повинні бути виявлені причини її зниження
чи підвищення для того, щоб розробити заходи щодо скорочення
рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, за рахунок чого,
отже, збільшиться прибуток.
Фактор, що прямо визначає розміри прибутку від реалізації про-
дукції, — це застосовувані ціни. Вільні ціни в умовах їхньої лібера-
лізації встановлюються самими підприємствами й організаціями в
залежності від конкурентоспроможності цієї продукції, попиту та
пропозиції аналогічної продукції іншими виробниками. Тому рівень
176
|
|
|
