Одночасно з виявленням потенційного покупця грошей, валюти,
цінних паперів підприємець встановлює джерела їх отримання. По-
чатковим власником фінансового товару може бути підприємець,
який має гроші, валюту, цінні папери. У цьому порівняно рідкісно-
му для умов України випадку підприємець є продавцем цінних па-
перів або лихварем, що дає цінні папери (гроші, валюту тощо) спо-
живачеві в борг за певну плату або під певний відсоток.
Розглянемо такий специфічний вид фінансового підприємництва,
коли підприємець відіграє роль виробника цінних паперів. Природ-
но, що йдеться не про фальшивомонетників. Мається на увазі, що
підприємець офіційно в юридично оформленому порядку випускає,
а точніше, здійснює емісію таких цінних паперів, як власні акції, об-
лігації, кредитні білети, комерційні папери (грошові зобов’язання,
векселі). Суть підприємницької діяльності полягає в тому, що ці па-
пери підприємець продає, розміщує за певних умов і зобов’язань як
фінансовий капітал. Така форма фінансового підприємництва влас-
тива в основному для підприємств, а не окремих громадян.
Фінансове підприємництво потребує одержання інформації з ряду
джерел, зокрема даних про потенційних покупців грошей, валюти,
цінних паперів, про курс валюти, кредитний відсоток, про умови
156
здійснення фінансово-кредитних операцій і порядок їх оформлення,
необхідні джерела ресурсів.
Якщо такої інформації підприємець не має, він змушений одержу-
вати її із зовнішнього джерела і платити за це грошову винагороду.
Основною завершальною частиною фінансової угоди є продаж
грошей, валюти, цінних паперів покупцю, тобто кінцевому спожива-
чеві або іншому підприємцю, що перепродує їх. У результаті підприє-
мець одержує грошовий дохід, який має бути достатнім для покрит-
тя усіх витрат і одержання прибутку.
Зазначимо, що завершальна частина угоди, у процесі якої вини-
кають прямі фінансові відносини між підприємцем і покупцем, потре-
бує ретельного оформлення, особливо якщо гроші надходять до
підприємця від покупця через певний час після передання останньо-
му куплених ним грошей, валюти, цінних паперів. Мається на увазі,
що потрібно ретельно перевірити фінансову спроможність покупця,
встановити можливу заставу, визначити гаранта, який може поручи-
тися за покупця.
Фінансова угода доцільна, якщо за її тривалості менше року
розрахунковий прибуток становить щонайменше 5 % обсягу угоди.
Для триваліших угод відсоток прибутку підвищується (до 10–15 %).
На закінчення зазначимо: викладені дані про підприємницьку
діяльність містять тільки вихідні передумови, що допомагають опа-
нувати основи підприємництва. Подальший їх розвиток можливий
на основі практики кожного підприємця.
7.5. ЦІНА І МЕХАНІЗМ
РИНКОВОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ
Ціна — це грошове вираження вартості предмета, об’єкта, това-
ру, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. При
цьому вважається, що вартість визначається суспільно необхідними
затратами праці на виробництво і реалізацію цього товару. Це виз-
начення можна подати у вигляді формули:
Ц Т ,
Г
W
W
=
де WТ, WГ — вартість відповідно товару та грошей.
157
Іншими словами, ціна — це форма виявлення вартості (мінова вар-
тість) при обміні товару, але не на будь-який інший товар, а тільки
на грошовий (золото, срібло або грошові знаки, що замінюють їх).
Це найзагальніше розуміння ціни з позицій політичної економії. За
такого підходу ціна залежить тільки від двох чинників і їх співвідно-
шення: затрат праці на виробництво та реалізацію товару, що виз-
начають його вартість, і вартості грошей. Коли ж ціна розглядаєть-
ся на конкретнішому рівні, то називаються й такі чинники, як спо-
живні властивості (якість) товару, співвідношення пропозиції і попиту
на цей товар та ін.
Ціни, уся їх сукупність, становлять не тільки індивідуальну, осо-
бисту, а й суспільну, соціальну категорії. Вони регулюють як окремі
купівлі та продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в
цілому, включаючи суспільне виробництво, розподіл товарів, обмін
або споживання благ, надання послуг. Тут усі разом узяті ціни діють
як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.
У ціновому механізмі варто вирізняти дві взаємодіючі частини. З
одного боку, це ціни, їх види, структура, динаміка зміни, а з іншо-
го — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування но-
вих цін і зміни діючих. Ціноутворення є активною частиною ціново-
го механізму, що визначає розмір ціни. Таким чином, ціни і ціноут-
ворення становлять єдиний ціновий механізм.
Під загальним поняттям “ціна” мається на увазі цілий комплекс
економічних понять, що входять у єдину синтетичну економічну ка-
тегорію. Під однією назвою “ціна” існує безліч її видів, що різняться
призначенням, сферою застосування та способом формування.
Щоб одержати конструктивне уявлення про ціноутворення,
розглянемо способи і підходи до формування видів цін в умовах не-
ринкової і ринкової економіки. Для неринкової економіки характер-
ними видами цін є роздрібні, оптові та закупівельні.
Роздрібними прийнято називати ціни, за якими товари прода-
ються в так званій роздрібній торговій мережі, тобто в умовах їх
продажу індивідуальним покупцям при відносно невеликому обсязі
кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються
товари народного споживання населенню й меншою мірою —
підприємствам, організаціям, кооперативам.
Оптовими називають ціни, за якими продукція реалізується вели-
кими партіями в умовах так званих оптових торговельно-збутових
операцій між підприємствами, а також при реалізації продукції че-
158
рез спеціалізовані магазини і збутові контори оптової торгівлі, на то-
варних біржах і в будь-яких інших торгових організаціях, що прода-
ють товари оптом. Оптова ціна, як правило, нижча за роздрібну на
розмір витрат обігу і прибутку торговельно-збутових організацій.
Одночасно з оптовими у плановій економіці існують закупівельні
ціни, за якими державні торговельно-закупівельні організації заку-
повують сільськогосподарську продукцію в її виробників.
У принципі плановий спосіб ціноутворення має певні переваги: до-
сить простий; ціна відбиває реальні витрати виробництва; ціни
встановлюються зверху спеціальними державними організаціями.
Оптова ціна, за якою підприємство-виготовлювач продає свою про-
дукцію, дорівнює витратам виробництва (собівартості), до яких при-
плюсовується нормативний прибуток. Роздрібна ціна для індивіду-
ального споживача встановлюється як оптова плюс витрати і при-
буток торгових організацій, включаючи й транспортні витрати.
Однак на практиці централізованої економіки така схема має
певні недоліки. Основний з них випливає з неринкової природи пла-
ново-директивного ціноутворення. Річ у тім, що на ціну покладала-
ся невластива їй роль соціального і бюджетного регулятора еконо-
міки. Невпорядкованість оптових цін, вкрай низькі державні оптові
ціни на сировину робили нерентабельними цілі галузі, такі як сільське
господарство, вугільна, а далі й нафтова промисловість. У результаті
доводилося видавати великі дотації з державного бюджету, що при-
зводило до розбалансованості економіки галузей народного госпо-
дарства.
Наявність різних цін на однотипну продукцію в різних країнах
зумовлює необхідність використання світових цін. Це ціни, визнані
на певний період організаціями, що займаються міжнародною тор-
гівлею, або середні значення цін на товари, що встановилися в різних
країнах і регіонах. У соціалістичній економіці світові ціни застосо-
вувались вкрай обмежено. З поступовим переходом до ринкової еко-
номіки і включенням України у світову господарську систему їх роль
підвищується.
Наявність різноманітних форм торгівлі зумовлює розподіл роз-
дрібних цін на групи відповідно до їх застосування в окремих секто-
рах економіки і торгівлі. Так, розрізняють ціни державні, коопера-
тивні, комісійні, аукціонні, ціни колгоспного ринку. У перехідний
період від державної економіки до ринкової за наявності дефіциту
159
товарів існування різних цін на однотипні товари неминуче. Певною
мірою воно є в будь-якій країні зі змішаною економікою.
Близькі до цін за економічним змістом і призначенням тарифи на
послуги транспорту і зв’язку, побутові та комунальні послуги, а та-
кож ціни на проектні, будівельні, монтажні роботи.
Ціни зафіксованої договором угоди між виробником товарів, про-
дукції, робіт і торговельною організацією, споживачами — взагалі
між будь-яким замовником і виконавцем робіт, — називають дого-
вірними.
Ціни, на які не поширюється дія жодних державних актів та інших
документів, умов, обмежень, які встановлюються за взаємною угодою
між продавцем і покупцем, зумовлені взаємодією попиту і пропозиції,
називають вільними. За неринкової економіки до таких цін належа-
ли тільки ціни колгоспного і тіньового ринків та кооперативні ціни
тією мірою, якою на них не було накладено цінових обмежень. З пе-
реходом до ринкової економіки діапазон дії вільних ринкових цін
істотно розширюється. Цей процес називають лібералізацією цін.
Ціни і тарифи фіксуються у спеціальних документах — прейску-
рантах. Зазначені у цих документах ціни називають прейскурантни-
ми. В умовах державного ціноутворення прейскурант (цінник) був
основним вихідним ціновим документом. В умовах ринкової еконо-
міки прейскурант стає довідково-інформаційним документом.
Розглянемо докладніше механізм ціноутворення в умовах ринко-
вої економіки. Продавець, що представляє інтереси виробника то-
варів і власні, прагне підвищити ціну виходячи з розміру витрат і ба-
жання одержати великий прибуток. Покупець, споживач, керуючись
“корисливим” підходом і бажанням знизити витрати на одиницю ко-
рисного ефекту, прагне знизити ціни. У цьому прагненні йому допо-
магає конкуренція між виробниками. Виробнику та продавцю спри-
яють конкуренція між споживачами і попит, що постійно змінюється.
У складному багатофакторному процесі акт купівлі-продажу за
взаємоприйнятними цінами відбувається тільки тоді, коли ціна
встановлюється на основі вирівнювання попиту і пропозиції за умо-
ви згоди між двома сторонами, інтереси яких зіштовхнулися на
вільному ринку. Таку ціну називають ринковою, а якщо її фіксують
у договорі — договірною. Однак така ціна може бути встановлена
тільки в умовах ринку; якщо його немає, то немає й не може бути
об’єктивної ціни. Ринкове ціноутворення можливе тільки тоді, коли
160
на ринку є достатня кількість товарів, продавці конкурують у праг-
ненні продати товар і водночас є багато покупців товару. Такий ри-
нок називають ідеальним.
Типова поведінка покупця в таких умовах характеризується кри-
вою попиту, який залежить від потреб покупця і наявності коштів у
зазначений період. Покупець може купити тим більше товару, чим
нижча його ціна, тобто тут спостерігається обернено пропорційна
залежність між розміром попиту на товар і його ціною. Розмір попи-
ту — це кількість товару, що його масовий споживач може купити
упродовж деякого періоду (місяця, року) за певної ціни цього товару.
Попит — це залежність між кількістю товару, що його масовий
споживач добровільно купує протягом певного періоду, і ціною цього
товару. Як правило, за інших рівних умов що вища ціна товару, то
менше його дотують, і навпаки. У цьому й полягає раціональна по-
ведінка масового споживача: за фіксованого споживчого бюджету об-
сяг споживання певного товару тим нижчий, чим вища ціна товару.
Математично залежність попиту на товар описується кривою по-
питу Р = f (q), де Р — ціна одиниці товару; q — кількість одиниць то-
вару, що купується упродовж певного періоду. Приклад такої функції
наведено на рис. 7.3.
Рис 7.3. Функціональна залежність попиту від ціни товару
Віддача Р
Попит q
Рa
Рb
0 qa q′a qb q′b
b b′
a a′
Д Д1
Д1
Д
161
На рис. 7.3 крива попиту ДД відбиває залежність ціни товару від
його кількості, що купується за певною ціною за деякий період часу.
Більшому значенню розміру попиту qb відповідає менша ціна Рb, а
меншому значенню qa — більша ціна Рa, тобто за інших рівних умов
при збільшенні ціни обсяг попиту зменшується і навпаки.
Існує принципова відмінність між поняттями зміни попиту від ціни
і зміни самого попиту як його залежності від ціни. Коли говоримо,
що при зменшенні ціни товару від Рa до Рb обсяг попиту збільшуєть-
ся від значення qa до qb, ми характеризуємо рух точки попиту вздовж
кривої попиту ДД.
Коли у зв’язку зі збільшенням прибутку підприємницьких госпо-
дарств попит на певний товар підвищується, мається на увазі, що при
кожному значенні ціни Р попит зростає. При підвищенні попиту на
товар ціні Ра відповідатиме обсяг попиту q′а > qа, а ціні Рb — обсяг
попиту q′b > qb.
Поведінка ринкового продавця характеризується кривою пропо-
зиції. Що вища ціна товару на ринку, то більший прибуток одержує
продавець, а отже, він прагнутиме збільшувати обсяг продажу,
збільшуючи ціну товару.
Хоча прагнення покупця і продавця, їх реакція на збільшення
(або зменшення) ціни різні, акт купівлі-продажу не відбудеться,
доки не встановиться взаємоприйнятна ціна, яку звичайно нази-
вають рівноважною, тому що вона врівноважує попит і пропози-
цію. Графічно така ціна відповідає точці перетину кривих попиту
і пропозиції (рис. 7.4). Перетин кривої пропозиції товару SS із кри-
вою його попиту ДД визначає рівноважну ринкову ціну товару.
Зазначимо, що рівноважна ринкова ціна встановлюється не одра-
зу, а після ряду спроб збільшити або зменшити її з боку продавця і
покупця, тобто в результаті торгу.
Наголосимо також, що криві попиту і пропозиції звичайно
відповідають певному часу (місяць, рік). Вони зміщуються у часі.
Найчастіше зміщується вгору крива попиту, що призводить до підви-
щення ринкових цін, а в разі довгострокової тенденції — до інфляції.
Хоча ринкова ціна не визначається за розрахунковими формула-
ми, однак ринковий механізм ціноутворення не заперечує поперед-
нього розрахунку цін на основі моделей ціноутворення. Ця потреба
випливає з того, що продавець і покупець, виробник і споживач у
процесі торгу виходять з певних міркувань, передумов, що виража-
ються у вигляді оцінок, своєрідних попередніх цін. Для виробників
162
продукції, товарів, послуг попередня розрахункова ціна потрібна ще
на стадії проектування, розробки цієї продукції, щоб не збанкруту-
вати при реалізації. Таким чином, постає потреба у прогнозних, роз-
рахункових цінах. А для їх визначення треба використовувати моделі
ціноутворення, подані у вигляді методик і формул. Одна з найпоши-
реніших у практиці ціноутворення моделей — визначення ціни за за-
тратами (витратами) виробництва. Згідно з цією моделлю ціна
Ц = С + П + Н,
де С — собівартість продукції; П — нормативний, або розрахунковий,
прибуток; Н — надбавки (знижки) до ціни.
e
Віддача Р
Попит q
Д
S
Д
S
Р0
q0 0
Рис. 7.4. Криві попиту і пропозиції
До собівартості входять різні види витрат на виробництво това-
ру (продукції, робіт, послуг), що їх зазнає виробник.
Поряд із собівартістю при формуванні ціни за витратами важли-
ве місце належить прибутку. Прибуток — це грошовий вираз вартості
додаткового продукту або своєрідна грошова надбавка виробника
(продавця) продукції, яку одержують завдяки тому, що мінова
вартість продукту перевищує витрати на його виробництво, транс-
портування до місця продажу і реалізацію.
Коли ціна прогнозується, складно передбачити реальний прибу-
ток, оскільки товар не реалізований. Тому застосовують метод нор-
163
мативно-розрахункового прибутку. З цією метою використовують
таку категорію, як рентабельність, або відносний прибуток.
В економічній практиці України прибуток зараховували до
собівартості продукції, до вартості основних виробничих фондів, до
зарплати або до суми фонду заробітної плати й амортизації. З позицій
розрахунку цін зручніше користуватися значенням рентабельності у
вигляді відношення прибутку до собівартості.
Норматив рентабельності — це встановлений органами фінан-
сового регулювання або суспільно визнаний середній, а найчастіше
граничний рівень рентабельності. Якщо нормативне значення рента-
бельності відоме, то нормативний прибуток у складі ціни визначаєть-
ся простим множенням рентабельності на собівартість (і діленням на
100, якщо рентабельність виражена у відсотках).
В економіці України рівень рентабельності 10 % вважається прий-
нятним, 20 % — нормальним, 30 % — високим. Якщо рентабельність
підприємства, обчислена за цінами на всі вироблені ним види про-
дукції, набагато перевищує 30 %, це вказує на одержання підприєм-
ством надприбутку. У цьому разі прибуток може оподатковуватись
або вилучатися до бюджету.
Розглядаючи вартість з позицій теорії корисності, доцільно
застосовувати параметричне ціноутворення, в умовах якого ціна
відбиває насамперед якість товару. Параметричну ціну визначають
так:
Ц = Цбаз + Ц1Р1 + Ц2Р2 +...,
де Цбаз — ціна базового зразка певного виду продукції; Ц1 — ціна
одиниці продукції; Р1 — зміна параметрів якості продукції порівняно
з базовими.
Коли визначають ціну товару за параметричним методом, виби-
рають базовий зразок, тобто аналог цього виду продукції, ціна яко-
го відома. Потім встановлюють сукупність властивостей, характери-
стик, якісних ознак, за якими оцінювана продукція відрізняється від
базової (корисний обсяг і маса, потужність, надійність, ресур-
сомісткість, комфортність, естетичність тощо). Числове значення кож-
ної з цих характеристик називається параметром якості.
Порівнюючи параметри оцінюваної продукції з аналогом (базо-
вим зразком), з’ясовуємо, наскільки вони різняться з урахуванням
того, що зміни можуть бути як позитивними, так і негативними.
164
Контрольні питання
1. Визначення підприємств ринкового типу.
2. Показники фінансової стабільності підприємств ринкового типу.
3. Найважливіші чинники, що впливають на фінансове управління
за ринкової економіки.
4. Види підприємницького ризику в умовах ринку.
5. Поняття стратегії управління підприємством.
6. Основні функції фінансового менеджера.
7. Комерційне і фінансове підприємництво.
8. Механізм ринкового ціноутворення.
9. Рентабельність підприємства.
165
Розділ 8
ПРИБУТОК
У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Прибуток, рентабельність, матеріальні витрати, витрати на
оплату праці, інші витрати; ціноутворення, вільні ціни, регу-
льовані ціни, оптова ціна підприємства, оптова ціна проми-
словості, ціни-франко, роздрібні ціни; валовий прибуток, по-
зареалізаційні доходи і витрати; методи прямого рахунка;
аналітичний метод; перемінні витрати, постійні витрати
змішані витрати; ефект виробничого важеля, оподатковува-
ний прибуток, чистий прибуток; ризиковий фонд
8.1. РОЛЬ ПРИБУТКУ І ФАКТОРИ,
ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НЬОГО
Прибуток — це грошове вираження основної частини грошових
нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми влас-
ності. Як економічна категорія, вона характеризує фінансовий резуль-
тат підприємницької діяльності і є показником, що найповніше відби-
ває ефективність виробництва, обсяг і якість виготовленої продукції,
стан продуктивності праці, рівень собівартості. Разом з тим прибу-
ток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію
виробництва при будь-якій формі власності.
Прибуток — один з основних фінансових показників плану й
оцінки господарської діяльності організацій. За рахунок прибутку
здійснюється фінансування заходів щодо їх науково-технічного і со-
ціально-економічного розвитку, збільшення фонду оплати праці їхніх
працівників. Прибуток є не тільки джерелом забезпечення внутріш-
ньогосподарських потреб організацій, але і здобуває усе більше зна-
чення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благо-
дійних фондів.
166
Багатоаспектне значення прибутку підсилюється з переходом
економіки держави на основи ринкового господарства. Справа в
тім, що організація акціонерної, орендної, приватної чи іншої фор-
ми підприємництва, одержавши фінансову самостійність і неза-
лежність, має право вирішувати, на які цілі й у яких розмірах на-
правляти прибуток, що залишився після сплати податків у бюджет
і інших обов’язкових платежів і відрахувань.
Законом України “Про підприємства і підприємницьку діяльність”
передбачено, що підприємницька діяльність означає ініціативну са-
мостійність підприємств, спрямовану на одержання прибутку. При
цьому підприємство чи організація як хазяйнуючий суб’єкт, само-
стійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що її
випускає, і залишає у своєму розпорядженні чистий прибуток. Разом
з тим підприємницька діяльність в умовах різноманітних форм влас-
ності означає не тільки розподіл прав власників майна, але і підви-
щення відповідальності за раціональне управління ним, формування
й ефективне використання фінансових ресурсів, зокрема прибутку.
Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності органі-
зацій становить різницю між загальною сумою доходів і витрата-
ми на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від
різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формуєть-
ся в результаті взаємодії багатьох компонентів, як з позитивним, так
і з негативним знаками.
