Одним із найважливіших факторів, що впливають на фінансове
управління в ринковій економіці, є різке посилення чинника ризику.
В умовах планової економіки економічна обстановка, в якій
здійснювалася господарська діяльність, формувалася “згори” у на-
казовому порядку як набір правил і норм. Жорстка система центра-
лізованих приписів сковувала ініціативу, не давала можливості роз-
горнутися підприємливості. Однак вона вносила чіткість і забезпе-
чувала певний порядок. Хоча й не з цілковитою впевненістю, але
можна було знати, розраховувати, передбачати обсяги виробницт-
ва, постачання, продажу, споживання, ціну і відповідно дохід і при-
буток. Зрозуміло, і за таких умов ризик існував. Доводилося стика-
тися з ризиком невиконання державного плану, порушення догові-
рних зобов’язань, недопостачання продукції, збоїв виробництва і
транспорту, недотримання вимог якості тощо. У ринковій економіці
на перше місце виходить така складова ризику, як непередбачу-
147
ваність кон’юнктури ринку. Звичних знань і навичок поводження,
що застосовувались у плановій економіці, недостатньо, щоб запобі-
гати небезпекам ринкової економіки.
У вітчизняній економічній науці відсутні теоретичні положення
про підприємницький ризик, методи його оцінювання, рекомендації
про шляхи і способи зменшення та запобігання ризику.
Сформулюємо й уточнимо термінологічну базу теорії під-
приємницького ризику. Під підприємницьким розумітимемо ризик,
що виникає у будь-яких видах діяльності, пов’язаних з виробницт-
вом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, а також ризик, пов’я-
заний із фінансовими операціями, комерцією, здійсненням науково-
технічних і соціально-економічних проектів. Тобто в усіх переліче-
них видах діяльності доводиться мати справу з використанням і
обігом матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних та інте-
лектуальних ресурсів.
Ризик — це небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ре-
сурсів або недоотримання доходів порівняно з варіантом, розрахо-
ваним на раціональне використання ресурсів у цьому виді підпри-
ємницької діяльності. Інакше кажучи, ризик — це загроза того, що
підприємець зазнає втрат у вигляді додаткових витрат понад перед-
бачувані прогнозом, проектом, планом, програмою або одержить
доходи нижчі за ті, на які він розраховував.
Ризик, з одного боку, є результатом порушення рівноваги в сис-
темі, з іншого — причиною подальшого порушення рівноваги.
Підприємницький ризик у ринковій економіці є наслідком свободи
руху капіталу самостійних власників. Таким чином, підприємниць-
кий ризик як економічна категорія — це відносини між економічни-
ми самостійними суб’єктами щодо можливості оптимізації відношен-
ня доходів і втрат на основі вільного руху капіталів (інвестицій) за
економічної заінтересованості та відповідальності цих суб’єктів.
Втрати у підприємницькій діяльності поділяються на матеріальні,
трудові та фінансові.
Матеріальні втрати виявляються в непередбачуваних проектом
додаткових витратах або прямих втратах матеріальних об’єктів —
будинків, споруд, устаткування, майна, продукції, товарів, матері-
алів, сировини, енергії. Трудовими називають втрати робочого часу
через випадкові, непередбачувані обставини. Фінансові втрати — це
прямий грошовий збиток, пов’язаний з потребою здійснення неперед-
бачених платежів, виплат штрафів, сплати додаткових податків, з
148
втратою коштів і цінних паперів. Фінансові втрати виявляються та-
кож в разі неотримання або недоотримання грошей з джерел, звідки
їх очікували отримати, у разі неповернення боргів, несплати постав-
леної продукції, зменшення виручки через зниження цін на реалізо-
вані товари і послуги. Фінансові втрати спостерігаються у зв’язку з
інфляцією, зміною валютного курсу, додатковим вилученням коштів
підприємств до бюджетів у вигляді податків та обов’язкових відраху-
вань. Одночасно із безповоротними можуть бути тимчасові фінансові
втрати, зумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею
коштів, відстрочкою виплати боргів.
З огляду на викладене виокремимо основні види підприємницько-
го ризику.
Виробничий ризик — пов’язаний з виробництвом і реалізацією про-
дукції, послуг, здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності.
Серед важливих причин виникнення виробничого ризику — можли-
ве зниження передбачуваних обсягів виробництва, вибір недоскона-
лої технології, збільшення матеріальних чи інших витрат.
Комерційний, або ринковий, ризик — виникає у процесі реалізації
товарів і послуг на ринку. Причинами комерційного ризику можуть
бути підвищення закупівельної ціни товарів, непередбачуване знижен-
ня обсягу закупівель унаслідок зменшення попиту на ринку, знижен-
ня цін реалізації в результаті посилення конкуренції і т. ін.
Фінансовий ризик — виникає у сфері відносин підприємства із
зовнішніми інвесторами. Фінансовий ризик діяльності підприємства
вимірюється відношенням позикових коштів до власних. Що вище
таке відношення, то більшою мірою підприємство у своїй діяльності
залежить від кредиторів, а отже, то більший фінансовий ризик, адже
припинення або пожорсткішання умов кредитування може спричи-
нити припинення виробництва через відсутність сировини, матеріалів
тощо.
Підприємство може кредитувати інші фірми або шляхом відван-
таження власної продукції без попередньої оплати, або у грошовій
формі.
У цьому разі виникає кредитний ризик, тобто ризик того, що
позичальник не сплатить за позичкою.
Підприємства виходять на фінансовий ринок і як емітенти, і як
інвестори, тому потрібно враховувати курсовий і процентний ри-
зики.
149
Курсовий ризик пов’язаний з непередбаченою зміною курсової вар-
тості цінного паперу, а процентний ризик виникає, якщо ціна цінного
паперу зменшиться через збільшення норми відсотка.
Інвестиційний ризик виникає в разі вкладення коштів у проекти і
недоотримання очікуваного прибутку.
Як зазначалося, ризик — категорія імовірнісна, і його вимірюють
як імовірність певного рівня втрат. Причому кожний підприємець
встановлює для себе прийнятний ступінь ризику. За припустимий ри-
зик можна взяти загрозу повної втрати прибутку від підприємниць-
кої діяльності. Критичний ризик пов’язаний не тільки з втратою при-
бутку, а й з недоотриманням передбачуваної виручки, коли витрати
доводиться відшкодовувати за власний рахунок. Найнебезпечнішим
для підприємця є катастрофічний ризик, що призводить до банкрут-
ства підприємства, втрати всього або частини майна, інвестицій
підприємства.
Ухвалюючи рішення про прийнятність і доцільність підприєм-
ницького ризику, важливо знати ймовірність не тільки певного рівня
втрат, а й того, що втрати не перевищать конкретного рівня.
Аналіз ризику починається з виявлення джерел ризику і його при-
чин. За джерелом виникнення розрізняють такі ризики: господарсь-
кий; пов’язаний з особистістю людини; зумовлений природними чин-
никами. За причиною виникнення виокремлюють ризики, що є резуль-
татом невизначеного майбутнього; непередбачуваності поведінки
партнерів; недостатності інформації. Ризик завжди так чи інакше по-
в’язаний із станом інформаційного забезпечення рішення.
Оцінка ризику — це своєрідне поєднання інтуїції і розрахунків. Ін-
туїція ґрунтується на досвіді людини і на її проникливості. Особливо
велике значення інтуїція має в разі недостатності інформації для об’єк-
тивних, точних розрахунків.
У ринковій економіці принципово змінюються взаємовідносини
підприємства і держави та іншими підприємствами і фірмами. Дер-
жава за ринкової економіки має право регулювати діяльність
підприємств тільки непрямими методами. Неодмінною умовою зміни
взаємовідносин підприємств і держави в Україні є приватизація дер-
жавних підприємств. Цей процес істотно змінить характер і методи
фінансового управління, а також характер джерел фінансування. Дер-
жава перестає бути власником частини підприємств і, отже, не відпо-
відає за їх фінансування. Водночас самостійні власники починають
фінансувати один одного. Підприємства за ринкової економіки не-
суть повну матеріальну відповідальність за власні фінансові дії.
150
Підвищення економічної самостійності підприємства потребує від
його фінансового керівника вміння правильно вибрати партнерів. Для
цього необхідний аналітичний підхід до прийняття рішень. Причому
потрібний аналіз фінансового становища не тільки власного підпри-
ємства, а й підприємств, з якими пов’язана його виробничо-фінансо-
ва діяльність. Інакше можливі неплатежі і банкрутство підприємства.
Без фінансового аналізу неможливо правильно вибрати політику
підприємства (фірми). Однією з особливостей управління за ринко-
вої економіки є посилення стратегічного характеру управління, тому
що в умовах нестабільності й ризику потрібно вміти прогнозувати.
В умовах ринку, нестійкості його кон’юнктури стратегія управління
покликана сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності
підприємства. Стабільність прибутку підприємства прямо залежить
від стратегічних рішень.
Під стратегією управління підприємством (фірмою) розуміють ви-
значення довгострокових цілей його розвитку і чинників підвищення
прибутковості з урахуванням змін на ринку. У стратегії управління
відбиваються довгострокові завдання розвитку підприємства (фірми),
а також кошти і ресурси, потрібні для їх реалізації. Завдання страте-
гічного управління полягає в тому, щоб підготувати підприємство до
можливих змін випадкових чинників.
На прийняття управлінського рішення впливають особисті харак-
теристики менеджера, середовище ухвалення рішення, інформаційні
обмеження (рис. 7.1).
Визначення мети
Діагностика зовнішнього
і внутрішнього середовища
Оцінювання альтернатив
Вибір — прийняття рішень
Реалізація рішень
Рис. 7.1. Схема процесу прийняття раціонального рішення
Коригування мети
151
Першим кроком у плануванні стратегії є визначення мети.
Формування мети підприємства в основному визначається трьома
чинниками: типом підприємства (фірми); становищем підприємства
(поточним і в перспективі); впливом і метою різних власників.
Мета підприємства формується власниками основних ресурсів
організації. Вирізняють мету системи і мету учасників цієї системи.
Мета системи — це загальні знаменники очікувань власників ре-
сурсів. Основна загальна мета — вижити, тобто забезпечити
стабільність підприємства. Завдяки досягненню цієї мети можна
збільшити обсяги продажів, інвестицій і прибутку.
На основі аналізу фінансового управління за ринкової економіки
можна визначити основні чинники успіху, тобто чинники досягнен-
ня підприємством власної мети і чинники, що забезпечують макси-
мальну ефективність функціонування підприємства. До них належать
гнучка реакція керівництва на зміни зовнішнього середовища, орі-
єнтація на ринок, інноваційність і прискорення відновлення, творчий,
аналітичний, стратегічний підхід до управління.
Основними функціональними ланками стратегії підприємства за
ринкової економіки є маркетинг, фінанси і виробництво. Для ефек-
тивної діяльності підприємства всі його функціональні стратегії ма-
ють бути підпорядковані загальній стратегії. На схемі маркетинго-
вої діяльності підприємства (рис. 7.2) визначено розвиток підприєм-
ства в умовах ринку, а також мету маркетингу і методи її реалізації з
урахуванням економічних критеріїв.
Метою маркетингу, у свою чергу, є одержання інформації про стан
(кон’юнктуру) товарних ринків і прогнозування їх розвитку. Тому в
основу її визначення покладено систематичне, комплексне вивчення
стану й тенденцій внутрішніх і зовнішніх товарних та грошових
ринків, вимог підприємств-споживачів продукції і покупців, перспек-
тив зміни цих параметрів, а також виробничих можливостей підпри-
ємства. Отже, стратегія маркетингу передбачає вибір ринків і їх про-
гнозування, основні напрямки товарної орієнтації і цінової політи-
ки підприємства, питання організації виробництва і збуту продукції,
планування витрат на маркетинг. Це втілюється в оперативних мар-
кетингових рішеннях, що конкретизують діяльність підприємства й
оцінюють ефективність витрат на маркетинг.
Щоб вижити в умовах різкої зміни зовнішнього середовища,
потрібно коригувати мету, структуру і функції основних підрозділів
підприємства (фірми).
152
Рис. 7.2. Загальна схема маркетингової діяльності підприємства
Внутрішній
ринок
країни
Система інформації
Зовнішнє
середовище
Економіка,
правові
обмеження,
політика,
соціальна
сфера та ін.
Внутрішнє
середовище
Фінансове,
технологічне,
організаційне,
кадрове та ін.
Зовнішнє
середовище
Економіка,
правові
обмеження,
політика,
міжнародні
відносини
Внутрішнє
середовище
Фінансове,
кон’юнктурне,
організаційне
та ін.
Мета підприємства:
– збільшити прибуток від виробничо-
комерційної діяльності;
– прискорити окупність капітальних
вкладень;
– вирішити соціальні питання підприємств;
– підвищити добробут працівників;
– виконувати економічні обов’язки перед
суспільством, країною, районом
Мета маркетингу:
– підвищити прибутковість;
– задовольнити вимоги ринку, споживачів;
– оптимізувати взаємодію виробничої і
комерційної діяльності;
– досягти переваги над конкурентами;
– завоювати частку ринку, нові ринки та ін.
Аналіз
ринкової ситуації, споживачів
і покупців, конкурентів, товарів,
виробничих можливостей
Контроль
за результатами господарсько-комерційної
діяльності
Оперативні маркетингові рішення
Товар, місце реалізації, фосетис, ціни,
витрати на маркетинг тощо
Стратегія маркетингу
Вибір ринків і їх прогнозування, товарна
і цінова політика, організація виробництва
і збуту, затрати на маркетинг
Аналіз
ефективності маркетингової діяльності
підприємства
Зовнішній
ринок
країни
153
Проаналізувавши особливості фінансового управління за ринко-
вої економіки, можна виокремити такі основні функції фінансового
менеджера:
• визначення потреби підприємства (фірми) у фінансових ресур-
сах з метою реалізації найефективніших інвестиційних проектів;
• відповідальність за аналіз альтернативних джерел фінансуван-
ня, їх оцінювання і формування раціональної структури позикових
коштів; забезпечення своєчасного одержання фінансових ресурсів з
визначених джерел; при цьому важливо стежити за змінами ринково-
го становища підприємства і в разі потреби вносити корективи у
фінансову політику підприємства;
• оптимізація прибутку підприємства і забезпечення стабільного
прибутку;
• ефективне використання отриманих фінансових ресурсів; для
цього важливо правильно керувати рухом оборотного й основного
капіталу;
• забезпечення стабільного розвитку підприємства як системи за
рахунок розширення власного виробництва або злиття з іншими
підприємствами; запобігання банкрутству підприємства, відпові-
дальність за відносини підприємства з банками, податковими орга-
нами, страховими компаніями, пенсійними фондами тощо.
Зазначені функції взаємопов’язані, причому одна функція може
здійснюватися кількома шляхами; важливо знайти найприйнятніший.
7.4. КОМЕРЦІЙНЕ І ФІНАНСОВЕ
ПІДПРИЄМНИЦТВО
Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим,
що визначальну роль тут відіграють товарно-грошові та торгово-
обмінні операції. Вони виражають основний зміст комерційного
підприємництва. Основу цього виду підприємницької діяльності ста-
новлять операції й угоди з купівлі-продажу, тобто з перепродажу то-
варів і послуг.
За радянських часів у свідомості багатьох людей склався й
укоренився негативний стереотип приватного комерційного підприє-
мництва як антисуспільної, нетрудової і протизаконної діяльності, яку
звичайно називають спекуляцією. Таке уявлення складалося впро-
довж кількох десятиліть.
154
Багато років в Україні панувала державна монополія не тільки на
зовнішню, а й значною мірою на внутрішню торгівлю. Громадяни
могли вільно продавати тільки продукцію власного господарства й
особисті речі. Деякі права щодо торгівлі мали колгоспи і промисло-
ва та споживча кооперації, що по суті були недержавними.
Крім того, хоча формально економічна наука і статистика Украї-
ни зараховують торгівлю до галузей виробничої сфери, у свідомості
людей торгівля і торгово-підприємницька діяльність не асоціюють-
ся не те що з виробничою, а й навіть з трудовою діяльністю. І нині
доходи від торгівлі мало хто вважає трудовими.
Складність подолання поглядів на комерційне підприємництво,
що сформувалися в суспільній свідомості, зумовлена ще й тим, що
іноді воно справді було й залишається протиправним.
В умовах гострого дефіциту на окремі товари і послуги працівники
державної торгівлі або самостійно, або із залученням посередників
реалізовують за підвищеними цінами товари, призначені для прода-
жу за державними цінами. У цьому разі комерсант одержує незакон-
ну додаткову плату за торгово-посередницькі послуги, а по суті —
хабар за продаж дефіцитного товару.
Подібна “комерційна” діяльність повинна переслідуватися і кара-
тися. На жаль, відсутність законодавчого забезпечення правових
норм комерційного підприємництва не дає можливості провести чітку
грань між законною і протизаконною комерцією.
Загальна схема комерційного підприємництва багато в чому
аналогічна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Відмінність
полягає в тому, що в разі комерційного підприємництва немає потре-
би в забезпеченні виробничими ресурсами, пов’язаними з випуском
продукції, оскільки матеріальні ресурси підприємець купує як гото-
вий товар, а потім реалізує їх споживачеві.
Комерційна справа доцільна, якщо вона забезпечує чистий при-
буток не менше як 20 % витрат. Така жорстка вимога зумовлена ви-
соким рівнем ризику, що характерний для комерції.
Особливим видом комерційного підприємництва є фінансове
(фінансово-кредитне). Об’єктом купівлі-продажу в цьому разі є дуже
специфічній товар — гроші, іноземна валюта, цінні папери.
Для цього виду підприємництва гроші та цінні папери не тільки
опосередковують товарообмінні операції, а й є основним об’єктом
товарно-грошових відносин, перетворюючи їх на грошово-грошові
або валютно-грошові. По суті, підприємець має справу з продажем
одних грошей за інші у прямій або непрямій формі.
155
За неринкової економіки фінансове підприємництво було цілко-
вито монополізоване державними органами, а здійснення його окре-
мими громадянами або колективами вважалося протизаконним.
За ринкової економіки ринок грошей, валюти, цінних паперів має
право на законне існування, і активними агентами цього ринку по-
ступово стають комерційні банки, фондові біржі, підприємства,
організації і навіть окремі громадяни-підприємці. Право на здійснен-
ня громадянами операцій з цінними паперами закріплене законодав-
ством України.
Загальна схема фінансової підприємницької угоди аналогічна
схемі комерційної справи, але комерційним товаром у цьому разі ста-
ють гроші, валюта, цінні папери.
Як і в інших видах комерційної діяльності, фінансово-кредитній
угоді мають передувати аналіз ринку цінних паперів і маркетинго-
ва діяльність, пов’язана з пошуком, виявленням і залученням потен-
ційних покупців грошей, валюти, цінних паперів, тобто майбутньої
клієнтури. Згодом таку діяльність здійснюватимуть фондові біржі,
що стануть, можливо, основними осередками фінансового підприєм-
ництва.
