вл д.з
п.і
заг
К К
К ,
А
+
=Σ Σ
Σ
де ΣКд.з — сума капіталу за довгостроковими зобов’язаннями;
ΣАзаг — загальна сума активів.
Ризик інвестицій у фірму тим менший, чим ближчий цей показник
до одиниці. Однак вижити в умовах жорсткої конкурентної боротьби
неможливо без залучення боргового капіталу. У практиці західних
країн нормальним значенням цього коефіцієнта є 90 %, а тривогу
викликає зменшення його до 75 %.
Коефіцієнт позикових коштів в активах Кп.к. Визначається пи-
томою вагою позикових коштів в активах підприємства, тобто
часткою активів підприємства, профінансованих кредиторами:
заг
п.к
заг
ПК
К ,
А
= Σ
Σ
де ΣПКзаг — загальна сума позикових коштів за зобов’язаннями.
Підприємства, фірми з агресивною політикою намагаються макси-
мізувати цей показник, сподіваючись на високі прибутки. Прийнятне
максимальне значення цього коефіцієнта становить 0,3–1.
Частка довгострокової заборгованості в капіталі γд.з. За допо-
могою цього показника можна оцінити частину активів підпри-
ємства, що фінансується за рахунок залучення позикових коштів.
Оскільки довгострокові угоди за лізингом покладають на підпри-
ємство обов’язок зробити ряд фіксованих платежів, то вартість
зобов’язань за лізингом включається до загальної суми довгостро-
кового боргу. Дивіденди за привілейованими акціями також можна
подати у вигляді фіксованих виплат, тому їх так само зазвичай
відносять до довгострокових зобов’язань. Водночас привілейовані
акції є власним капіталом підприємства і разом із звичайними
акціями включаються в його загальний акціонерний капітал. Цей
показник визначають за формулою
д.б.з
д.з
вл
ПК
,
К
γ =Σ
Σ
де ΣПКд.б.з — сума позикових коштів за довгостроковими борговими
зобов’язаннями.
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів. Роз-
раховують його як відношення позикових коштів до власного капіталу
140
підприємства (фірми). Він показує, скільки позикових коштів підпри-
ємство залучає на 1 грн вкладених в активи власних коштів і
характеризує фінансову незалежність підприємства від залучення
позикових коштів. Підприємства з низьким рівнем боргу мають
нижчий рівень ризику, але менші можливості успішної діяльності.
Зазвичай підприємства в умовах спаду економіки намагаються мати
низький рівень боргу, але підвищують його при піднесенні економіки.
Небезпечним для фінансової стабільності підприємства є велике
значення цього показника (близько одиниці) за низької обіговості
активів підприємства.
Показники інтенсивності використання капіталу. Характеризують
інтенсивність використання оборотного капіталу підприємства,
ефективність управління підприємством своїми активами. Розгляне-
мо основні з них.
Коефіцієнт обіговості чистого оборотного капіталу Kоб.ч.к. Визна-
чається як відношення чистого оборотного капіталу до загальних
активів підприємства. Чистий оборотний капітал — це різниця між
поточними активами і короткостроковими зобов’язаннями. За
допомогою цього показника можна оцінити загальну суму коштів
підприємства. За відношенням чистого оборотного капіталу до
загальної суми активів підприємства оцінюють ефективність ви-
користання активів підприємства. Визначають цей показник так:
зоб
об.ч.к п
заг
К
К А ,
А
= Σ − ΣΣ
де ΣАп — сума поточних активів; ΣКзоб — сума коштів за корот-
костроковими зобов’язаннями.
Коефіцієнт обіговості оборотного капіталу Коб.к. Вимірюється від-
ношенням виторгу до чистого оборотного капіталу. За допомогою
цього показника можна оцінити рівень використання оборотного
капіталу. Визначають цей коефіцієнт за формулою
ч.п
об.к
об
В
К ,
К
=
де Вч.п — чистий виторг від продажів; К
–
об — середньорічний чистий
оборотний капітал.
Коефіцієнт обіговості товарних запасів Кобіг.т.з. Визначається ділен-
ням чистого виторгу від продажу товарів і послуг на середньорічну
вартість товарно-матеріальних запасів (В
–
т.м.з):
141
ч.п
обіг.т.з
т.м.з
В
К .
В
=
Висока обіговість товарно-матеріальних запасів зазвичай свідчить
про ефективність управління активами, однак при цьому збільшується
ризик дефіциту запасів.
Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості Кобіг.д.з.
Показує, наскільки швидко підприємство одержує платежі за рахун-
ками дебіторів. Цей показник визначається так:
ч.п
обіг.д.з
з
В
К ,
Д
=
Σ
де ΣД –
з — середньорічна сума дебіторської заборгованості.
Низьке значення цього показника свідчить про те, що відділ, який
займається дебіторською заборгованістю, працює ефективно. Однак
це може також вказувати на невиправдано жорстку кредитну політику
і можливі труднощі в реалізації продукції в майбутньому.
Показник обіговості кредиторської заборгованості. За його
допомогою можна оцінити управління кредиторською заборго-
ваністю. Обчислюють цей показник діленням вартості купівель
підприємства на середню суму кредиторської заборгованості.
Оскільки вартість купівель не відображається у звітності підприємств,
в аналізі використовують інший показник: собівартість реалізованої
продукції плюс зміна розміру товарно-матеріальних запасів за звітний
період.
Якщо кількість днів у звітному періоді поділити на показник обі-
говості кредиторської заборгованості, то можна одержати термін її
погашення.
Показники ефективності використання капіталу. Визначаються
через показники прибутку і рентабельності. Прибуток і рентабель-
ність — результат великої кількості фінансових рішень. У розрахунку
показників прибутку можуть використовувати різні модифікації
показника прибутку. Це дає можливість виявити не тільки ефек-
тивність капіталу, а й оцінити інші його особливості. Наприклад, якщо
рентабельність розрахувати за валовим прибутком, можна судити,
наскільки підприємству вдасться використати ціновий чинник як
спосіб підвищення ефективності.
Коефіцієнти різних модифікацій прибутку показують комбіно-
ваний ефект управління активами і фінансовим капіталом. Розглянемо
основні з цих показників.
142
Коефіцієнт мінливості прибутку Кмін.п. Визначає і вимірює
коливання прибутку від середнього його значення. Обчислюють його
так:
заг
мін.п
сер
К П ,
П
=
де Пзаг — загальний річний прибуток до сплати відсотків і податків;
П –
сер — середній прибуток.
Порівнюючи значення цього показника за кілька років, можна
оцінити стабільність фінансового становища підприємства. Доцільно
використовувати цей показник і при оцінюванні допустимого рівня
боргу, тому що в разі меншого коливання прибутку рівень боргу може
бути відносно вищий.
Прибуток на інвестований капітал Пінв. Показує віддачу на інвесто-
ваний капітал. Розраховують його так:
ч
інв
вл
П П Р ,
К Б
+
=
+
Σ
Σ
де ΣР — сума відсотків; ΣБ — сума боргу підприємства.
Коефіцієнт виплати дивідендів Kв.д.. Оцінює частку прибутку, що
виплачується як дивіденди на акції. Визначають цей показник за
формулою
акц
в.д
акц
Д
К ,
П
=
де Дакц — дивіденди на одну акцію; Пакц — очікуваний прибуток від
однієї акції.
Цей коефіцієнт залежить від структури акціонерного капіталу під-
приємства, галузі виробництва, до якої належить підприємство, і від
перспектив її розвитку. Прибуток, не виплачений як дивіденди,
повертається до виробничої діяльності.
Прибуток на власний (акціонерний) капітал Кп.в.к. Визначають за
допомогою коефіцієнта, що характеризує ефективність інвестицій у
власний капітал:
ч
п.в.к
в.к
К П ,
В
=
де В
–
в.к. — середньорічна вартість власного капіталу підприємства.
143
Прибуток на активи підприємства Кп.а. Розраховують діленням
чистого прибутку після відрахування суми податків на сукупні активи:
заг
п.а
П П
К ,
А
−
= Σ
Σ
де ΣП — сума податків; ΣА –
— середньорічна сума активів.
Цей показник багато економістів вважають найкращим інди-
катором спроможності підприємства використовувати активи.
Прибуток на активи, розрахований за наведеною формулою, іноді
дає збої, якщо порівнюються підприємства з різною структурою
капіталу. Причина полягає в тому, що чим більші відсотки платить
підприємство, тим менша сума оподатковуваного прибутку. Щоб
“очистити” цей показник від розбіжностей у структурі капіталу,
формулу дещо змінюють:
ч
п.а
К П ,
А
=
Σ
Показники ринкової ціни. Об’єднують дані бухгалтерського обліку
підприємства і ринку цінних паперів. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт ринкової вартості та прибутку Кв.п. Визначається відно-
шенням ринкової ціни однієї акції підприємства (Цр.акц) до очікуваного
прибутку від однієї акції:
р.акц
в.п
акц
Ц
К .
П
=
Цей показник характеризує сприятливе ставлення до підприємства
на ринку і ринкове сприйняття ступеня ризику підприємства. Якщо
прибутки підприємства і його потенціал на ринку збільшуються, то
цей коефіцієнт зростає. Якщо становище підприємства на ринку по-
гіршується або ризикованість його операцій підвищується, то зазвичай
цей коефіцієнт зменшується.
Коли очікується, що дивіденди збільшуватимуться за стабільною
ставкою, то поточна ціна однієї акції становитиме
оч
акц
оч.інв оч.див
Ц Д ,
П СТ
=
−Δ
де Доч, — очікуване значення дивідендів наступного року; Поч.інв —
прибуток, який інвестори очікують одержати від інвестицій;
ΔСТоч.див— очікувана ставка збільшення дивідендів.
144
Щоб знайти відношення ціни до прибутку, потрібно розділити
обидві частини останньої формули на очікуваний прибуток від однієї
акції:
акц оч
акц акц оч.див
Ц Д 1 .
П П СТ
=
Δ
Велике значення цього показника свідчить про те, що інвестори
очікують істотного збільшення дивідендів; вкладення в ці акції не
несуть великого ризику, і тому інвестори згодні на невеликий при-
буток; очікується, що підприємство досягне лише середнього рівня
розвитку через виплату для дивідендів великої частини прибутку.
Ставка дивідендів СТдив. Показує співвідношення між сумою ди-
відендів за акції і ціною однієї акції:
акц
див
акц
Д
СТ .
Ц
= Σ
При стабільному рівні збільшення дивідендів формула набере
вигляду
СТдив = Пінв – ΔСТоч.див.
Отже, інвестори очікують низький рівень збільшення дивідендів,
або ризик вкладення коштів в акції сприяє збільшенню прибутку.
Відношення ринкової ціни акції до бухгалтерської Цбух.акц. Акції
підприємств (фірм) з високим рівнем прибутковості, як правило,
продають за вищою порівняно з бухгалтерською ринковою вартістю.
Бухгалтерську ціну однієї акції розраховують так:
к
бух.акц
Ц А ,
N
=
де Ак — акціонерний капітал; N — кількість акцій в обігу.
Акціонерний капітал дорівнює бухгалтерській вартості звичайних
акцій плюс нерозподілений прибуток, тобто сума, яку підприємство
одержало від акціонерів або інвестування. Розділивши ринкову ціну
акції на цей показник, одержимо коефіцієнт відношення ринкової ціни
акції до бухгалтерської вартості.
Прибуток на акцію. Це прибуток підприємства (фірми), при-
значений для акціонерів, розділений на середню кількість звичайних
акцій, що обертаються на ринку упродовж року. Однак за цим
показником можна робити прогнози тільки на ближчу перспективу.
145
Коефіцієнт Тобіна (названий ім’ям економіста Дж. Тобіна) виражає
відношення суми зобов’язань і власного (акціонерного) капіталу під-
приємства до відновної вартості активів. Цей показник схожий з
показником відношення ринкової вартості акції до бухгалтерської її
вартості, але він має й істотні відмінності. Чисельник відношення
включає всі зобов’язання підприємства і весь акціонерний капітал, а
не тільки суму звичайних акцій. До знаменника входять всі активи, а
не тільки акціонерний капітал підприємства. Крім того, ці активи
показуються не за тією ціною, що фігурує в бухгалтерській звітності,
а за їх відновною вартістю (вартістю заміщення), яка через інфляцію
звичайно перевищує початкову.
Дж. Тобін довів, що фірма має стимул до інвестицій, якщо q > 1,
тобто коли виробниче устаткування коштує більше, ніж його відновна
вартість, і що вона припинить інвестиції, коли значення q = 1. Якщо
q < 1, то фірма не має стимулу до інвестицій.
Якщо значення q велике, це означає, що фірма має великі переваги
в конкурентній боротьбі, стабільне фінансове становище і добрі
перспективи розвитку.
Проведення комплексного аналізу фінансового становища під-
приємства дає можливість всебічно оцінити його діяльність. Однак
розглянуті показники будуть корисні тільки тоді, коли їх можна
порівняти з іншими аналогічними показниками: наприклад, виявити
тенденцію розвитку фірми за певні проміжки часу або середні
показники однієї фірми порівнювати із середніми показниками інших
фірм.
7.3. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ
В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Управління підприємством охоплює управління працівниками,
засобами виробництва, матеріальними ресурсами, інформацією,
фінансами. Сукупність усіх видів та форм управління підприємством
і виробництвом у зарубіжній практиці називають менеджментом, а
адміністраторів, що керують діяльністю підприємств, — відповідно
менеджерами.
На відміну від регулювання як однобічного процесу в основі
менеджменту лежить координація, тобто двосторонній процес із
прямим і зворотним зв’язками.
146
Традиційно основними функціями менеджменту вважалися
фінанси, виробництво і маркетинг. Фінансовий менеджмент — це
управління всім процесом відтворення на підприємстві за допомогою
формування грошових ресурсів, розподілу і використання активів
підприємства. На жаль, у вітчизняній літературі з економіки осо-
бливості фінансового менеджменту в ринковій економіці поки що
не розкриті.
З огляду на те що підприємство діє в тісному зв’язку із зовнішнім
середовищем, яке постійно змінюється, управління так само має
постійно змінюватися. Проте мало тільки реагувати на зміни у зов-
нішньому світі. Менеджери мають діяти як підприємці, тобто мати
підприємницький хист до управління. Ініціативний менеджер
активно шукає можливості й свідомо ризикує, добиваючись по-
трібних змін. І такий підхід до управління фірмою необхідний на
всіх рівнях. Отже, однією з особливостей фінансового управління в
ринковій економіці є його гнучкість.
На відміну від централізованої економіки, де основним орієнтиром
господарської діяльності був план, що спускався “згори”, у ринковій
економіці координацію економічної діяльності людей і її управління
здійснює система ринків і цін. Отже, можна визначити іншу осо-
бливість фінансового менеджменту — орієнтацію управління на
ринок. Це кардинально змінює характер роботи фінансового
менеджера: він повинен тісно співпрацювати з директором з питань
маркетингу.
