При цьому на початку реформування економіки в основному використовувалися
традиційні механізми бюджетної підтримки інвестиційної діяльності в сільському
господарстві, це спричинило суперечності на ринку, що формувався, і стало однією з причин
їх низької ефективності [10].
Одним із механізмів залучення інвестицій є кредити комерційних банків, проте доступ
до них сільськогосподарських товаровиробників об’єктивно обмежений зважаючи на
специфіку галузі. Ця обставина справедлива і для країн з розвиненою економікою [11]. Даній
проблемі і шляхам її рішення присвячено значна кількість досліджень, які обґрунтовано
відзначають, що тривалий процес формування спеціалізованої системи фінансово-
кредитного обслуговування АПК, адекватної ринковим умовам, істотно обмежив можливості
залучення інвестицій [12]. В результаті, після відмови від централізованого кредитування
села, банківські кредити стали недоступними для більшості сільськогосподарських
321
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
товаровиробників. Особливо необхідно відзначити, що механізми довгострокового
інвестиційного кредитування використовувалися обмежено, за винятком підтримки за
рахунок засобів державного бюджету лізингу сільськогосподарської техніки, машин і
обладнання. Малоефективним виявилося і використання такого механізму як державні
адресні і цільові програми, які значною мірою формувалися під впливом регіональних і
галузевих груп впливу. Таким чином, існуючі система і механізми бюджетної підтримки
інвестиційної діяльності в сільському господарстві не змогли ні запобігти інвестиційній
кризі в галузі, ні сформувати нові ринкові канали залучення інвестицій.
Істотно вплинули на масштаби залучення інвестицій допущені помилки, при
проведенні інституційних перетворень, неврегульованість і непрозорість системи власності.
Створені в ході реорганізації колгоспів і радгоспів господарюючі суб’єкти не є власниками
земель. Відбулося відділення землі – основного активу від майнового комплексу
сільськогосподарських організацій. Ця обставина зробила сільськогосподарських
товаровиробників – ненадійними комерційними партнерами і перешкоджає не тільки їх
кредитуванню, але і розвитку інтеграційних зв’язків, обмежує можливості передачі
неефективних сільськогосподарських підприємств у власність сторонніх інвесторів.
Лібералізація цін, разом з іншими чинниками, призвела до різкого зростання диспаритету цін
на сільськогосподарську продукцію. Це призвело до різкого падіння прибутків
сільськогосподарських підприємств, змусило їх використовувати для поповнення оборотних
коштів значну частину амортизаційних відрахувань, що різко обмежило, можливості
використання ними власних джерел для оновлення основних фондів. Невиправдане поспішне
відкриття внутрішнього ринку, не доповнене заходами державної підтримки формування
інфраструктури і забезпечення доступності ринків збуту для сільськогосподарських
товаровиробників, призвело до заміщення на ринку значної частини вітчизняної
сільгосппродукції імпортною. У результаті прибутки і інвестиційні можливості
сільськогосподарських товаровиробників ще більше скоротилися.
Спад інвестицій став одним з чинників технологічної деградації галузі, що посилилося
різким зниженням інноваційної активності. Інвестиції, не направлені на впровадження
технологічних або управлінських інновацій, часто тиражують застарілі технології,
підтримуючи існуючий невисокий рівень виробництва, і не дозволяють добитися
підвищення конкурентоспроможності і стійкості господарської діяльності. Саме це наочно
демонструє сучасна ситуація. Сільське господарство практично виключено з процесу
інноваційного розвитку і використовує в основному розробки, виконані ще в дореформений
період. Негативно також впливає на розширення інновацій нерозвиненість інноваційного
підприємництва. У цій ситуації існуючий державний механізм потребує серйозної
модифікації із метою створення економічних та інших передумов для реалізації ініціативи
кожного з суб’єктів інноваційної діяльності. При цьому доцільно задіяти поширену у
розвинених країнах форму активізації інноваційної діяльності – венчурне фінансування. В
результаті комплексної дії цих і ряду інших чинників, одержувані прибутки
сільськогосподарськими товаровиробниками, не забезпечують не тільки розширене, але і
просте відтворення, обмежуючи можливості формування власних джерел інвестицій і
руйнуючи відтворювальний механізм «попит виробництво – доходи – накопичення».
Утворився небезпечний інвестиційний вакуум, росте розрив між потребами і можливостями
отримання сільськогосподарськими товаровиробниками фінансових і матеріальних ресурсів,
що свідчить про поглиблення інвестиційної кризи в сільському господарстві. Необхідно
відзначити можливості, що створилися, для розширення присутності вітчизняної
сільськогосподарської продукції на внутрішньому і світовому ринках. Вони визначаються як
високим потенціалом і великою місткістю внутрішнього ринку і низькою собівартістю
виробництва, так і близькістю до європейських ринків споживання продовольства, що
динамічно розвиваються, можливістю організації виробництва екологічно чистих продуктів
харчування. У цій ситуації необхідно сформувати систему заходів державного регулювання і
стимулювання інвестиційної діяльності у сільському господарстві, які повинні бути
322
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
забезпечені відповідними механізмами їх реалізації із урахуванням значущості
агропромислового сектора і сільського господарства для соціально-економічного розвитку
країни в період становлення ринкових відносин. Формування таких механізмів повинне
базуватися на використанні економічних методів регулювання, що орієнтують господарюючі
суб’єкти на відповідну структурну перебудову і вибір пріоритетних напрямів інвестицій.
При виборі механізмів залучення інвестицій необхідно враховувати не тільки складну
систему як внутрішньо- і міжгалузевих зв’язків і відносин між організаціями
агропромислового сектора, а й вплив зовнішнього середовища:
• ситуація на фінансовому ринку і ринку матеріальних ресурсів,
• поведінка інших претендентів на отримання інвестицій,
• кон’юнктура на ринку кінцевої продукції.
Інвестиційна діяльність реалізується через певні виробничі, організаційні та
інституційні структури, включені до загального процесу інновацій і створення основних
фондів.
Наявність такої багаторівневої системи зовнішніх дій зумовлює те, що інвестиційна
діяльність в сільському господарстві, як і будь-яка інша економічна діяльність, схильна до
впливу значної кількості несприятливих і важко прогнозованих чинників (ризиків), що може
стати причиною неотримання інвестором очікуваного прибутку або виникнення додаткових
незапланованих витрат, зниження ринкової вартості вкладеного капіталу тощо. Наявність і
вірогідність появи ризиків, можливість зниження їх негативного впливу на результати
господарської діяльності багато в чому визначають обсяги і умови залучення інвестицій.
Виникнення ризиків для інвестора обумовлене дією як макроекономічних (екзогенних),
так і внутрішньофірмових (ендогенних) чинників і умов [13]. Ризики, пов’язані з впливом
екзогенних чинників, відносяться до систематичних, а ендогенні – до несистематичних
ризиків. Під екзогенними чинниками розуміються можливі зміни у політичній і
загальноекономічній ситуації, інфляційні процеси тощо. До ендогенних чинників відносяться
проблеми, пов’язані з господарською діяльністю: якість управління, комерційні і фінансові
ризики при виконанні робіт і збуті продукції, знищення (псування) майна у результаті
техногенних аварій тощо. Відповідно основні ризики інвестора можна класифікувати таким
чином:
• політичні, пов’язані із нестабільністю соціально-економічного становища,
недосконалістю законодавства;
• комерційні (бізнес-ризики), пов’язані з вірогідністю неотримання запланованих
результатів від вкладання інвестицій через зміну кон’юнктури ринку або дій менеджерів;
• кредитний, який впливає як на кредитора, так і на позичальника. Причому для
кредитора це вірогідність виникнення заборгованості позичальників по кредитах, а для
позичальників – необґрунтовані або неузгоджені зміни умов кредитування;
• валютний, такий, що є наслідком короткострокових і довгострокових коливань
обмінних курсів валют, і залежний від короткочасних (попит і пропозиція на ринку) і
довгострокових (поточна і прогнозована загальноекономічна ситуація) чинників;
• інвестиційний, визначається можливістю знецінення інвестиційно-фінансового
портфеля.
Також відносно сільського господарства необхідно враховувати і специфічні галузеві
ризики. В першу чергу, це природнокліматичні ризики: (засуха або зайва вологість,
заморозки, град, збиток, нанесений шкідниками тощо), до яких схильна значна частина
сільськогосподарських товаровиробників [14].
Основним напрямом зниження ризиків є їх перерозподіл з використанням механізмів
страхування. Страхувальник за рахунок страхових внесків, що сплачуються
господарюючими суб’єктами, утворює грошові фонди, які, у свою чергу, розміщує у
високоліквідні активи. При виникненні страхового випадку за рахунок цих засобів
проводиться часткова компенсація страхувальникам виникаючих збитків. Страхування у
поєднанні з системою управління ризиками, створюваною безпосередньо господарюючими
323
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
суб’єктами, дозволяє понизити вартість і розширити доступність інвестиційних ресурсів.
Ефективне управління ризиками і мінімізація наслідків їх виникнення в сільському
господарстві є важливими чинниками успішної інвестиційної діяльності, що можуть бути
забезпечені тільки при активній участі держави. При цьому необхідно узгодити такі два
завдання. По-перше, страхування власне ризиків інвесторів, пов’язаних з виникненням
непередбачених ситуацій у процесі інвестиційної діяльності. По-друге, страхування
результатів господарської діяльності власне сільськогосподарських товаровиробників –
урожаю, поголів’я продуктивної худоби, що покликане забезпечити стабілізацію їх
прибутків.
Висновки. Для розширення масштабів залучення інвестицій, ґрунтуючись на
проведеному аналізі, необхідно вирішити такі основні завдання:
- стабілізація і прогнозованість макроекономічної ситуації, забезпечення стійкості
бюджетної системи, проведення цінової, тарифної та митної політики, що передбачають
певний протекціонізм вітчизняним сільськогосподарським товаровиробникам, зростання
доходів населення;
- формування законодавчої бази, адекватної завданням розширеного залучення
інвестицій, і захист законних прав інвесторів. Слід передбачити закріплення за інвесторами
прав власності на основні фонди, в т.ч. земельні ділянки, придбані ними без порушення
діючого законодавства, незалежно від законності операцій, здійснених на попередніх етапах
приватизації. Це активізує залучення в сільське господарство засобів дрібних і середніх
інвесторів, що не мають можливості перевірити юридичну чистоту раніше проведених
операцій. Також повинні бути розширені права інвестора в питаннях контролю за фінансово-
господарською діяльністю сільськогосподарського підприємства, що залучають інвестиції, і
передбачено надання державних гарантій часткового повернення інвестицій в
агропромисловий сектор. В цілях забезпечення прогнозованості інвестиційної діяльності
доцільним є прийняття спеціального законодавчого акту, або внести зміни у закони, що
діють, для збереження на певний період (5-7 років) системи пільг, що забезпечують високий
рівень захисту інвестицій у сільському господарстві.
- проведення податкової політики, націленої на стимулювання інвестиційної діяльності
сільськогосподарських товаровиробників і розширення власних джерел фінансування. За
інших рівних умов масштаби інвестицій в приріст основних фондів залежать від вибірковості
і рівня оподаткування. Тому доцільним є не тільки послідовне зниження податкового тягаря,
але і повне звільнення від оподаткування всіх інвестицій, що направляються на розвиток
сільського господарства, впровадження нових технологій і створення нових робочих місць.
Також слід передбачити розширення використання інвестиційних пільг на оподаткування
прибутку і розміру податкового кредиту на період планової окупності інвестиційного
проекту;
- концентрація фінансових коштів державної підтримки на ключових напрямах
інвестиційної діяльності в цілях створення якісно нової техніко-технологічної структури
сільського господарства. В умовах обмежених фінансових можливостей бюджетні інвестиції
слід направляти не стільки на виробничі капітальні вкладення, скільки на реалізацію
інноваційних програм з розвитку племінної справи, селекції і насінництва, біотехнологічні
дослідження тощо, тобто довгострокові проекти, об’єктивно, мало привабливі для приватних
інвесторів. Вибір пріоритетних проектів, по яких передбачається бюджетне фінансування,
повинен бути орієнтиром при формуванні стратегії їх інвестиційної поведінки. Конче
необхідна державна підтримка венчурних компаній і фондів, що інвестують в проведення
НДДКР і впровадження інновацій в АПК;
- підвищення корпоративної культури. З цією метою потрібне вдосконалення
корпоративного права, яке повинне бути доповнене нормами, що регламентують процедури
злиття і поглинання, механізми інтеграції господарюючих суб’єктів тощо. Важливим
елементом корпоративної культури є забезпечення відвертості інформації, для чого, зокрема,
необхідне приведення фінансової звітності організацій агропромислового сектора відповідно
324
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
до стандартів, прийнятих в розвинених країнах. Відвертість даної інформації для всіх
інвесторів дозволить забезпечити прозорість відомостей про фінансово-економічне
положення одержувача інвестицій і понизити ризики інвестора;
- стимулювання інституційних перетворень, направлених на формування інтегрованих
виробничих структур в агропромисловому секторі. Система державної підтримки створення
інтегрованих компаній у рамках єдиного технологічного ланцюга при виробництві
продовольства повинна передбачати відміну всіх законодавчих перешкод злиттю
господарюючих суб’єктів. Необхідний спрощений механізм передачі фінансово нестабільних
сільськогосподарських підприємств в управління або власність агропромислових
інтегрованих компаній;
- державна підтримка інвестиційної діяльності селянських (фермерських) господарств і
особистих підсобних господарств населення. Як правило, при розгляді питань інвестиційної
діяльності основна увага приділяється проблемам великих і середніх сільськогосподарських
підприємств. Проте при цьому не враховуються повною мірою минулі інституційні зміни і
внесок селянських (фермерських) господарств і особистих підсобних господарств населення
у виробництво продукції сільського господарства. Для селянських (фермерських)
господарств необхідне підвищення доступності засобів бюджетної підтримки інвестиційної
