Статистика
Онлайн всього: 9 Гостей: 9 Користувачів: 0
|
 |
Бібліотека - Економіка - Наука й економіка |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Бібліотека - Економіка - Наука й економіка
маржі, звільнення сільськогосподарських лізингоодержувачів від сплати лізингового
платежу за перший рік дії лізингової угоди з компенсацією його за рахунок державного
бюджету тощо.
Покращення стану відтворення основних засобів вбачається також і в розвитку системи
агротехнічного обслуговування, яке потрібно розглядати в тісному взаємозв'язку з
виробництвом і споживанням техніки.
Аналогічні об'єднання діють у багатьох країнах світу. Наприклад, дилерська система
інженерного забезпечення фермерського господарства США, регіональні машинно-технічні
станції в Польщі. На такі формування покладено вирішення наступних питань: матеріально-
технічне постачання техніки, запасних частин, сировини, матеріалів, комплектуючих
виробів, пально-мастильних матеріалів; ремонт і технічне обслуговування техніки;
передпродажний та післяпродажний сервіс; виставкова й рекламно-інформаційна діяльність;
технічне навчання та підвищення кваліфікацій фахівців [3].
За нинішніх умов низької платоспроможності переважної більшості господарств
важлива роль в організації оновлення матеріально-технічної бази відводиться системі
довгострокового кредитування — від 5—6 до 11—12 років. Без вирішення цієї проблеми
забезпечити системне оновлення машинно-тракторного парку практично неможливо. Через
високий ризик комерційні банки не сприяють поки що розвитку довгострокового
кредитування. Отже, невідкладне вирішення проблеми пільгового довгострокового цільового
кредитування аграрних підприємств потребує прийняття державних законодавчо-
нормативних актів.
В умовах переходу до ринкової економіки, формування ринку технічних засобів і
агротехсервісних послуг особливого значення набуває підвищення ролі та відповідальності
підприємств машинобудівної індустрії за реалізацію техніки, забезпечення її роботоздатності
в гарантійні строки експлуатації, створення сервісних структур з перед- і післяпродажного
технічного обслуговування вироблених ними технічних засобів та паритет цін.
Висновки. Самостійно вирішити проблему технічного оновлення виробництва
агропідприємства не можуть в силу обмеженості своїх ресурсів. Тому необхідний
комплексний підхід до вирішення цієї проблеми. Технічне забезпечення аграрних формувань
потребує системного підходу щодо забезпечення державної підтримки спрямованої як на
поліпшення умов відновлення платоспроможності сільськогосподарських виробників так і
запровадження дієвих механізмів щодо сприяння оновлення та нарощування технічного
забезпечення виробництва. Потребує зміни нормативна база, яка повинна враховувати
реальний стан машинно-тракторного парку та потребу підприємств у техніці.
Список використаних джерел
1. Адамов Н.А., Тилов А.А. Лизинг. – СПб.: Питер, 2005. – 128 с.
2. Білоусько Я.К., Герун М.І., Денисенко М.А. Формування ринкової системи
матеріально-технічного забезпечення АПК України. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005.
3. Головко A.M. Основні тенденції розвитку ринку сільськогосподарської техніки
провідних зарубіжних країн // Економіка АПК. — 2005. — № 2. – С. 23-26.
4. Петров В.М. Розвиток агротехнологій і технічна політика у сільському господарстві
// Економіка АПК. — 2006. — № 8. – С. 18-21.
5. Проданчук М.А. Концепція амортизаційної політики та її вплив на формування
основних засобів// Економіка АПК. – 2007. - №3. – С. 29-34.
6. Танклевська Н.С. Проблеми розвитку лізингу в регіональних АПК // Економіка
АПК. – 2007. - №3. – С. 58 -61.
7. Чумаченко М. Ще раз про амортизацію як важливе джерело інвестиційної діяльності
підприємства// Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - №1. – С. 3-7.
314
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 338.246.2:633.791(477)
Т. М. РАТОШНЮК
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ХМЕЛЯРСТВА В УКРАЇНІ
В статі автором висвітлено основи законодавчого державного регулювання галузі
хмелярства в Україні та надано пропозиції щодо її подальшого розвитку. Обґрунтовано
бюджетне фінансування хмелярства, здійснено факторний аналіз за попередні періоди,
надано пропозиції щодо подальшого покращення діючої нормативно-правової бази.
Постановка проблеми. Необхідність державного регулювання та підтримки
сільськогосподарського виробництва викликана об’єктивними особливостями його
функціонування. Останнім часом це питання набуває нового розвитку у зв’язку з вступом
України до СОТ, в країнах-учасниках якої державна підтримка сільського господарства
значно вагоміша, ніж в Україні. За даними Організації економічного співробітництва і
розвитку (ОЕСР) фінансова підтримка сільськогосподарського виробника становить у
країнах-членах ЄС 37%, а в Україні цей показник не перевищує 10%.Незалежність України
та перехід до ринкових відносин зумовили потребу в державному регулюванні економіки.
Особливо це стосується аграрного сектора як визначальної частини економіки. Тут постає
питання про ступінь втручання держави в ринкові процеси, про те, в якій мірі держава може і
повинна регулювати ринки, забезпечувати їх функціонування. Стратегічною метою аграрної
політики є виведення сільського господарства і всього агропромислового комплексу на
рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн світу. Повною мірою це
стосується розвитку аграрного сектора економіки регіонів, де комплексні соціально-
економічні дослідження проведені недостатньо.
Стан вивчення проблеми. Проблемам державного регулювання аграрного сектора
економіки присвячено багато праць вчених і практиків. Результати цих досліджень
висвітлені в роботах провідних науковців А. Дьоміна, В. Карсекіна, М. Корецького, Л.
Дідівського, Л. Головко, С. Чистова, Дж. М. Кейнса та ін. Ними отримано вагові наукові й
практичні результати. Але ефективність аграрного виробництва залишається низькою,
виснажується природно-ресурсний потенціал, недостатньо відновлюється матеріально-
технічна база.
Підтримка сільськогосподарських товаровиробників в Україні проводиться відповідно
до цільових програм і обсягів їх фінансування, які щорічно затверджуються Державним
бюджетом України, а також шляхом пільгового режиму оподаткування державних
підприємств. Тобто в Україні, згідно з класифікацією СОТ, підтримка
сільгосптоваровиробників здійснюється переважно у вигляді заходів „зеленої скриньки”. У
2005 році набрав чинності Закон України „Про державну підтримку сільського господарства
України” [1], який визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій,
страховій, регуляторній та інших сферах державного регулювання щодо стимулювання
виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також
забезпечення продовольчої безпеки.
Окреме місце в системі державного регулювання та підтримки сільськогосподарського
виробництва належить галузі хмелярства. Вітчизняне хмелярство досягло найбільшого
розвитку в 70-80-х роках минулого століття. У середині 80-х років Україна за площею
насаджень та валовим збором хмелю вийшла на п’яте місце в світі після Німеччини, США,
Китаю та Чехословаччини. Це давало можливість повністю забезпечити внутрішні потреби
України та частину хмелю відправляти за кордон і в сусідні республіки. Питання аналізу
стану галузі хмелярства, підвищення економічної ефективності виробництва хмелю та
виявлення перспектив розвитку досліджували Басун Р.С., Годований А.А., Єжов І.С.,
Зіновчук В.В., Ковтун М.Г., Куровський І.П., Ляшенко М.І., Стойко О.Я., Федорець В.М.,
Шабранський А.С.
315
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Результати досліджень. Протягом своєї історії хмелярство України зазнавало як
піднесень, так і спадів, але завжди вітчизняний хміль мав широкий попит на внутрішньому
та зовнішньому ринках. Значні коливання валових зборів хмелю в Україні і в найбільшій
хмелярській області – Житомирській, свідчить про те, що хмелярство ще не знайшло свого
місця в ринкових умовах і тому не стало у державі стабільною галуззю і надійним гарантом
отримання цінної продукції. Держава зацікавлена в її розвитку, що позбавить країну від
імпорту хмелярської сировини, зміцнить економіку господарств-виробників хмелю,
збільшить грошові надходження до бюджету усіх рівнів. Розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 18 серпня 1998 р. №695-р з метою створення матеріально-технічної
бази з виробництва гранул шишок хмелю для забезпечення потреб пивоварної промисловості
України та підтримки вітчизняних товаровиробників було виділено ВАТ „Український
концерн хмелярства „Укрхміль” (м, Житомир) безвідсоткову інноваційну позичку обсягом
2,8 млн. грн. для придбання обладнання з виробництва гранул шишок хмелю [2].
Враховуючи кризовий стан хмелярства та з метою забезпечення пивзаводів і інших
галузей промисловості вітчизняною сировиною у 1999 р. було прийнято Закон України „Про
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” [3], який визначає порядок
справляння та використання збору на розвиток зазначених галузей. Платниками збору є
суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які
реалізують у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Об’єктом
оподаткування є виручка, одержувана від реалізації даної продукції. Ставка збору становить
один відсоток від об’єкта оподаткування. Ці кошти використовуються на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства, будучи розподіленими наступним чином:
- 30 % нарахованих сум збору залишається на спеціальних рахунках управлінь
Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі (цими
коштами розпоряджаються органи виконавчої влади, які здійснюють державну політику у
сфері виноградарства, садівництва і хмелярства, за погодженням з відповідними
формуваннями Укрсадвинпрому та Асоціації хмелярів України відповідно до поточних та
стратегічних потреб галузей), розподіл даних коштів регулюється Наказами Міністерства
аграрної політики України “Про забезпечення використання 30 відсотків коштів 1-
відсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” [7-10];
- 70 % коштів розподіляється таким чином:
- на розвиток виноградарства – 70 % від цієї суми;
- на розвиток садівництва – 20 %;
- на розвиток хмелярства – 10 % (розпорядником коштів хмелярства є Міністерство
аграрної політики України).
Даним Законом держава розширює сферу підтримки галузі хмелярства на:
виготовлення проектно-кошторисної документації та проведення проектних робіт;
придбання посадкового матеріалу, засобів захисту рослин, добрив; підготовка ґрунту,
зрошення, закладення, ремонт і догляд за молодими хмеленасадженнями; встановлення
шпалери на хмільниках; придбання кілків, залізобетонних стовпчиків та підв’язувального
матеріалу; створення технологічної інфраструктури; здійснення заходів з поліпшення умов,
безпеки та гігієни праці; придбання на умові лізингу матеріальних ресурсів; удосконалення
системи управління розвитком галузі. Завдяки комплексу вжитих заходів вдалося
започаткувати тенденцію до відновлення галузі. Підприємства отримали кошти у вигляді
прямих дотацій на закупівлю підвісного матеріалу, мінеральних добрив і енергоносіїв.
Починаючи з 2000 року, спеціалістами Асоціації хмелярів України та Міністерства
аграрної політики України, а з 2005 року і Інституту сільського господарства Полісся УААН,
щорічно готується програма на наступний рік, в якій характеризується стан галузі і
пропонується ряд заходів на майбутній рік; при цьому визначається розмір коштів,
необхідний для розвитку галузі в плановому році. Державна підтримка виробників
хмелепродукції, яка практикується у більшості країн європейського і світового економічного
співтовариства, є важливим регулюючим чинним відродження, стабілізації і планомірного
316
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
підвищення темпів розвитку хмелярства. Поряд з гарантованою державною дотацією на
стимулювання сортозаміни і сортооновлення, закладання молодих хмільників, догляду за
хмеленасадженнями до досягнення стадії плодоношення у провідних країнах-виробниках
хмелю широко практикуються довготермінові контракти товаровиробників із споживачами
хмелесировини.
З боку ж вітчизняних пивоварів неодноразово ініціювалось питання зняття ввізного
мита на хміль та хмелепродукти, що може призвести до значного зниження цін на
хмелесировину. Прийняття такого законодавчого акту матиме негативні наслідки для
хмелярських господарств, враховуючи рівень їх виробництва та досить високу собівартість
вітчизняного хмелю. На сьогоднішній день ставка ввізного мита на хмелесировину складає в
Україну складає 20% (табл. 1). Подальше її зниження може призвести до витіснення
вітчизняних товаровиробників з внутрішнього ринку хмелю України, повторного спаду
виробництва.
Таблиця 1
Ставки ввізного мита на хмелесировину в Україні
Код Назва Ставки мита, %
преферен-
ційна
пільгова повна
1210 Шишки хмелю,або сухі, подрібнені або
неподрібнені, розмелені або у вигляді
гранул; лупулін:
1210100000 - шишки хмелю, не подрібнені, не
розмелені, непресовані
- 20 20
121020 - шишки хмелю, подрібнені, розмелені
або у вигляді гранул; лупулін
- 20 20
1210201000 - шишки хмелю подрібнені, розмелені
або у вигляді гранул, з високим вмістом
лупуліну; лупулін
- 20 20
1210209000 - інші - 20 20
Джерело: Закон України „Про Митний тариф України” [4]
Сьогодні задоволення попиту на хмелепродукцію в Україні проводиться в основному за
рахунок імпортної хмелепродукції, і держава при цьому веде активну протекціоністську
політику. Так, Законом України “Про порядок ввезення в Україну солоду та окремих видів
хмелесировини у 1999 році” від 16 липня 1999 року були встановлені митні обмеження на
ввезення в Україну подрібнених, порошкоподібних і гранульованих шишок хмелю. До 31
грудня 1999 року була встановлена тимчасова нульова ставка ввізного мита для 200 тонн
хмелесировини [11]. Механізм регулювання імпортних поставок солоду та окремих видів
хмелесировини та хмелепродукції визначався у відповідній постанові Кабінету Міністрів
України від 22 вересня 1999 року. Згідно цієї постанови Міністерство зовнішньоекономічних
зв’язків і торгівлі за заявками суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, погодженими з
комітетом харчової промисловості, забезпечувало видачу згідно із законодавством ліцензій
на імпорт гранульованих шишок хмелю з терміном дії до 31 грудня 1999 року. Митне
оформлення гранульованих шишок хмелю, що ввозилися в установлених обсягах (200 т)
лише як сировина для виробництва пива, здійснювалося за нульовою ставкою ввізного мита
на підставі ліцензій [12].
В 2001 році українські пивовари покладали великі сподівання на прийняття
законопроекту “Про порядок ввезення хмелесировини в Україну в 2001 році”, згідно якого
|
|
|
