до сфери виробництва, а не до процесу виробництва, бо у процесі виробництва виробничі
запаси перетворюються на інші компоненти запасів. Найбільш повне визначення виробничих
запасів спостерігається в радянського економіста Л.А. Роштейна та сучасних українських
252
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
економістів О.В. Крушельницької, Ю.М. Воробйова. Вони зазначають, що до виробничих
оборотних фондів виробництва відносяться виробничі запаси та незавершене виробництво.
Трактують виробничі запаси як ті, що знаходяться у сфері виробництва, а не у самому
процесі виробництва, бо в даний момент вони не підлягають обробці, а є потенційними
елементами виробництва [5; с. 28; 6; с. 111; 7; с. 268].
Зазначимо, що саме в цьому визначенні є чітке розмежування між сферою виробництва
та процесом виробництва, і якщо матеріальні запаси обертаються в усіх процесах
забезпечення життєдіяльності підприємства: постачання, виробництва, реалізації, то
виробничі запаси хоча і знаходяться в сфері виробництва та забезпечують її, але в процесі
виробництва вони вже не є виробничими запасами. Синтезуючи підходи та погляди на
визначення природи виробничих запасів, можна сказати, що вони являють собою
акумульований обсяг сировини та матеріалів, який потрібен суб’єктам господарювання для
гарантування ритмічності, постійності виробництва, повноцінності сфери виробництва та
економічної безпеки підприємства.
В економічній літературі присутня неоднозначність у визначенні видів виробничих
запасів. Найбільш повна класифікація виробничих запасів представлена О.В.
Крушельницькою, яка в їх структурі виділяє підготовчі, гарантійні (технологічні (перехідні),
поточні (циклічні), резервні (буферні)), страхові та сезонні. Інші економісти представляють
класифікацію виробничих запасів менш деталізованою. Так, наприклад, Ю.М. Воробйов,
В.Е. Николайчук, В.Г. Кузнецов вказують, що виробничі запаси слід поділяти на
технологічні (перехідні), поточні (призначені для безперебійного забезпечення виробництва
в період між двома черговими поставками), резервні (страхові, буферні). Таким чином, вони
утотожнюють резервні запаси зі страховими. На думку автора, це є доцільним, бо резервні
(буферні) запаси є запасами для компенсації випадкових коливань попиту, а страхові запаси
призначені для поповнення поточних запасів з причин нерегулярного відвантаження або
затримки в дорозі матеріалів. Отже, страхові запаси можуть бути резервними. Можна не
погодитись із тим, що технологічні або перехідні запаси являють собою виробничі запаси,
що переходять з однієї частини логістичної системи в іншу [6; с. 111], адже в логістичній
системі три основні компоненти: постачання, виробництво та збут, і, переходячі до елементу
виробництва або збуту, запаси перестають бути виробничими, а стають запасами в
незавершеному виробництві або в готовій продукції, тобто стають товарними запасами.
Підготовчі запаси зумовлені необхідністю додаткової підготовки виробничих запасів
перед використанням у виробництві. В.М. Науменко при дослідженні особливостей аналізу
такиз запасів на гірничих підприємствах, взагалі не використовує поняття підготовчих
запасів і виділяє лише поточний та резервний запаси. [9; с. 212] На думку автора, підготовчі
запаси дійсно можуть бути відсутні на підприємстві, адже, наприклад, для елементу
виробничих запасів–сировини, якою на гірничих підприємствах є залізна руда, підготовка не
потрібна, вона після видобутку відразу йде на подрібнення та збагачення. Сезонні запаси
також присутні не на всіх підприємствах, бо вони утворюються при сезонному характері
виробництва, споживання чи транспортування продуктів. Також при управлінні
виробничими запасами слід враховувати той факт, що їх розрізняють з точки зору грошових
вкладень, можливого збитку від їх нестачі. В закордонній практиці використовується
класифікація запасів у відповідності із визначеним показником їх важливості – метод А-В-С.
Частіше за все показником важливості є річний обсяг витрачання даного матеріалу запасу в
грошовому вимірнику. У відповідності з цим розподіляється діяльність по контролю та
управлінню запасами. Використовуються три класи предметів: А – дуже важливі; В – запаси
середнього ступеня важливості; С- найменшважливі. Зазвичай більша частина вартості
запасів припадає на невелику кількість найменувань на складі, тому вони повинні
отримувати більше уваги при загальному управлінні запасами [10; с. 561-564; 6, с. 116; 11; с.
150].
Широке розповсюдження має також отримав XYZ-метод, при якому запаси
класифікуються за структурою споживання матеріалів. До групи X в складі виробничих
253
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
запасів відносяться матеріали, споживання яких має постійний характер, до групи Y – ті, що
мають сезонний характер, до групи Z – ті, що мають нерегулярний характер. Така
класифікація запасів дозволяє підвищіти ефективність прийняття рішень в галузі закупки та
складування [11; с. 150].
Більшість дослідників усі виробничі запаси поділяють на ті, що відповідають
нормативу (нормативні) та фактичні [11; с. 102; 12, с. 122; 8; с. 196; 13, с. 114]. При цьому
фактичні можуть дорівнювати нормативним, можуть їх перевищувати (бути
понаднормовими), і можуть бути нижчими за нормативні. Два останні факти мають бути
об’єктом управління виробничими запасами, адже в першому випадку їх потрібно залучати у
виробництво, а у другому – попереджувати перебої в забезпеченні виробництва матеріалами.
Наступний вид класифікації – за часом. За часом виробничі запаси класифікуються по
рівнях: максимально бажаний запас (економічно доцільний у даній системі управління і
використовується як орієнтир при розрахунку обсягу замовлення); граничний рівень запасу
(використовується для визначення моменту часу видачі наступного замовлення); поточний
запас (рівень запасу в будь-який момент обліку, може співпадати із граничним запасом) [6; с.
112; 7; с. 269]. Також, можна їх поділити на ліквідні та неліквідні (понаднормові), адже при
цьому поділі головною є ознака часу, протягом якого не відбувалося використання
виробничих запасів.
За одиницями виміру, які використовуються для оцінки запасу, можна поділити
виробничі запаси на абсолютні та відносні [9; с. 219; 8; с. 190]. Абсолютні запаси виражені в
натуральних та вартісних одиницях виміру та необхідні для розробки варіантів управління
матеріальним потоком, при розрахунку потреб в складських площах, в кредитах, оборотних
засобах тощо. Відносні запаси показують їх рівень по відношенню до обсягу споживання
матеріалів. Вони виражені в одиницях часу (час, доба, місяць) або у відсотках до загальної
потреби в конкретному матеріалі. Отже, в економічній літературі з метою управління
виробничі запаси поділяють на такі види. (рис. 2)
Запаси є тим ланцюгом, який поєднує всі елементи логістичної системи. Так, від
якісного матеріально-технічного забезпечення залежить безперервність та ритмічність
роботи підприємства; на етапі виробництва від ефективності використання запасів залежать
кількісні та якісні показники готової продукції, її собівартість. На етапі виконання планів
реалізації продукції, вагому частину вартості якої, зокрема на гірничо-збагачувальних
підприємствах, складають матеріальні цінності, формуються фінансові результати діяльності
підприємства. Отже, якщо матеріальні запаси задіяні на всіх етапах господарської діяльності
підприємств, то виробничі запаси в логістичній системі знаходяться у сфері виробництва між
процесами матеріально-технічного постачання та виробництва. З точки зору багатьох
економістів головним завданням управління матеріальними запасами є розроблення
політики, за допомогою котрої можна мінімізувати обсяги запасів та досягти оптимальних
вкладень капіталу в матеріальні цінності [14; с. 427; 15; с. 206-207].
Початковим елементом управління виробничими запасами є планування потреб у
сировині та матеріалах. Планова потреба в матеріальних ресурсах, які потрібно замовити або
виготовити, залежить від багатьох факторів: виробничої програми; економічної ефективності
виробництва; норм витрат матеріалів, мінімального запасу матеріалів та інших. Синтезуючі
точки зору на розрахунок потреби та забезпеченості підприємства матеріалами, можливо
дійти до висновку, що загальна потреба в матеріальних ресурсах повинна рахуватись за
кожною номенклатурною позицією із врахуванням зміни залишків незавершеного
виробництва, обсягу ремонтних та інших робіт, норм витрат матеріалів на одиницю обсягу
продукції та складських запасів окремих видів матеріалів. Отже, методика розрахунку
потреби підприємства в матеріальних ресурсах передбачає застосування норм витрат
матеріалів (у натуральних вимірниках), а також розрахунку мінімального рівня запасу.
Виробничі запаси належать до нормованих оборотних коштів. Загальновідомо, що
процес нормування передбачає визначення необхідного розміру грошових коштів, що
вкладаються в мінімальні запаси матеріалів для забезпечення безперервного процесу
254
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
виробництва. В процесі нормування розробляються економічно - обґрунтовані норми та
нормативи. Завдяки цьому забезпечується прискорення обігу та ефективне використання
виробничих запасів, що, в свою чергу, частково сприяє вирішенню проблеми
ресурсозбереження.
Рис. 2. Класифікація виробничих запасів для цілей управління
255
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Нормою виробничих запасів в економічній літературі вважається відносний показник,
який обчислюється в днях запасу і розраховується за окремими видами матеріальних
цінностей. Нормативом їх є розрахунок запасу в грошовому виміру за кожною статтею
матеріалів. Зрозуміло, що норма та норматив є взаємопов’язаними показниками, адже
норматив виробничих запасів розраховується, як їх норма помножена на середньодобове
витрачання. Розробку норм запасу вважають найбільш трудомісткою і складною ділянкою
роботи. Державні підприємства здійснюють її відповідно до Типового порядку визначення
норм запасів товарно-матеріальних цінностей, для приватних підприємств розробка норм
виробничих запасів не регламентована. Зазначеним Порядком вказується, що при визначені
норм оборотних коштів необхідно враховувати: умови постачання та збуту, віддаленість
постачальників від споживачів, транспортні умови, час, необхідний для підготовки
матеріалів для використання у виробництві, періодичність відпуску матеріалів у
виробництво, тривалість виробничого циклу і розподіл його між структурними підрозділами
підприємства, форми розрахунків та інше [16].
В економічній літературі [17, с. 150-151; 18, с. 74-75] виділяють такі методи розрахунку
нормативу: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та основний, названий на
практиці методом прямого розрахунку. Аналітичний передбачає ретельний аналіз наявних
матеріалів з наступним корегуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.
Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду
нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників
виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого розрахунку
побудований на науково - обґрунтованому розрахунку нормативів за кожним нормованим
елементом оборотних коштів.
Норматив щодо виробничих запасів визначається як добуток одноденних їх витрат в
тис. грн. на норму оборотних коштів (днів). Відповідно, одноденні витрати розраховуються
діленням суми витрат матеріалів на кількість днів в періоді.
Норма виробничих запасів включає такі елементи: підготовчий запас (включає час для
прийняття, розвантаження, завантаження, сортування та складування матеріалів), поточний
запас (норма оборотних коштів визначається на підставі даних про частоту та рівномірність
поставок, розрахунок здійснюється або на підставі договорів із постачальниками або
виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період), страховий запас (норма
страхового запасу встановлюється в межах 50% поточного).
Виробничі запаси, які необхідні для здійснення виробничого процесу на підприємствах,
можуть надходити як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел постачання. Так, до внутрішніх
джерел постачання належать: очікувані залишки матеріалів з урахуванням незавершеного
виробництва на початок періоду, що аналізується, відходи, вдруге використані матеріали,
матеріали власного виробництва та інше. До зовнішніх джерел постачання виробничих
запасів можна віднести їх надходження від постачальників. Отже, після визначення потреби
в виробничих запасах та обґрунтування необхідності залучення зовнішніх джерел, потрібно
здійснювати розрахунок оптимального розміру партії поставок матеріалів. У зарубіжних
країнах використовують ряд моделей, за допомогою яких оптимізують загальний розмір та
структуру виробничих запасів, мінімізують витрати на їх обслуговування, забезпечують
більш ефективний контроль за їх рухом [19,с. 209; 20,с. 133-139; 14,с. 427-430; 10,с. 559-595].
Найпоширеніша модель управління виробничими запасами – „Модель економічно
обґрунтованого замовлення” (Economic ordering quantity). Розрахунковий механізм цієї
моделі оснований на мінімізації сукупних витрат на закупку і збереження запасів на
підприємстві. Ці витрати поділяють на дві групи: сума витрат на завезення матеріалів,
включно із витратами на транспортування та прийом матеріалів; сума витрат на збереження
матеріалів на складі підприємства (утримання складських приміщень і обладнання, зарплата
персоналу, фінансові витрати на обслуговування капіталу, вкладеного в запаси та інше).
Крива загальної вартості запасів є сумою витрат на зберігання і вартості замовлення й
має найбільше значення на початку координат і зменшується при збільшенні розміру
256
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
замовлення до точки перехрещування значень двох складових, а після неї зростає. Ця точка
визначає найбільш економічний розмір замовлення (ЕОQ) (рис. 3).
Рис. 3. Графічне зображення вартості подання замовлення, витрат на зберігання та
загальної вартості запасів
Після визначення та обґрунтування потреби в виробничих запасах, розрахунку
оптимального розміру партії поставок матеріалів потрібно здійснювати оцінку покриття
потреби в виробничих запасах та контроль за виконанням договорів. Реальна потреба в
привізних матеріалах визначається як різниця між загальною потребою та сумою власних
внутрішніх джерел її покриття. На цьому напрямку управління виробничими запасами дуже
важливо контролювати процеси забезпеченості потреби в них договорами, фактичного
виконання договорів, своєчасного та ритмічного забезпечення матеріалами. Аналіз
забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами доцільно супроводжувати аналізом
якості отриманих від постачальників матеріалів, ритмічності їх постачання. Для оцінювання
ритмічності поставок використовують коефіцієнт ритмічності, розрахунок якого являє собою
суму фактичних часток надходжень за період, але не більше від їх планового рівня.
Наступним кроком при здійсненні аналізу забезпечення виробничими запасами на гірничо-
