Це сприятиме задоволенню
потреб вітчизняної пивоварної промисловості та отриманню постійних прибутків. За умови
пізнання особливостей міжнародного ринкового середовища, маркетингова діяльність
забезпечить просування та збут вітчизняної хмелепродукції на зовнішньому ринку. В останні
роки, як в Україні, так і за кордоном, спостерігається стійка тенденція до збільшення попиту
на хмелеві препарати (молотий гранульований та брикетований хміль, хмелеві порошки,
лупулінові концентрати та екстракти), насамперед, у пивоварінні і незначну частину їх у
фармацевтичній галузі. Недоліками шишкового хмелю є те, що гіркі речовини завдяки їх
лабільності інтенсивно окислюються навіть під час зберігання при низькій температурі. Так,
протягом року зберігання втрачається понад 50 % альфа-кислот і близько 90 % ефірної олії
[6, с. 185]. Переважна більшість пивзаводів України застосовують хмельові препарати,
завдяки яким знижуються втрати гірких речовин, поліфенолів та ефірної олії в процесі
зберігання та значно підвищується ефективність використання альфа -, бета-кислот та
ефірної олії при виготовленні пива. Лише на пивзаводах низької потужності застосовують
класичну технологію із застосуванням шишкового спресованого хмелю. Найпоширенішими
у пивоварінні вважаються гранули хмелю типу 90, які за хімічним складом практично не
відрізняються від шишкового, для виготовлення яких використовують як ароматичні, так і
гіркі сорти хмелю [4, с. 47]. В Україні хміль у гранули переробляють у ВАТ “ Укрхміль ”
(м. Житомир) та СТОВ “Спілка хмелярів та пивоварів ” (с. Карпівці Чуднівського району).
Сучасні хмельові препарати вітчизняного виробництва не поступаються за якістю
зарубіжним аналогам і мають перспективу для ширшого впровадження їх, насамперед, у
пивоварній промисловості.
Забезпечення виробництва пива новітніми технологіями з використанням сучасних
302
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
якісних продуктів переробки хмелю, таких як екстракти та гранули, дозволить ефективно
використовувати високосмольний хміль при зменшенні використання ароматичного.
Особливої уваги при цьому набуває формування сировинної бази на основі вирощування
новостворених високоякісних сортів хмелю, придатних для подальшого виготовлення з них
різноманітних хмелевих препаратів. Отже, поглиблення процесу переробки хмелю є
позитивним фактором у розвитку інноваційного клімату, який у подальшому забезпечить
створення конкурентного середовища серед виробників хмелю, максимальне задоволення
попиту на хмелесировину на вітчизняному ринку та збільшення експортного потенціалу
галузі. Важливою умовою реалізації намічених завдань інноваційного розвитку галузі є
використання у технологічних процесах виробництва хмелю сучасної вітчизняної техніки
високого рівня та заміна застарілої, яка майже на 80 % зношена. Протягом останніх
десятиліть в Україні не виготовлялося хмелярської техніки та обладнання, а завезене з-за
кордону за радянських часів устаткування вже відпрацювало свій ресурс. На нашу думку,
необхідно механізувати та автоматизувати найбільш трудомісткі виробничі процеси
(обрізування кореневищ, навішування підтримок, догляд за хмільниками, збирання хмелю та
ін.) з метою зниження трудомісткості та підвищення продуктивності праці на кожному
технологічному етапі вирощування хмелю. У процесі впровадження у виробництво новітніх
технологій на кожному етапі вирощування, збирання та післязбиральної обробки хмелю
суттєвого значення набуває екологізація всього виробничого процесу з урахуванням
особливостей рослини та її адаптацією до природного навколишнього середовища.
Основними завданнями даного процесу є оптимізація водного, теплового та поживного
режимів хмільників, заснованих на використанні новітніх методів меліорації (осушувальних,
зволожувальних, кліматичних, хімічних та ін.).
З метою зменшення негативних впливів на екосистему хмільника і прилеглі території
та зниження вмісту нітратів в шишках хмелю слід послідовно дотримуватись наступних
заходів: застосовувати добрива лише в збалансованому співвідношенні; використовувати
екологічно-безпечні дози добрив; обов'язково додавати мікроелементи, особливо при
підвищених дозах азотних добрив; використовувати сорти з високою нітроредуктазною
еквівалентністю; високі дози азотних добрив вносити тільки частинами; забезпечити
токсикологічний контроль урожаю; дотримуватися затверджених правил техніки безпеки
при роботі з добривами [8]. Це обґрунтовано тим, що недостатній рівень екологізації
виробництва може призвести до значного зниження ефективності всього технологічного
комплексу по культивуванню хмелю в Україні.
Висновки. Необхідною умовою інноваційного розвитку галузі хмелярства є
комплексний підхід до впровадження у виробництво новітніх технологій, який включає:
розміщення хмільників тільки в місцях зі сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами;
розведення новостворених високоякісних сортів хмелю з підвищеним вмістом альфа-
кислоти; механізацію та автоматизацію більшості трудомістких процесів вирощування
хмелю та дотримання вимог екологізації виробництва з метою зменшення негативного
впливу на екосистему хмільника та навколишнє природне середовище.
1. Запропонована поетапна модель інноваційного розвитку хмелярства з урахуванням
існуючого інноваційного потенціалу галузі та виокремленням основних складових його
елементів, забезпечить належний високотехнологічний рівень виробництва та переробки
хмелю. Це відбудеться завдяки впровадженню інноваційних розробок у кожний
технологічний процес з метою максимального використання потенційних можливостей
галузі. Послідовність проведення комплексу заходів сприятиме одержанню врожаїв хмелю
високої якості та зростанню продуктивності праці.
2. Завдяки забезпеченню ефективності, високорентабельності виробництва та
покращання якісних характеристик хмелю відбудеться максимальне задоволення попиту на
хмелесировину на вітчизняному ринку та збільшення експортного потенціалу галузі. В
кінцевому результаті запровадження інноваційної моделі розвитку хмелярства з об’єднанням
технологічних, соціально-економічних та організаційних процесів забезпечать високий
303
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
рівень конкурентоспроможності вітчизняного хмелярства на світовому ринку. Особливої
актуальності це питання набуває в умовах вступу України до СОТ.
Список використаних джерел
1. Довідник з хмелярства / А.С. Шабранський, В.М. Шуляр, М.Г. Ковтун та ін. –
Житомир: Вид-во “ Полісся ”, 2000. – 118 с.
2. Герасимчук В.И., Рейтман Й.Г., Ежов И.С. Хмель в медицине, быту и народном
хозяйстве / За ред. И.С. Ежова. – К.: Урожай, 1994. – 352 с.
3. Зіновчук В.В., Шабликін В.В., Ратошнюк Т.М. Тенденції розвитку галузі
хмелярства у Житомирській області // Вісник ДАУ. – 2005. – № 2. – С. 243-252.
4. Ляшенко М.І., Проценко Л.В., Михайлов М.Г. Ефективність використання
гранульованого хмелю в пивоварінні // Хмелярство: Міжвід. темат. наук. зб. – 2006. – № 23. –
С. 45-59.
5. Малиновський А.С. Системне відродження сільських територій в регіоні
радіаційного забруднення: Монографія. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 604 с.
6. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Полісся і західного регіону
України / Редкол.: М.В. Зубець (голова редакційної колегії) та ін. – К.: Урожай, 2004. – 560 с.
7. Норми продуктивності машин, витрати палива на механізовані та ручні роботи у
хмелярстві / В.В. Вітвіцький, А.А. Нечипорук, М.Ф., Кисляченко та ін. – К.: НДІ
“Украгропромпродуктивність”, 2007. – 144 с. (Б-ка спеціаліста АПК “Економічні
нормативи”).
8. Перспективна програма розвитку хмелярства у Житомирській області на 2005-2010
рр. – Житомир: ОДА, 2005 – 34 с.
9. Про затвердження Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства: Постанова Кабінету Міністрів України від 15
липня 2005 р. N 587 // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 142.
10. Сучасні концепції менеджменту: Навч. посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф.,
Л.І. Федулової. – К.: Центр учбової літератури, 2007. 536 с.
11. The Barth Report 2005/2006, Joh. Barth & Sohn, Nuremberg, 2006, 24 c.
12. Хміль нового покоління обіцяє перспективи / http://hop.com.ua/gazeta01.htm.
УДК 631.158: 331.101.262
Н. В. ЛИСЮК
ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ
АГРАРНОГО СЕКТОРУ
Сформовано суть поняття людського капіталу та його важливість як основи
розвитку економіки і аграрного сектору зокрема. Визначено необхідність переходу
аграрної економіки на інноваційну модель розвитку і людський капітал як основу цього
процесу. Розглянуто нормативно-правову базу, яка регулює інноваційну діяльність в
аграрному секторі. Запропоновано ряд заходів по впровадженню інноваційних процесів в
аграрному секторі економіки.
Вступ. Розвиток людського капіталу є одночасно причиною та наслідком досягнення
головної цілі державного управління – забезпечення сталого зростання матеріального та
культурного рівня життя населення. Стратегія України щодо європейської інтеграції вимагає
виконання комплексу завдань, які передбачають зміну якісних та кількісних характеристик
людського капіталу, приведення їх у відповідність до стандартів, які діють у глобальних
304
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
європейських системах. Значення людського капіталу як важливого чинника соціально-
економічного розвитку витікає з багатогранності його функцій, які він відіграє та
стратегічних завдань держави щодо підвищення добробуту громадян на коротко-, середньо-
та довгострокову перспективу. Особлива роль людського капіталу проявляється при
виконанні ним інноваційної функції. Ця особливість посилюється в нових умовах, коли
розвиток економіки визначається процесами інтенсивного розвитку інноваційної діяльності в
усіх сферах суспільного життя. Не виникає сумніву, що забезпечення динамічного соціально-
економічного прогресу в Україні має базуватися перед усім на розвитку та ефективному
використанні найціннішого ресурсу сьогодення – людського капіталу суспільства та
посиленні його інноваційної активності. Високий рівень конкурентоспроможності робочої
сили, творчої та інноваційної активності у сфері праці, професіоналізму, оволодіння
новітніми методами та технологіями є підставою для покращання якості виконуваних робіт,
підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції. По мірі того, як в нашій
країні буде розширюватися коло сфер економіки, що спираються на інновацію, якість
людського капіталу буде підвищуватися і вони все більше будуть приймати на себе роль
головного джерела підвищення ефективності виробництва, головного чинника економічного
розвитку. Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки України наголошує на
необхідності людського виміру, соціальної спрямованості державної регіональної політики.
Постає завдання вдосконалення концепції регіонального розвитку політики через взаємодію
процесів глобалізації, європейської інтеграції, інноваційного розвитку, переміщення в центр
цієї політики людини, її розуму, інтелекту, потреб, інтересів. Адже інноваційна економіка -
це економіка, в якій знання дозволяють генерувати безперервний потік нововведень, які
відповідають динамічно змінюваним потребам, а часто і формують ці потреби.
Огляд останніх досліджень та публікацій. Питання, що стосуються тих чи інших
аспектів розвитку людського капіталу - використання трудового потенціалу, стратегії
людського розвитку, соціальної політики, освітнього, демографічного, працересурсного
потенціалів тощо, досліджувались у працях вітчизняних вчених, зокрема Бандура С.І.,
Близнюка В.В., Богині Д.П., Власенка Н.С., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Грішнової
О.А., Данилишина Б.М., Долішного М.І., Колот А.М., Куценко В.І., Лібанової Е.М.,
Лукінова І.І., Онікієнка В.В., Павловського М.А., Пирожкова С.І, Стешенко В.С., Чумаченка
М.Г та інших вчених.
Теоретичну основу побудови концепції економіки знань сформували праці
економічних теоретиків: Белла Д., Друкера П., Іноземцева В., Кастельса М., Нонаки І.,
Портера М., Санчеза Р., Уайтхіла М., Тоффлера Е. Процес якісного вдосконалення
людського капіталу, відображений в роботах фундаторів теорії людського капіталу Т
Шульца., Г. Беккера, їх послідовників М.Блауга, Дж. Мінцера, Е. Денісона, Дж. Кендрика
інших.
Виклад основного матеріалу дослідження. Вживання вченими категорії "людський
капітал" пояснюється тим, що, як і будь-який інший капітал він є результатом інвестування і
генерує впродовж певного часу потік доходу, тобто створюється тоді, коли людина інвестує
в саму себе, здобуваючи освіту та кваліфікацію, а інвестиції в "людський капітал"
окуповуються у вигляді висококваліфікованої та продуктивної праці, високої заробітної
плати і морального задоволення від праці. На нашу думку, людський капітал - це міра
сформованих в результаті інвестицій здібностей і якостей ( рівень здоров’я, знань,
професійного досвіду, мотивацій), які при раціональному використанні з врахуванням
системи мотивацій приводять до росту продуктивності праці і досягнення соціально-
економічних ефектів індивідуумами, домашніми господарствами, підприємствами і
суспільством в цілому. Оцінка стану людського капіталу на сучасному етапі носить
неоднозначний характер. Позитивним є те, що в Україні загальний обсяг інвестицій в
людський капітал і їх частка у ВВП зростають. У 2006 році, порівняно з 2005 роком,
інвестиції з усіх джерел в людський капітал зросли: в освіту – на 14,7 %; в охорону здоров'я –
на 24,3 %; у сферу культури, спорту та відпочинку – на 50,2 %; у житло на 27.5 %. Однак
305
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
простежується недостатність інвестицій за рахунок усіх джерел (держави, домогосподарств
та підприємств) у формування складових людського капіталу. У 2006 році частка інвестицій
в людський капітал у загальному обсязі інвестицій в основний капітал становили: в освіту –
1,0 %; в охорону здоров'я – 1,5 %; у сферу культури, спорту та відпочинку – 1,6 %; у житло –
14,8 %. Разом з тим в аграрному секторі відбуваються процеси, які призводять до руйнації
людського капіталу: не підвищуються темпи відтворення населення, внаслідок чого його
структура набуває більш вираженого де популяційного характеру (погіршуються показники
здоров'я людей усіх вікових груп – за останні 10 років (з 1996 по 2006) кількість уперше
зареєстрованих випадків захворювань зросла на 2 млн. випадків, або на 7 %; посилюється
інтенсивність трудової міграції працездатного населення як внутрішньої, так і зовнішньої;
зростають показники старіння населення ( за 2003–2005 роки питома вага населення старше
50 років у загальній кількості населення зросла на 0,6 %: з 32,8 до 33,4 %). Причини
зазначених тенденцій загальновідомі: поширення бідності внаслідок недостатньої, а
подекуди – невиправдано низької оплати праці, особливо у аграрному секторі; частка
домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового мінімуму
у 2006 році у сільській місцевості становила – 53,9 %; у 2007 року частка працівників, яким
нараховану заробітну плату, що не перевищила прожиткового мінімуму для працездатних
осіб у сільському господарстві складала 48,7%; неефективна система професійного
навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації робітничих кадрів унаслідок
відсутності прогнозування попиту на робочу силу та вільного доступу роботодавців та
