Це стосується якісної перебудови структури сільськогосподарського виробництва і
АПК в цілому, технологій вирощування сільськогосподарських культур і ведення
тваринництва, економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими та іншими галузями
народного господарства. При цьому, становлення аграрного сектору економіки, підвищення
його конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, у значній
мірі залежать від виваженої і обґрунтованої інноваційно-інвестиційної політики держави. Ця
політика повинна бути спрямована на активізацію нововведень, як пріоритетної складової
загальної стратегії підвищення національної конкурентоспроможності, створення умов для
реалізації вітчизняними сільськогосподарськими підприємствами наступальної стратегії на
зовнішніх ринках, підтримку конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, що буде
стимулювати аграрні формування до інноваційної діяльності, забезпечення тісної інтеграції
виробництва і науки, з метою сприяння випереджальному розвиткові науково-технологічної
сфери.
Активним фактором економічного інноваційного розвитку країни в нових умовах
господарювання стає інноваційне підприємництво, яке являє собою особливий вид
комерційної діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом створення і активного
поширення інновацій в агропромислове виробництво. На відміну від класичного,
репродуктивного підприємництва інноваційне основується на пошуку нових шляхів
розвитку діючого підприємства (нової продукції, технології, ринків, матеріалів, форм
управління) або на створенні нового, інноваційно-орієнтованого підприємства. Інноваційне
підприємництво переважно характеризується інтенсивністю, але ця інтенсивність особлива,
комплексна, максимально результативна в сучасних науково-технологічних умовах[8, с.
126].
Підвищення активності діяльності інноваційного підприємництва зумовлено цілим
рядом причин, основними з яких є, на нашу думку, такі:
- значне посилення ролі інтенсивних чинників розвитку виробництва, що
сприяють застосуванню останніх досягнень науково-технічного прогресу у всіх сферах
економічної діяльності;
- зростання ролі науки і освіти у підвищенні ефективності розробок і освоєння
нововведень;
- швидкі темпи морального старіння техніки і технології, що зумовлюють
об'єктивну необхідність прискорення впровадження винаходів і розробок та одночасно
суттєве скорочення термінів створення і освоєння нової техніки, технології тощо;
- підвищення вимог до технічного рівня виробництва і т. ін.
Активність підприємницької діяльності знаходиться в прямій залежності від
економічних інтересів підприємця, формою прояву яких є система стимулів і
заінтересованості суб'єкта. Отже, щоб задіяти дієві важелі впливу на економічні інтереси
підприємця-інноватора, потрібно вдосконалювати всі форми прояву і реалізації його
економічних інтересів[3, с. 105].
Успіх інноваційного процесу багато в чому залежить від того, у якому ступені його
безпосередні учасники зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні
результатів науково-технічного прогресу у виробництво. Вирішальне значення набуває
трудова мотивація учасників інноваційного процесу та стимулювання їхньої
високопродуктивної праці.
Важливе місце у розвитку інноваційного підприємництва на селі повинно належати
молоді, як категорії населення, яка швидко та впевнено реагує на зміни ринкового
середовища. Проте для більшості випускників сільських шкіл і вже підготовлених кадрів
галузь сільського господарства не є бажаною та престижною, оскільки криза останніх років
294
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
майже зруйнувала цю галузь і внутрішній ринок науково-технічної продукції в аграрному
секторі економіки продовжує деградувати, а через неплатоспроможність
сільськогосподарських споживачів попит на інновації знижується. Цьому також сприяє
неповна зайнятість працівників на селі, в тому числі молодих, яка в першу чергу стосується
сільського господарства, і проявляється через вимушені неоплачувані відпустки та працю
неповний робочий день. Основними причинами такого стану є низька інвестиційна
активність, збитковість і неплатоспроможність підприємств, різке падіння обсягів
виробництва. В той же час серед сільської молоді віком 15-35 років спостерігається досить
високий рівень безробіття, а особливо гострі проблеми з працевлаштуванням відчувають
молоді спеціалісти аграрного сектора: агрономи, зоотехніки, ветеринарні лікарі, фельдшери,
санітари.
Прийнятним виходом з цієї ситуації було б підвищення інтересу молоді до
самостійного господарювання та підприємницької діяльності. Однак враховуючи певний
досвід старших поколінь сільських мешканців у сфері фермерства та власного бізнесу в
сільських умовах, розуміючи наявність значних перешкод у здійсненні такої діяльності
(відсутність стартового капіталу, спеціальних економічних та юридичних знань і навичок,
недостатність пільгової та кредитної підтримки, значні бюрократичні перешкоди), сільська
молодь переважно скептично ставиться до можливостей започаткування власної справи [7, с.
82]. Це підтверджує проведене опитування сільської молоді в Тернопільській області, так
серед 200 респондентів лише 42 готові відкрити свою власну справу. Основними причинами
не готовності відкрити власну справу було названо: немає відповідних коштів (48%), немає
відповідних знань (21%), на заваді стоять недосконалі закони (18%), заважають високі
податки (5%), загроза приватній справі від кримінальних елементів (3%), інші причини (5%).
Сьогодні для суспільства небезпечною є не тільки сама проблема безробіття серед
молоді, а й недосконалість механізмів його профілактики. У такій ситуації створення
сприятливих умов для розвитку молодіжного підприємництва та повної реалізації
підприємницького потенціалу молоді дасть відповідний соціальний ефект [6, с. 9].
Особливість молодіжного підприємництва полягає насамперед у суб’єктивному складі
підприємництва: це або фізична особа у віці від 16 до 35 років, або юридична особа,
засновниками якої є громадяни даної вікової категорії. Саме таких фізичних та юридичних
осіб стосується особлива державна політика, спрямована на підтримку молодіжного
підприємництва.
В умовах переходу нашої держави до ринкової економіки, вступом до СОТ,
покращання економічних показників дана проблема є досить актуальною, тому що, по-
перше, молоді підприємці діють у рамках національного господарства, по-друге, вони
повинні бути не тягарем для держави, а навпаки — виробниками благ та роботодавцями і,
по-третє, молоді підприємці сьогодні — це основні фігури економіки завтра.
Складним питанням є економічна підтримка молодіжного підприємництва на селі. З
огляду на економічну скруту в державі вважається необхідним широке залучення венчурного
капіталу, спонсорської допомоги, створення пільгових умов спрямування матеріальних і
фінансових ресурсів підтримки молодіжного інноваційного бізнесу. Можливе створення на
державному рівні систем конкурсів, банків бізнес-планів, проектів, в яких могла б проявити
себе, або якими могла б скористатись молодь.
Задача стимулювання науково-технічної праці серед молоді дуже складна в силу
специфіки цього виду діяльності. По-перше, необхідно домогтися підвищення розумової
активності, стимулювати пошук нестандартних рішень, створити і підтримувати атмосферу
творчості. По-друге, в умовах ринкової економіки важливий не сам по собі інноваційний
процес, а його комерційний результат, що виражається в конкретних показниках
ефективності: зростанні прибутку, зниженні витрат, підвищенні якості продукції.
Комерційний критерій відіграє вирішальну роль і в оцінці значимості праці інноваторів.
Таким чином, сучасний підхід до стимулювання праці в інноваційному процесі визначається
двома головними моментами – прагненням максимально активізувати творчу особистість і
295
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
направити цю активність на досягнення конкретного економічного результату.
При рішенні цієї задачі важливо виділити кілька загальних найбільш істотних
моментів:
1) використання великого числа матеріальних і нематеріальних стимулів і спроби
створення взаємодоповнюючої системи стимулювання праці в інноваційному процесі;
2) широке застосування організаційних і психологічних стимулів, орієнтованих на
потреби вищого порядку (у самовираженні, реалізації індивідуальності і т.д.);
3) додання стимулюванню праці в інноваційному процесі постійного характеру, а не
одиничної акції чи тимчасової кампанії [4].
Необхідно розуміти, що організаційні й адміністративно-примусові методи
стимулювання інноваційності є переважно методами прямої безпосередньої дії. Методи
економічного й морального стимулювання є переважно методами опосередкованого діяння,
що спонукають людину до визначеної поведінки. Робітник має можливість як прийняти
певні вигоди, пов’язані із стимулюванням, так і відмовитись від їх отримання.
Інноваційне підприємництво здійснюється в двох принципово різних організаційних
формах: в формі індивідуального підприємництва, без створення підприємства як
самостійної юридичної особи та шляхом створення самостійного підприємства як окремої
юридичної особи з правом здійснення всієї господарської діяльності від його імені. В
першому випадку підприємець, будучи основою інноваційної діяльності як фізична особа,
несе повну персональну майнову відповідальність за результати здійснюваного бізнесу. В
другому випадку майнова відповідальність за ведення інноваційної підприємницької
діяльності переноситься на створювану нову юридичну особу.
Найбільш поширеною, ефективною і особливою формою організації інноваційної
діяльності є малі інноваційні підприємства. З народногосподарської точки зору малі
інноваційні підприємства є ефективним інструментом постійного оновлення всіх елементів
виробничих процесів, забезпечення високої конкурентноздатності продукції, робіт і послуг.
Вони здатні дуже динамічно і гнучко реагувати як на зміни споживчого попиту, так і на нові
пропозиції і перспективи, які відкриваються на базі результатів науково-дослідних і
конструкторських робіт. При інноваційній діяльності вони, як правило, не вимагають
значних інвестицій і залучення істотних матеріальних, трудових та енергетичних ресурсів.
Малі інноваційні підприємства можуть мати різні організаційно-правові форми, вибір яких
залежить від характеру масштабів, науково-технічних напрямів та інших особливостей
здійснюваної інноваційної діяльності. Незалежно від вибраної організаційно-правової форми
підприємство може мати статус малого та інноваційного при наявності визначених
характеристичних ознак. Належність підприємства до категорії інноваційних організацій
необхідно пов’язувати з характером здійснюваних робіт і послуг, складом реалізованої
продукції, а також характером використовуваних матеріальних і трудових ресурсів.
Основними ознаками науково-виробничої діяльності малих інноваційних підприємств є:
розробка і просування на ринки нових продуктів і передових технологій; висока частка
науково-дослідних і конструкторських робіт для створення нових конкурентноздатних
продуктів і послуг; масштабний вплив інновацій, нових виробів і передових технологій на
прибуток малих інноваційних підприємств; висока частка інвестицій в науково-дослідний
сектор і пов’язане з ним обновлення виробництва; значна частка наукових та інженерно-
технічних робітників в загальній чисельності персоналу малих інноваційних підприємств;
значна частка наукового, лабораторного і випробувального обладнання в основних фондах
малих інноваційних підприємств; високий рівень ризику, пов’язаного із здійсненням
інноваційних проектів. Принципове значення для діяльності малих інноваційних
підприємств має належність його до категорії малих для отримання певних податкових та
інших пільг у відповідності з прийнятими нормативними і законодавчими актами. В
залежності від характеру поєднання науки і виробництва можна виділити малі інноваційні
підприємства наукового (розробка нових виробів і технологій), виробничого (освоєння нових
виробів і технологій) і змішаного (науково-виробничого) профілю.
296
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
З метою забезпечення ефективного розвитку малих інноваційних підприємств важливо
виділити і охарактеризувати його слабкі і сильні сторони. З народногосподарської точки зору
найбільш повно вони проявляються при їх порівнянні з можливою альтернативною формою
інноваційної діяльності великих інноваційних підприємств.
До сильних сторін малих інноваційних підприємств відносяться: коротка тривалість
інноваційного циклу; прямі і персональні контакти з партнерами; швидке прийняття
управлінських рішень; висока мотивація праці; низький рівень непрямих витрат; гнучка
реакція на науково-технічні досягнення; динамічна орієнтація на попит споживача;
відсутність бюрократичних структур в організації; мінімальна ієрархія в менеджменті.
Слабкі сторони малих інноваційних підприємств характеризують: низький професійний
рівень менеджменту; незначні можливості зовнішнього фінансування, в тому числі
кредитування; обмежені можливості диверсифікаційного профілю малих інноваційних
підприємств; високий рівень ризику в підприємницькій діяльності; незначний рівень поділу
праці і спеціалізації робочих місць; обмежені можливості задоволення масштабного попиту;
персоніфікована відповідальність за фінансові результати діяльності. Малі інноваційні
підприємства мають в порівнянні з великими інноваційними підприємствами досить високі
шанси на підприємницький успіх при виконанні таких умов: виконання стратегії,
орієнтованої на малі ніші ринків; відсутність жорстокої конкуренції і складних бар’єрів на
ринку; невисока капіталоємність виробництва і просування на ринок; можливості прямих
контактів із споживачами; входження в бізнес на ранніх фазах життєвого циклу інновації;
можливості багатоваріантного використання результатів виконаних розробок; відносна
стабільність економічних умов діяльності і стабільність цін на сировину, матеріали,
енергетичні та інші ресурси.
Розвиток різних форм малого бізнесу на селі, їх кількісне та якісне зростання, дають
підстави сподіватися, що в майбутньому цей сектор господарювання розвиватиметься
швидшими темпами. Нині потенціал малого бізнесу не завжди використовується повною
мірою, як для збільшення обсягів виробництва, так і для підвищення його рівня зайнятості
населення.
На наш погляд, малий бізнес у сфері інновацій може і повинен бути перспективним
джерелом оздоровлення економіки. Для цього необхідна державна політика уряду,
спрямована на розширення і розвиток малого бізнесу в країні. Адже саме малі підприємства
можуть стати основою ринкових структур у багатьох галузях, забезпечити переливання
інвестицій у найбільш ефективні сфери, і тим самим об'єднати процеси структурної політики
та формування українського ринку.
Висновки з даного дослідження. Подолання економічної кризи в сільському
господарстві не можливе без створення підприємств нового типу, які з’являються під
впливом інтелектуального капіталу та сприяють переходу України до відкритої економіки.
Такий тип розвитку господарських систем називають інноваційним. Інноваційний переважно
інтенсивний, але ця інтенсивність особлива, комплексна, максимально результативна в
сучасних науково-технологічних умовах. Тому інноваційне підприємництво являє собою
особливий вид комерційної діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом
створення і активного поширення інновацій (виробництва нової продукції, використання
сучасних технологій, ринків, матеріалів, форм управління) в агропромислове виробництво.
