інноваційної політики в державі, орієнтованої на економічне зміцнення наукоємної сфери,
забезпечення економічних, інфраструктурних та інституційних передумов переходу до
інноваційної моделі розвитку економіки України [6].
Реалізація стратегії за цим напрямом здійснюється на основі:
- впровадження Закону України «Про інноваційну дальність» у частині пільгового
оподаткування інноваційної дальності та внесення змін до цього закону для вдосконалення
процедури експертизи та державної реєстрації інноваційних проектів, умов надання
підприємству статусу інноваційного тощо;
- розбудови сучасної інфраструктури інноваційної діяльності, яка здійснювала б
273
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
фінансовий, інформаційний, консалтинговий, маркетинговий та інші види підтримки
інноваційних проектів й поєднувала ринкові методи управління науково-технічною
діяльністю із заходами державного регулювання.
З цією метою передбачається:
- подальший розвиток мережі інноваційних структур, в тому числі технологічних
полісів, парків, кластерів і техно бізнес-інкубаторів, інноваційних провайдерів тощо;
- формування й законодавче закріплення державної політики підтримки інноваційного
розвитку регіонів;
- передбачення коштів у місцевих бюджетах на підтримку інноваційної діяльності;
- запровадження механізму кон'юнктурних досліджень у сфері науково-технологічної
та інноваційної продукції;
- запровадження державного замовлення на інноваційну продукцію;
- розробка, узгодження та реалізація програм інноваційного розвитку галузей та
регіонів;
- удосконалення нормативно-правової бази з регулюванням інноваційної діяльності,
основним завданням якого має стати розробка пропозицій щодо реструктуризації
підприємств зі створенням вертикальних та горизонтальних холдингових компаній,
фінансово-промислових груп та інших науково-інноваційно-виробничих об'єднань
відповідно до галузевої та регіональної специфіки інноваційної діяльності;
- організація виробництва з метою реалізації новітніх технологічних рішень і виходу
на внутрішній і зовнішній ринки з наукоємною продукцією світового рівня;
- становлення інноваційної економіки, утвердження позитивних тенденцій в
інноваційному розвитку, створення науково-технічних та інституційних передумов для
кардинального технологічного переозброєння економіки та збільшення частки сучасної
високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на світовому рівні.
Агробізнес став складовою частиною підприємницької діяльності. Сьогодні
створюються і функціонують асоціації, корпорації в агропромисловому комплексі.
Розширюється можливість здійснення підприємницької діяльності громадянами і
юридичними особами на території України, хоча державна підтримка підприємництва в цій
сфері економіки на сьогодні є ще недостатньою.
Серед законодавчих актів, які стосуються економічної сфери і які були прийняті одразу
після Декларації про економічний суверенітет, був Закон України «Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (1990
p.). Тобто, вже цим кроком було заявлено про пріоритетність у державній політиці розвитку
сільського господарства. Тим самим було визначено місце агропромислового комплексу
країни в ринкових реформах, значення галузі для економіки країни, її роль у забезпеченні
продовольчої безпеки і економічної незалежності держави, визначені організаційно-
економічні і правові заходи, які зможуть забезпечити пріоритетність соціального розвитку
села і агропромислового комплексу країни. Положення цього закону не втратили своєї
актуальності і сьогодні, адже до цього часу вони не реалізовані [7].
В умовах інтернаціоналізації, глобалізації світової економіки велике значення також
має розвиток законодавства стосовно формування конкурентоспроможної економіки та
імпортної політики на основі використання принципів протекціонізму і вільної торгівлі.
Розробляються нормативно-правові та функціонально-економічні основи інноваційної
логістики як системи управління науково-інноваційними потоками, створюється
спеціалізований практичний інструментарій інноваційного менеджменту і маркетингу.
Стимулюється розвиток мережі інноваційного консалтингу для забезпечення науково-
інноваційної системи ринку необхідними професійними послугами з питань управління
процесами, правового та економічного супроводження корпоратизації відносин, капіталізації
і комерціалізації науково-інноваційних досягнень. Забезпечуються умови для формування
позабюджетних джерел підтримки інноваційної діяльності наукових установ, що здійснюють
інноваційні перетворення через законодавче і управлінське врегулювання питань спільного
274
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
інвестування, залучення венчурного капіталу, використання механізмів комерційної концесії
(франчайзингу), депозитарного обліку, контрактації наукоємної продукції, третейського
врегулювання суперечок у сфері науково-інноваційної діяльності. Орієнтація розвитку
сільського господарства, як і всієї економіки, на інтеграцію України в світове господарство
потребує використання принципу відповідності національної правової системи нормам
міжнародного права.
Висновки. Реформування агропромислового комплексу України, інтеграція його в
світове сільське господарство потребує відповідної інноваційної бази, яку має вирізняти
системний науковий підхід, що ґрунтується на світовому досвіді, бути спрямованою на
підвищення ефективності відтворювального процесу в національному агропромисловому
комплексі, підвищення доходів сільських працівників, забезпечення продовольством
населення країни, продовольством, яке є доступним за ціною, якістю, а також сприяти
розвитку експортного потенціалу країни в умовах глобалізації. Необхідними умовами для
здійснення перетворень і основою успіху інноваційної розбудови ринку АПК у стислі
строки, як вимагають ситуація на ринку та рішення державних органів щодо переведення
економіки на інноваційну модель розвитку, є:
- однозначна і послідовна політика органів державного управління в аграрній сфері та
керівництва наукових організацій щодо інноваційних перетворень;
- професіоналізм та нормативно-методичне забезпечення організаційно-економічної
діяльності структур, відповідальних за інноваційні перетворення;
- відповідальність керівників організацій і підрозділів, їхнє усвідомлення необхідності
реалізації утверджених в Україні інноваційних підходів до розбудови ринкової економіки.
Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження мають бути зосереджені
на розробці нових напрямків розвитку науково-технічного потенціалу та кадрового
забезпечення інноваційної діяльності; створення механізмів переорієнтації інвестиційних
потоків на високотехнологічні сфери виробництва, зокрема, запровадження пільгового
довгострокового кредитування учасників інноваційного процесу шляхом створення
державних та комунальних фінансово-кредитних установ, економічного стимулювання
комерційних банків з цих питань.
Список використаних джерел
1. Довганчин Г. Роль державного регулювання економічних відносин в
агропромисловому виробництві // Економіка АПК.- 2000. – С. 3-7.
2. Кобута І. В. Законодавче забезпечення вступу України до СОТ у сфері сільського
господарства // Україна-СОТ- 2002.- №1. – С. 5-7.
3. ОнищенкоА., Юрчишин В. Современный этап формирования аграрной политики:
особенности и проблемы // Экономика Украины.- 2005.- №9. – С. 4-15.
4. Саблук П. Розвитку АПК – надійність і стабільність // Економіка АПК. – 2005. – №4.
– С. 11-16.
5. Стукач Т. М. Шлях до СОТ – аграрний протекціонізм і вільна торгівля // Економіка
АПК.- 2005. – №3. – С. 146-149.
6. Ханнанов Р. Принципы организационно-правового обеспечения устойчивости
сельскохозяйственного производства // Международный сельскохозяйственный журнал –
2006- №5. – С. 52-57.
7. Юрчишин В. Проблеми зміцнення правової бази сільського господарства //
Економіка АПК.- 2000. - №3. – С. 3-11.
275
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 338.43:338.439.22
О. М. ВІЛЕНЧУК
ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
В статті обґрунтовується необхідність впровадження інновацій при формуванні
багатофункціонального розвитку сільського господарства. Досліджуються причини
занепаду сільських територій, акцентується увага на необхідності просторової
синхронізації людських, виробничих, соціальних та екологічних ресурсів заради
відродження українського селянства.
Сучасні темпи та масштаби трансформаційних перетворень зумовлені глибинними
соціально-економічними та екологічними змінами, що торкаються всіх сфер господарської
діяльності людини, особливо це стосується сільського господарства. Подальше
позициювання України як аграрної держави в першу чергу залежить від оптимального
поєднання людського, виробничого, природного та соціального потенціалів спрямованих на
всебічний системний розвиток сільських територій. Фундаментом інноваційних перетворень
в сільському господарстві має стати багатофункціональний сільський розвиток в основі
якого будуть закладені інтереси селянина, як основоположної, рушійної сили подальших
реформаторських заходів щодо відродження та раціонального використання ресурсів
сільського господарства.
Інноваційний тип розвитку аграрного сектору економіки потребує коректного
поєднання науково-технологічного прогресу з соціально-економічними та екологічними
імперативами життя на селі. Весь наявний потенціал (людський, соціально-економічний,
виробничий, технологічний, екологічний) сільського господарства має бути скерований на
формування сприятливого середовища для життя та праці селянина.
У зарубіжних країнах світу (США, Канади, Німеччини, Китаї, Індії та інших) широко
використовується стратегія сталого розвитку сільського господарства та сільських територій
(САРД транскрипція англійської абревіатури SARD – Sustainable Agriculture and Rural
Development (сталий розвиток сільського господарства та сільських територій)), яка полягає
в інтегральному соціо-еколого-економічному підході до розвитку аграрного комплексу та
сільських територій. САРД включає раціоналізацію використання природно-екологічного
потенціалу територій, диверсифікацію виробництва та занятості населення, застосування
економічно ефективних технологій, виробництво екологічно безпечної продукції.
Пріоритетами розвитку вітчизняного аграрного сектору економіки має стати
синхронізація та гармонізація виробничого та невиробничого потенціалів сільського
господарства. Це передбачає трансформацію сільських територій у місце привабливіше для
інвестицій, проживання та праці; раціонального використання соціальних, економічних та
екологічних ресурсів на засадах сталого розвитку, розширення підприємництва
непов’язаного безпосередньо з сільськогосподарською діяльністю.
Основними принципами розвитку сільських територій для країн Європейського Союзу
на період з 2007-2013 рр. є багатофункціональність села та багатофункціональність
сільського господарства [1, с. 63]. Такий підхід передбачає поліпшення умов праці,
підтримку місцевого населення, розвиток несільськогосподарських функцій територій.
Концепція багатофункціонального розвитку сільських територій для України означає
необхідність системного просторового підходу до гармонізації виробничого, природного,
соціально-економічного, культурного та релігійного середовищ, виходячи з славних
традицій українського селянства. Сучасне сільське господарство має інтегруватися у систему
збалансованого і сталого розвитку.
Вітчизняною науковою школою за останнє десятиріччя проведено ряд
фундаментальних досліджень щодо забезпечення умов переходу аграрного сектора на
276
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
принципи сталого розвитку. Необхідно виділити праці таких вчених, як: Ю. Губені,
Н. Зіновчук, А. Лисецький А. Малиновський О. Могільний, В. Онєгіна, О. Онищенко,
М. Орлатій, І. Прокопа, П. Саблук, М. Сахацкий, В. Трегобчук, Є. Ходаківський,
Л. Шепотько. Проте питання інноваційного розвитку сільського господарства та сільських
територій потребують подальших системних досліджень.
В першу чергу це стосується розробки концептуальних засад, механізмів управління
сільськими територіальними утвореннями та їх складовими. З позиції
багатофункціонального розвитку в основі якого закладено поєднання трьох тісно
взаємопов’язаних елементів соціальної справедливості, екологічної доцільності та
економічної ефективності. Вирішення цих питань сприятиме подоланню галузевого підходу
в дослідженні сільських територій та формуванню нової парадигми сільського розвитку.
Метою написання даної статті є теоретичне обґрунтування шляхів
багатофункціонального розвитку сільського господарства й сільських територій на засадах
єдності інтересів та раціонального природокористування в АПК.
Актуальність проведення відповідних досліджень зростає у зв’язку з незадовільним
станом рівня життя сільського населення на сучасному етапі. Глибока демографічна криза,
брак мотивації праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури
та вимирання населених пунктів не уможливлює перспективи сільського розвитку до вимог
сьогодення.
Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій де проживає 31,9
% населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічними
системами інших розвинутих країн, в яких рівні життя сільського та міського населення
максимально зближенні. Диференціація рівнів життя сільського та міського населення
сприяє відпливу найбільш активної та працездатної части сільського населення до міст,
активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій
самовідтворювальним процесом.
Досліджуючи демографічні процеси в Україні необхідно зазначити, що лише за період
2003-2006 роки темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 1,3 %
або 200 тис. осіб щороку [ 2 ].
Хоча останнім часом в сільській місцевості фіксуються деякі поліпшення ситуації з
народжуваністю, проте високий рівень смертності, що перевищує рівень народжуваності в
усіх регіонах України (за виключенням Рівненської та Закарпатської областей) вказує на
від’ємний природний рух сільського населення. Це й залишається однією з основних причин
депопуляції сільського населення нашої країни та становить реальні загрози для подальшого
високопродуктивного розвитку сільського господарства
За даними Держкомстату України на 1 січня 2006 року рівень економічної активності
населення працездатного віку становив 71,8 % загальної кількості населення відповідної
вікової групи. При цьому в період 2005-2006 років зміна рівня не відбулося, й лише у
першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищення активності сільського населення
– на 0,3 в.п. порівняно з аналогічним періодом 2006 роком (за цей період активність міського
населення підвищилося на 0,5 в. п.) [3].
За 2006 рік в сільській місцевості було вивільнено на 13,7 % працівників більше ніж у
2005 році. Аналіз структури безробітного населення в сільській місцевості за причинами
незанятості свідчить про те, що найбільша кількість безробітних обумовлена складним
фінансовим станом підприємств, що змушує керівників виробництва скорочувати робочі
місця.
