27. Шилова Л.І., Болгова К.В. Організаційно-економічний механізм забезпечення
економічної безпеки підприємства. – Подано на сайті www.masters.donntu. edu.ua/
28. Ильяшенко С.Н. Оценка составляющих экономической безопасности предприятия
// Материалы Международной научно-практической конференции "Проблемы обеспечения
экономической безопасности". – Донецк: РИА ДонНТУ, 2001. – 175с.
29. Жаліло Я. А. Стратегія забезпечення економічної безпеки України. Пріоритети та
проблеми імплементації// Стратегії національної безпеки України в контексті досвіду
світової спільноти. – К.: Сантисага, 2001. – С. 141–142.
30. Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія
забезпечення. — К., 2001. — 122 с.
31. Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: оценки,
проблемы, способы обеспечения // Вопросы экономики. – 1994. – № 12. – С. 36 – 44.
265
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
32. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні
загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2001. – 309 с.
33. Конституція України. – К: Преса України, 1997. – 80 с.
34. Светлаков А.Г. Стратегия экономической безопасности регионального
агропромышленного комплекса: теория, методология и практика: Автореф. дис. д-ра экон.
наук: 08.00.05: Екатеринбург, 2007. – 44 c.
35. Барановський О. І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного
прогнозування. — К.: Фенікс, 1999. — 338 с.
36. Загорельская Т. Ю. Финансовая безопасность предприятия как объект управления //
Наук. праці ДНТУ. Вип. 103–4. – Донецьк, ДонНТУ, 2006. – С. 215 – 218.
37. Фещенко В. В. Барановський О. І. та ін. Проект Концепції фінансової безпеки
України // Фінансовий ринок України. – 2004. – №7. – С. 40 – 78.
38. Ванькович Д. Забезпечення фінансової безпеки в процесі побудови системи
управління фінансовими ресурсами підприємства // Матеріали міжнародної наукової
студентсько-аспірантської конференції «Економічна система України: європейський вибір»,
Львів, 3-5 травня 2000 р. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка. – 2000. – С. 11-12.
39. Ярочкин В.И. Основы безопасности бизнеса и предпринимательства / В.И.Ярочкин,
Я.В.Бузанова.– М.: Мир, 2005. – 208 с.
40. Гаскаров А. Р. Целевые программы как инструмент обеспечения финансово-
экономической устойчивости субъекта Российской Федерации: на примере Республики
Башкортостан: Автореф. дис. канд. экон наук: 08.00.10: Москва, 2007. – 25 c.
41. Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Питер, 2003. – 351 c.
42. Гончаренко С.У. Український педагогiчний словник. – Київ: Либiдь, 1997. – 376 с.
43. Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Тайдекс Ко, 2002. – 184 c.
44. Урманцев Ю. А. Общая теория систем: состояние, приложения и перспективы
развития // В кн. Система. Симметрия. Гармония. – М.: Мысль, 1988. – С. 38 –130.
УДК 330.341.1.014(075.8)
А. О. ФОМЕНКО
Г. М. БУРЛУЦЬКА
УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Для прискорення темпів економічного росту в Україні необхідно створити умови
для інноваційного шляху її розвитку. У цих умовах практично єдиним прийнятим
виходом є орієнтація підприємств на випуск нової продукції і пошук необхідних для цього
інвестицій. Усе це вимагає принципово нових підходів до підготовки, управління і
організації виробництва. Для управління конкретними проектами інноваційного
розвитку підприємств Донецького регіону у статті запропоновано сформувати
матричні структури. Такі системи управління скорочують терміни впровадження
проектів, підвищують оперативність робіт, заощаджують ресурси.
Вступ. Для прискорення темпів економічного росту в Україні окрім структурної
перебудови економіки необхідно створити умови для інноваційного шляху її розвитку.
Дослідженням інноваційної діяльності підприємств займались як вітчизняні, так і зарубіжні
економісти: Василенко В.О, Завлін П.Н., Кабаліна В., Кларк З, Фрітч М., Нельсон Р.,
Андерсен Є. Відзначимо, що проблеми інноваційного розвитку актуальні як для країн з
розвиненою економічною системою, так і для української економіки взагалі, яка знаходиться
у кризовому стані.
У наш час уже є очевидним, що для більшості вітчизняних підприємств вихід із кризи
266
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
пов’язаний із виробництвом і реалізацією нової продукції, не просто технічно досконалої і
якісної, а такої, що потрібна споживачам, відповідає їхнім потребам і запитам, при
виробництві й реалізації якої підприємство зможе максимально використати свої порівняльні
переваги. Необхідність концентрації зусиль вітчизняних підприємств на освоєнні нових
виробів і послуг (новацій) пояснюється реально існуючим спадом виробництва традиційних
товарів. При цьому багато видів продукції не користується попитом як на внутрішньому, так
і на зовнішньому ринках, в основному з власної неконкурентоспроможності [1, с. 10].
У цих умовах практично єдиним прийнятим виходом є орієнтація підприємств на
випуск нової продукції і пошук необхідних для цього інвестицій, що підтверджується
багатьма спеціалістами [2, с. 41; 3, с. 87; 4, с. 32].
Нова продукція доповнює товарний асортимент підприємства і надає йому можливість
конкурувати з продукцією інших товаровиробників. Слід зважати на ті обставини, що
підприємство, яке здійснює технологічні і технічні зміни, чи розвиває ринки, не буде
захоплене зненацька, якщо існуючий товар застаріє і з’являться нові. Виробництво
різноманітних за призначенням і сферам використання товарів дозволяє при зміні структури
споживацького попиту отримувати стабільний прибуток почергово за рахунок різних
товарів. Усе це вимагає принципово нових підходів до підготовки, управління і організації
виробництва.
Постановка завдання. Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати з позиції
конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність. Підприємство, що стало на
інноваційний шлях розвитку повинне функціонувати згідно з принципами:
адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх
можливостей розвитку;
динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів
діяльності підприємства;
самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто
самопідтримна обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між
елементами виробничо - збутової системи підприємства, а також між підприємством і
зовнішнім середовищем;
– саморегуляції – коригування системи управління виробничо – збутовою діяльністю
підприємства відповідно до змін умов функціонування;
– саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку
підприємства [1, с. 24].
За цими принципами має функціонувати і система управління інноваційним розвитком
підприємства, яка орієнтована на досягнення визначених цілей в умовах конкурентного
середовища. Управління інноваційним розвитком повинно здійснюватися на декількох
рівнях: рівні держави, рівні регіону, рівні конкретного підприємства. Перші два становлять
макрорівень управління, а останній – мікрорівень. Макрорівень управління включає
елементи регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового
регулювання підприємницької діяльності, соціального, політичного регулювання [1, с. 25].
При управлінні інноваційним розвитком підприємства на макрорівні необхідно
застосовувати:
1. Методи планування. Включають групу методів, які передбачають проведення
планово – дослідницьких робіт, що передують соціально - економічному розвитку. Методи
даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, що, у свою
чергу, зумовлює розробку новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому.
2. Методи економічного стимулювання. За допомогою методів даної групи держава
стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів,
стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що у свою чергу
надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб’єктів господарської
діяльності.
3. Правові методи. Ці методи здійснюють регулюючий вплив через правове
267
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
регламентування конкретних видів діяльності, систему держаних стандартів і методів
прямого адміністрування
4. Методи соціального регулювання. Впливають на розвиток ринку певних видів
товарів через суспільні рухи, різні недержавні організації. Цей вплив може як стимулювати
розвиток, так і протидіяти йому.
5. Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають
шляхом надання різного роду прав і свобод: права на підприємницьку діяльність, права на
власність, надання певного правого статуту окремим територіям, захист інтелектуальної
власності [1, с. 17].
Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності
підприємств, окреслює його межі.
Результати. На мікрорівні при управлінні інноваційним розвитком підприємств
Донецького регіону необхідно провести перш за все аналіз зовнішнього та внутрішнього
середовища і прогнозувати його розвиток, вибрати пріоритетні напрями інноваційної
діяльності та варіанти інноваційного розвитку ринкових можливостей, сформувати цільовий
ринок для реалізації проектів інноваційного розвитку, забезпечити планування виробничо –
збутової діяльності, провести контроль за реалізацією проектів інноваційного розвитку, а
також необхідно підготувати рішення про своєчасну зміну пріоритетів інноваційного
розвитку [5, с. 112; 6, с. 45].
Управління процесами інноваційного розвитку необхідно здійснювати за допомогою
системи економічних інструментів та системи інформаційного забезпечення. При цьому, з
погляду мікрорівня управління, впливи регулюючих механізмів (макрорівень) сприймаються
як впливи чинників зовнішнього середовища і відповідним чином враховується при розробці
стратегії інноваційного розвитку. Інноваційний розвиток вітчизняних підприємств повинен
ґрунтуватися на постійних змінах номенклатури виробленої продукції, удосконаленні
технологій її виготовлення, методів організації виробництва і збуту відповідно до змін
ринкової кон’юнктури. У цих умовах необхідно гнучко підходити до формування
організаційних структур управління, вибирати такі, що були б адекватні конкретним умовам
реалізації проектів інноваційного розвитку промислових підприємств, дозволяли б повністю
реалізувати потенціал їхнього інноваційного розвитку.
Для управління конкретними проектами інноваційного розвитку підприємств
рекомендується формувати матричні структури: функціонально – матричні, проектно –
матричні [7, с. 10-12]. Матрична структура відображає закріплення в організаційній побудові
підприємства двох напрямів керівництва, двох організаційних альтернатив. Вертикальний
напрям — управління функціональними і лінійними структурними підрозділами
підприємства. Горизонтальний — управління окремими проектами, програмами,
продуктами, для реалізації яких притягуються людські і інші ресурси різних підрозділів
підприємства. При такій структурі встановлюється розділення прав менеджерів, що
здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, які здійснюють керівництво по
виконанню проектів. Найважливішим завданням вищого складу керівництва компанії в цих
умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами. Відмінною
рисою організаційної структури управління матричного типу є наявність у працівників
одночасно двох керівників, що володіють рівними правами. Виконавець підкоряється
безпосередньому керівникові функціональної служби, який наділений необхідними
проектними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до
запланованих термінів, виділених ресурсів і необхідної якості. Виникає система подвійного
підпорядкування, що базується на поєднанні двох принципів, — функціонального і
проектного (продуктового). В матричній структурі паралельно з функціональними і
лінійними підрозділами створюються спеціальні органи (проектні групи) для вирішення
конкретних виробничих завдань. Ці проектні групи формуються за рахунок фахівців
підрозділів, що знаходяться на різних рівнях управлінської ієрархії. Таким чином, головним
принципом формування матричної структури є розвинена мережа горизонтальних зв'язків з
268
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
вертикальною ієрархією, яка утворюються за рахунок взаємодії керівників проектів з
керівниками функціональних і лінійних підрозділів.
Висновки. Таким чином, подальші дослідження будуть спрямовані на формування
матричних структур, які будуть сприяти об’єднанню управління маркетингом інновацій,
розробкою нових виробів і послуг, їх виробництвом, матеріально – технічним забезпеченням
виробництва, збутом продукції на одному рівні ієрархії, що дозволить гнучко реагувати на
вимоги ринку, виключи дублювання робіт у групах, що спеціалізуються на різних товарах.
Такі системи управління, орієнтовані на виконання конкретних проектів, скорочують
терміни їх впровадження, підвищують оперативність робіт, заощаджують ресурси.
Список використаних джерел
1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навчальний посібник. – 2-ге
вид, перероб. і доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»: К.: Видавничий дім «Княгиня
Ольга», 2005. – 324 с.
2. Богиня Д., Волынский Г. Структурная перестройка экономики и проблемы
инвестиций // Экономика Украины. – 1997. – №12. – С. 41-50.
3. Бодюк А. Інновації технологічних перетворень. – К.: Наукова думка, 1995. – 127 с.
4. Бондарь О. Проблемы развития инновационной деятельности // Бизнес Информ. –
1998. - №9. – С. 32-35.
5. Ильяшенко С.Н. Инновационное развитие субъектов хозяйственной деятельности //
Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства
та організація виробництва. – Вип. 1. – Суми: Вид-во СумДУ, 2000. – С. 110-116.
6. Ильяшенко С.Н. Управление формированием целевых рынков предприятий //
Машиностроитель. – 1999. - № 8. – С. 43-47.
7. Владимиров И.Г. Организационные структуры управления компаниями //
Менеджмент в России и за рубежом. – 1998. - № 5. – С. 10-13.
269
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
ЕКОНОМІКА АПК
УДК 330.341.1
О. І. ВІКАРЧУК
ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА СУЧАСНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
У статті розглянуто актуальність інноваційної складової в сучасній аграрній
політиці України. Розкрито особливості інноваційної моделі для забезпечення науково-
інноваційної системи ринку необхідними професійними послугами з питань управління
процесами, правового та економічного супроводження корпоратизації відносин,
капіталізації і комерціалізації науково-інноваційних досягнень. Показано необхідність
використання основних економіко-правових принципів при здійсненні сучасної галузевої
інноваційної політики для удосконалення нормативно-правової бази з регулювання
інноваційної діяльності, основним завданням якої має стати розробка пропозицій щодо
реструктуризації підприємств аграрного сектору.
Постановка проблеми. В умовах глобалізації світової економіки сучасна економічна
політика і стратегія модернізації різних сфер економіки України повинні базуватися на
