Племптахорепродуктори другого порядку працюють з батьківським стадом кросу:
самців батьківської форми схрещують із самками материнської, а одержані гібридні яйця або
молодняк передають на птахофабрики, міжгосподарські підприємства та продають
населенню. Птахівництво ґрунтується на постійному відтворенні поголів'я птахів, що
пов'язано з інкубацією. Ще кілька років тому ледь не було втрачено надзвичайно важливу
дану ланку галузі, перейнявшись завезенням молодняку з-за кордону, не задумуючись
особливо над тим, що за кожною партією ввозиться до країни низка дорогих імпортних
вакцин, без яких абсолютно не обійтися. Однак, зрозуміло, що дешевше забезпечувати себе
молодняком власного виробництва, хоча, зазвичай це клопотніше, проте надійніше. Так,
поволі у птахівничій галузі відбулося переорієнтування. У цьому напрямі здійснюється
поглиблена селекційна робота з птицею кросів: «Борки–117», «Борки-2М», «Борки-колор»,
«Ломанн-Браун», «Бєларусь-9», а також зберігається птиця кросу «Прогрес», «П-46»,
«Домінант», «Іза Браун», «Тетра-СЛ», «Ар бор-Акрес», «Зміна», «Бройлер-прим» [3].
Враховуючи зазначене, слід відмітити, що основна маса поголів'я птиці зосереджена у
господарствах населення (табл. 3). Так, у 2007 році в Україні утримувалось 166531,0 тис.
голів, з яких 94312,0 тис. голів спостерігалось у господарствах населення, і лише 72219,0 тис.
голів у сільськогосподарських підприємствах. Подібна ситуація і в Житомирській області, де
із 5421,0 тис.голів птиці - 4732,3 тис. гол. припадає на господарства населення, 688,7 тис.гол
утримується у сільськогосподарських підприємствах. Постачальником племінної продукції –
курчат добового віку – для господарств є інкубаторні станції та племінні птахо підприємства,
які розводять курей сучасних високопродуктивних кросів. Але ці кроси не пристосовані для
розведення в жорстких умовах селянських господарств, де відсутні повноцінна годівля та
комфортні умови утримання. Тому вони мають продуктивність нижчу, ніж у аборигенних
порід і популяцій. [4]. Окрім цього, м'ясо-яєчних порід які б задовольняли сільське населення
за показниками несучості та маси, майже немає. За класифікацією М.Ф. Іванова, здійсненою
ще в 1925 році, існують типи курей загального користування, несучість яких не перевищує
150—170 яєць; є й такі м'ясного типу кури породи Кохінхінки, несучість яких не перевищує
100 яєць, а яєчного типу породи Леггорн білий — 200 яєць. Ще й досі у деяких селянських
господарствах розводять курей м'ясо-яєчних порід, які були створені в XIX—XX ст., хоча
вони давно не відповідають сучасним потребам: низька несучість і мала жива маса [5].
Зважаючи на вище зазначене, вчені Інституту птахівництва УААН (Бондаренко Ю.,
Катеринич О.) зазначають, що гібридні кури сучасних високопродуктивних кросів
вітчизняної та зарубіжної селекції (Борки-117, Бєларусь-9, «Ломанн-Браун» та інші
недостатньо пристосовані до утримання в екстенсивних умовах присадибних і фермерських
господарств, в яких згодовуються незбалансовані корми та відсутні належні умови
утримання. В таких умовах кури, хоча і високопродуктивні, але мають низьку віддачу власно
продукції, ще й гинуть. Таким чином, першочергове завдання, яке справедливо ставлять
перед собою вчені Інституту птахівництва УААН – це "...створення популяцій м'ясо-яєчних
курей, які в екстенсивних та напівекстенсивних умовах утримання мали б добру несучість,
високу масу яєць та покращені м'ясні форми"[5].
Тому, сьогодні вже створені м'ясо-яєчні популяції, які у вільному чи вольєрному
утриманні, селянських господарствах матимуть здатність добре розвиватися, а їхня
продукція (яйця і м'ясо) відзначатимуться вищими смаковими якостями порівняно з птицею,
що утримується в умовах великих птахокомплексів. Вченими Інституту птахівництва УААН
329
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
здійснено значні напрацювання у розведенні та розповсюдженні вітчизняних м'ясо-яєчних
курей, розроблено спеціальну програму впровадження генетико-селекційної роботи,
спрямованої на створення нових високопродуктивних курей для присадибних і фермерських
господарств. Науково-дослідна робота провадилася на базі генофондних популяцій курей —
«Бірківська срібляста» та «Бірківська золотиста», і півнів-плідників зарубіжного походження
породи «Білий плімутрок». В результаті було одержано чотири м'ясо-яєчні популяції птиці:
«Бірківська зозуляста», «Бірківська біла», «Бірківська палева», «Бірківська ряба» [5].
Таблиця 3
Чисельність поголів'я птиці всіх видів (на кінець року), тис. голів
Роки
1991 1996 2002 2004 2006 2007
2007 р.
до 1991
р., %
В усіх категоріях господарств
Україна 246104,2 149748,4 136811,0 142373,8 161993,5 166531,0 67,7
Житомир-
ська обл.
5520,2 4513,8 4614,5 4438,2 5053,9 5421,0 98,2
Питома
вага обл.,
%
2,24 3,01 3,37 3,12 3,12 3,25 145,0
У сільськогосподарських підприємствах
Україна 132966,6 54074,2 35163,2 42262,8 66625,3 72219,0 54,3
Житомир-
ська обл.
982,8 590,9 694,3 876,2 824,8 688,7 70,0
Питома
вага обл.,
%
0,74 1,09 1,97 2,07 1,24 0,95 128,4
У господарствах населення
Україна 113137,6 95674,2 101647,8 100111,0 95368,2 94312,0 83,4
Житомир-
ська обл.
4537,4 3922,9 3920,2 3562,0 4229,1 4732,3 104,3
Питома
вага обл.,
%
4,01 4,10 3,86 3,56 4,43 5,02 125,2
Джерело: розраховано за даними Держкомстату України та за матеріалами Головного управління
статистики у Житомирській області
Проведена селекційно-племінна робота поліпшила продуктивність птиці та її м'ясні
якості — несучість нових популяцій становить 192—205 яєць проти 171—177 яєць за рік
базових популяцій, або ріст продуктивності становить 12—16%. До якісних характеристик
належить висока збереженість гібридних популяцій у межах 90,3—96,9%, що досить
важливо для селянських господарств [6].
330
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Перспективи технічного переоснащення птахівничої галузі залежать від багатьох
факторів, які потребують вирішення. Перш за все, основою індустріального птахівництва є
комплексна механізація та автоматизація всіх виробничих процесів — виробництво,
переробка і реалізація. Проте, через збитковість та низьку рентабельність більшості
вітчизняних птахівничих господарств не дає їм можливості придбати нове технологічне
обладнання, а існуюче вже понад 90% виробило свій ресурс, морально і фізично застаріло,
що ще більш підвищує матеріало- і енергомісткість виробництва птахівничої продукції.
Через практично повне припинення закупівель спеціалізованого обладнання господарствами
відповідно зменшилось його виробництво машинобудівними заводами України. До 1991
року вони випускали обладнання для птахівництва, яке постачалося не лише в республіки
колишнього Союзу, а й до багатьох країн світу[7].
Варто відмітити, що найбільшим виробником обладнання для птахівництва був завод
"Ніжинсільмаш", на якому тільки у 1991 році виготовлялося близько 560 комплектів
кліткового обладнання й 1800 комплектів напільного обладнання для утримання та
вирощування птиці. Нині ж цей завод скоротив випуск технічних комплексів до одиниць на
рік, а його номенклатура за останні роки практично не оновлювалася за винятком створених
у співдружності з іншими установами і випробуваних на виробництві кількох нових
комплектів обладнання для вирощування та утримання птиці. Проте за відсутності коштів і
попиту їх серійне виробництво так і не було розпочато. Технічний рівень тих машин, які ще
виробляються, значно відстає від світового рівня аналогічного обладнання.
Окрім заводу "Ніжинсільмаш", виробництвом необхідного устаткування займаються й
інші: завод у м. Дніпродзержинську виготовляє кліткові батареї для вирощування бройлерів,
системи кормороздачі, напування і прибирання посліду; завод і м. Павлоград
Дніпропетровської області випускає бункери сухих кормів і транспортери; завод у м.
Красний Луч Луганської області – комплекти вентиляційного обладнання. Однак,
обладнання вітчизняних виробників за критеріями енергозбереження і охорони довкілля не
відповідає сучасним вимогам і потребує модернізації [7].
Об'єктивною реальністю сьогодення є те, що вітчизняні товаровиробники віддають
перевагу імпортному обладнанню. Основна причина даної переваги, за розрахунками
Інституту птахівництва УААН, вбачається у вищій технологічній та економічній
ефективності імпортного обладнання. Технологічні й економічні характеристики яскраво
показують, що українська техніка значно поступається іноземному обладнанню. Наприклад,
строк використання вітчизняного обладнання 8 років, а західних фірм — 12-2О років,
механічне прибирання посліду знижує витрати електроенергії у 5-10 разів, вологість посліду
знижується до 65—20%, транспортні витрати і витрати на його переробку знижуються на 2—
3%, а продуктивність птиці в таких умовах підвищується в середньому на 10-15% [6]. Проте
навіть приблизні розрахунки показують, що необхідна сума коштів для закупівлі такого
обладнання з мінімальною потребою галузі, щорічно має бути не менше $ 230 млн. До неї
необхідно також додати кошти на придбання запасних частин і ремонт обладнання.
Більшість підприємств, як і держава в цілому, їх не мають. При цьому визначальним стає те,
що в такому випадку не створюються робочі місця, які добровільно віддаються іноземному
товаровиробнику; подібний шлях стає на перешкоді науково-технічного прогресу в галузі
машинобудування. Тому, розвиток власного виробництва високоякісного обладнання є
найбільш сприятливим для національної економіки: в країні існує певний науково-технічний
потенціал, який потребує подальшого розвитку; існуюча машинобудівна база здатна
сприйняти інноваційні технології; в країні є в наявності сировинна і матеріальна бази;
розвиток машинобудування створює вкрай необхідні робочі місця; стає реальністю
можливість зекономити валютні ресурси й ефективніше використати внутрішні ресурси, в
тому числі банківські кредити.
Отже, виробництво вітчизняного обладнання, саме для галузі птахівництва має ряд
позитивних сторін: перша — птахівництво — високодохідна галузь й інноваційні витрати
дадуть швидку віддачу; друга — стане можливим залучити в економіку країни іноземні
331
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
капітали та інновації через створення суміжних підприємств; третя — держава матиме
широкі можливості підтримати вітчизняне виробництво за допомогою властивих їй
регулюючих функцій, розробки і реалізації відповідних державних програм розвитку
птахівництва та виробництва обладнання для цієї галузі; застосування пільгового
оподаткування і кредитування створить сприятливі умови для розвитку машинобудування, в
тому числі сільськогосподарського; виробничники одержать допомогу з боку держави для
розвитку селекції у птахівництві; наукові установи і виробничники надаватимуть допомогу
саме вітчизняним конструкторам у розробці сучасного обладнання й технологічних процесів
у цій галузі [6,7].
Кожне підприємство при виробництві продукції птахівництва основну ставку робить на
забезпеченні належної кормової бази, адже використання збалансованих раціонів сприяє не
тільки отриманню високих приростів живої маси, але й регулюванню складових частин
м'яса: змінюється вміст вологи, рівень білків, хімічний склад. Вміст у м'ясі вітамінів,
мінеральних речовин, амінокислот, жирних кислот ті інших цінних речовин знаходиться в
лінійній залежності від умов годівлі та утримання. На жаль часто фактичний вміст
поживних речовин в комбікормах не відповідає зазначеному в документах. В наш час
працівники господарств після лабораторного дослідження змушені проводити доробку
комбікормів з метою насичення їх певними речовинами. Крім того при виробництві
комбікормів необхідно контролювати застосування антиоксидантів, які у складі комбікормів
не тільки збільшують віддачу корму на 15-20%, а й значно підвищують якість яєць і м'яса
птиці. Затрати на годівлю можна зменшити за рахунок заміни дорогих інгредієнтів корму, в
основному, білкових компонентів, на більш дешеві (рибне борошно та соєвий шрот на
соняшниковий шрот). Але досягти цього можна лише за умови використання
високоефективних ферментних препаратів. Широке використання в годівлі птахів мають
зернові, які безпосередньо вирощуються в господарстві – пшениця, ячмінь, жито, горох та
інші. Але застосування цих інгредієнтів у великій кількості в складі комбікормів для птахів
негативно впливає на засвоєння кормів за рахунок значної кількості в них речовин, які важко
засвоюються. Перспективними є дослідження з визначення біологічної ролі вітамінів в
повноцінній годівлі птахів, уточнення рекомендованих норм введення вітамінів у
комбікорми для них [8].
Одним із шляхів підвищення економічної ефективності галузі та зниження витрат на
корми для птахів є застосування нетрадиційних кормових засобів. Сучасне птахівництво має
гостру потребу в мінеральних добавках і, насамперед, у кальції. Тому тривають дослідження
у напрямку організації оптимальної годівлі птахів мінеральними речовинами. Об'єктивною
реальністю сьогодення є те, що через важке фінансове становище переважна більшість
птахогосподарств не спроможні провести комплексне технічне переозброєння, забезпечити
повноцінною годівлею птицю, закупити перспективні кроси курей. Тому для вирішення цієї
проблеми слід ширше використовувати вітчизняні та іноземні інвестиції, цільові кредити,
суми податку на додану вартість від реалізації продукції, що залишаються в господарствах.
При цьому, важливою умовою є стимулювання інвестиційного процесу по всіх регіонах
країни, що займаються виробництвом даної продукції. Недостатнім є залучення
інвестиційного капіталу у птахопідприємствах Житомирської області (табл. 4).
Як видно із таблиці, протягом 2004 – 2006 рр. відбулося значне зменшення
залучення капітальних інвестицій у підприємствах птахівничої галузі Житомирської області.
При цьому у м. Новоград Волинський, Андрушівському, Ружинському, Черняхівському
районах у 2006р. взагалі відсутні капіталовкладення, яке спричиняє скорочення будь-якої
діяльності. Тому, в ситуації, що склалася в галузі птахівництва, особливо актуальним стає
питання створення нових механізмів реального інвестування. Забезпечити динамічний
розвиток можливо за допомогою вироблення оптимальної стратегії фінансування
інвестиційних програм підприємств з урахування факторів ризику, що посилилися на теренах
країни.
332
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Таблиця 4
Валові капітальні інвестиції птахопідприємств Житомирської області, тис. грн
Міста, райони 2004р. 2005р. 2006р.
