Статистика
Онлайн всього: 12 Гостей: 12 Користувачів: 0
|
 |
Бібліотека - Економіка - Наука й економіка |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Бібліотека - Економіка - Наука й економіка
Наріжним каменем інноваційного процесу в сільськогосподарському виробництві
визначимо технологію, оскільки номенклатура та асортимент продукції в сільському
господарстві оновлюються досить повільно, а попит на продукти харчування постійно
залишається високим. Можна сказати, що еволюція сільськогосподарського виробництва
тісно пов’язана з розвитком технологій вирощування сільськогосподарських культур та
розведення сільськогосподарських тварин. Відомий американський фахівець у сфері
стратегічного менеджменту, І. Ансофф, виділив три типи технологій, залежно від їх
мінливості щодо кон’юнктури ринку: стабільну, плодотвірну та змінну технологію [1, с. 46].
Стабільною називають технологію, яка залишається в основному незмінною в період
усього життєвого циклу попиту. Продукція протягом усього життєвого циклу попиту
залишається також практично незмінною (виготовлення консервів та інших продуктів
харчування традиційного асортименту). Використовуючи певну технологію, в
конкурентному середовищі перемогу отримує той виробник, який більше уваги приділяє
якості продукту та його ціні. Це стосується виробів з порівняно великим життєвим циклом
(сталь, прокат, електроенергія). Плодотворна технологія по-іншому впливає на попит.
Постійно високий попит вимагає продукції з коротким життєвим циклом і великою кількістю
моделей та модифікацій, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби
споживачів (гнучкі автоматизовані системи, роторні лінії, що застосовуються в
машинобудуванні і які здатні до значного переналагодження робочої частини на незмінній
основі; комп’ютерні технології, зокрема програмне забезпечення Microsoft Office, кожна
наступна версія якого відкриває ширші можливості). Основна технологія зберігається досить
тривалий період, але на її основі розробляється покоління продукції з кращими показниками
і більш широким спектром застосування, яка постійно змінює одна одну (сучасна
обчислювальна техніка, фармацевтика). Ілюстрація змінної технології полягає в тому, що в
період життєвого циклу попиту поряд з новими виробами з’являються нові базові технології,
які змінюють одна одну. Для виготовлення одного й того ж продукту використовують нові
базові технології. Наприклад, телевізори, залишаючись незмінним атрибутом житла
громадян, пережили вже декілька поколінь базових технологій – від лампових до цифрових.
Від того, якого типу технологію використовують для виготовлення продукції, залежить
тривалість її використання, оскільки одна й та сама технологія може бути придатна для
виготовлення різних поколінь продуктів (якщо вона плодотворна) або непридатна і її
необхідно замінити іншою. Використовувати певну технологію доцільно доти, доки вона
придатна для випуску конкурентоспроможної продукції. У багатьох випадках базовий зразок
продукції може бути модифіковано, вдосконалено, що сприяє продовженню її життєвого
циклу, а отже, і терміну використання відповідної технології. Проте, досить важливо вчасно
зрозуміти, що існуюча технологія вичерпала свої можливості і потребує заміни. Оскільки
темпи науково – технічного прогресу постійно зростають, то все більше розповсюдження
отримує змінна технологія. Причому все частіше у виробництві одночасно знаходяться
вироби, які виготовляються на основі різних технологій та знаходяться на різних фазах
життєвого циклу як самих товарів, так і попиту на них зокрема. Таким чином, формуються
передумови для постійного зростання міри виробничої різноманітності продукції. Для того,
щоб вижити в таких непростих умовах, профіль виробничої системи будь-якого
сільськогосподарського підприємства повинен мати необхідну гнучкість. Потреба в
гнучкому профілі стає ще гострішою в умовах постійного посилення конкуренції, яка
вимагає від підприємця не тільки адекватно реагувати на зміну попиту, але й здійснювати це
достатньо ефективно.
У зв’язку з цим виникає нова проблема, яка пов’язана з самим поняттям гнучкості. Є
багато визначень цього поняття, сформульованих, головним чином, з точки зору технічних
290
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
або технологічних особливостей виробничих систем. Звести ці поняття до якогось єдиного
поняття, не представляється можливим, оскільки вони характеризують різні за сутністю
аспекти цієї категорії. Досить відомими є поняття структурної гнучкості, алгоритмічної
гнучкості, гнучкості за номенклатурою продукції тощо. Проте єдиним критерієм для
сільськогосподарського виробника може слугувати тільки економічний критерій. Вибір типу
технології залежить від сфери, в якій підприємство, безпосередньо, здійснює свою
діяльність. При цьому існують суттєві відмінності між виробничими технологіями і
технологіями обслуговування. Виробничі технології, до яких відноситься і сільське
господарство, є фондомісткими. Виробничі технології також можуть включати складні
технічні системи спеціального призначення, тоді як в основі технологій обслуговування
виступають різноманітні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають
спеціального технічного оснащення. Тому саме техніко – технологічна база виробничих
підприємств потребує постійної уваги для підтримання її в належному стані та своєчасного
оновлення. Процес створення та впровадження нового у сільськогосподарське виробництво є
досить складним. Він складається з декількох стадій. Спочатку йде стадія дослідження та
дослідно – конструкторських робіт, далі – стадія впровадження їх результатів у виробництво.
В цей же період здійснюється освоєння та доведення до логічного завершення нової
технології, виробництво нового або оновленого продукту і, насамкінець, стадія, коли
продукт з’являється на ринку і проходить етапи від першого продажу до насичення попиту
та виходу з ринку.
В загальному вигляді інноваційний процес можна представити наступним чином:
ФД – ПД – Р – Пр – Б – Ос – ПВ – М – Зб (вхід, насичення, вихід)
де, ФД – фундаментальне (теоретичне) дослідження;
ПД – прикладні дослідження; Р – розробка; Пр – проектування;
Б – будівництво; Ос – освоєння;
ПВ – промислове виробництво; М – маркетинг; Зб – збут.
Реалізація етапів інноваційного процесу в сільськогосподарському виробництві
відбувається через певні інноваційні механізми. Вони функціонують на рівні держави
(макрорівні), регіональному рівні та на низовинному рівні (рівні сільськогосподарського
підприємства). Не можна констатувати з достатньою впевненістю про однакову інноваційну
ємність кожного рівня, оскільки це залежить від його розмірів, мети, фінансування, форми
власності тощо. По–різному справляються також інноваційні механізми в підприємницькій
діяльності усього агропромислового виробництва. Слід виокремити, як складові елементи,
механізм організації інноваційної діяльності, механізм розробки та впровадження інновацій,
механізм фінансування та стимулювання інноваційної діяльності та механізм технологічного
трансферту. Механізм організації інноваційної діяльності реалізується через створення,
поглинання, ринкову інноваційну інтеграцію та виділення. Механізми розробки та механізми
впровадження об’єднані за однойменною назвою. Механізм фінансування і стимулювання
інноваційної діяльності включає запозичення, формування власного капіталу, облік витрат
на НДДКР та оподаткування. Механізм технологічного трансферту складається з механізмів
інтелектуальної власності, пошуку інновацій, генерації та аналізу. Для реалізації
наступальної інноваційної стратегії, яка базується на збалансованому співвідношенні
«попит-технологія-продукт» необхідно, щоб:
1. Керівники підприємства володіли інноваційним мисленням.
2. Працював персонал творчого складу та високої кваліфікації.
3. Достатньо добре був вивчений ринок та розроблені маркетингові методи його
дослідження.
4. Була можливість розподіляти ризики.
5. Обгрунтовано вибиралась ефективна інновація.
Складались перспективні плани розвитку підприємства та проводилась велика
організаційна робота по впровадженню інновацій [3, с. 98].
Незважаючи на те, що стратегія потребує значних витрат, особливо на початкових
291
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
етапах її реалізації, активної протидії іншим нововведенням, наявного потенційного попиту,
висококваліфікованого персоналу та ефективного менеджменту, підприємство не може
закріпити за собою пожиттєво лідерство в будь-чому. Науково-технічний прогрес
призводить до того, що навіть кращі компанії можуть лідирувати в своїй галузі лише
декілька років, а не вічно. Якщо усвідомлені глибинні науково–технічні фактори, то
можливо визначити, коли настане технічна та технологічна межа, і необхідно змінювати
технологію. Дане явище спостерігається у випадку, коли витрати виробництва на основі
нових технологій виявляються нижчими, ніж на базі існуючих. Життєвий цикл попиту,
продукції та технології дає можливість кожному підприємству обгрунтувати свою стратегію
інноваційного розвитку, одним із важливих питань якої є пошуки балансу між
короткостроковим ефектом та довгостроковою рентабельністю підприємства. У випадку,
якщо спостерігається збіг життєвих циклів, то виробник в короткостроковій перспективі
може отримати високий прибуток за рахунок того, що всі види продукції будуть знаходитись
на позначці максимального збуту. Проте підприємство може опинитися раптово перед
кризовою ситуацією, коли майже вся продукція не користується попитом і є збитковою. Це
ілюструє невідпрацьовану стратегію в довгостроковому періоді, або свідомий підхід
підприємств – одноденок, які з’являються на ринку тимчасово для реалізації певних
короткострокових цілей (в сільськогосподарському виробництві це більше характерно не для
виробничих, а для збутових підприємств). В сучасних умовах господарювання зазначене
явище достатньо поширене серед вітчизняних підприємств. Разом з тим, збалансування
життєвих циклів продукції, що виробляється, суттєво зменшує ймовірність збитковості
підприємства, оскільки зменшення попиту ніби підхоплюється реалізацію іншого виду
продукції, що відбувається після завершення терміну реалізації старої продукції.
Висновки. Одним із моментів успіху в сільськогосподарському виробництві є
врахування взаємозв’язку життєвого циклу попиту, технології та продукції в умовах
ринкового середовища та моменту зміни наведених складових. Це дозволяє господарствам
запобігти значного ризику і нівелювати негативний вплив факторів зовнішнього середовища.
Список використаних джерел
1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. под ред. Ю.Н.
Каптуревского. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 416 с.
2. Богатко А.Н. Система управления развитием предприятия (СУПР) / А.Н. Богатко. -
М.: Финансы и статистика, 2001. - 240 с.
3. Завадський Й. С. Менеджмент. – Т. 1. – Вид. 2-е.- К.: Українсько-фінський інститут
менеджменту і бізнесу, 1998. – 542 с.
4. Йохна М. А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності:
Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с.
5. Кшиштоф Облой. Сила простоты. – Стратегии, 2004, апрель. – С. 12 - 14.
6. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А. П. Градова. – СПб.: Специальная
литература, 1995. – 414 с.
292
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 316.334.23
О. В. КУЛИК
ІННОВАЦІЙНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО НА СЕЛІ ЯК ЗАСІБ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ
Розглянуто теоретичні і практичні основи розвитку інноваційного
підприємництва на селі, досліджено ставлення сільської молоді до підприємництва, як
одного із способів працевлаштування, визначено методи стимулювання інноваційного
підприємництва та його основні організаційні форми.
Постановка проблеми. Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації
інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного потенціалу країни, що дозволяє
реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно
стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для
економічного росту. При цьому процеси реформування економіки в Україні свідчать, що в
численних програмах перетворень невиправдано мало місця займають питання використання
інновацій як засобу і стимулу підприємництва.
Тим часом, реформування відносин власності, роздержавлення та приватизація
обумовлюють зростання різноманітності форм господарювання, методів організації
економічного життя. Особливе місце при цьому займає аграрний сектор економіки. Наявні
природні умови і трудові ресурси держави дозволяють створити ефективне,
конкурентоспроможне на світовому рівні сільське господарство. Проте, в сучасних умовах є
нагальна потреба у розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності в сільському
господарстві, спрямованої на поповнення і використання виробничого потенціалу.
Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі
зумовлюється у значній мірі широким впровадженням у практику вітчизняних і світових
досягнень науково-технічного прогресу, стратегічна роль у якому належить інноваційному
підприємництву та застосуванню нових матеріалізованих наукових знань. Тому виникає
необхідність модернізації аграрного сектора економіки, що є неможливим без участі молоді,
як соціальної групи, найбільш схильної до новацій і перетворень. Разом з тим участь у
соціальному та суспільно-політичному житті для молоді – це засіб самореалізації,
досягнення матеріального добробуту, забезпечення своїх потреб та інтересів.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тематика інноваційного підприємництва
викликає інтерес багатьох науковців. Вихідним для розуміння інноваційного підприємництва
стали роботи Й. Шумпетера, в яких підприємництво вперше було пов'язане з розвитком
технології, нововведеннями та економічними зростаннями[9]. Теоретичні і практичні аспекти
розвитку інноваційного підприємництва знайшли відображення також в працях таких
вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів В. Александрової, Г. Андрощука, В. Гейця, Н.
Гончарової, М. Данька, Г. Доброва, В. Зянько, О. Лапко, Б. Малицького, А. Пересади, В.
Соловйова, Л. Федулової, В. Мельника, Б. Санто, Б. Твісса, Р. Солоу, Є. Тоффлера, В.
Хартмана, С. Фрімена, Г. Менша, Б. Гамаюнова, С. Глазьєва, А. Казанцева.
Поряд з цим дослідженню інноваційного розвитку аграрного сектора в сучасних умовах
присвятили свої праці: О. Амоша, А. Гайдуцький, М. Дем'яненко, М. Долішний, С.
Ільєнкова, В. Покропивний, П. Саблук, В. Юрчишин, Є. Уткін. Проте, у працях цих вчених
не знайшли чіткого висвітлення проблеми поширення молодіжного інноваційного
підприємництва в аграрній сфері.
Постановка завдання. Метою даної статті є вивчення як теоретичних і практичних
основ і особливостей стимулювання інноваційного підприємництва на селі, так і визначення
місця молоді в цьому процесі. Для досягнення поставленої мети окреслено відповідні
завдання, які направлені на: уточнення сутності інноваційного підприємництва на селі;
дослідження ставлення сільської молоді до підприємництва, як одного із способів
293
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
працевлаштування; визначення методів стимулювання інноваційного підприємництва та
його основних організаційних форм
Виклад основного матеріалу. Кризовий стан аграрного сектора економіки України
спонукає до всебічної модернізації агропромислового комплексу на сучасній науковій
основі.
|
|
|
