Зазначені особливості ринку праці знаходять відображення у значній диференціації
доходів та витрат домогосподарств у міських та сільських поселеннях. Зокрема у 2006 році
частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими прожиткового
мінімуму, становила у сільській місцевості 63,9 % у міській 44,6 %. Статистичні дані
свідчать також про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств:
надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошових доходів та
277
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості.[2]. З нашої точки зору
таке співвідношення у джерелах доходів не забезпечує селянину відповідних умов та
мотивації до праці на землі.
Сучасна депресивність сільських територій багато в чому зумовлена
вузькопрофільною орієнтацією виключно лише на розвиток сільськогосподарських видів
діяльності без забезпечення відповідних умов та стандартів якості життя на селі. Реалії
нашого часу вимагають забезпечення багатофункціональності розвитку сільських територій,
за якого зросла б їх роль як просторової бази не лише сільськогосподарського виробництва, а
й несільськогосподарських видів діяльності, а також сприятливого середовища проживання
[4, c. 157].
Ключовим завданням багатофункціонального розвитку сільських територій є незмінне
поліпшення умов життя, праці і відпочинку. Логічним продовженням такого розвитку може
бути модернізація або побудова нової суспільно-економічної інфраструктури на селі, яка
сприятиме розвитку несільськогосподарської діяльності на сільських територіях за
одночасного розширення зайнятості місцевого населення. Акцентування традиційним селом
нових, не аграрних функцій сприятиме зниженню безробіття, а також розвитку
підприємництва, яке є умовою будь-якого виробничо-економічного зростання [5].
Усвідомлюючи всю гостроту та масштабність необхідних трансформацій в аграрній
сфері, вважаємо за необхідне забезпечення умов для зрівноваженого розвитку сільських
територій тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між компонентами
інтегрованої геосистеми “природа-суспільство”. Збалансованість – це пропорційність; баланс
кількісне співвідношення між елементами системи, що визначає збереження її якісних
характеристик. Зрівноважений розвиток – це розвиток, що забезпечує певний тип рівноваги,
тобто баланс між соціально-економічним та природними складовими [6, c. 25].
Забезпечення багатофункціонального розвитку сільських територій можливо лише за
умов гармонійного поєднання наявних ресурсів. Головним компонентом ресурсного
потенціалу сільського розвитку є людські ресурси, оскільки лише вони формують соціум,
здатний наповнити просторове середовище життям. Людський фактор та його професійна
підготовленість до умов праці в сільській місцевості набуває першочергового значення і
стане визначальним фактором подальшого сільського розвитку.
Розширення та модернізація виробничих потужностей сільського господарства має
здійснюватись виключно на науково-технічній та інноваційній основах, яка є джерелом
підвищення продуктивності праці й конкурентоспроможності виробництва в усіх галузях і
сферах національного АПК. Інноваційна модель розвитку підприємницької діяльності в
сільському господарстві має базуватися на: екологічності і екобезпечності щодо різних
природно-екологічних та організаційно-економічних умов введення виробництва;
технологічності, надійності, універсальності, і комфортності технічних засобів за високих
продуктивних та експлуатаційних показників; економічності та енергоекономності з
урахуванням функціонування багатоукладної економіки в аграрній сфері та різних форм
господарювання в АПК; відповідальності застосовуваних нових техніко-технологічних
засобів вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп’ютеризації виробничих
процесів у всіх сферах АПК, як основи підвищення продуктивності праці та істотного
зниження ресурсомісткості, в тому числі й енергомісткості агропродовольчої продукції.
Пріоритетним напрямом сільського розвитку повинна стати соціальна політика, метою
якої є формування відповідних стандартів та умов життя на селі. Ключовим завданням у
цьому напрямку є забезпечення органічної єдності між інтересами кожної людини як
особистості так і формуванням умов для високопродуктивного виробництва матеріальних
благ. В цьому контексті постає питання про соціальне відродження села яке в науковій
літературі розглядається як формування вільного товаровиробника, ринкової
інфраструктури, забезпечення такого розвитку аграрного сектора економіки, який би
забезпечив ефективне виробництво та конкурентоспроможність продукції [7, c. 157].
Динамічність сільського розвитку великою мірою визначається природним
278
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
потенціалом територій і насамперед, земельними ресурсами. Вони виступають базовим
елементом сільськогосподарського виробництва, його головним засобом. З огляду на це
постає питання еколого-економічного збалансування введення сільського господарства. В
цьому контексті актуальними питаннями є: удосконалення і структурна перебудова
матеріально-технічної бази агропромислового комплексу з урахуванням екологічних
чинників, вимог і стандартів; створення державного фонду підтримки екологічно
орієнтованого сільського господарства; впровадження екологічно обґрунтованих принципів
ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій і систем
землеробства; розширення мережі господарств, що спеціалізуються на екологічно
орієнтованому землеробстві і тваринництві; сприяння розвитку екологічно збалансованих
сільських поселень; впровадження заходів щодо підвищення родючості ґрунтів: раціональне
розміщення посівів сільськогосподарських культур у межах кожного господарства;
ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив; виважене використання
мінеральних добрив; використання переваг біологізації землеробства; використання
місцевих сировинних ресурсів для підвищення родючості ґрунтів.
Одним з перспективних напрямів розвитку сільських територій є просторова
організація введення сільського господарства. За останні роки в країнах Європейського
Союзу з метою пошуку компромісу між необхідністю підвищення економічної ефективності
функціонування та дотриманням соціальної справедливості із забезпеченням екологічної
безпеки широко досліджуються питання щодо управління просторовим розвитком територій,
зокрема сільських. Поняття простору багатогранне, оскільки існують наукові напрацювання
представників географічної, геополітичної, соціологічної, економічної, соціальної,
екологічної та інших шкіл, фахівців з регіонолістики, які використали філософську категорію
простору для характеристики відносин між географічними об’єктами розташованими на
одній території. У термінах соціальної географії, соціально-географічний простір – це
простір суспільства з усіма сферами географічного середовища. Це простір антропосфери –
заселеної, освоєної або в інший спосіб втягнутої в орбіту життя суспільної частки
географічної оболонки Землі з її просторовими структурами господарств і формами
організації життя суспільства [8, c. 22-23].
Просторовий розвиток сільських територій не ідентифікується виключно з сільським
господарством як галуззю виробництва чи селом як типом поселення, що свідчить про
недоцільність обмеження наукового аналізу їх сутності галузевим підходом. Важливе
значення в дослідженні природи сільських територіальних утворень має застосування
концепції просторової організації суспільства, яка дозволяє зосередити увагу на вивченні не
окремих компонентів системи, а їх сукупності. У просторовому відношенні сільські території
мають загальнодержавний, регіональний, районний та низовий рівні, що організоване в
одне ціле.
Найважливішими ознаками комплексності просторового розвитку сільських територій
є: поєднання структурних елементів і пропорційно взаємопов’язаний розвиток усіх підсистем
цілеспрямованих на створення високоефективного конкурентоспроможного аграрного
сектора, розв’язання соціальних потреб села, зростання реальних доходів сільського
населення, підвищення якості освітніх та медичних послуг на селі; гармонізація розвитку
тобто раціональне поєднання усіх наявних виробничих та невиробничих ресурсів;
врахування природних особливостей (можливість оздоровлення людей,відпочинок,
організація “зеленого туризму”, використання територій для інших корисних для суспільства
цілей); оптимізація взаємодії суспільства і природи для збалансованого
природокористування з урахуванням взаємозалежності всіх природних компонентів.
Вважаємо за необхідне визначити основні заходи щодо просторової гармонізації
сільського господарства та сільських територій:
• забезпечити максимальну підтримку висококваліфікованим спеціалістам бажаючим
працювати в сільській місцевості особливо для молоді, випускникам аграрних вузів;
• проваджувати єдині соціальні стандарти спрямовані на захист інтересів селян, що
279
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
мешкають на певній території; забезпечувати політику соціального “вирівнювання” між
доходами міського та сільського населення;
• дотримуватись єдиних вимог екологічної політики та раціонального використання
природо-ресурсного потенціалу АПК;
• забезпечити єдині підходи до поступової модернізації та оновлення
сільськогосподарської техніки, впроваджувати екологічно безпечні технології у виробництво
та переробку аграрної продукції;
• створити сприятливі умови для залучення, як короткострокових так довгострокових
інвестицій, спрямованих не лише на капіталізацію аграрних підприємств, а і на
інфраструктурний розвиток сільських територій;
• сприяти багатофункціональному розвитку сільських територій, який передбачає
забезпечення економічного зростання у сільському господарстві; розширення
несільськогосподарської зайнятості населення у сільській місцевості; досягнення на селі
соціальних та громадських благ відповідно до витраченої праці селян;
• розвивати інститути громадського суспільства у сільській місцевості та насамперед,
самоврядування, що потребує відповідної фінансової інституціональної бази, а також
розвиток постійно діючої системи підвищення кваліфікації спеціалістів органів місцевого
самоврядування та державної влади на регіональному рівні;
• створити умови для прискореної адаптації якості життя на селі до вимог та
стандартів Європейського Союзу.
Висновки. Однією з головних умов виходу аграрної економіки із затяжної кризи є
широке використання сучасних інноваційних технологогій щодо забезпеченості
багатофункціональності та динамічності сільського розвитку. Необхідними атрибутами
відродження сільських територій є органічна єдність між людськими, соціальними,
виробничими, технологічними та екологічними ресурсами сільського господарства.
Просторова організація сільських територій має бути спрямована на всебічну консолідацію
та максимальне задоволення потреб й інтересів сільського населення забезпечуючи при
цьому належні умови для праці та відпочинку для селян.
Список використаних джерел
1. Губені Ю. Розвиток сільських територій: деякі аспекти європейської теорії й
практики // Економіка України. – 2007. –№ 4. – С. 62-71.
2. http//www.niss.gov.ua/Monitotor/Desember/16.htm
3. http//www. stat. gov. ua
4. Малік М.Й, Пулім В.А Концептуальні засади розвитку сільських територій: Роль
соціального капіталу та локальних ініціатив у забезпеченні сільського розвитку// Доповіді
Міжнародного симпозіуму (Україна м. Житомир, 16-18 травня, 2007 р.). ДВНЗ “Державний
агроекологічний університет”. - 2007.
5. Wilkin J. Podstawy strategii zintegrowanego rozwoju rolnictwa i obszarow wiejskich w
Polsce. Uniwersytet Warszawski, Wydziat Nauk Ekonomicznych. – Warsawa, 2003.
6. Баронівській В. Стратегічні аспекти та пріоритети сталого (збалансованого,
гармонійного) розвитку // Територія. Сталий розвиток. – 2004. – № 2 – С. 24-31.
7. Михайлова Л. Людський капітал: формування та розвиток в сільських регіонах:
Монографія. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 368 с.
8. Топччиев А.Г. Пространственная организация географических комплексов и систем.
– К.: Одеса: Вища шк., 1988. – С. 22-23.
280
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 631.2;658
О. П. ВЛАСЕНКО
УПРАВЛІННЯ ТРАНСАКЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ В АГРОБІЗНЕСІ:
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Розглянуто трансакційні витрати суб’єктів агробізнесу відповідно до сфери
походження та етапів проведення трансакції і визначено питому вагу кожної з цих
груп. Отримано емпіричне підтвердження незадовільного стану управління
трансакційними витратами в аграрних підприємствах та експертна думка про
необхідність управління всіма групами витрат. Запропонований механізм управління
трансакційними витратами в агробізнесі.
Постановка проблеми. В період становлення ринкових засад господарювання
зростають витрати підприємств, які пов’язані з впливом інфляції, невчасною оплатою
продукції, відсутністю нормативно-правового забезпечення процесу економічного обміну та
невиконанням законодавчих та/або неформальних правил ведення бізнесу, корупцією,
недобросовісною конкуренцією, використанням неякісної інформації, пошуком і вибором
партнера тощо. В економічній літературі такі витрати отримали назву трансакційних.
Однією з характерних особливостей таких витрат є їх латентний характер, що вимагає
від суб’єктів господарювання високого рівня бізнес-адаптації та застосування сучасних
управлінських технологій. Нажаль, вітчизняні аграрії, не мають можливості використовувати
та вдосконалювати існуючі механізми господарювання і управлінський зокрема. В той час,
як переробні, заготівельні та інші посередницькі організації отримують прибутки і мають
ресурси для нівелювання негативного впливу недосконалого інституційного середовища,
сільськогосподарські підприємства знаходяться на межі виживання. Така ситуація вимагає
глибокого аналізу, адже сільське господарство безальтернативно є ключовою ланкою
агропромислового комплексу, сировинною та продовольчою основою, яка забезпечує його
системне функціонування. Це обумовило вибір напряму дослідження.
Аналіз попередніх досліджень. Вагомий внесок у розвиток і становлення теорії
трансакційних витрат належить вченим О. Вільямсону, Дж. Бьюкенену, Д. Норту и
Р. Фогелю, А. Алчіану, Г. Демсецу, К. Ерроу та ін. Цієї концепції додержуються такі
вітчизняні дослідники як С. Архієрєєв, І. Булєєв, В. Дементьєв, В. Захарченко, О. Яременко,
а також їх російські та білоруські колеги – Д. Львов, Р. Нурєєв, А. Олейник, А. Шастітко,
К. Шебеко та ін. Вивченню окремих елементів інституційного оточення
сільськогосподарського виробництва присвячені праці вітчизняних науковців як
О. Бородіної, В. Валентинова, В. Гончаренка, С. Дем’яненка, В. Зіновчука, М. Маліка,
Л. Молдаван, О. Мороз та ін. До кола наукових інтересів Б. Андрушкова, Й. Завадського,
В. Данилова, Г. Осовської, М. Виноградського та ін. відносяться проблеми управління та
менеджменту. Однак, дослідженню трансакційних витрат агробізнесу та визначенню
механізму управління ними не приділено ще достатньо уваги. Досі залишається
невисвітленим які саме трансакційні витрати несуть суб’єкти аграрного ринку та яким чином
управляти ними.
Мета та методика дослідження. Метою даного дослідження є емпіричне
підтвердження існування трансакційних витрат та визначення стану та перспектив
