передбачалось встановлення до 1 вересня 2001 року квоту на безмитний ввіз в Україну 228 т
гранульованого хмелю, 400 т хмелю шишкового та 18 т екстракту хмелю. Однак
317
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
законопроект про безмитний ввіз хмелю не був прийнятий у Верховній Раді починаючи з
2001 року. Якщо у прийнятті зазначеного законопроекту зацікавлені пивовари України, то
хмелярі лобіюють підняття ставки мита до 100 %.
У 2004 році Міністерством аграрної політики України затверджено також Порядок
проведення конкурсу з визначення виконавців розвитку хмелярства, що фінансується з
державного бюджету [5]. Метою проведення конкурсу є забезпечення ефективного
використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на виробництво
продукції хмелярства та закладання і нагляд за молодими хмельниками. Ще одним
нормативно-правовим актом, що впливає на розвиток галузі, є прийнятий у 2005 р.
Міністерством аграрної політики України Порядок використання коштів одного відсотка
збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства з фінансування витрат на
проведення науково-технічних досліджень та розробок у цих галузях [6]. Ним передбачено,
що фінансування науково-технічних досліджень та розробок здійснюється на основі
процедури державних закупівель товарів, робіт та послуг і проведення тендерного відбору
установ відповідно до Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні
кошти”. Оплата фактично виконаних науково-технічних досліджень здійснюється на
підставі затверджених актів здавання-приймання науково-технічної продукції установленої
форми згідно з календарним планом окремо за кожним договором. У будь-якому випадку
при прийнятті законопроектів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, слід брати до
уваги той факт, що імпорт, який перевищує виробництво у власній країні є небезпечним для
економіки. Щодо безпосередньо галузі хмелярства, то, з одного боку, ми маємо спеціальний
закон, спрямований на акумулювання коштів та спрямування їх на розвиток галузі (ЗУ “Про
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”), з іншого боку, існують високі
митні тарифи на ввіз хмелесировини та хмелепродукції. Держава проводить сильну
протекціоністську політику по відношенню до галузі хмелярства, яка не однаково радісно
підтримується підприємствами-виробниками хмелю, переробними підприємствами та
пивзаводами. Як правило, державний протекціонізм розглядається як тимчасовий захід для
галузей, що мають труднощі у власному виробництві і реалізації продукції (галузь
хмелярства в Україні). Однак найбільш складним питанням у ситуації із застосуванням
протекціонізму є визначення оптимального строку заходів підтримки, а також врахування
інтересів та довгострокових стратегічних тенденцій розвитку всіх причетних до галузі
суб’єктів підприємницької діяльності.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Загалом, проведена оцінка
сучасного стану нормативно-правового регулювання розвитку галузі хмелярства в Україні
свідчить, що прийняті розрізнені економічні та організаційні заходи підтримки виробництва
хмелю і регулювання його ринку в силу відсутності єдиного чіткого управління галуззю не
охоплюють всі аспекти проблеми і не дають кардинальних позитивних результатів. На нашу
думку, саме зважена державна політика у сфері законодавчої бази, фінансових дотацій,
пільгових кредитів, протекціоністських заходів дозволить відродити галузь хмелярства
України. До вже існуючих заходів державного регулювання галузі хмелярства можна
провести наступне:
- розширення законодавчої бази - з метою загального врегулювання відносин, які
виникають між суб’єктами підприємницької діяльності в процесі виробництва, заготівлі,
переробки та реалізації хмелю та хмелепродуктів, відносин, які виникають між науковими
установами, розсадницькими підприємствами, спеціалізованими установами розробити та
прийняти Закон України “Про хмелярство”;
- збільшення обсягів державного цільового фінансування галузі - першочергово слід
зробити акцент на інтенсифікації виробництва хмелю на існуючих плодоносних площах, а
згодом розширювати площі насаджень; для цього слід підтримати впровадження у
виробництво прогресивних технологій вирощування та післязбирального обробітку хмелю; з
метою підвищення конкурентноздатності української хмелепродукції слід виділити кошти на
закупівлю лінії по екстрагуванню хмелю; джерелом надходжень коштів до державного
318
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
бюджету має бути вже існуюча частина 1-відсоткового збору на розвиток виноградарства,
садівництва та хмелярства; іншим джерелом надходжень, на нашу думку, має стати мито на
хмелепродукцію, яка завозиться в Україну, – його слід повністю спрямовувати на розвиток
галузі хмелярства (а це як мінімум 1,5 млн. дол. США щорічно; при розширенні державної
підтримки галузі хмелярства слід звернути увагу на формування системи контролю за рухом
та використанням бюджетних коштів;
- ввести диференційовану систему протекціонізму галузі – так, ми вважаємо, що ставки
ввізного мита необхідно встановлювати окремо для кожного типу хмелепродукції та
категорії сорту хмелю.
На завершення відмітимо два головних факти:
• вітчизняна галузь хмелярства має значний потенціал росту;
• основні напрямки дій по його досягненню визначені і справа залишилась лише за
системним та комплексним підходом до реалізації намічених планів.
Список використаних джерел
1. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24
червня 2004 року №1877-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. - №49. – ст. 527.
2. Про виділення в поточному році ВАТ „Український концерн хмелярства „Укрхміль”
(м. Житомир) безвідсоткової інноваційної позички: Розпорядження Кабінету Міністрів
України від 18 серпня 1998 р. №695-р. // http:zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
3. Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Закон України від 9
квітня 1999 року №587-ХІV // Відомості Верховної Ради. – 1999. - №20-21. – ст. 191
4. Про Митний тариф України: Закон України від 5 квітня 2001 року №2371-ІІІ //
Офіційний вісник України. – 2001. - №18. – Т.1. – С. 26.
5. Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення виконавців програми
розвитку хмелярства, що фінансується з державного бюджету: Наказ Міністерства аграрної
політики України від 30.06.2004 №238 // Офіційний вісник України. – 2004. - №27. – Т.2. – С.
488.
6. Про затвердження Порядку використання коштів одного відсотка збору на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства з фінансування витрат на проведення науково-
технічних досліджень та розробок у цих галузях: Наказ Міністерства аграрної політики
України від 02.12.2005 №671 // Офіційний вісник України. – 2005. - №50. – С. 82.
7. Про забезпечення використання 30 відсотків коштів 1-відсоткового збору на
розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Наказ Міністерства аграрної політики
України №100 від 20 червня 2000 р.
8. Про забезпечення використання 30 відсотків коштів 1-відсоткового збору на
розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Наказ Міністерства аграрної політики
України №78 від 22 березня 2001 р.
Про забезпечення використання 30 відсотків коштів 1-відсоткового збору на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства: Наказ Міністерства аграрної політики України
№87 від 14 березня 2002 р.
10. Про забезпечення використання 30 відсотків коштів 1-відсоткового збору на
розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Наказ Міністерства аграрної політики
України №66 від 18 березня 2003 р.
11. Про механізм регулювання імпортних поставок солоду та окремих видів
хмелесировини в 1999 році: Постанова Кабінету Міністрів України № 1743 від 22 вересня
1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. - 29 вересня. – С. 2.
12. Про порядок ввезення в Україну солоду та окремих видів хмелесировини у 1999
році: Закон України від 16 липня 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 10 серпня. – С. 9.
319
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 631.1:339.727.22
Н. П. РЕЗНІК
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ
В АГРОПРОМИСЛОВИЙ СЕКТОР
Розглядаються питання теоретичного обґрунтування концептуальних підходів та
практичних рекомендацій щодо основних напрямів залучення інвестицій в
агропромисловий комплекс. Основна увага приділена питанням розширення залучення
інвестицій безпосередньо в сільське господарство.
Постановка проблеми. В умовах формування ринкових відносин особливого значення
набуває модернізація системи залучення інвестицій в агропромисловий сектор. Під
агропромисловим сектором розуміється сукупність господарюючих суб’єктів, що входять в
єдиний технологічний ланцюг виробництва і розподілу продовольства. Відповідно
агропромисловий сектор включає: сільськогосподарських товаровиробників, підприємства
харчової промисловості, об’єднуючі їх інтегровані структури, а також операторів
продовольчого ринку. При цьому ситуація у сільському господарстві, яке є початковою
ланкою даного єдиного технологічного ланцюга, значно впливає на результати фінансово-
господарської діяльності всіх організацій агропромислового сектора.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам розвитку теорії і практики
залучення інвестицій в АПК присвячені роботи багатьох видатних вчених-економістів не
лише України, але й ближнього і далекого зарубіжжя. Ними досить детально вивчені різні
аспекти методології, аналізу реформування аграрного сектора.
В розробку теоретичних, методологічних і методичних питань проблеми інвестування
економіки в цілому та аграрної сфери зокрема, впливу інвестиційних процесів на розвиток
сільськогосподарського виробництва, а також його окремих галузей, значний вклад внесли
вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти: Беренс В., Бланк І.О., Герасимчук М.С., Голованов
О.М., Діброва А.Д., Кісіль М.І., Коденська М.Ю., Лукінов І.І., Пересада А.А., Підлісецький
Г.М., Рогожин П.С., Саблук П.Т., Стецюк П.А., Трегобчук В.М., Хавранек П., Хачатуров
Т.С., Шарп У., Шевчук В.Я., Шпак О.П. та інші.
Агропромисловий сектор і його найважливіша складова сільське господарство
займають особливе місце у соціально-економічній політиці. Економічна теорія і практика
ринкового господарювання свідчать про те, що сільське господарство не є повною мірою
саморегульованою системою [1]. Це пов’язано з особливостями сільськогосподарської
діяльності, такими як:
- біологічний характер і залежність сільськогосподарського виробництва від
природнокліматичних умов, що зумовлює додаткові ризики, сезонність і циклічність
господарської діяльності;
- просторово розосереджений характер продуктивних сил, що істотно обмежує
можливості концентрації виробництва і зумовлює монополізм як постачальників ресурсів,
так і організацій сфери закупівель і переробки сільськогосподарської сировини;
- низька еластичність попиту і висока еластичність цін на сільськогосподарську
продукцію;
- статичність і повільніша у порівнянні з іншими галузями економіки адаптація до
зміни економічної кон’юнктури.
Зазначені чинники ускладнюють рівноправну участь сільського господарства у
міжгалузевій конкуренції і багато в чому визначають об’єктивно низьку інвестиційну
привабливість власне сільськогосподарської діяльності, характерну і для розвинених країн
[2, 3].
Таким чином, враховуючи вищевикладене, в даній роботі основна увага приділена
питанням розширення залучення інвестицій безпосередньо в сільське господарство.
320
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Мета статті полягає у визначенні головних та перспективних напрямів залучення
інвестицій в агропромисловий сектор; дослідженні основних чинників, які впливають на
привабливість агропромислового сектору.
Виклад основного матеріалу дослідження. Необхідно визнати, що сучасна ситуація,
пов’язана із залученням інвестицій в галузь, багато в чому є наслідком широкого спектру
проблем ще дореформеного періоду. Тим не менш суттєво вплинули неадекватність вибору
пріоритетів і механізмів ринкових перетворень у сільському господарстві і в
агропромисловому секторі в цілому. Відміна планово-розподільної системи фінансування
капіталовкладень, різке скорочення бюджетних інвестицій, разом із відсутністю заходів,
націлених на формування сприятливого інвестиційного середовища і розвиток відповідної
інфраструктури, призвели до обвального падіння обсягів інвестицій в основний капітал
сільськогосподарських організацій за рахунок всіх джерел фінансування. Також негативно
вплинули нестабільність загальноекономічної ситуації і її залежність від зовнішніх чинників,
недосконалість законодавчої бази, непрозорість податкових процедур і прав власності,
низька корпоративна культура, адміністративні бар’єри, нерозвиненість фінансових ринків
тощо [4, 5].
Великого значення набула радикальна зміна системи взаємин сільського господарства і
держави у питаннях бюджетної підтримки. У дореформений період бюджетне фінансування
мало визначальне значення у підтримці інвестиційної діяльності в сільському господарстві.
Бюджетні інвестиції були вельми значними. Найвищий рівень інвестиційної активності в
агропромисловому комплексі України спостерігався в 1991 р., коли капітальні інвестиції за
рахунок усіх джерел фінансування перевищували 20 млрд. грн. в еквівалентних цінах.
Цьому, зокрема, сприяло введення в дію законодавства про пріоритетний розвиток
соціальної сфери села та агропромислового виробництва. У період з 1992 р. до 1998 р.
економічна криза зумовила спад інвестиційної активності в АПК [6].
В той же час інвестиції в зберігання і переробку сільськогосподарської сировини,
виробництво і реалізацію продовольства були істотно меншими, що несприятливо впливало
на пропорції розвитку АПК в цілому. Напрями використання капітальних вкладень в
основному визначалися в рамках централізованого планування і нерідко були економічно не
обґрунтовані [7]. В результаті при постійному збільшенні капіталовкладень і постачань
техніки ефективність їх використання падала. Інвестиційна діяльність часто тиражувала
застарілі технології, сприяла збереженню надмірних робочих місць і накопиченню
незавершеного будівництва, що багато в чому зумовило затяжний кризовий розвиток
сільського господарства в післяреформений період. Подальші економічні перетворення
призвели до різкої зміни механізму фінансових взаємин держави і сільського господарства
[8]. Найбільш характерним моментом в економічній політиці стало скорочення державної
підтримки сільського господарства. В результаті частка сільського господарства у витратній
частині федерального бюджету скоротилася в 1997 р. в порівнянні з 1987 р. майже в 10 разів.
На думку ряду економістів, відмова держави від бюджетної підтримки АПК стала однією з
основних причин спаду виробництва і інвестиційної кризи [9].
