діяльності, зокрема засобів, що направляються на підтримку лізингу і субсидування ставки за
інвестиційними кредитами. Обсяги бюджетної підтримки повинні бути пропорційні внеску
селянських (фермерських) господарств у виробництво продукції рослинництва. Для
особистих підсобних господарств населення, враховуючи високу частку ручної праці і
низьку товарність, була б доцільна державна підтримка у формі кредитів і позик на
придбання техніки, поголів’я молодняку і модернізації тваринницьких приміщень,
страхування поголів’я худоби, урожаю, майна тощо. Важливим елементом розвитку
інвестиційних процесів в селянських (фермерських) господарств і особистих підсобних
господарств населення повинна стати їх кооперація у питаннях придбання техніки,
модернізації виробничих об’єктів;
- розвиток відповідної інфраструктури залучення інвестицій організаціями
агропромислового сектора. У сучасних умовах актуальним є створення спеціалізованих
структур для залучення інвестиційних ресурсів з фондового ринку, інвестиційних та
іпотечних земельних банків, а також стимулювання міжбанківської співпраці в галузі
інвестиційного кредитування;
- розширення запозичень на фінансових ринках і залучення інвестицій з використанням
механізмів і інструментів фондового ринку. З цією метою необхідні заходи державної
підтримки емісійної діяльності організацій агропромислового сектора, формування
відповідних організаційно-економічних механізмів, що дозволяють понизити бар’єри
входження на фондовий ринок, державне стимулювання інвесторів, що набувають облігацій
вказаних організацій.
Таким чином, для розширення притоку інвестицій в агропромисловий сектор держава
повинна забезпечити формування сприятливого економічного середовища, проведення
раціональної бюджетної політики, розвиток фінансово-кредитної системи і страхування, що
зважають на специфіку сільського господарства. Реалізація цих напрямів державної
підтримки вимагає розробки методологічних підходів і створення відповідної системи
контролю і оцінки рівня інвестиційної активності в агропромисловому секторі.
Список використаних джерел
1. Трейси М. Сельское хозяйство и продовольствие в экономике развитых стран.
Введение в теорию практику и политику. / Пер. с англ. — С-Пб.: Экономическая школа,
1995. – 431 с.
2. Аграрная политика (Запад, Восточная Европа). / Под ред. В.И. Назаренко. – М.:
ВНИИТЭИ агропром, 2000. – 322 с.
325
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
3. An Experience for the Future: Agricultural. Development and Extension. – Paris: ANDA,
1998. – 20 p.
4. История экономических учений: Учеб. пособие для экон. вузов / Автономов B.C.,
Ананьин О.И., Афонцев С.А. и др.; Ред. совет: Бахмин В.И., Бергер Я.М., Гениева Е.Ю. и др.
М.: Инфра-М, 2000. – 783 с.
5. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства» від 24.06.2004 р.
№1877 (із зм.) // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
6. Берестовий К.С. Інвестування агробізнесу: Монографія. – Суми: Видавництво
«Довкілля», 2001. – 221с.
7. Молодцова Р.Г. Інвестиції та інновації в концепції економічного зростання. – М.:
Рос. экон. акад. им. Г.В.Плеханова, 1997. – 107 с.
8. Савченко Є.С. Економічне регулювання агропромислового виробництва. – К.:
Економіка та інформатика, 2000. – 320 с.
9. Гайдуцький П.І. Про основні засади реформування системи державної підтримки
сільського господарства та сільської території // Економіка АПК. — 2005. – №11. – С. 43–48.
10 Холод Ли. Государственное регулирование в АПК в переходный период. – М.:
Информагробизнес, 1997. – 165 с.
11. Коссов В. Проблеми підвищення інвестиційної активності в економіці // Проблеми
теорії та практики управління, 2001. –№5. – С. 52-56.
12. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні
аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.
13. Розенберг Д.М. Інвестиції: Термінологічний словник / Пер. з англ.: Волков А.М.,
Щедрін А.В. – К: Арміта, 1997. – 400 с.
14. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. / Пер. с англ.,
предисл. и коммент. Майбурда Е.М. – М.: Наука, 1993. – 570 с.
УДК 338.43.01:658.589:636.52/58
О. П. РУСАК
ІННОВАЦІЙНА ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПТАХІВНИЧОЇ ГАЛУЗІ
В статті здійснено дослідження розвитку птахівничої галузі в Україні. Визначено
основні проблеми інтеграції цієї галузі в систему виробництва країн-членів Світової
організації торгівлі. Обґрунтовано перспективи розвитку птахівництва в
Житомирській області. Автором запропоновано нові інноваційні підходи до системи
управління та технологічних процесів вітчизняних птахофабрик.
Постановка проблеми. Необхідність вступу України до СОТ і перспектива інтеграції з
ЄС вимагає кардинальної модернізації вітчизняного агропромислового виробництва на
наукоємній техніко-технологічній базі з використанням сучасних форм організації і методів
управління. Головна мета цих зусиль – освоєння ресурсо- та енергозберігаючих
інноваційних технологій та розширення випуску конкурентоспроможної продукції,
показники якості якої відповідатимуть вимогам європейських і світових стандартів.
Підприємства птахівничої галузі не є винятком. Загальносистемна криза в економіці
країни призвела до різкого зниження виробництва продукції птахівництва. При цьому
фактичний рівень якісних характеристик галузі не відповідає світовим стандартам.
Наприклад, питомі витрати праці на виробництво м'яса птиці нині майже в 1,5 рази вищі ніж
в США, а в яєчному напрямку - більше ніж у 2 рази. Тому птахівництво, як жодна галузь
сільського господарства, потребує кардинальних змін, в основі яких має стати реалізація
інноваційної діяльності.
326
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Аналіз останніх досліджень та постановка завдання. Значний внесок у дослідженнях
інноваційної діяльності підприємств птахівничої галузі зробили відомі вчені-економісти:
ефективні методи селекції м'ясних порід пропонує Кошич І. [1], впровадження нових
популяцій курей для фермерських господарств відмічає Катеринич О. [5], Івко І. у своїх
працях визначає проблеми та перспективи технічного переоснащення птахівництва [7],
Ярошенко Ф., розглядає підвищення ефективності птахівництва на базі інновацій [6] та інші.
Однак, соціально-економічні умови функціонування галузі постійно змінюються. А це
потребує нових тенденцій її розвитку. Залишається не вирішеною і низка проблем,
пов'язаних із високоефективними іноваціями у птахівництві, що зумовлює актуальність
порушеної проблеми й необхідність її дослідження.
Метою дослідження є визначення критеріїв і шляхів підвищення ефективності
інноваційної діяльності у виробництві продукції птахівництва.
Об'єкти та методика досліджень. Об'єктом дослідження є процес підвищення
ефективності птахівничої галузі на базі інноваційних процесів.
У процесі дослідження використовувались наступні методи: економіко-статистичний,
зокрема його прийом–порівняння. Застосування монографічного методу разом з методом
індукції дало змогу узагальнити вітчизняний досвід функціонування ринку продукції
птахівництва. Одержати науково обґрунтовані висновки допомогло застосування логічного
методу пізнання.
Результати досліджень. Птахівнича галузь відкриває найбільш швидкий та
ефективний шлях до нарощування ресурсів безпечного повноцінного харчового білка, відтак
вона повинна користуватися народногосподарським пріоритетом у процесі прискореного
розвитку галузей м'ясного тваринництва в умовах недостатнього забезпечення населення
м'ясом і м'ясопродуктами.
Серед багатьох відомих проблем відродження галузі птахівництва з метою
забезпечення населення продуктами птахівництва і виходом з цими продуктами на
європейський та світовий ринки, інноваційна діяльність розвитку птахівництва залишається
актуальною і невирішеною. Проте, визначення ефекту та вибору оптимального варіанта
інновацій вимагає дослідження динаміки розвитку підприємств з виробництва продукції
птахівництва як в Україні в цілому, так і в окремих регіонах (зокрема в Житомирської
області) ( табл.1).
У 2006 р. у Житомирській області всіма категоріями господарств вироблено 3,9 тис. т
м'яса птиці, що становить 7.9% обсягу виробництва всіх видів м'яса в області, в Україні
відповідно – 589,4 тис. т і 34,2%. Таким чином, тільки 0,7 % усього виробництва м'яса птиці
в країні припадає на Житомирську область, у той час як у 1990 р. припадало 2,3 %, а у 2000
р. – 3,8%. Однак окреслилась тенденція до поступового нарощування обсягів виробництва
м'яса птиці в країні, та в Житомирській області зокрема. Проте левова частка виробництва
м'яса птиці припадає на господарства приватного сектору.
Важливим видом діяльності галузі птахівництва є виробництво яєць. Починаючи з 2000
року в Україні та Житомирській області спостерігається значний ріст обсягів виробництва
яєць (табл. 2).
Незважаючи на зменшення виробництва яєць у 2000 році - 8809 млн.шт, у 2006 р. в
країні було вироблено 14235 млн.шт. Проте даний показник на 87,4% нижчий рівня 1990 р.,
коли вироблялося 16287 млн.шт яєць. У Житомирській області аналогічна ситуація,
найменший рівень виробництва спостерігався у 2000 р. - 271 млн. шт. Проте, якщо у 1990 р.
було вироблено 385 млн.шт яєць, то у 2006 р. обсяг виробництва збільшився майже вдвічі, і
становить 502 млн. шт. яєць.
Однак, питома вага підприємств Житомирської області з виробництва продукції
птахівництва є не досить високою, а тому потребує розробки нової системи, яка
забезпечувала б ефективний розвиток птахівництва даного регіону, як і багатьох інших
регіонів, які не спеціалізуються по виробництву продукції птахівництва, однак прагнуть в
найближчі роки набути досвіду по інтенсивному веденню даної галузі. Прогрес в
327
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
птахівництві великою мірою залежить від селекційної роботи, направленої на створення і
удосконалення існуючих порід, ліній і кросів. Велике значення мають також повноцінна і
збалансована годівля, впровадження в галузь високоефективних і ресурсозберігаючих
технологій. Експерти відзначають, що успіх у виробництві м'яса птиці на 40% залежить від
селекції, 30% - від технології і 30% - від годівлі [1, с. 32].
Таблиця 1
Динаміка виробництва м'яса господарствами всіх категорій у забійній вазі (тис. т)
Показники 1990р. 2000р. 2002р. 2004р. 2005р. 2006р.
2006р.до
1990р.,
%
Виробництво м'яса всіх
видів в Україні
4357,8
1662,8
1647,9
1595,4
1597,3
1723,4
39,5
в т.ч. м'яса птиці 708,4 193,2 299,7 375,5 497,2 589,4 83,2
Частка виробництва м'яса
птиці у загальному обсязі
виробництва м'яса всіх
видів, %
16,3
11,6
18,2
23,4
31,1
34,2
-
Виробництво м'яса всіх
видів у Житомирській
області
158,8
63,6
53,5
50,3
45,1
49,0
30,8
в т.ч. м'яса птиці 16,4 7,3 4,8 3,4 3,9 3,9 23,8
Частка виробництва м'яса
птиці у загальному обсязі
виробництва м'яса всіх
видів, %
10,3
11,5
9,0
6,8
8,6
7,9
-
Таблиця 2
Динаміка виробництва яєць господарствами усіх категорій, (млн. шт)
1990р. 2000р. 2002р. 2004р. 2005р. 2006р.
2006р.до
1990р.,
%
Україна 16287 8809 11309 11955 13046 14235 87,4
Житомирська
область 385 271 379 409 441 502 130,3
Питома вага
області, % 2,4 3,1 3,4 3,4 3,4 3,5 -
Племінна робота є важливою складовою загального технічного процесу виробництва
продукції птахівництва на промисловій основі. Найважливіші елементи племінної роботи –
добір, підбір і вирощування молодняку. В Україні створено систему племінних господарств,
в яку входять селекційно-генетичний центр, державні племінні птахівничі заводи,
племптахорепродуктори першого і другого порядку. Відповідно до завдань племінної роботи
функції цих господарств різні [2, с. 7].
Селекційно-генетичний центр (СГЦ) створено в Україні в 1975 на базі Українського
науково-дослідного інституту птахівництва (нині Інститут птахівництва УААН) і його
дослідних господарств. До його складу увійшли п'ять селекційно-генетичних станцій: яєчних
і м'ясних курей, індиків, качок і гусей. До основних завдань селекційно-генетичного центру
належать: розробка нових і вдосконалення існуючих методів і прийомів селекції,
селекційних програм; створення і вдосконалення порід, ліній і кросів птахів; збереження,
оцінка і використання генофонду птахів, випробування і відтворення кросів, завезених з
328
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
інших країн тощо. Державні племінні птахівничі заводи (ДППЗ) займаються селекцією
одного виду птахів і, як правило, одного кросу і мають дещо інші завдання: підтримання і
вдосконалення племінних і продуктивних якостей птахів, одержаних із СГЦ або інших країн;
розмноження птиці вихідних ліній, підтримання єдності їх, передача племінної продукції у
господарства-репродуктори тощо. Племптахорепродуктори першого порядку працюють з
батьківськими стадами кросів. Вихідні лінії цих кросів вони завозять із племзаводів і
схрещують їх для одержання батьківських форм. Інкубаційні яйця або добовий молодняк від
прабатьківських стад передають у племптахорадгоспи - репродуктори другого порядку.
