вдосконаленій інноваційній базі. Це відкриває можливість подальшого розвитку ринкових
відносин як всередині нашої країни, так і більш активній інтеграції економіки держави в
світове господарство. Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки є природним
наслідком інтеграції України в світовий економічний простір з високим рівнем конкуренції,
де екстенсивна модель господарювання вже вичерпала свої можливості.
Інноваційна законодавча база – це, на наш погляд, науковий комплекс державних актів,
що стосується ефективного використання всіх можливостей галузей господарського
комплексу країни і особливо фінансових джерел – науково визначених коштів – у розвиток
як економіки держави, так і науки, культури, освіти.
Верховна Рада України приймає закони про здійснення в державі інноваційної політики
і її особливості на кожному етапі розвитку економіки. Тому в умовах загострення
конкурентної боротьби на світовому ринку сучасне законодавство України в економічній
сфері повинно ефективно використовувати саме інноваційний підхід, якого обов'язково
необхідно дотримуватись в економічному розвитку країни. Від останнього, в свою чергу, і
залежать джерела формування інновацій – валовий внутрішній продукт, кредити, залучення
коштів внутрішніх і зовнішніх інвесторів.
Виходячи з цього, законодавчо повинно бути чітко визначено, на якому етапі розвитку
знаходиться економіка країни, її галузі і які інновації необхідні для їх подальшого розвитку.
При цьому держава зобов'язана законодавчо створити відповідні умови для розвитку
кожного регіону, що потребує раціонального використання бюджетних коштів,
коопераційної співпраці і системи економічних законів.
У центрі виробничої діяльності XXI ст. знаходиться людина, а отже, задоволення її
потреб стає обов'язком не тільки держави, але і кожного підприємства, незалежно від форми
власності. Тому законодавчо має бути також передбачено створення макро- і
мікросередовища для розвитку інноваційної діяльності в сфері підприємництва. Впродовж
останньої чверті XX ст. визнано інноваційну модель розвитку економіки реальним
механізмом існування будь-якого суспільно-політичного укладу. М. Портер у роботі
«Конкуренція» писав, що основою конкурентоспроможності держави є її здатність
сприймати нововведення науково-технічного прогресу та вносити відповідні зміни у свою
діяльність [1]. Відповідно до стратегії економічного і соціального розвитку України (2004 –
2015 pp.) передбачено утвердження інноваційної моделі розвитку економіки, становлення в
Україні принципово нової дієздатної національної системи, яка може функціонувати на
ринкових засадах та принципах самовідтворення [5].
270
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Широкомасштабна інноваційна діяльність у сучасних умовах є фундаментом
стабільного та ефективного економічного зростання як окремої галузі, так і країни в цілому.
Аналіз останніх досліджень. Розробка наукових засад ефективної системи
інноваційної діяльності в економіці України набуває особливої актуальності. Ця проблема
досліджується багатьма зарубіжними та вітчизняними ученими, зокрема, поширеними є
дослідження інноваційної діяльності та розвитку, ефективності інновацій та питань
державного регулювання. Такі фахівці, як: С. Валдайцев, В. Геєць, Б. Санто, Ю. Яковець, П.
Саблук, О. Дацій, Б. Маліцький, В. Яковенко тощо висвітлили згадані проблеми у своїх
наукових працях.
Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні основних економіко-правових
принципів, на яких має базуватися сучасна аграрна політика, законодавство України.
Основними завданнями є:
- захист інтересів кожного суб'єкта національної економіки – від підприємця до
центрального органу державного управління – мають бути узгоджені в межах національної
інноваційної політики чи моделі інноваційного розвитку;
- врахування загальнонаціональних пріоритетів та особливостей, прозорість та
гнучкість при прийнятті рішень на всіх щаблях суспільної структури та спроможність
враховувати індивідуальні інтереси всіх суб'єктів економічних відносин.
Об’єктом дослідження є інноваційна політика, що розглядається в контексті складової
сучасної аграрної політики України. Предметом дослідження є сукупність теоретичних,
правових та економічних аспектів розвитку інноваційної стратегії держави.
Методика дослідження. Узагальнення теоретичних основ та формування висновків
зроблено з використанням прийомів абстрактно-логічного методу. При аналізі стану та
результатів інноваційної політики використано статистико-економічний метод. Проведені
дослідження, узагальнені висновки та рекомендації дозволять визначити головні напрями
реалізації інноваційної моделі розвитку економіки.
Результати дослідження. Одним із найбільш економічно активних секторів економіки,
що динамічно розвивається, є агропромисловий комплекс України. Аналіз виконання завдань
стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 pp.), порівняння
пріоритетів аграрної галузі з іншими свідчить про певну позитивну відмінність аграрної
сфери виробництва. Так, за даними продовольчого балансу, Україна повністю забезпечує
продовольством власні потреби і, відповідно до перспективних програм, покращує якість та
асортимент продукції, освоює зовнішні ринки. Тому потреба в інноваціях для аграрного
сектору економіки відчувається вже сьогодні. Однак складові проблеми післяреформеного
становлення аграрної галузі ще потребують розв'язання, зокрема, через активне сприяння
аграрної науки. Стабільне економічне зростання, створення цивілізованих соціально-
економічних умов на селі можливі за умови науково-обґрунтованого розвитку ефективного
підприємництва в аграрному секторі, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної
агропродукції на внутрішньому та зовнішніх ринках [2].
Попри існуючу законодавчу базу з питань використання інноваційної політики в
агропромисловому комплексі країни, в ній, як і раніше, спостерігаються значні недоліки. Це
використання основних економіко-правових принципів, на яких має базуватися сучасна
аграрна політика та інноваційний розвиток кожної галузі. У сучасних умовах починати
економічні перетворення в країні без чіткої концепції перетворень, послідовності їх
запровадження і розраховувати на успіх – просто неможливо. Оскільки це, в свою чергу,
позначається на тих законодавчих актах, які приймаються, їх нечіткості, а крім того, і
можливості неоднозначного тлумачення. Слід зазначити, що початок проведення аграрної
реформи на державному рівні мав скоріше декларативний характер. Було прийнято цілий ряд
законодавчих актів, але механізму їх реалізації, відповідної підтримки вироблено не було.
Звичайним явищем стало те, що закони, які приймалися у сфері сільського
господарства, в більшості випадків не виконувались. Від деяких прийнятих законів
економіка агропромислового комплексу України, в тому числі і сільське господарство,
271
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
просто постраждали. Наприклад, законодавство, що регулює зовнішньоекономічну
діяльність у країні. Показники експорту та імпорту яскраво про це свідчили. Прийняті
рішення про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності не враховували стану
внутрішнього українського продовольчого ринку, співвідношення попиту і пропозиції на
сільськогосподарську продукцію [4].
Прийняття законів не супроводжувалось відповідним результатом і практичними
заходами. Наприклад, лібералізація експорту зерна протягом 1999 – 2000 pp., за оцінками
фахівців, завдала збитків у розмірі 3,6 млрд. грн., після чого ситуацію із запізненням
довелося виправляти прийняттям Указів Президента України. На початку XXI ст. не
втратило своєї актуальності і таке важливе для України питання, як залучення в економіку
держави іноземних інвестицій. Однак постійні зміни (особливо протягом 1992 – 1996 pp.),
доповнення до діючих законів, зупинення дії певних статей законів, нестабільність
законодавчих актів призвели до періодичних змін умов роботи підприємств з іноземними
інвестиціями, а отже, до відсутності чіткої системи державних гарантій для інвесторів у
результаті прийняття і вдосконалення нормативних актів, що зумовило призупинення роботи
окремих підприємств з іноземними інвестиціями в агропромисловому комплексі України, а
недоотримання значних валютних надходжень у галузь ще більше загострило економічну
кризу [3].
Іншим прикладом є законодавство про ціни на продукцію АПК: ціноутворення
розроблялося без урахування економічних законів ринку і, в першу чергу, закону попиту і
пропозиції, а також купівельної спроможності населення. Науковцями Української академії
аграрних наук доведено, що забезпечити ефективність агропромислового виробництва в
ринкових умовах можна насамперед шляхом переведення галузі на інноваційну модель
розвитку, нарощування обсягів інвестицій та інноваційних реінвестицій, побудови
інтегрованої ринкової інфраструктури, яка б забезпечила функціонування науки і
підприємництва в єдиному збалансованому комплексі. На основі аналізу інтеграційних,
інноваційних, інвестиційних процесів у наукоємній сфері АПК Інститутом інноваційного
провайдингу визначено головні напрями реалізації інноваційної моделі розвитку економіки,
зокрема аграрної. Через інноваційну модель формується безпосередньо інноваційна
економічна модель для використання інноваційних процесів у розвитку будь-якої галузі.
Основними стратегічними напрямками утвердження моделі інноваційного розвитку та
завдання щодо її здійснення є наступні напрямки:
Розробка і практичне впровадження основних напрямів державної політики у сфері
науки і технологій на довгострокову перспективу. Передбачається насамперед
удосконалення нормативно-правової бази науково-інноваційної діяльності, створення
механізмів державного регулювання та стимулювання науково-інноваційної діяльності.
Виявлено, що поряд із визначенням завдань розвитку науково-технічної сфери необхідно
запроваджувати системні зміни в організації управління нею, виділяти пріоритети та
організаційно забезпечувати реалізацію інноваційної стратегії державою.
Інтенсивний розвиток пріоритетних напрямів науково-технічних розробок за підтримки
держави та її інституцій, подолання технологічного відставання від провідних країн світу і
побудова партнерських стосунків з ними. Відпрацьовується державна система визначення та
реалізації пріоритетів – від фундаментальних розробок до участі у виробництві
конкурентоспроможної продукції. Закладаються прагматичні підходи до одержання й
використання результатів фундаментальних та прикладних досліджень, управління науково-
інноваційними потоками знань з гуманітарних напрямів розвитку суспільства та
інтелектуальної товарної продукції, яка сприяє інноваційному забезпеченню реальних
секторів економіки. Концентруються фінансові та інтелектуальні ресурси на реалізації
визначених державою пріоритетів інноваційного розвитку, створюються умови для
переорієнтації державного фінансування на модель венчурного інвестування науки та
стимулювання високотехнологічної сфери виробництва.
Розробка інноваційної моделі розвитку економіки України на концептуальних засадах
272
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
побудови наукоємного ринку, відпрацювання моделі на базових галузях економіки та
прийняття пакету нормативно-правових рішень щодо її впровадження. Створюється
координаційний робочий орган з відповідальних представників органів державного
управління, науки та бізнес-структур інноваційного та інвестиційного спрямування.
Інструментом реалізації рішень через державне регулювання може бути взаємодія його
координаційно-робочого органу з Комісією з організації діяльності технологічних парків та
інноваційних структур інших типів Кабінету Міністрів України.
За роки незалежності із виникненням проблемних ситуацій в економіці, настанням
спаду в сільськогосподарському виробництві, помилками у зовнішньоекономічній діяльності
створювались відповідні програми (концепції), а також законодавчі акти, що стосуються
розвитку аграрного сектора України. Таке швидкоплинне прийняття багатьох законів
призвело до взаємовиключаючих норм певною мірою це сприяло тому, що єдиної
законодавчої бази в аграрній сфері немає. Звичайно, прийняті за перші роки незалежності
основні законодавчі акти в економічній сфері не могли не зазнати змін і доповнень в ході
проведення реформ. Але інколи ці зміни пов'язані із захистом певних політичних,
економічних інтересів. Часті зміни в законодавчій базі можуть бути свідченням
непослідовності в проведенні реформ і, таким чином, відсутності чіткої програми
економічних перетворень у агропромисловому комплексі країни на середньо- і
довгострокову перспективу. Крім того, нестабільність та декларативність законодавства
сприяють розвитку тіньової економіки. Не можна не відзначити, що зниження ефективності
прийнятих законодавчих актів здійснювалось і через відсутність механізму їхньої реалізації.
Наприклад, одна справа задекларувати ідею створення фермерських господарств, і зовсім
інша – своєчасно розробити механізми для розвитку і підтримки цього руху всередині
країни. При цьому не випадково багато українських вчених наголошували на хаотичності,
поспішності в процесі створення фермерських господарств як основної форми
господарювання на селі. На недосконалості законодавчих актів позначилось і те, що на
початку проведення ринкових реформ акцент робився на ринковому саморегулюванні,
зменшенні ролі державного регулювання, в тому числі в аграрній сфері, яке в подальшому не
тільки вирішило проблем економічної кризи в країні, а навіть їх загострило. Крім того,
законодавчі акти часто відстають від практики господарювання в агропромисловому
комплексі, тому що приймаються зі значним запізненням. Тому, крім принципу науковості,
системності, на якому має базуватися сучасна аграрна політика України, важливе значення
має і принцип обґрунтованості поєднання державного регулювання в сфері АПК із ринковим
саморегулюванням на основі врахування дії об'єктивних економічних законів товарного
виробництва. Економіка країни визначається як ринкова з елементами державного
регулювання. Саму сутність економічної самостійності України, її основні цілі і принципи
було визначено в Законі України «Про економічну самостійність України», а в постанові
Верховної Ради «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність України» було
передбачено розробку концепції і програми переходу України до регульованої ринкової
економіки, до підготовки основних законодавчих актів, які мають відповідати принципам
ринкової економіки, міжнародним вимогам. Цей напрямок у подальшому став метою
економічного розвитку і економічних відносин України з іншими країнами світу. Головним
питанням при відпрацюванні та впровадженні моделі є створення режиму стимулювання
