Через 5 років приватизаційних процесів в Україні загалом ще не вдалося створити сучасної базової основи ринкової економіки. Це тому, що приватизація все ще має риси ваучерної, тобто суто формальної. Перехід від державної власності до формально приватної і колективної форм власності нерідко не підвищує, а знижує ефективність усієї економіки. Це, на нашу думку, і є головною причиною глибокої і затяжної кризи народногосподарського комплексу України.
В 1996 р. мають завершитися т. зв. ваучерна велика приватизація. Обсяг робіт, пов'язаних з приватизацією значної кількості малих і великих підприємств, дуже великий. Він привертає до себе увагу всіх органів центральної виконавчо-розпорядчої влади, місц. органів влади, підприємств і організацій, що приватизуються. Проблеми виробництва, а тим більше зросте випуску продукції та поліпшення її якості, витісняються другий план. Це означає, що і в 1996 р. процес спаду буде значним.
Після завершення ваучерної приватизації об'єктів державної власності їхніми власниками в тій чи іншій формі стануть практично всі громадяни України, які одержать акції чи паї корпоратизованих і приватизованих підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі тощо. Збільшиться частка осіб, яка придбає державне майно за власні кошти, через усілякі аукціони, конкурси та ринок цінних паперів.
Важливо, що в ході приватизації основне місце в економіці посідатимуть акціонерні товариства, які є найефективнішою формою приватно-колективної трудової і капіталістичної власності. Саме ці підприємства формуватимуть у перспективі “українське чудо” — високі темпи економічного зростання і конкурентоспроможну продукцію.
Завершення формальної приватизації матиме попервах тільки два позитивні результати:
1) вона буде усвідомлена людьми — широкими верствами робітників, селян, службовців, інтелігенції та пенсіонерів, іцо пробудить у них не тільки відчуття власності, а й відповідальності за результати її використання;
2) економічно змусить колективи, які тепер відповідають за результати господарювання своїм майном (пропорційно паю чи акції), подбати про віднаходження матеріальних і фінансових ресурсів для стабілізації виробництва, а за тим і для його зростання.
Варто також звернути увагу й на те, що в основному в країні буде завершено роботу, пов'язану з організацією випуску майнових і компенсаційних сертифікатів, створенням десятків тисяч приватизаційних комісій, організацією сертифікатних аукціонів, оцінкою майна підприємств, що приватизуються, і т. ін.
Видатною подією роздержавлення і приватизації є створення умов для ринкової конкуренції, яка не тільки заохочує людей до ефективної і новаторської діяльності, а й матеріально (фінансове) спонукає їх до цього.
Аналіз роботи приватизованих підприємств показує, що позитивні зрушення в їхній діяльності настають не одразу, а через 2-3 й більше років Це зумовлено тим, що потрібен час: 1) для усвідомлення новими власниками колишніх державних підприємств свого нового соціально-економічного становища; для вивчення ринку і розробки нової парадигми розвитку; 3) для пошуку надійних партнерів — постачальників продукції та покупців готової продукції;
4) для здійснення заходів щодо реконструкції та оновлення технічної бази виробництва.
Результати дослідження, проведеного спеціалістами на замовлення Міжнародної фінансової корпорації показують, що ефективніше працюють ті підприємства, що мають більший досвід післяприватизаційної діяльності. Як видно з даних підприємства, приватизовані в 1992-93 рр., за всіма вибраними показниками ефективності мають кращі результати. Так, у них вищі показники з тривалості робочого дня, інтенсивності праці, позитивних змін у матеріальній базі, обсягу реалізованої продукції, середнього розміру реінвестованого прибутку тощо. З нагромадженням післяприватизаційного досвіду показники ефективності роботи приватизованих підприємств поступово зростатимуть.
Враховуючи, що приватизаційний процес в Україні охоплює 5 років (1992—1996 рр.), причому в 1996 р. його сертифіката форма практично повністю завершується, то, резюмуючи вищенаведені висновки, можна константувати, що 1997 р. об'єктивно має стати першим роком стабілізації суспільного виробництва, яка нарешті припинить затяжну фазу економічної кризи. Стабілізація утвердиться, за нашими прогнозами, перш за все в промисловості.
Зарубіжний досвід функціонування державного сектора свідчить, що підприємства та організації' цього сектора складаються з двох-трьох груп, кожна з яких має свій особливий статус. До першої групи належать казенні підприємства. Вони управляються безпосередньо відповідними державними структурами, а їхні бюджети є складовою частиною державного бюджету. В наших умовах до групи казенних підприємств ввійдуть підприємства ВПК, ряд підприємств вугільної промисловості, здебільшого збиткових, та деяких інших галузей, які мають народногосподарське значення.
Решта підприємств державного сектора мусить бути корпоратизована. Тому можуть виникнути два нові види акціонерних товариств: державне акціонерне товариство, в якому не менше 51% акцій належатиме державі. Така корпоратизація, на думку Президента України, дозволить : перше — остаточно розмежувати бюджет держави і фінанси підприємств;
друге — відкрити цим підприємствам шлях до фінансового ринку;
третє — внести відповідні зміни у структуру їх менеджменту та підпорядкування. Ця корпоратизація повинна охопити ті підприємства, які, відповідно до рішення Верховної Ради України, не підлягають приватизації.
Вважаємо, що пропозиції щодо зміни статусу державних підприємств заслуговують на увагу, оскільки, тільки опинившись у ринковому середовищі, держпідприємства зможуть працювати на ефективній основі та на самофінансуванні.
Деякі державні підприємства можуть бути корпоратизовані з часткою державної участі в статутному капіталі менше 50%. Управління цими підприємствами здійснюватиметься на паритетних засадах: недержавним власником і державою за участю її представників у наглядових радах.
Зміна статусу державних підприємств вимагає демонтажу радянської адміністративно-командної системи управління і заміни його сучасною системою менеджменту з обов'язковим залученням представників трудових колективів до органів управління корпораціями. Така система управління ефективно діє в багатьох країнах.
Корпоратизація державних підприємств дозволить:
1) створити єдину систему корпоративного капіталу України і цілісний національний ринок;
2) поширити дух підприємництва і новаторства на державний сектор економіки;
3) залучити підприємства державного сектора до системи ринкової конкуренції;
4) створити єдині основи і принципи ціноутворення на продукцію недержавних і державних підприємств.
Водночас держава збереже свою роль головного координатора розширеного відтворення, темпів зростання суспільного продукту. Це ті головні аспекти сертифікатного (формального) етапу приватизації частини державної власності, які мають стати, по-перше, основою для стабілізації виробництва (що означає нагромадження ним сил для зростання); по-друге, зняти ряд перешкод (правових, організаційних, психологічних тощо), які заважали зростанню суспільного виробництва.
Другий етап приватизації, який можна назвати, на відміну від сертифікатного, реальним або, точніше, діловим, здійснюватиметься в умовах: а) фази стабілізації, але не спокою, в якій відбуватимуться значні зрушення в напрямку формування умов для переходу до наступної фази ділового циклу — пожвавлення та забезпечення зростання ВВП на інтенсивній основі, що має величезне значення для України, виробничий апарат якої за роки кризи значно постарішав; б) фази пожвавлення, протягом якої ВВП має зрости за декілька років щонайменше в 2 рази, щоб досягти рівня передкризового 1989 року.
Ключовий аспект фази стабілізації полягає у формуванні умов для зниження витрат виробництва продукції та послуг в усіх галузях народного господарства України.
35. Пріоритети зовнішньої торгівлі України. Структура експорту та імпорту й шляхи її оптимізації.
36.Пріоритети зовнішньої торгівлі України. Структура експорту та імпорту й шляхи її оптимізації
У 2004 році обсяги експорту товарів та послуг порівняно з 2003 роком збільшилися на 39%, імпорту на 26,9% і становили відповідно 38 млрд.дол. та 31,1 млрд.дол.США. Позитивне сальдо досягло 6925,6 млн.дол. проти 2836,7 млн.дол у 2003 році. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 1,22 (у 2003 році 1,12). Відбулося подальше підвищення коефіцієнту відкритості економіки (співвідношення суми експорту та імпорту товарів і послуг до ВВП), який склав 1,06 проти 1,03 у 2003 році та 0,95 у 2002 році.
Структура експорту та імпорту України порівняно з 2003 роком майже не змінилася: питома вага зовнішньої торгівлі товарами в експорті становила 86%, в імпорті – 93,4% (у 2003 році відповідно 84,4% та 94%), послугами – 14% та 6,6% (у 2003 році – 15,6% та 6%).
Структура зовнішньої торгівлі
За 2004 рік загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн СНД становив 11,1 млрд.дол. і збільшився на 32,3%, до інших країн світу – 26,9 млрд.дол. і збільшився на 42%.
Обсяг імпорту з країн СНД становив – 15,3 млрд.дол. і збільшився на 29%, з інших країн світу – 15,8 млрд.дол. і збільшився на 24,9%.
У співвідношенні обсягів експорту товарів і послуг між країнами СНД та іншими країнами світу відбулися незначні зміни: частка експорту до країн СНД зменшилась до 29,2% проти 30,6% у 2003 році, до інших країн світу збільшилась до 70,8% проти 69,4%. Питома вага імпорту з країн СНД становила 49,2% проти 48,4%, з інших країн світу відповідно 50,8% (51,6%).
Обсяги експорту товарів з України за 2004 рік збільшились на 41,6%, імпорту на 26% і становили відповідно 32,7 млрд. та 29 млрд. доларів. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 3676,3 млн.дол. (у 2003 році 46,7 млн.дол.).
Зовнішньоторговельні операції з товарами проводились з партнерами із 199 країн світу.
Експортні поставки товарів здійснювали 13,6 тис. підприємств і організацій різних форм власності, з них приватної форми власності 12,7 тис., що становило 91,4% вартості від загального обсягу експорту, державної та державної корпоративної 0,8 тис., відповідно 8,4%. Імпортні поставки товарів здійснювали 19,6 тис. підприємств, з них приватної форми власності 18,7 тис., вартість поставок яких складала 66,4% від загального обсягу імпорту, державної та державної корпоративної 0,6 тис., відповідно 33,5%.
Структура експорту до країн СНД та інших країн світу за 2004 рік у порівнянні з 2003 роком не змінилась і становила відповідно 26,2% і 73,8%. У 2004 році з країн СНД імпортовано 51,3% усіх товарів, з інших країн світу 48,7% (у 2003 році – по 50%).
Найбільші обсяги експортних поставок здійснювались до Російської Федерації 18% від загального обсягу експорту, Німеччини 5,8%, Туреччини 5,7%, Італії 5%, США 4,6%, Польщі 3%, Китаю та Угорщини по 2,5%.
Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації 40,7%, Німеччини 9,4%, Туркменістану 6,7%, Польщі 3,3%, Італії 2,8%, США 2,6%, Сполученого Королівства та Китаю по 2,5%.
Традиційно поставки недорогоцінних металів та виробів з них займали вагому частку експорту країни – 39,9% (у т.ч. чорні метали – 33%) від загального обсягу експорту товарів. На поставки мінеральних продуктів припадало – 13,2% (з них енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки 10,4%). Питома вага механічного та електричного обладнання складала 9,3% (у т.ч. механічного – 5,5%, електричного – 3,8%), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості 8,5%, транспортних засобів та шляхового обладнання – 6,2%, готових харчових продуктів та продуктів рослинного походження – по 3,5%, текстилю та виробів з текстилю – 2,7%, живих тварин; продуктів тваринного походження – 2%, приладів і апаратів оптичних, медико-хірургічних та інших 1,8%. У загальному обсязі експорту товарів за 2004 рік порівняно 2003 роком збільшилась частка молока та молочних продуктів; зернових культур; чорних металів; залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання; наземних транспортних засобів, крім залізничних; приладів і апаратів. Натомість зменшилась частка м’яса та харчових субпродуктів; насіння і плодів олійних рослин; жирів та олій тваринного або рослинного походження; цукру і кондвиробів з цукру; руд, шлаків та золи; енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки; продуктів неорганічної хімії; добрив; полімерних матеріалів, пластмаси; одягу текстильного; виробів з чорних металів; котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв; аеронавігаційних або космічних апаратів.
У загальному обсязі імпорту товарів 37,4% вартості припадало на мінеральні продукти, у тому числі 35% на енергетичні матеріали, нафту та продукти її перегонки (16,7% нафта сира, 12,4% газ природний). Поставки механічного та електричного обладнання складали 16,4% імпортних надходжень (у т.ч. механічного – 11,1%, електричного – 5,3%), транспортних засобів та шляхового обладнання – 8,6% (у т.ч. наземних транспортних засобів, крім залізничних – 7,8%), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 7,8%, недорогоцінних металів та виробів з них 6,1%, полімерних матеріалів, пластмас та каучуку – 4,9%, готових харчових продуктів 3,5%, текстилю та виробів з текстилю 3,4%, маси з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів – 2,7%. У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка м’яса та харчових субпродуктів; енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки; полімерних матеріалів, пластмас; чорних металів; котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв; електричних машин і устаткування; наземних транспортних засобів, крім залізничних; приладів і апаратів. Зменшилась частка зернових культур; цукру і кондвиробів з цукру; алкогольних і безалкогольних напоїв, оцту; руд, шлаків та золи; паперу та картону.
За 2004 рік експорт давальницької сировини становив 37,2 млн.дол. (на 15,1% більше ніж за попередній рік). Імпортовано готової продукції з української давальницької сировини на 39 млн.дол. (зменшення на 6,8%). У той же час, в Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 1793,4 млн.дол. (на 12,6% більше ніж у 2003 році). Експортовано готової продукції з імпортної давальницької сировини на 2487,9 млн.дол. (збільшення на 19%).
Частка товарообмінних (бартерних) операцій у загальному обсязі експорту країни за 2004 рік складала 0,2%, імпорту 0,01%, що становило 68,2 млн. та 3,2 млн.доларів. Значна частина бартерних операцій з експорту припадала на поставки до Туркменістану (65,2 млн.дол.).
Обсяги експорту гуманітарної допомоги України за 2004 рік становили майже 1 млн.доларів. Гуманітарна допомога Іраку складала 76,7% від загального обсягу експорту гуманітарної допомоги, в основному це продукція фармацевтичної промисловості.
Гуманітарна допомога надана Україні 55 країнами світу на 69,1 млн.доларів. Найбільші імпортні надходження здійснювались із Німеччини – 28,2%, Сполучених Штатів Америки – 26,8%.
Основна частина експортних поставок товарів здійснювалася морським транспортом – 47,8%, залізничним – 26,4%, автодорожнім – 18,1% від загального обсягу експорту, імпортних – автодорожнім транспортом – 37,3%, залізничним – 20%, стаціонарними транспортними засобами (трубопроводи, ЛЕП і т.ін.) – 12,9% від загального обсягу імпорту.
Найбільш вагомий внесок до обсягів зовнішньої торгівлі товарами з експортних операцій зробили підприємства Донецької (25,5%), Дніпропетровської (16,6%) областей, м. Києва (12,7%), Запорізької (7,3%), Луганської (5,8%), Полтавської (4,2%) та Одеської (3,2%) областей, з імпортних операцій м. Києва (22,4%), Дніпропетровської (8,1%), Донецької (7,5%), Запорізької (4,2%), Одеської та Київської (по 3,2%), Харківської (3%) областей.
У 2004 році порівняно з попереднім роком експорт послуг збільшився на 25% і становив 5307,9 млн.дол., імпорт – відповідно на 41,2% і склав 2058,6 млн.доларів. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 3249,3 млн.дол. (у 2003 році – 2790 млн.дол.).
Україна здійснювала зовнішньо-торговельні операції послугами з 202 країнами світу.
Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту складали транспортні (76,1%), різні ділові, професійні та технічні (8%) послуги, послуги з ремонту (6,1%), імпорту – транспортні (22,2%), державні (24,3%), різні ділові, професійні та технічні (14,4%) послуги.
Провідну роль у зовнішній торгівлі послугами відігравали підприємства державної та державної корпоративної форми власності – 59,8% загального обсягу експорту послуг та 40,9% – імпорту послуг. На приватну форму власності припадало 39% експорту та 57,1% імпорту.
Відбулися деякі зміни у структурі експорту та імпорту послуг до країн СНД та інших країн світу. У 2004 році експортовано до країн СНД 47,4% послуг, інших країн світу – 52,6% (у 2003 році – відповідно 54,7%, 45,3%); імпортовано – 19,8%, 80,2% (у 2003 році – 23,1%, 76,9%).
Найбільші обсяги експорту послуг здійснювались до Російської Федерації – 43,5% від загального обсягу експорту України, Сполученого Королівства – 5,8%, Сполучених Штатів Америки – 4,6%, Угорщини – 4%, Швейцарії – 3,7%, Кіпру – 2,8%, Німеччини – 2,7%.
Порівняно з попереднім роком зріс експорт транспортних послуг (на 15%), будівельних послуг (у 4,2 раза), страхових послуг (26,5%), фінансових послуг (на 20,5%), комп’ютерних послуг (у 1,7 раза), роялті та ліцензійних послуг (у 5,8 раза), різних ділових, професійних та технічних послуг (у 1,7 раза), по подорожах (на 38,8%), послуг зв’язку (у 1,5 раза).
Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації – 16,5%, Сполучених Штатів Америки – 11%, Сполученого Королівства – 7,1%, Німеччини - 7%, Кіпру - 5,4%.
Порівняно з попереднім роком зріс імпорт транспортних послуг (на 40,6%), по подорожах (у 1,7 раза), послуг зв’язку (на 34,1%), будівельних послуг (у 2,8 раза), страхових послуг (у 1,8 раза), фінансових послуг (у 2 рази), комп’ютерних послуг (у 2,3 раза), роялті та ліцензійних послуг (у 3 рази), різних ділових професійних та технічних послуг (у 1,5 раза).
Найактивніше здійснювали експортні операції послугами підприємства м.Києва (14,4% від загального обсягу експорту України), Одеської (12,4%), Донецької (3,9%) областей, Автономної Республіки Крим (2,9%), Дніпропетровської та Запорізької (2,3%) областей; імпортні операції – підприємства м.Києва (22,6% від загального обсягу імпорту України), Дніпропетровської (5%), Одеської (3,9%), Вінницької (3,5%), Донецької (3,2%), Сумської (2,7%), Полтавської (2,4%), Харківської (2,3%) областей.
40,41.Структура експортно-імпортного потенціалу в галузевому, територіальному аспектах та проблеми її удосконалення.
Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни - це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.
В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.
Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.
В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.
Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.
Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами - товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.
В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.
Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.
Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.
За економічним потенціалом Україна входить до першої п'ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання - замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов'язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.
Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3-4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).
