На початку було запрограмовано два головних етапи: перший — здійснити малу приватизацію, і вже згодом — велику.
Під малу приватизацію потрапляють підприємства комунальної власності, невиробничої сфери, магазини, перукарні, кінотеатри, які відносно дешевші за своєю вартістю. Всі постсоціалістичні країни — й це закономірно — спочатку здійснили малу приватизацію. Вона потребує менше коштів для викупу відповідного підприємства. Ці підприємства мають швидкий обіг капіталу, тобто можуть швидше окупитися. Підприємство, де цей обіг капіталу триваліший, наприклад металургійний комбінат, потребує значно більших коштів і часу для того, щоб відшкодувати первинні капіталовкладення. На це йде приблизно — 10-15 років.
49) Загальна характеристика (соціально-економічна) економіки України,як перехідного суспільства (См. питання №39)
Падіння ВВП після стабілізації гривни
З 1989 по 1996 рр. рівень ВВП упав в три рази (36-38 млрд дол.), а ВВП на душу населення до 700-750 дол. на рік, що в півтори, два рази нижче, ніж в таких країнах, як Алжир, Колумбія, Ямайка, Папуа Нова Гвінея.
Динаміка ВВП показує, що антиінфляційна політика 1994р., що практично паралізувала кредитно-фінансову, а разом з тим і виробничу діяльність, була однією з причин прискорення падіння ВВП, який знизився за 1994 р. на 23 % за офіційними даними і більше, ніж 40 % за оцінками незалежних аналітиків Європейського центра макроекономічного аналізу України.
Таким чином, процес падіння виробництва в Україні носив характер стихійного саморуйнування економіки, що підштовхувався помилками уряду. Помилковість нашої монетарної політики полягає в тому, що у нас намагалися боротися з наслідками, а не причинами. Політика уряду не збігається з реальним економічнім становищем країни.
Важка промисловість
За п'ять років незалежності Україна практично позбавилася цілих галузей, наприклад таких, як виробництво деяких видів побутової техніки.
Проблема великої промисловості сьогодні залишається не вирішеною. Більшість заводів та фабрик простоюють, внаслідок чого мас місце приховане безробіття, яке за оцінками деяких аналітиків досягає 20-30 %.
При цьому потрібно зазначити, що досвід реструктуризації і санації великого виробництва в постсоціалістичній економіці є - це Чехія.
Сільське господарство
Безпрецедентним є також падіння збору урожаю в сількогосподраському секторі: з 53,1 мли т зернових в 1986р. до 24,5 млн т 1996р. можна зробити висновок, що середньостатистичний громадянин України харчується набагато гірше, чим 5-10 років тому. І як відомо, мільйони громадян України виживають тільки завдяки праці на індивідуальних ділянках, як було в роки Тіньовий сектор
Обсяг тіньового сектора в економіці країни оцінюється різними експертами від 20 % до 80 % ВВП (прийнято вважати 43 %).
В основі його виникнення і поширення лежить відсутність економічної свободи і надмірно високі податки. Можна стверджувати, що всі рентабельні недержавні підприємства, працюють частково, чи повністю в тіні, тому, що працювати легальне з нашою податковою системою неможливо.
Це особливо підкреслює факт виникнення при оподаткуванні фіктивного прибутку, за яким сума всіх податків на деякі види діяльності досягає 114 %. (1996р.).
Державний борг
Відомий факт, що сума всіх неоплачених боргів в економіці України на 1996 р. перевищила 40 млрд. дол., що перебільшує величину річного ВВП.
Прикладом негативного впливу на економіку зовнішнього боргу може бути Чілі, де після падіння уряду Альенде генералу Піночету довелося відроджувати одержавлену економіку, для чого Чілі активно займала гроші, в тому числі і на відкритому фінансовому ринку. Закінчилася ця історія традиційно: кредитори в один прекрасний ранок виявили, що країна нагромадила дуже багато боргів - до 1985 р. зобов'язання за зовнішніх позиках досягли 143 % валового національного продукту. Та до того ж, процентні ставки на світовому ринку капіталів на початку 80-х рр. зросли. І Чілі довелося вельми жорсткими заходами стимулювати ріст експорту, в основному, за рахунок форсованого розвитку сільськогосподарського виробництва.
Процес цей проходив надто хворобливо і супроводився приблизно трикратним зростанням безробіття, яке все ж через три роки впало нижче дореформеного рівня.
Приватизація
Приватизація, яка проходить у нас, не має європейських аналогів за своєю хибністю і непослідовністю, вона не підкріплена достатньо ні з юридичного, ні з економічного погляду. Наявність сертифікатної приватизації створила прекрасні умови для "прихватизації" і не сприяла приходу ефективного власника. Правовий хаос підірвав авторитет і приніс недовіру до керівництва не тільки громадян України але і іноземних інвесторів.
Соціальна криза
Як наслідок кризи економічної в Україні набуває розмаху криза соціальна. Це передусім:
1. втрата найбільш активними і професіонально значущими верствами населення економічно виправданих джерел регулярних прибутків,
2. бідність широких мас, що межує з убогістю, в поєднанні з непомірними прибутками надто вузьких верств населення,
3. руйнування соціальної інфраструктури, тобто розвал охорони здоров'я і деградація освіти.
І як наслідок цього - скорочення населення і деградація культури...
Висновки
Відсутність чіткої політики реформ, та її хитання із однієї крайності в іншу привели Україну на грань стану розпаду фундаментальних основ цивілізованого існування.
Реформування економіки України, як і усього колишнього Союзу, пов'язане з виключно складними соціально-економічними проблемами, що вимагають для свого рішення як глибокого проникнення в сутність сучасної економічної теорії та осмисленого сприйняття світового досвіду, такі ясного розуміння особливостей їх застосування в неординарних умовах постсоціалістичної перехідної економіки України.
Сьогодні Україні необхідні якісно нові орієнтири економічної політики, інакше деградація економіки може набути безповоротного характеру і Україна дуже надовго, якщо не назавжди, залишиться відсталою третьосортною країною, нездібною забезпечити своїм громадянам гідну якість життя і заявити про себе як повноцінна європейська держава.
Орієнтира і пріоритети економічної політики України сьогодні
Важко однозначно визначити, якими повинні бути методи трансформації економіки, але можна сказати, що заходи, які приймаються, насамперед повинні бути комплексними. Політика, яка втілюється урядом, має бути стабільною, послідовною, адекватною економічному стану країни.
На нашу думку країні потрібен рівномірний еволюційний розвитої:, основними пріоритетами якого повинні бути:
- соціальна орієнтація економіки
- її технічна та технологічна трансформація.
- пріоритетною має стати державна підтримка малого та середнього бізнесу, фермерських господарств як найбільш динамічних носіїв науково-технічного прогресу, забезпечення структурної еластичності виробництва, ефективної зайнятості, соціальної стабільності.
Економіка не може розвиватись спонтанно, без інститутів, необхідних для її функціонування. Це банківська система, грошовий і фінансовий ринки, законодавство про підприємства, банкрутство, конкуренцію з відповідними судовими інстанціями, оподаткування фізичних і юридичних осіб, трудове законодавство, механізми найму, звільнення, виплат із безробіття, трудові угоди, які стануть основою ринку праці.
Інвестиції
За нашим переконанням, без масштабних іноземних інвестицій глибока структурна перебудова народного господарства неможлива.
Треба створити умови для відновлення власних інвестиційних джерел підприємств - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку, прийняти пакет законопроектів, спрямованих на зниження податкового тиску на підприємства. Також необхідно створити умови для перетікання тіньового капіталу в легальну економіку.
Необхідно визначити ті сфери економіки, де можна очікувати припливу західних капіталів, і створити в них стабільні пільгові умови для іноземних інвесторів. На нашу думку, до таких сфер належать, насамперед, легка і харчова галузі промисловості, де виробляється продукція, що користується сталим попитом на внутрішньому ринку України та в ряд” країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва і швидку окупність вкладень.
Важливою сферою, до якої можна очікувати припливу іноземних капіталів, є і туризм за умови створення відповідної сучасної інфраструктури.
Технологічна реконструкція
Почнемо з металургійного комплексу, який потребує докорінної технологічної реконструкції та глибокого реструктурування. Модернізація металургійної промисловості дозволить різко знизити матеріаломісткість (а тим самим - витратність) продукції машинобудівного комплексу і підвищити якість
Необхідна спеціалізація на виробництві наукомісткої продукції -машин, устаткування, приладів, складної військової техніки, високотехнологічних споживчих товарів тривалого користування.
Необхідно відзначити, що слабке українське виробництво потребує проведення політики протекціонізму. Глибока структурна перебудова економіки України передбачає інвестиції не тільки у виробництво, але й у сферу науки і освіти, тобто в "людський капітал".
Сучасний стан української економіки добре відомий. У цьому розділі я не буду повторювати ці відомості чи подавати додаткову інформацію, але постараюся впорядкувати доречний матеріал у такий спосіб, аби змогти відповісти на питання, яке турбує громадську думку як в Україні, так і на Заході: чому економічні реформи в Україні впроваджуються так повільно — повільніше, ніж, наприклад, у Росії? Наочним показником цього відставання є майже повна відсутність змін у провідному економічному та до якоїсь міри державному персоналі. Економічними міністерствами та окремими підприємствами і далі керують люди минулого — якраз саме ті, що довели економіку України до її теперішнього невідрадного стану. Керівниками більшості областей та інших адміністративних одиниць, за винятком Західної України, залишилися також адепти старого режиму. То ж бо відомо, що людський фактор є вирішальним у критичні моменти будь-якої економіки.
Як дослідник суспільних проблем, я хотів би спиратися у своїх твердженнях на факти, краще на статистичні дані, що я і роблю у випадках, коли вони доступні. Якщо ж таких даних немає, я, як довголітній спостерігач суспільних відносин в Україні здалека, спираюся на припущення та узагальнення, які, сподіваюся, настільки реалістичні, що читачі з ними погодяться. В усякому разі я торкаюся деяких досить гострих проблем у сучасній Україні, зокрема національної. Цю проблему звичайно замовчують у засобах масової інформації з політичних міркувань. На мою думку, подібна “тактика страуса” є хибною. Лише ясне зрозуміння та публічне висвітлення всіх проблем дасть змогу формулювати та проводити реалістичну політику.
Аби дати відповідь на питання про причини повільної перебудови української економіки, у цьому розділі насамперед розглянемо етнічну характеристику населення України та його сподівання щодо майбутніх економічних відносин. Наступний аналіз стану продуктивних сил допоможе нам зрозуміти, чи можуть ці сили задовольнити сподівання населення, а також чому економічні реформи так нагально потрібні. Далі: впровадження таких реформ може зайти у конфлікт з різними соціальними та політичними міркуваннями та дестабілізувати сучасну ситуацію в Україні.Отож, лише розглянувши весь комплекс чинників, можливо відповісти на зазначене вище питання та зрозуміти дилему, перед якою стоїть політичне керівництво України.
Зростання економіки та добробуту населення прямо залежить від кількості та якості ресурсів. У ринковій економіці найвища продуктивність як робочих ресурсів, так і основних фондів при даній технології є самозрозумілою. Там, з огляду на конкуренцію, робітник не може працювати, а машина не може бути вживана, якщо їхня продуктивність не найвища. У випадку України, як, зрештою, і інших колишніх соціалістичних країн, підвищення продуктивності залежатиме від застосування сучасних технологій, впровадження ринкової економіки та денаціоналізації власності на засоби виробництва. При тому слід мати на увазі, що реформи, базовані на виключно економічних критеріях, як уже наголошувалося, можуть зайти у конфлікт з різними соціальними та політичними міркуваннями.
Хоча тепер в Україні працездатних — близько 56 % усього населення, їхня продуктивність унаслідок 70-річного панування радянського режиму залишає багато до побажання. Мобільність працівників є малою через обмеженість житла: люди працюють там, де вони отримали квартири, а не там, де могли б бути найбільш продуктивними. Матеріальні заохочення для них недостатні, мораль — на низькому рівні. Люди вважають крадіжки за щось нормальне, бо мають справу з державним майном, тобто “нічиїм”. Прикладом можуть бути відносини в колгоспах. Цинізм щодо панівної донедавна ідеології знищив у народі поняття правдомовності. Підхід до праці некритичний, бо школа усіх рівнів та вертикальна й централізована система прийняття рішень притупили індивідуальну ініціативу. Хист до індивідуального підприємництва тільки-но дістав можливість розвиватися, Всеохоплююча “соціалістична” система планування і досі подекуди примушує менеджерів. державних підприємств виконувати накладені на них згори завдання, а не задовольняти попит споживачів. До того ж система була побудована так, що рішення окремих менеджерів не завжди виявлялися благом для національної економіки.
Як і робоча сила, основні фонди України — в поганому стані, їх взагалі відносно мало в Україні. Внаслідок пропорційно низьких інвестицій в Україні на одного пересічного працюючого припадало всього 83 % основних виробничих фондів у порівнянні з усім СРСР (1988 р.). Крім того, ці фонди на 45 % амортизовані та технологічно відстають від розвинутих країн, хіба що за винятком оборонної промисловості. Структура індустрії однобічна: майже три чверті всієї промисловості кваліфікується як важка, а всього одна чверть спрямована на задоволення потреб споживачів. Деякі первинні матеріальні ресурси — вугілля, вода, ліс — вичерпані або їхній видобуток вимагає великих витрат. Через зниження попиту на оборонні вироби та попиту країн колишнього соціалістичного блоку на індустріальні матеріали структура важкої промисловості непридатна до сучасних умов. Сільське господарство терпить нестачу робочої сили. Сільськогосподарські угіддя потребують реконструкції, зокрема внаслідок безглуздих способів електрифікації — атомного та гідравлічного.
Оздоровлення української економіки вимагає перебудови продуктивних сил, робочих та матеріальних ресурсів. Цього можна досягти через упровадження реформ — насамперед через введення ринкової економіки та денаціоналізацію (включаючи повну або часткову приватизацію) власності на засоби виробництва. Ринкова економіка означає, що споживач виходячи зі свого попиту вирішує, що і скільки виробник має постачати. Коли виробник ігнорує потреби споживача та не виробляє продукцію при найнижчих витратах, він буде покараний дисципліною ринку — програє своїм ефективнішим конкурентам та збанкрутує, а його інвестиції в дане підприємство в умовах приватної власності на засоби виробництва будуть втрачені.
Успіх реформ вирішальною мірою залежить також від введення нової валюти, до якої люди матимуть довіру. Здорова валюта обов'язково вимагає конвертованості, що зробить можливим включення України у світову економіку. Такі реформи потребують створення цілої мережі ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, комерційні заклади тощо). Введення ринку викличе справжній переворот в українській економіці. Суверенітет виробника призведе до підвищення цін на харчі та продукти широкого вжитку. Через нестачу покупців частина підприємств оборонної та важкої промисловості збанкрутує. Внаслідок скасування бюджетних дотацій неефективні підприємства харчової та легкої промисловості будуть також змушені самоліквідуватися.
Не менше проблем і з приватизацією. Яким людям в Україні продати підприємства, коли ніхто не має потрібних капіталів? Продавати іноземцям означало б віддавати під їхній контроль національну економіку та платити їм прибуток частиною національного виробництва. Якщо ж роздавати задарма мешканцям України, то чи лише робітникам даних підприємств, чи всім громадянам? Зокрема, важка до розв'язання проблема приватизації колгоспів та радгоспів. З огляду на надзвичайну врожайність українського чорнозему можна очікувати, що Україна намагатиметься повернути свій традиційний статус постачальника зерна на світовому ринку. Щоб зробити індивідуальне хліборобське господарство в Україні конкурентоспроможним у світовому масштабі, середнє господарство мусить мати при сучасній технології близько 350 га орної землі та різні машини. Отже, на базі середнього колгоспу можна буде створити 10—15 таких приватних господарств. А що ж тоді робити з рештою колгоспників? Якщо розділити колгоспні землі нарівно між усіма колгоспниками, то вони, без сумніву, прогодують все населення України.
50) Соціальний розвиток і захист населення.
Коренные изменения в социальной политики государства в условиях жестких бюджетных ограничений могут быть успешными лишь при условии введения новых механизмов функционирования социального сектора и их совершенствования по мере создания экономических предпосылок. Государство стоит перед необходимостью постоянно и последовательно трансформировать систему социальной защиты.
Одним из самых важных вопросов является вопрос о способах финансирования. Оно может быть осуществлено двумя способами:
За счет общих налоговых поступлений
За счет целевые налоги, т.е. социальные взносы на социальное страхование
Расширение системы социальной защиты осуществляется в трех направлениях:
• Расширение социальной сферы.
• Расширение состава социально защищенных групп.
• Увеличение количества и повышение уровня услуг социального обеспечения.
Исходя из источников финансирования, социальное обеспечение можно разделить на социальное страхование и социальную помощь. Страхование, помощь и попечительство представляют собой в каждом отдельном случае некоторую комбинацию из социальных услуг и денежных трансфертов.
Характерной чертой принципа страхования является финансирование предоставляемой помощи за счет взносов и тесная взаимозависимость между взносами и объемом социальных услуг. Размер выплат в этом случае ориентируется на объем индивидуальных взносов, т.е. на предварительный вклад застрахованного. Тем самым принцип страхования в наибольшей степени соответствует рыночным принципам справедливости, вознаграждения согласно личному вкладу и личной ответственности. Это ограничивает возможности системы в регулировании доходов, хотя и снижает последствия социального риска.
Принцип социальной помощи предполагает финансирование из бюджета. При определении размеров выплат возможны четыре альтернативных подход:
- помощь всем покупателям выплачивается в одинаковом размере;
- помощь ориентирована на индивидуальную обеспеченность;
- размер помощи может быть ориентирован на величину прежней заработной платы или же на величину страховых взносов получателя;
- величина помощи зависит от потребностей получателя.
Одинаковый размер помощи для всех получателей - наиболее простой в организационном отношении вариант. Этот способ оказывается, однако, непригодным если речь идет о возмещении утраченного заработка, т.к. размер потери дохода сильно колеблется у различных получателей. Кроме того, одинаковая помощь может понизить мотивацию к труду.
В пользу учета индивидуальной обеспеченности при установлении величины социальной помощи говорит и то, что таким способом эффективно используются средства соцобеспечения и исключаются случаи необоснованных переплат.
Ввиду финансирования из бюджета все системы социального обеспечения, в основе которых лежит этот принцип, в высокой степени зависят от финансового положения государства.
Все три принципа организации социальной обеспеченности занимают в странах с рыночной экономикой свое определенное место. Система социальной обеспеченности способна действовать с максимальной отдачей только при взаимодействии страхования, помощи и попечительства.
Характерной чертой попечительства является финансирование за счет налогов. Однако, если значительная часть системы социального обеспечения построена по принципу попечительства, то это может приводить к перегрузке государственных финансов.
В связи с реформированием системы социальной защиты возникает вопрос о минимуме социальных гарантий, которые общество может предоставить гражданам в переходных условиях. В современных условиях эти гарантии ограничиваются социальной помощью малообеспеченным. Такая система помощи является по существу системой гарантии минимального дохода (ГМД). Система, существующая в странах переходной экономики, называется оценкой уровня дохода (ОУД). Здесь социальная помощь не ставит своей задачей покрыть разницу между чертой бедности и действующим уровнем дохода. Она, также, не предполагает обязательных гарантий минимального дохода на уровне прожиточного минимума.
Разработка и внедрение новой системы социальной помощи в России должна считаться первоочередной задачей. Такая система должна быть всеобщей и обеспечивать приемлемый уровень дохода.
