Важной особенностью банковского дела является использование системы частичных резервов. Резервы коммерческих банков — это их активы, которые могут быть использованы для немедленного удовлетворения требований вкладчиков. Норма резервов — это отношение суммы резервов к сумме вкладов, принятых банком.
Применение в банковском деле системы частичных резервов означает, что коммерческие банки в каждый данный момент времени располагают только частью денежных средств, необходимых для покрытия всех выданных ими обязательств. Другими словами, банки удерживают только часть полученных от вкладчиков денег, а остальные отдают в кредит. Роль резервов-активов выполняют:
наличные деньги, которыми располагает банк; средства, резервируемые в обязательном порядке на корреспондентских счетах в Национальном банке Украины; кредиты, выданные предприятиям, домашним хозяйствам, другим банкам; ценные бумаги (акции, облигации); имущество банка и другое.
Привлечение денег
Началом деятельности коммерческого банка является формирование денежной суммы, которую можно легко использовать для выдачи кредитов. Для этого банк должен привлечь временно свободные денежные средства, имеющиеся в распоряжении экономических субъектов. Поставщиками денег могут быть домашние хозяйства, предприятия, другие банки. Меры, принимаемые банком по привлечению временно свободных денежных средств, обычно называют депозитной политикой банка.
Вклады могут быть помещены в банк на разных условиях и выполнять различные функции. В связи с этим выделяют следующие основные виды вкладов:
1) бессрочные (до востребования) — в этом случае стороны не обусловливают срок, на который помещаются деньги в банк. Роль таких вкладов выполняют остатки денежных средств на расчетных счетах предприятий, текущие депозиты и другие. По таким вкладам банк выплачивает наименьшие проценты, так как здесь для банка присутствует одно весьма существенное осложняющее обстоятельство — трудности в планировании этих средств, так как клиент имеет право востребовать их немедленно;
2) срочные — это вклады с оговоренным сроком их размещения в банке. Может устанавливаться срок от одного месяца до года и более. За эти условия банк платит более высокие проценты; такие вклады для него предпочтительнее, так как дают возможность лучше использовать денежные ресурсы.
Существуют еще и другие виды вкладов: целевые (например, на детей), личные пенсионные счета и т. д.
Кроме привлечения вкладов, проведения платежей, выдачи кредитов коммерческие банки осуществляют широкий спектр других банковских услуг.
1. Обмен валют. Коммерческие банки могут покупать и продавать иностранную валюту в целях получения посреднического дохода. Предприятия и домашние хозяйства, покупая и продавая иностранную валюту, преследуют самые разнообразные интересы. Например, предприятие-импортер нуждается в иностранной валюте для закупки товаров за рубежом, предприятие-экспортер переводит выручку в иностранной валюте в национальные деньги.
2. Посреднические операции с ценными бумагами. Банк, например, может выступать в роли посредника при размещении акций какого-то предприятия или выполнять заказы своих клиентов на покупку или продажу акций.
3. Учет векселей. Вексель — это ценная бумага, удостоверяющая безусловное денежное обязательство векселедателя уплатить при наступлении срока определенную сумму денег владельцу векселя (векселедержателю). Учет векселя означает его покупку банком за вычетом определенного процента от суммы денежного обязательства, содержащегося в векселе.
4. Факторинг. Это переуступка банку клиентом-поставщиком неоплаченных платежных требований за поставленные товары или оказанные услуги и права получения платежа по ним. Клиент испытывает дефицит собственных платежных средств и, чтобы ускорить денежные поступления, обращается в банк с предложением о проведении факторинговой операции. Ее осуществление предполагает
оплату банком платежных обязательств поставщика, принятие заботы получения от него необходимых денежных средств в дальнейшем. За эту операцию банк взимает определенный процент от стоимости поставленной продукции. Таким образом, факторинг выступает как согласие банка за определенное вознаграждение погасить (оплатить поставщику) стоимость продукции и взять на себя дальнейшие расчеты с получателем. Нередко операция факторинга применяется и во внешнеэкономических сделках.
5. Трастовые операции. Трастовая (или доверительная) операция — это добровольная передача владельцем какого-либо имущества, ценных бумаг или денежных средств банку права распоряжаться данными объектами в целях наиболее выгодного использования. Банк, выполняя эту функцию, получает часть дохода от полученной выручки.
6. Консалтинг. Это предоставление банковских консультаций по различным финансово-экономическим вопросам. Следует заметить, что солидный банк обладает большими информационными ресурсами; его специалисты могут довольно успешно оценивать различные экономические ситуации, возможности предприятий, делать прогнозные оценки.
Банки — це установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності й громадян за рахунок залучення коштів підприємств, організацій, населення, касове й розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших операцій, передбачених законом. Банки — юридичні особи, цілком самостійні й незалежні від розпорядчих і виконавчих органів влади. Усі операції, що виконують банки, можна розділити на пасивні — залучення коштів (власні кошти й депозити клієнтів), активні — використання ресурсів банку у вигляді надання позичок, комісійні — посередницькі операції банків (обслуговування платежів, зберігання цінностей та ін.). Прибуток, який отримує банк, утворюється з різниці між відсотками за кредит, що отримує банк від позичальника, та відсотками по вкладах, які банк виплачує своїм вкладникам.
Банківська система більшості розвинених країн є дворівневою: 1-й рівень — Центральний Банк, 2-й рівень — система комерційних і спеціалізованих банків. Центральний банк є головним банком країни, її емісійним центром. Він проводить єдину кредитно-грошову політику, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність інших банків, визначає курс національної валюти, створює діяльність державної скарбниці, зберігає резервні фонди грошових знаків, коштовних металів, золотовалютні запаси. Правління НБУ призначається Верховною Радою України. Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах, вони повинні мати статутний фонд, страховий та резервний фонди й бути зареєстрованими в ЦБ. Як вже відзначалося, комерційні банки займаються кредитно-розрахунковим, касовим та іншим обслуговуванням підприємств, організацій, населення. Іноді виділяються спеціалізовані банки: іпотечні (позички під заставу землі, нерухомості), інноваційні (позички на впровадження нових науково-технічних розробок), споживчий кредит (кредитування населення) тощо. Окрім банків у фінансово-кредитній галузі діють і інші посередники — страхові компанії, приватні пенсійні та інвестиційні фонди, трастові компанії.
Національний банк України виконує такі функції:
- емісійного центру держави;
- забезпечення стабільності та зміцнення грошової одиниці, визначення її курсу по відношенню до валют інших країн;
- проведення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредиту, валютних відносин;
- захисту інтересів кредиторів та вкладників банків на основі визначення загальних правил регулювання діяльності комерційних банків та контролю за їх дотриманням;
- організація міжбанківських розрахунків;
- координація діяльності банківської системи України;
- організації діяльності державної скарбниці України;
- зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів, золотовалютних запасів (резервів);
- накопичення золотовалютних резервів та здійснення операцій по їх розміщенню;
- встановлення зв'язків та відстоювання інтересів України в центральних банках інших країн, міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях;
- організації системи касового виконання бюджету;
- купівлі, продажу державних цінних паперів;
- регулювання рівня процентних ставок;
- кредитування комерційних банків та здійснення їх розрахунково-касового обслуговування;
- купівлі та продажу іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;
- проведення операцій з резервними фондами грошових знаків;
- видання нормативних актів;
- ліцензування комерційних банків та здійснення контролю за їх функціонуванням.
Законом України "Про банки та банківську діяльність" введений ліцензійний порядок діяльності комерційних банків, відповідно до якого вони функціонують на основі ліцензій Національного банку України на проведення банківських операцій.
Національний банк України займає особливе місце в ринковому реформуванні банківської системи. З одного боку, він сам підлягає реформуванню відповідно до вимог, які ставить ринкова економіка перед банківською системою в цілому і Національним банком як її провідною ланкою. З іншого боку. Національний банк як центральний банк країни повинен організувати і здійснити свою власну перебудову та реформування всіх інших ланок банківської системи. два напрями реформаторської діяльності НБУ тісно переплітаються, що визначає вирішальну роль його в проведенні банківської реформи взагалі. Будь-які, навіть найрадикальніші заходи з реформування комерційних банків приречені, якщо НБУ буде функціонувати на засадах командно-адміністративного втручання в грошово-кредитну сферу. Він просто буде блокувати все нове в діяльності комерційних банків, поступово перетворювати їх в органи виконання його рішень, спрямованих на пряме втручання в економічні процеси.
Основні цілі і напрями реформування діяльності Національного банку України зводяться до наступного:
1) Сформувати систему інструментів і механізмів м'якого, але дієвого регулювання грошово-кредитних відносин через комерційні банки з метою постійного підтримання високої сталості грошового обігу, забезпечення безперервних грошових розрахунків в народному господарстві.
2) Забезпечити високий рівень довіри в суспільстві до банків завдяки створенню дієвої системи нагляду за банківською діяльністю, системи захисту інтересів вкладників та інвесторів, системи оперативного кредитування комерційних банків з метою підвищення їх ліквідності.
3) Забезпечити високий ступінь незалежності і самостійності НБУ в проведенні монетарної політики з питань, що стосуються сталості грошей, чітко розмежувати кредитну діяльність банківської системи і фінансову діяльність уряду, виключити пряме кредитування НБУ бюджетних витрат держави.
4) Остаточно сформувати НБУ як банк банків, перекрити всі можливі шляхи безпосереднього обслуговування ним господарської клієнтури, надати всім комерційним банкам рівні можливості й умови доступу до кредитних ресурсів НБУ, максимально згорнути пряме адміністративне втручання НБУ в процеси на ринку кредитних ресурсів.
5) Перебудувати систему статистики і бухгалтерського обліку в банках відповідно до міжнародних стандартів, підвищити на пій основі реальність і систематичність публікації банківських балансів, рахунків прибутків і збитків з тим, щоб забезпечити високу інформованість вкладників та інвесторів банків, необхідну для прийняття правильних рішень. Без цього неможливо забезпечити однакові конкурентні умови діяльності банків і їх клієнтів.
Комерційні банки України перетворилися на найдинамічнішу ринкову структуру, яка починає все більше впливати на економічний розвиток країни. Про зростання ділової активності банків свідчать збільшення чисельності банків і їх філій, темпи нарощування їх статутних фондів, річних обсягів обороту то рахунках банків, значне розширення складу банківських операцій та послуг.
Комерційні банки будують свої відносини з клієнтурою на ринкових засадах, однак рівень організації та зміст їх операцій ще набагато нижчий, ніж у банків країн з розвинутою ринковою системою. Відставання від західних банків полягає у кількості та якості банківських послуг. Українські банки надають в основному традиційні послуги: розрахункові, касові, кредитні, гарантійні тощо, в той час як світова банківська практика нараховує декілька десятків їх видів.
Аналіз стану банківської справи в Україні висвітлює ряд проблем, вирішення яких сприятиме створенню в Україні системи комерційних банків ринкового типу.
Перша з них полягає в нераціональній територіальній структурі банківської системи. В містах, особливо таких, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків, Львів та ін., банків багато, між ними існує певна конкуренція, а в "глибинці" — монополія якогось одного з великих банків.
Ситуація диктує необхідність не тільки перетворення існуючих філій і відділень діючих банків на окремі самостійні банки, а й організації, поряд з існуючими, нових банків, причому різних форм власності (акціонерних, приватних, державних, корпоративних) в залежності від того, яка структура власників складається у відповідному регіоні.
Заслуговує на підтримку позиція Президента України щодо створення спеціалізованих банківських установ. Подолання банківського монополізму у "глибинці" неможливо без гнучкої політики Національного банку України щодо вимог до створення нових банків. Для сільських регіонів пі вимоги повинні бути менш жорсткими.
Друга проблема полягає у невідповідності структури системи комерційних банків щодо структури суб'єктів господарювання за формою їх власності. Більшість комерційних банків заснована на акціонерній, колективній або приватній формі власності, а більшість їх клієнтів — державної форми власності. Тобто в банківській сфері ринкові процеси набагато відірвалися від таких же процесів у сфері виробництва.
Ця диспропорція при штучному стримуванні процесу роздержавлення і приватизації власності ставить підприємства державної форми власності у скрутне становище: вони не одержують необхідної державної підтримки у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів і не можуть розраховувати на банківську допомогу.
Ліквідувати цей негаразд шляхом націоналізації акціонерно-комерційних банків, як пропонують деякі політичні діячі, недоцільно і навіть шкідливо, якщо Україна обрала ринковий шлях розвитку. Штучне стримування процесу створення нових акціонерно-комерційних банків шляхом введення жорстких умов їх реєстрації теж не виправить становища, оскільки в країні ще повільно йдуть приватизаційні процеси.
Найбільш дійовими щодо цього були б такі заходи:
1) створити декілька нових спеціалізованих державних банків і насамперед таких, як Національний земельний банк, Банк сприяння розвитку фермерських господарств. Банк реконструкції і розвитку України, Банк кредитування житлового будівництва тощо;
2) проводити політику найбільшого сприяння щодо реєстрації нових банків в тих регіонах, де їх зараз одиниці;
3) прискорити перетворення Ощадного банку України в універсальний комерційний банк з наданням права його філіям перетворюватися в самостійні банківські структури.
Третя проблема — одноманітність структури системи комерційних банків ринкового типу. Щодо розвитку структури системи комерційних банків ринкового типу, то тут політика Національного банку і Уряду повинна бути спрямована на розробку заохочувальних умов для створення спеціалізованих акціонерних або приватних банків і насамперед таких, як інвестиційні банки і банки іпотечного кредиту.
Четверта проблема — недостатня загальна чисельність комерційних банків. У західних державах щільність банківської мережі
коливається від 1 до 4-5 банків і їх відділень на 10 тис. чол. (без урахування ощадних і небанківських кредитних установ).
В Україні щільність банківської мережі складає 1 банк (відділення банку) приблизно на 60 тис.чол. Якщо виключити з розрахунку Київ, який має відносно великий показник у цьому відношенні, то щільність банків буде ще нижчою. В Україні значною мірою збереглася "монобанківська" структура: один банк або його філія -один адміністративно-територіальний район.
Кількість банків і їх відділень повинна складати у перспективі не менше як 5 тисяч і збільшитися у 6-7 разів (до міжнародних стандартів насиченості банківською мережею).
Для цього необхідно:
- ввести систему пільг, які б заохочували створення банками філій;
- створити особливі "пільгові" умови для заохочення розміщення банків в районних центрах, невеликих містах і селищах.
П'ята проблема. В Україні існує певна кількість нездорових банків, які мають поганий кредитний портфель (у кредитному портфелі велика питома вага безнадійних позичок), банків, що не відповідають міжнародним стандартам.
НБУ вживає певних заходів, спрямованих на подолання цього явища. Одним із них є встановлення комерційним банкам режиму фінансового оздоровлення, так званої "кредитної стелі", що змушує банки шукати засоби стягнення з клієнтів прострочених позичок, оскільки нові кредити в таких умовах можуть надаватися тільки за рахунок повернення раніше виданих. Але це все не може повністю вирішити проблему оздоровлення кредитного портфеля комерційних банків.
Для вирішення цієї проблеми необхідно:
- перевести частину діючих банків в розряд фінансових компаній або приєднати їх до великих і здорових банків;
- провести по всіх комерційних банках оцінку кредитного і інвестиційного портфеля і "загублених активів", в т.ч. нарахованих процентів, які не будуть виплачені банкам;
- здійснити поетапне списання безнадійних боргів і створити резерви для такого списання;
- передбачити на державному рівні можливість створення комерційними банками фондів страхування кредитного ризику за рахунок прибутку.
Шоста проблема — криза в розрахунках. З метою подолання платіжної кризи, яка довгий час панує в економіці і поряд з іншими факторами сприяє спаду виробництва, Національному банку України необхідно здійснювати поступовий перехід від жорсткої монетарної політики до політики розумної достатності:
24) Основні напрямки реформування економіки в Програмі Президента
Цільова спрямованість економічних перетворень
Нова економічна політика Президента України має одну мету — забезпечити реальний поворот всієї господарської системи до людини. Відновлення паралізованої економіки — це не лише єдина умова зупинення нещадного зубожіння народу, а й виходу на якісно новий рівень задоволення життєвих потреб та інтересів населення. Водночас глибоко осмисленим має бути таке: забезпечення виживання людини, нації в цілому є неодмінною передумовою збереження суверенності держави. Саме на цій основі визначаються пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики Президента України: економіка — добробут — державний суверенітет. Україна зможе утвердити себе як дійсно незалежна суверенна держава лише на основі сильної економічної та соціальної політики.
Весь комплекс заходів, що обіймає соціально-економічну політику Президента України, зосереджуватиметься на утвердженні в процесі реформ не просто ринкового, а соціальне спрямованого ринкового господарства, яке у кінцевому підсумку підпорядковуватиме всю діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних та духовних потреб людини. Замість згубного принципу "виробництво заради виробництва", на якому засновувалася функціональна модель тоталітарної економіки, нова політика зосереджуватиметься па послідовному утвердженні економічної моделі, розбудованої за принципом "виробництво заради задоволення потреб людини".
Ідея розбудови в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки дістала широку громадську підтримку. Її відстоюють більшість політичних партій та рухів. Вона розглядається як головне завдання структурної перебудови економіки і в програмі Верховної Ради. На традиційне питання: "Яке суспільство ми збираємося будувати?" Президент України з усією, визначеністю відповідає: "Наша мета — утвердження в Україні демократичного, соціальне відповідального, солідарного суспільства, суспільства, що грунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті нашого народу, на напрацьованих сучасною цивілізацією загальнолюдських цінностях, суспільства, що поступово позбавлятиметься традиційно класово-формаційних ознак, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, де кожен громадянин зможе реалізувати повною мірою свої здібності та особистості, суспільства, яке на ділі забезпечуватиме права та свободи кожної особи".
Такою буде основна мета, якій - підпорядковуватимуться псі лапки творчого процесу формування нового суспільства, в тому числі й засоби та механізми соціально-економічної політики. Існує глибоке переконання в тому, що в органічному поєднанні з реалізацією національно-державних інтересів України ідея розбудови саме такого суспільства зможе виступати як конструктивна консолідуюча сила, здатна привернути до себе всі верстви населення — виробника та підприємця, інженера та агронома, науковця та діяча культури, молодь та людей похилого віку, атеїста та глибоко віруючу особу. Сподіваємося, що вона знайде всебічну підтримку і в Верховній Раді, політичних партіях, громадськості нашої держави.
