Головна » Шпаргалки! - Економіка України
12) Структурні диспропорції в економіці України 13) Зовнішньоекономічна політика і завдання інтегрування України в світове господарство Задекларувавши незворотнім просування у напрямку повнокровної інтеграції до складної і не завжди дуже гостинної по відношенню до новачків сучасної системи світогосподарських зв'язків, чи не в першу чергу потрібно пересвідчитися, чи готовий локомотив вітчизняної економіки, і якщо готовий, то в якій мірі, просуватися по коліях, що ведуть до повноправної участі у міжнародному поділі праці і, природно, чи завжди вірно розставляються стрілки на його шляху. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності України в перші роки її незалежності, висловлена Президентом України в торішній доповіді перед парламентом, згідно з якою промисловий спад за ці роки більше ніж на 35% був обумовлений факторами, пов'язаними з прорахунками у визначенні зовнішньоекономічної стратегії. Сучасний стан нашої економіки, на мій погляд, витримувати над собою подібні експерименти вже не дозволяє. В умовах, коли тільки для забезпечення окремими видами стратегічної сировини Україна змушена щорічно витрачати понад 7 млрд дол., неефективне використання наявного експортного потенціалу, відсутність продуманої стратегії зовнішньої експансії неминуче призведе до згортання ендогенного розвитку економічної системи в цілому через атрофію життєво важливих її органів. Вчитися, як твердив колись Талейран, краще на помилках інших, та нам, на жаль, доводиться черпати досвід із свого власного, не завжди вдалого досвіду. Серед причин, що обумовили помилки в зовнішньоекономічній політиці за останні роки, найголовнішою, на наш погляд, була спроба застосувати закони ринкової економіки до специфічних умов посттоталітарних економічних реалій. Коли виробниками експортної продукції були майже виключно підприємства з державною формою власності, мотивація експортера, в ролі якого часто виступали суб'єкти господарської діяльності, що не мали ні досвіду роботи на відповідному сегменті ринку, ні прямої зацікавленості в підтриманні та підвищенні рівня виробництва, різко відрізняється від орієнтирів агентів зовнішньоекономічної діяльності в країнах з розвинутою ринковою економікою. "Демонстраційний ефект" спокуси предметами розкоші західного виробництва, відсутність економічних умов, а також, що не менш важливо, соціально-психологічних і культурних стереотипів, що забезпечували б рекапіталізацію валютних надходжень від експорту, спричинили ситуацію, за якої у відносно вигідних завдяки дешевим російським енергоресурсам для українського експорту 1991-1993 роках не тільки не вдалося модернізувати основні експортно-носійні галузі, перш за все металургію та неорганічну хімію, а навпаки — зношення основних фондів в цих галузях досягне критичної позначки. Лише окремі підприємства (як, наприклад. Маріупольський комбінат ім. Ілліча, або завод "Інтерсплав" Донецької області) змогли перейти на випуск конкурентноспроможних видів продукції. Неповернення валютних цінностей, що значно перевищує обсяги іноземної фінансової допомоги, швидка криміналізація діяльності деяких сторін зовнішньоекономічної сфери, втрата традиційних ринків збуту продукції з високим ступенем переробки — далеко не повний перелік загрозливих наслідків незбалансованої зовнішньоекономічної політики. Шарахання від надмірного лібералізму до жорстких заходів нетарифного регулювання загострювали проблему, підривали довіру до зарубіжних партнерів. Широкого розмаху набула практика надання різного роду індивідуальних привілеїв окремим суб'єктам господарювання, звільнення їх від оподаткування і т. ін. Все це дезорганізовувало становлення нормального конкурентного середовища, наносило державі гігантських збитків. Після відомого липневого (1995 р.) Указу Президента України, що призупинив дію такого роду пільг, ситуація дещо покращилася, але рецидиви явищ живі й нині. Попри всю мою глибоку повагу і співчуття до жертв Чорнобильської катастрофи, беруся о стверджувати, що нашестя на прилавки вітчизняних магазинів спиртних напоїв і тютюнових вир далеко не найвищої якості, без сплати акцизного збору і ввізного мита не найкращий спосіб покращ їх становища. Тим більше, що прибутки, отримувані окремими імпортерами, що використовують відому статтю Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для уникнення оподаткування при імпорті головним чином підакцизних товарів, навряд чи завжди використовуються для цих цілей. А тим часом масштаби збитків держави від такої діяльності дійсно вражають уяву. Судіть самі. В умовах, коли за 9 місяців поточного доходна частина консолідованого бюджету виконана тільки на 74,7% від передбаченого плану, зі з результатами перевірки, проведеної ДМК на Київській митниці, як наслідок використання вищезгаданих пільг, бюджет недоотримав: по ввізному миту - 17,7 трлн крб, по акцизному збору - 89,8 трлн по ПДВ - 32,1 трлн крб, що перевищує 85%, передбачених від цього роду діяльності, надходжень. Непокоїть збереження сировинного характеру структури українського експорту; при досягненні позитивного сальдо зовнішньоторговельного обороту і нарощуванні обсягів експорту, за результатами 7 місяців 1995року 45% величини експорту складає продукція чорної металургії та хімічної промисловості. В умовах зносу основних фондів у цих галузях, подорожчання енергоносіїв та повільного технічного переозброєння це може скласти загрозу для забезпечення стабільного росту експорту в майбутньому. Тим більше, що традиційний імпортер нашого металопрокату— Росія за останні 4 зменшила внутрішню потребу в цій продукції більш як в 3 рази. На сьогодні, заданими Роскомметалургії внутрішній російський попит перевищує пропозицію тільки по феросиліцію, феромарганцю, марганцевій руді та деяким іншим товарним позиціям. В 1994 році російський ринок поглинув 69% всього українського експорту машинотехнічної продукції, незважаючи на стійку тенденцію зниження об українського експорту цих товарних груп. Утримання російських ринків, з огляду на нашу критичну імпортну залежність, має бути об'єктом пильної уваги, особливо враховуючи, існуючу на жаль, практику тарифних та інших обмежень, що їх застосовує російська сторона. Вкрай важливо оптимізувати законодавчі регулятори зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). т чином, щоб перехід від широкого застосування нетарифного регулювання до залучення чисто економічних важелів з одного боку, дозволив нейтралізувати такі негативні наслідки цього процесу як високий рівень бартеризації, порушення цінового паритету, приховування валютної виручки, з забезпеченні національної промисловості деякими видами сировини, а з іншого — максима використати явні переваги: полегшення процесу освоєння нових ринків, створення нормаль конкурентного середовища, скорочення ланцюга внутрішніх посередників. Програмою Уряду запропоновано, як мені здається, реалістичний комплексний підхід , реформування механізмів зовнішньоекономічної діяльності, хоч, звичайно, успіх намічених перетворень визначальною мірою залежатиме від стану економіки в цілому, зберігаючи, як ми вже знаємо, значну ретроактивну дію. Основні зусилля передбачено розгорнути у двох напрямках. По-перше, це система заходів щодо стимулювання нарощування експорту. З іншого бо проведення гнучкої імпортної політики. В напрямку стимулювання експорту на початку року планується затвердити довгострокову комплексну програму підтримки експортерів, сформувати до кінця 1995 року середньострокову програму сприяння виробникам імпортозамінних товарів та технологій (перш за все, тих, що належать до критичного імпорту), вжити заходів щодо розгортання інфраструктури зовнішньої торгівлі адекватної сучасним умовам, створити мережу інформаційного забезпечення ЗЕД, сприяти створенню позабюджетних фондів підтримки експортної діяльності. Заходи щодо формування гнучкої імпортної політики включають розробку економічно обгрунтованої системи тарифного регулювання, передбачивши застосування (в разі необхідності односторонніх обмежень імпорту, у відповідності до норм ГАТТ/СОТ, визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, впровадження диференційованих ставок ввізного на товари некритичного імпорту та сезонного мита, перегляд переліку країн, на які розповсюджую преференційні ставки мита, на принципах взаємності. Невід'ємною складовою частиною зовнішньоекономічної Політики буде співробітництво міжнародними фінансовими установами. В 1996 році при успішному завершенні переговорів очікується надходження 1 млрд 950 мли дол. кредитів від МВФ та Світового банку, які буде використано голо чином для здійснення платежів за державними зовнішніми зобов'язаннями. У листопаді 1995 року розпочнуться переговори з тарифів і тарифних поступок в рамках програми приєднання України до системи ГАТТ/СОТ, яка також розглядається як один з пріоритетів нашої зовнішньоекономічної стратегії. Концепцією зовнішньоекономічної політики України, що передана на розгляд до Верховної Т сформульовано ієрархію регіональних пріоритетів в цій галузі. Країни СНД зберігатимуть провідну роль в зовнішньоекономічній політиці України, забезпечуючи 65% її зовнішньоторговельного обороту, вдосконалюватимуться форми і методи взаємодії в цьому регіоні як на двосторонньому рівні, так і з залученням механізмів багатостороннього співробітництва. Особливе місце в регіоні належатиме РФ, по відношенню до якої ми будемо прагнути встановлення справжнього режиму вільної торгівлі без будь-яких вилучень і обмежень. Урядом розроблено перспективний план розвитку економічного співробітництва з РФ на найближчі 2 роки. Наступним пріоритетом зовнішньоекономічної політики є ЄС. Забезпечення доступу українських товарів на європейські ринки, інтеграція нашої країни до європейських структур — це довгострокове завдання, що вимагає постійної пильної уваги. Зовнішньоекономічна політика відносно країн—колишніх членів РЕВ та Прибалтійських держав” і буде спрямована на відновлення ефективних традиційних зв'язків у міжнародній спеціалізації і кооперуванні насамперед в металургії, транспортному, сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості. Особлива увага приділятиметься розвиткові відносин з групою найбільш розвинутих країн, в першу чергу з "Великою Сімкою", які є джерелом передових технологій та потужних фінансових ресурсів. Об'єктом неослабної уваги залишатиметься питання вдосконалення валютного врегулювання, забезпечення виконання чинного законодавства в сфері ЗЕД, його подальша оптимізація та наближення до загальноприйнятих світових норм. Нормативна база ЗЕД повинна створюватися з розрахунку на довгострокову дію, забезпечуючи стабільність як для національних суб'єктів ЗЕД, так і для наших зарубіжних партнерів. Безперебійний і надійний механізм трансмісії декларацій і намірів в реальні чіткі кроки щодо їх І реалізації має стати запорукою виходу локомотиву нашої економіки з туману непевності на простори, які забезпечать їй достойне місце в світовому співтоваристві. 14) Соціальна політика: структура,цілі,пріоритети Успіх економічних реформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведення ефективної соціальної політики. Адже без поліпшення рівня життя людей неможливо сформувати масову і, головне, надійну соціальну базу розвитку економіки на шляхах ринкових реформ. Соціальна політика держави має носити активний характер, не зводитись тільки до заходів соціального захисту за рахунок бюджетних коштів. Держава має сприяти розширенню кола осіб, здатних до особистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншими словами, — сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребують зовнішньої опіки. Державна соціальна політика не повинна виходити за межі, пов'язані з наданням допомоги тільки тим, хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладались на себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зуміли значно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводити політику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави від економічно необгрунтованих соціальних функцій. Основні напрямки соціального захисту людини. Система соціального захисту найменш забезпечених громадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієї системи є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогу малозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім'ям з дітьми, безробітним, біженцям, інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми і багатодітним сім'ям. Натуральна допомога може надаватися у вигляді талонів на безплатне харчування, пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктових наборів, безплатного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунок державного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурних установ для громадян, які не мають можливості користуватися послугами соціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі. Важливе значення має система пенсійного забезпечення громадян. Проблема пенсіонерів, особливо в умовах постаріння населення, — одна з найгостріших у рамках соціальної безпеки і захисту людини. Кількість пенсіонерів в Україні зростає із року в рік. У результаті збільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплату пенсій державі доводиться постійно витрачати все більше коштів. Розмір пенсії не може бути меншим мінімального прожиткового рівня. Величина пенсії повинна враховувати вартісну оцінку трудового вкладу пенсіонера за роки його роботи (йдеться про стаж роботи, середній заробіток тощо). Для підвищення розміру пенсій разом з державною пенсійною системою необхідно створювати пенсійні фонди, в тому числі й на страховій основі. Людина, відраховуючи частину свого заробітку в пенсійний фонд сьогодні, коли вона може своїми силами заробляти великі доходи, отримує можливість у старості одержувати підвищену пенсію. Як відомо, в процесі переходу до ринкової економіки населення України зазнало великих втрат через знецінення грошових заощаджень в установах Ощадбанку. У той час як купівельна спроможність грошей внаслідок триваючої з 1991 року інфляції значно знизилась, компенсація втрат від знецінення заощаджень була явно недостатньою. Протягом тривалого часу люди нагромаджували гроші для цінних покупок, обзаведення господарством, будівництва житла, "на старість" тощо. Сьогодні ж внаслідок інфляції вони втратили ці заощадження. Безумовно, що держава повинна компенсувати втрати громадян від знецінення заощаджень, нехай і не відразу. Людина не може бути в соціальній безпеці в ринкових умовах, якщо у неї немає особистих заощаджень. Важливий елемент соціальної політики держави — індексація грошових доходів населення залежно від підвищення індексу споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання цін. Недоліки як прямої, так і непрямої індексації доходів відомі. Так, індексація має інфлятогенний характер; вона сприяє формуванню стійких інфляційних очікувань, перекручує структуру доходів, необгрунтоване зменшуючи їх реально зароблену частку, і тим самим послаблює стимули до праці. Ось чому механізм індексації грошових доходів піддається критиці з боку багатьох економістів. Світовий досвід індексування грошових доходів населення переконує в тому, що цим заходом соціального захисту слід користуватися з великою обережністю. Якщо держава вирішили все ж таки проводити індексацію доходів, то вона (індексація) повинна бути неповною. Для стримування інфляції, як свідчить практика, розмір індексаційних виплат не повинен перевищувати 70-80 відсотків від загального зростання цін. Мабуть, найскладнішою проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізація співвідношення масштабів соціальної державної допомоги населенню і розмірів (рівня) доходів, які воно отримує. У ринковій економіці не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільних фондів споживання). Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючу роль доходів, так як із кола засобів життєзабезпечення, які можна було б придбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державна система соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і мати адресний характер, тобто стосуватися переважно особливо неімущих верств, непрацездатної частини населення. Проблема оптимального поєднання державної соціальної політики і ринкових стимулів до праці і виробничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепцій добробуту. Державний патерналізм, який ховається за мімікрією рівності і справедливості, на ділі негативно впливає на розвиток економічних відносин, призводить до падіння економічної активності. У кінцевому підсумку (і це загальновідомий факт) розміри соціального захисту малоімущих верств населення визначаються ефективністю господарської діяльності працюючих, дієвістю матеріальних стимулів до праці і економічної діяльності. Соціальна політика в умовах здійснення антикризових заходів спрямовується на недопущення подальшого зубожіння населення, забезпечення фізіологічного мінімуму споживання для найменш захищених груп, збереження соціальної рівноваги в суспільстві. Основні завдання та пріоритети в соціальній політиці: 1. Проведення економічних реформ, які були б тісно пов'язані з твердими соціальними гарантіями для робітників, селян, інтелігенції, підприємців. 2. Докорінна реструктуризація всієї системи соціальної Інфраструктури суспільства та недопущення руйнації нинішніх соціальних надбань. 3. Створення працездатним особам умов для отримання роботи у відповідності з рівнем кваліфікації. ефективної 1 якісної праці, справедливого заробітку, підвищення кваліфікації, зміни професії, оздоровлення 1 відпочинку. Невідкладне здійснення глибокого реформування заробітної плати, поклавши в основу вартість життя, рівень кваліфікації, соціальні гарантії, На кризовому етапі застосувати лімітування фонду заробітної плати в залежності від обсягів виробництва, коригованих на індекс цін із врахуванням граничного рівня рентабельності. Зміцнювати служби зайнятості, налагодити систему перекваліфікації з врахуванням насамперед структурного безробіття, запровадити систему матеріальної підтримки безробітних з гнучкими термінами допомоги у розмірах не нижче фізіологічного мінімуму. 4. З метою зупинення тенденції до вимирання нації забезпечити підтримку сімей з дітьми. В кризовий період адресну допомогу спрямувати сім'ям. де доходи на кожного члена не сягають фізіологічного мінімуму. 5. Створити юнакам і дівчатам рівні стартові можливості для отримання безплатної якісної освіти і кваліфікації та ефективного працевлаштування. Встановити розмір державних стипендій в залежності від середнього доходу сім'ї або особистого доходу студента. Передбачається введення системи пільгового кредитування молоді для здобуття фаху та перекваліфікації, пільгового кредитування та мінімального оподаткування молодіжного підприємництва. 6. Соціальний захист Інвалідів та пенсіонерів передбачається забезпечити шляхом приведення мінімальних розмірів пенсій у відповідність з розмірами фізіологічного мінімуму споживання: всі дотації пенсіонерам 1 інвалідам доцільно спрямувати у вигляді грошової допомоги безпосередньо конкретним особам: ввести поряд з державним соціальним забезпеченням пенсійне страхування. 15) АПК: проблеми та їх вирішення . Аграрний сектор в Україні: аналіз стану Вже протягом багатьох років сільське господарство України знаходиться у кризовому стані. Порівняно з аграрними секторами багатьох інших країн українське сільське господарство мало пристосувалося до ринкових умов. Наслідком є руйнація основних фондів та погіршення матеріально-технічного постачання сільського господарства. Це з свого боку знаходить відображення у спаді обсягів виробництва, який триває від початку процесу реформ, та різкому зниженні продуктивності праці у сільському господарстві України. Але оскільки спад виробництва у сільському господарстві є все-таки меншим, ніж у деяких інших секторах економіки та у народному господарстві загалом, можна було б зробити висновок, що відносна конкурентоспроможність сільського господарства в Україні попри спад виробництва зросла. Торгівля сільськогосподарською продукцією дуже постраждала від спаду виробництва та розриву торговельних зв'язків з колишніми радянськими республіками та країнами східного блоку. Обсяги експорту всієї аграрної продукції знизилися щонайменше на 50%. Частка аграрного експорту є відчутною і має важливі наслідки для платіжного балансу країни. (Наприклад: з 1990 р. виробництво зерна в Україні знизилося більш ніж на 20 млн тонн, а при теперішніх цінах на зерно на світових ринках експорт такої кількості зерна міг би принести прибуток близько 4 млрд доларів США). 2. Ресурсне оснащення як фактор конкурентоспроможності Україна має майже унікальну комбінацію таких факторів, як близькість до міжнародних ринків і ресурси для виробництва сільськогосподарських товарів. Україна — велика за територією країна зі значними ресурсами сільськогосподарських угідь в перерахунку на душу населення. Більш того, ці угіддя завдяки їх особливій якості та сприятливому клімату мають великий потенціал урожайності. З огляду на такі ресурси не дивно, що по виробництву рослинницької продукції, а також молока на душу населення показники в Україні вищі, ніж у середньому у світі або Європі. У цих видах продукції показники на душу населення в Україні є аналогічними до показників у таких традиційних експортерів аграрної продукції, як Канада, Франція та США. Лише по м'ясу Україна знаходиться нижче середньоєвропейського рівня. Навіть до початку перехідних процесів урожайність у рослинництві або доробок у тваринництві були набагато нижчими, ніж у країнах з аналогічними запасами ресурсів.
|