- для приватних інвесторів – розвиток кредитно-фінансової системи (тобто показник заборгованості, доступність банківського кредитування);
- особи, які здійснюють портфельне інвестування – наявність інвестиційного середовища (розвинутий фондовий ринок з елементами інфраструктури і можливість репатріації доходів);
- інвесторів, що здійснюють прямі іноземні інвестиції, цікавлять, крім фінансових показників, характеристики внутрішнього ринку країни-одержувача (місткість ринку, купівельна спроможність населення, доступ до ринку, ресурсна база тощо).
Аналіз комплексу цих показників визначає синтетичний показник інвестиційної привабливості країни.
Рейтинги інвестиційної привабливості надають:
• Лондонський часопис Euro money
• американська група Business Risk International
• Handelsblatt (Німеччина)
В Україні у 1995 р. Бланк і інвестиційна компанія “Омега Інвест” розробили єдиний признаний в Україні рейтинг, що стосується інвестиційної привабливості регіонів. В основу покладені основні довготривалі фактори:
- природно ресурсний потенціал
- рівень промислового і сільськогосподарського виробництва
- рівень урбанізації
- ринкова інфраструктура
Всі регіони розділили на 4 групи:
1) пріоритетна інвестиційна привабливість
2) достатньо велика інвестиційна привабливість
3) середня інвестиційна привабливість
4) низька інвестиційна привабливість
Будь-який рейтинг – це моментальний знімок стану ринку.
Фактори інвестиційного клімату:
1. інвестиційний потенціал
2. інвестиційні ризики
Інвестиційні ризики
Інвестиційний ризик будь-якої країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку від інвестицій.
У структуру інвестиційного ризику входять політичні, економічні та соціальні складові.
Політичні показники:
- внутрішні заворушення (від страйків до громадянської війни)
- зовнішні конфлікти (як наявні, так і потенційні)
- можливість націоналізації власності
- відсутність або можливість втрати міжнародної довіри
Економічні чинники:
1) ключові макроекономічні показники
2) специфічні індикатори, що характеризують фінансовий стан країни:
• коефіцієнт обслуговування боргу – розраховується як відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів і послуг. Раніше значення 0,2 по цьому показнику характеризувало високо ризиковані країни. Але внаслідок появи латино-американських країн (мають показник приблизно 1) відбулося підвищення значення цього показника.
• відношення зовнішнього боргу до ВНП – сигналом підвищення ризикованості є значення цього показника на рівні 0,5.
• відношення всього зовнішнього боргу до загального обсягу експорту товарів і послуг. Сигналом підвищення ризикованості є значення цього показника на рівні 1,5.
• індикатор ліквідності (до якого входять 3 показника)
• коефіцієнт відношення резервів країни до фінансових вимог
• коефіцієнт дефіциту ліквідності – розраховується як відношення фінансових вимог до експорту товарів та послуг.
Соціальні чинники:
- рівень соціальної напруженості в країні
- загальний рівень злочинності
- екологічні параметри.
Інвестиційний потенціал
Потенційно Україна вважається інвестиційно привабливою країною.
Передумови інвестиційної привабливості України:
• вигідне географічне положення (знаходиться в центрі Європи і на перехресті торговельних шляхів)
• багато природних ресурсів і 60% сільськогосподарських земель, які мають високо родючі чорноземи
• рекреаційні ресурси (Крим, Карпати)
• освічена робоча сила
• надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці України
• несформований ринок товарів
• незадоволений попит населення
• наявність в Україні інвестиційного законодавства.
14.Зовнішньоторговельний обіг України та його географічна структура.
15.Зовнішня торгівля України: динаміка, галузеві та регіональні структури.
У регіональному аспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов'язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД, Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям - розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.
Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв'язків з окремими її регіонами. Такі звязки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст "Далекий Схід Росії - Україна", підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.
У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменістаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні потужності, товари.
Серед інших країн СНД привабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії і Близького Сходу.
Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв'язків з країнами Балтії, в перспективі в режимі вільної торгівлі.
У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу, велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Великобританія.
Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центрально-європейської зони вільної торгівлі (СЕFТА).
З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.
Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все, з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).
Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NАFТА) і особливо з США та Канадою.
У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.
Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.
Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.
Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Обєднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.
Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, в перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.
Країни АСЕАН - потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція) імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.
Для удосконалення регіональних зовнішньотогівельних звязків Україні в переспективі необхідна участь в міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/Сот, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все, з ЄС, а також з CEFTA, ЦЕІ, NAFTA.
Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.
Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу забезпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів та послуг та їх порівняльну кон'юнктуру на внутрішньому та світовому ринку.
Успішному розвитку економічних відносин між країнами СНД сприятиме остаточне визначення загальної стратегії інтеграційного співробітництва. Ця стратегія має враховувати як геоекономічні переваги, так і першочергові регіональні та державні інтереси зацікавлених сторін.
35, 36.Пріоритети зовнішньої торгівлі України. Структура експорту та імпорту й шляхи її оптимізації.
Вирівнювання балансу поточних операцій до кінця розглянутого періоду здається не лише неможливим, але й небажаним. Розвиток торгівлі буде зумовлюватися необхідністю імпорту технологій, успіхами у заощадженні енергії та політикою щодо обмінного курсу. У разі інтеграції України в систему міжнародного поділу праці розпочнеться процес скорочення розриву між Україною та західними країнами, в ході якого рівень доходів на душу населення буде наближатися до західних показників. Цей процес наближення може тривати більше 10 років. Але такий імпорт капіталів є еквівалентним дефіциту балансу поточних операцій, і тому на період від 5 до 15 років слід очікувати дефіцит балансу поточних операцій. Насамперед цей дефіцит буде наслідком імпорту інвестиційних товарів, що дозволить поліпшити та розширити основні фонди в Україні і сприятиме розвитку економіки. Обслуговування пов'язаного з цим зовнішнього боргу було б у цьому випадку безпроблемним.
Експорт
Як і іншим східноєвропейським країнам, Україні надається можливість використати стратегію економічного росту, що спирається на експорт. З огляду на подальшу обмеженість внутрішнього попиту експортні ринки до певного часу пропонують значні стимули для розширення виробництва. Ці стимули використовувалися ще в минулому навдивовиж активно. Незважаючи на загальний спад виробництва, український експорт з початком реформ восени 1994 р. помітно зріс.
Поки що експорт тримається на таких традиційних експортних галузях, як металургія, хімічна промисловість, сільське господарство.
В ході широкої реструктуризації європейської промисловості виникає та зростає попит на комплектуючі вироби, деталі та напівфабрикати для всіх видів обладнання, виготовлення яких вимагає великих трудових затрат. Україна цілковито змогла б постачати таку продукцію, яка здебільшого виготовляється в металообробній та металургійній промисловості.
Надзвичайно важливим для використання експортних шансів є те, щоб імпульсам попиту, які надходять з-за кордону, не створювалися адміністративні або тарифні перешкоди. Водночас потрібно також істотно збільшити гнучкість підприємств, зокрема, шляхом їх поділу на менші структурні одиниці.
Імпорт
Динаміка імпорту зумовлюється в першу чергу двома різними факторами: заощадженням енергії та імпортом технологій. Економічна політика України має бути спрямованою на суворе заощадження енергії замість розбудови вітчизняного виробництва енергії. Навіть саме тільки скорочення імпорту енергії на 20 % дозволило б урівноважити баланс поточних операцій. Істотним засобом заощадження енергії є правильне ціноутворення, якого можна досягти зокрема завдяки припиненню постачання енергії в разі несплати.
Разом з тим, уже в найближчі роки забезпечення оплати поставок енергії дасть змогу знизити частку імпорту енергії в сукупному обсязі імпорту. Це дозволить неенергетичній складовій імпорту зростати швидше, ніж сукупний імпорт. У середньостроковій перспективі, коли розпочнеться процес економічного росту, імпорт необхідних технологій збільшуватиметься значно швидше, ніж темпи росту в усьому народному господарстві. В кінцевому підсумку це призведе до того, що насамперед у другій половині розглядуваного періоду зменшення сальдо балансу поточних рахунків зможе здійснюватися лише повільними темпами.
Політика щодо обмінного курсу
Якщо обмінний курс у 1996 р. залишиться майже постійним, то в перерахунку на весь рік це означатиме реальну ревальвацію в розмірі 35 — 40 %. Внаслідок цього товари українського експорту подорожчають на цю величину, тоді як імпорт порівняно з цінами на вітчизняну продукцію на цю ж величину стане дешевшим. Розрахунки МВФ на період 1996—1999 рр. зроблені відповідно до подальшої реальної ревальвації приблизно на рівні 60 %. Зокрема, це знайде своє відображення у значному рості заробітної плати в доларовому еквіваленті, яка, наприклад, у 1999 р. досягне позначки 200 доларів США, тобто тієї суми зарплати, яку мали Польща і Чехія у першій половині 90-х років. Натомість Міністерство економіки відштовхується від значно нижчих показників ревальвації і його припущення значною мірою перегукуються з динамікою обмінного курсу, яка передбачається за нашим сценарієм.
Реальна ревальвація означає перерозподіл прибутків експортних галузей промисловості на користь імпортерів. Очевидно, що такий розподіл шансів на отримання прибутків не сприяє початкові процесів росту. Тепер, коли процес стабілізації (подолання інфляції) зробив великий поступ, необхідно стимулювати розширення попиту. Реальна ревальвація сильніше спрямовуватиме внутрішній попит на імпортні товари і тим самим послаблюватиме імпульси попиту для вітчизняної економіки, а також сприятиме протекціонізму. З огляду на необхідність продовжувати рестриктивну грошову політику варто було б використати як засіб піднесення виробництва попит з-за кордону та переорієнтацію внутрішнього попиту на вітчизняну продукцію за допомогою обмінного курсу. Якщо виробництво не отримає підтримки з боку обмінного курсу, тоді збільшиться загроза того, що покращання балансу поточних операцій досягатиметься лише збереженням стану рецесії (тобто подальшого падіння ВВП та відповідно до цього попиту на імпорт).
Загроза інфляції у разі номінальної девальвації значною мірою може бути компенсована за рахунок очікуваного росту продуктивності. З іншого боку, необхідне та можливе у найближчі роки заощадження енергії сприятиме зменшенню загрози інфляції витрат, зумовленої цінами на енергію.
Для фінансування негативного сальдо зовнішньої торгівлі існує дві принципових можливості: за допомогою кредитів або припливу прямих іноземних інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції
Фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій є найвигіднішим способом, оскільки у цьому випадку держава не повинна здійснювати платежі по обслуговуванню боргів. На приплив іноземних інвестицій можна впливати лише побічно, а саме: шляхом приведення інституційних та правових норм в Україні відповідно до міжнародних вимог. Як потенційний отримувач інвестицій Україна знаходиться у стані безпосередньої конкуренції з іншими — перш за все східноєвропейськими — країнами. Тому в Україні мають бути принаймні однакові, а ще краще привабливіші умови, ніж в інших країнах. У минулому спостерігалася значна втеча капіталів з України. Однак ці капітали можуть за сприятливих умов знову повернутися в країну. Якщо вдасться залучити вивезений капітал, то вже завдяки лише цьому можна було б фінансувати дефіцит балансу поточних рахунків протягом кількох років.
Міжнародні кредити
У рамках програми “механізму розширеного кредитування” (ЕРР) Міжнародного валютного фонду Україна може отримувати подальші міжнародні кредити обсягом 1 млрд доларів США щороку до 1999 р. Якщо ж окрім цього буде досягнуто домовленість з міжнародними організаціями та на двосторонній основі, насамперед, з Росією про продовження існуючих боргів, тоді шансів на отримання кредитів на міжнародному ринку стане більше. Можливість збільшення обсягів зовнішньої заборгованості та витрат на її обслуговування залежатиме перш за все від показників заборгованості. Запропонована нами поступова номінальна девальвація, можливо в рамках коридору для обмінного курсу, призводить порівняно з постійним обмінним курсом до збільшення квоти боргу. Міжнародний досвід також свідчить про те, що недоцільно вимагати для України стратегії різкого скорочення боргової квоти, очевидно, пов'язаної з повільним ростом. Припустима постійна квота боргу на нинішньому рівні. Якщо вдасться стимулювати ріст за допомогою обмінного курсу, то квота на рівні 25 % не становитиме проблеми. В дійсності ж кредитоспроможність будь-якої країни залежить не лише від боргової квоти (зовнішній борг/ВВП), а й від квоти обслуговування боргу (проценти і погашення/експорт).
Зниження податків і самофінансування
Передбачається, що починаючи з 1997 р. і особливо у 1998 р. буде зменшено фактичне оподаткування підприємств та нарахування на суму заробітної плати. Зниженням податків необхідно, наскільки це можливо, скористатися для стимулювання інвестицій, а не споживання. У прийнятних для України розмірах можна було б подумати про зменшення оподаткування нерозподілених прибутків.
