Першою й основною вимогою стратегії перехідного протекціонізму є наявність помірно високих вхідних бар'єрів на шляху до національного ринку іноземних виробників. Друга вимога полягає у поступовому зменшенні захисту національних виробників та споживачів на користь останніх.
Захист національних виробників носить проконкурентний характер тільки у випадку протидії формам недобросовісної конкуренції з боку іноземних підприємців. У противному разі такий протекціонізм здійснюється за рахунок національних споживачів і може відтворювати неефективне розміщення ресурсів. Третя вимога полягає у необхідності раціонального поєднання різних форм та методів захисту перехідних ринків.
Із двох основних форм перехідного протекціонізму - субсидій і тарифів - використання останніх є більш привабливим, оскільки посилює фіскальні позиції та мотивацію експортерів, а також створює передумову підвищення ступеня обробки товарів. Разом з тим, субсидії можуть застосовуватися - і це в конкретних випадках дозволяється ГАТТ/ВТО - на початкових етапах реалізації зовнішньоекономічної стратегії перехідної економіки, коли вони можуть стати на деякий час навіть ключовим компонентом у деяких експортних виробництвах. Це, в першу чергу, може мати відношення до "порогових" виробництв, які не потребують значних витрат для досягнення конкурентоспроможності.
Стратегія перехідного протекціонізму має виходити із факту наявності різнорідного зовнішнього середовища економік, що трансформуються, принципових відмінностей у формах, методах та способах конкуренції у різних конкурентних просторах. Така стратегія має передбачати виявлення та диференціацію стратегічних зон конкуренції, під якими ми розуміємо частину сфери зовнішнього оточення національної економіки, до якої остання прагне знайти вихід.
5. Вільні (спеціальні) економічні зони та їх типи. Створення і функціонування СЕЗ в Україні
6. Вільні економічні зони і національна економіка. Класифікація економічних зон. ВЕЗ в Україні.
В сучасному вигляді ВЕЗ виникли на початку 70-х рр. в країнах Південно-Східної Азії. Південна Корея в 1970 р. вперше ввела термін ВЕЗ. Основні мотиви створення:
- залучення іноземних інвестицій
- стимулювання експорту
- удосконалення технологій
- зростання зайнятості
Кінець 90-х рр.. – лідером по створенню ВЕЗ являється Китай. Специфіка Китаю: 5 економічних регіонів, які отримали пільги спеціальних економічних зон (СЕЗ) + ВЕЗ Шанхай, яка по сумарному обсягу інвестицій переважає всі ці 5 регіонів). Саме розвиток цих зон дозволив Китаю таке економічне зростання. В них створено 6000 економічних підприємств.
Офіційно прийнятим визначенням ВЕЗ є визначення, яке прийняте у 8му доповненні Кіотської конвенції (1973 р.):
Зона порто-франко або вільна зона – це частина територій, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться поза межами національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю і оподаткуванню.
Зони порто-франко – це прообраз вільних митних зон, що використовується в міжнародній торгівлі, виникли в 1559 р. в Середземному морі. Вільною гаванню була Генуя.
В дореволюційній Росії певні міста (Одеса 1817 р.) мали цей статус.
Світова статистика:
Європа – 130 вільних митних зон
США – приблизно 300 ВЕЗ (найбільша з них – силіконова долина, де виробляється майже 20% всіх комп’ютерів і комп’ютерної техніки).
В світі (кінець 2001 р.) – приблизно 1060 ВЕЗ.
В нашій і закордонній літературі використовується наступне визначення:
ВЕЗ – це частина національної території, економічний потенціал якої спрямований на вирішення певних спеціальних задач або комплексу задач.
В Україні використовуються терміни: спеціальні економічні зони, зони вільного підприємництва, вільний митний склад, вільна митна зона, експериментальна зона.
У світовій практиці існує 2 концептуальні підходи щодо створення ВЕЗ:
1) територіальний – ВЕЗ розглядається як окрема територія, де всі суб’єкти економічної діяльності користуються встановленими для зони пільговими режимами.
2) режимний (функціональний) – пільговий режим на таких територіях застосовується до певного види підприємницької діяльності незалежно від місця розміщення суб’єкту на території країни.
Класифікація ВЕЗ:
1. за формою організації:
• локальні (точкові) – це може бути окреме підприємство або виробничий вузол підприємств.
• територіальні – займають велику територію відповідно до законодавства країни.
2. за характером взаємодії з національною економікою:
• інтеграційні – в механізм функціонування ВЕЗ закладений принцип тісної взаємодії з поза зональними суб’єктами підприємництва
• анклавні – функціонують в просторі і відкриті більше для зовнішніх зв’язків, ніж для зв’язків всередині країни.
3. за функціональною спрямованістю (класифікація в світі):
• зовнішньоторговельні зони
• виробничі зони
• офшорні зони тощо.
4. за функціональною спрямованістю (класифікація в Україні):
• зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть купуватися, продаватися, вироблятися без митних зборів і сплати мита (або з їх відстрочкою). Форми їх організації: вільні порти, вільні митні зони, митні склади.
• комплексні виробничі зони – зони, де запроваджується спеціальний режим підприємницької діяльності (митний, податковий, спеціальний). Форма організації: експортні виробничі зони.
• науково-технічні зони – спеціальний правовий режим яких спрямований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, фундаментальних досліджень та інноваційних розробок.
• туристично-рекреаційні зони – створилися в зонах, що мають багатий природний і туристичний потенціал.
• банківсько-страхові (офшорні) зони – сприятливий режим для здійснення банківських і страхових операцій
• зони прикордонної торгівлі – діє спрощений режим між прикордонними територіями України і сусідніми державами.
2. Законодавчими актами в Україні створено: 11 ВЕЗ і 9 територій пріоритетного розвитку (ТПР). 12тою ВЕЗ є Сиваш, але її дія передбачалася на 5 років (до 2001 р.).
Основний Закон (від 1992 р.) “Про загальні засади створення і функціонування СЕЗ”. На сьогодні розроблено приблизно 20 законодавчих актів щодо кожної економічної зони і 30 законів, які стосуються цих зон.
Існує державна стратегія в сфері розбудови ВЕЗ і ТПР в Україні. Цю стратегію визначають 2 постанови Кабміну:
1) 1994 р. “Про концепцію створення ВЕЗ в Україні”
2) 24 вересня 1999 р. “Про заходи щодо створення та функціонування СЕЗ і ТПР із спеціальним режимом інвестиційної діяльності”.
Крім того, існують типові методичні рекомендації щодо техніко-економічного обґрунтування ВЕЗ.
В 1999 р. було розроблено порядок моніторингу та оцінювання результатів діяльності ВЕЗ і ТПР .
Міністерством Статистики було запропоновано в 1999 р. створити окрему статистичну звітність для аналізу діяльності ВЕЗ в Україні.
28 лютого 2001 р. – була прийнята Постанова Кабміну “Про порядок проведення аналізу результатів функціонування ВЕЗ в Україні”, яка є дуже суперечливою.
Цей документ передбачає необхідність проведення аналізу ефективності і поділ ВЕЗ на 3 групи:
1) ВЕЗ, робота яких оцінюється позитивно (цей спеціальний режим пропонується зберегти)
2) ВЕЗ, в яких позитивні тенденції виправдовують себе неповною мірою. В такому випадку пропонується надати певний період, після якого знову потрібно зробити додатковий аналіз щодо доцільності збереження ВЕЗ.
3) зони, де відсутні будь-які позитивні результати (пропонується скасувати такі ВЕЗ).
Ця постанова була початком накладення мораторію на функціонування ВЕЗ, який має продовжуватися до закінчення проведення аналізу.
ВЕЗ в Україні:
- Сиваш (створена 1996 р. терміном на 5 років)
- порт Крим в Керчі (2000 р. на 30 років)
- порто-франко в Одесі (2000 р. на 25 років)
- ВЕЗ Рені (2000 р. на 30 років)
- ВЕЗ Славутич (1998 р. на 20 років)
- Яворів (1999 р. на 20 років)
- курорто-поліс Трускавець (2000 р. на 20 років)
- ВЕЗ Донецьк (1998 р. на 60 років)
- ВЕЗ Азов (1998 р. на 60 років)
- інтерпорт Ковель (2000 р. на 20 років) – вважається досить перспективним
- Миколаїв (2000 р. на 30 років)
- Закарпаття (1999 р. на 30 років).
Аналітики вважають, що встановлення певного терміну функціонування зони є негативним.
ТПР в Україні зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності:
- Донецька область (створена 1998 р. на термін 30 років)
- Луганська область (1999 р. на 30 років)
- Закарпатська область (1999 р. на 15 років)
- Автономна Республіка Крим, м. Шостка, Житомирська область, м. Харків, Чернігівська область, Волинська область (2000 р. на 30 років).
Спільні пільги, що надаються ВЕЗ:
• надання податкових канікул (2-5 років)
• звільнення від оподаткування прибутку
• зменшення ставки оподаткування прибутку до 15-20%
• звільнення від оподаткування інвестицій
• звільнення від ввізного мита і ПДВ імпортованих матеріалів, обладнання, устаткування і сировини
• тимчасове звільнення від сплати за землю (чи зменшення цієї плати)
• тимчасове звільнення від сплати ряду обов’язкових платежів
