32.Основні чинники економічного зростання 2000-2004рр.
Тривалий період економічного зростання засвідчив формування в Україні економічних механізмів, які стимулюють продуктивну діяльність суб’єктів господарювання щодо збільшення обсягів виробництва та господарських оборотів, підвищення конкурентоспроможності, освоєння нових ринків збуту. Ці механізми перебувають як у площині об’єктивних макроекономічних закономірностей, сформованих внаслідок ліберальних економічних реформ, що утворили критичну масу самостійних економічних суб’єктів та середовище їхньої взаємодії, так і у площині заходів державної політики, яка створила відповідні умови для діяльності цих суб’єктів.
У 2003 р. спостерігався подальший розвиток зазначених тенденцій. Розглянемо основні чинники економічного зростання в Україні у 2003 р.
1. Значне прискорення темпів зростання експорту, що сприяло розвитку насамперед металургійної, хімічної та нафтопереробної галузей, а також машинобудування. У вартісному вимірі обсяги експорту товарів і послуг зросли порівняно з попереднім роком на 5,6 млрд дол. США, що складає три чверті сумарного приросту ВВП у доларовому еквіваленті або 55 % ВВП. Темпи зростання експорту значно випереджають темпи приросту ВВП та промислового виробництва, що свідчить за суттєве посилення цього чинника економічної динаміки у 2003 р. порівняно з попереднім роком (у 2001-2002 рр. частка експорту щодо ВВП становила 52 %). Збільшення обсягів експорту відбулося внаслідок поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури та ревальвації євро щодо долара США (за рік вона склала 17 %), що, за збереження сталого номінального обмінного курсу гривні щодо долара, сприяло збільшенню цінової конкурентоспроможності українських товарів на зовнішніх ринках.
2. Активна ремонетизація економіки, яка відбувалася внаслідок поповнення валютних резервів Національного банку України, а також завдяки різкому збільшенню обсягів рефінансування комерційних банків. Грошова маса М3 зросла за 2003 р. на 47,0 %, а рівень монетизації економіки сягнув 36,0 %. Спрощення доступу підприємств та населення як до коротко- так і до довгострокових кредитних ресурсів дозволило пожвавити економічний оборот, стало важливим чинником зростання споживчого попиту на товари тривалого користування та активізації інвестиційної діяльності підприємств.
3. Активізація інвестиційної діяльності завдяки зростанню доходів підприємств-експортерів, реалізації коштів, нагромаджених за період економічного зростання, випереджаючому зростанню довгострокового кредитування комерційними банками, збільшенню припливу іноземних інвестицій, в тому числі – в реальний сектор економіки. Загальний обсяг інвестицій збільшився у 2003 р. на 31,3 %. Це сприяло підвищенню попиту на інвестиційну продукцію вітчизняного походження. Одним з чинників активізації інвестиційних процесів слід вважати також посилення фіскального тиску, яке привело до збільшення частки „офіційного” прибутку підприємств.
4. Продовження зростання споживчого попиту населення. Цей чинник у 2003 р. істотно поступився позиціями у ряді факторів економічної динаміки. За рік реальні доходи населення збільшилися лише на 5,8 %, істотно відстаючи від темпів приросту промислового виробництва, що загальмувало приріст споживчого попиту на товари повсякденного споживання. Підтримання приросту споживчого попиту, в тому числі за рахунок товарів тривалого користування, стало можливим завдяки суттєвому розширенню споживчого кредитування та витрачанню готівкових заощаджень населення (при зростанні номінальних наявних доходів за рік на 15,8 % витрати зросли на 19,3 %, причому одночасно спостерігалося зростання банківських вкладів населення в національній валюті на 68,2 %).
5. Належне виконання плану бюджетних видатків, що забезпечило стійкий рівень державного попиту та зростання доходів працівників бюджетних організацій та установ, з відповідним підвищенням їхньої купівельної спроможності (причому видатки зведеного бюджету зросли порівняно з 2002 р. на 25,4 %, в той час як доходи – на 21,3 %, що свідчить про певне посилення стимулюючої ролі бюджетних важелів). Позитивну роль відіграло зростання рівня монетизації економіки, яке полегшило доступ підприємств до ліквідних ресурсів, необхідних для своєчасної сплати податку. Оскільки фіскальне вилучення коштів не зростало пропорційно приросту ВВП (за даними Рахункової палати України, реальні доходи зведеного бюджету, обчислені за порівняними умовами, зросли лише на 2,9 %), це виявилося додатковим стимулом зростання та посилення інвестиційних процесів.
6. Детінізація економічної діяльності, яка відбулася за рахунок активних дій ДПА України щодо впорядкування процесу сплати податків, дій Міністерства фінансів щодо посилення контролю за витрачанням бюджетних коштів, посилення контролю в грошово-кредитній сфері з боку НБУ. Як ознаки детінізації слід, зокрема, розглядати підвищення реальної ефективної ставки по податку на прибуток підприємств (за 2003 р. надходження від податку на прибуток склали 35,3 % прибутків прибуткових підприємств, 65,0 % від сукупного фінансового результату підприємств України проти 25,1 % і 64,2 % відповідно у 2002 р.), різке зростання офіційного чистого фінансового результату підприємств (воно склало 38,7 %, причому сумарний збиток скоротився на 25 %, що засвідчило згортання механізмів “тінізації” через штучну збитковість підприємств), зниження частки готівки в грошовій масі тощо.
Суперечності чинників економічного зростання знайшли відбиток у структурі промислового зростання. За рік було досягнуто рекордного показника зростання промислового виробництва – 15,8 %, причому спостерігалося певне поліпшення структури промисловості України завдяки тому, що найвищі темпи зростання – 35,8 % – було відзначено в машинобудуванні. Позитивну роль у розвитку цієї складної галузі відіграли ремонетизація економіки зі збільшенням оборотних коштів підприємств, та розширення кредитування. Між тим, найшвидше зростало виробництво в автомобільній промисловості (119,2 %) та залізничному машинобудуванні (72,2 %), в той час як галузі, які виробляють інвестиційну продукцію, демонстрували більш повільне зростання (виробництво машин для переробки сільгосппродуктів зросло на 16,4 %, верстатів – на 16 %, сільськогосподарських машин – на 3 %). З огляду на те, що, за приблизними підрахунками, у 2003 р. експортувалося близько половини виробленої в Україні продукції машинобудування, як визначальний чинник зростання в машинобудуванні слід розглядати саме експортне виробництво.
Між тим, частка машинобудування в національній економіці залишається вельми низькою (13,6 %, що на 1,1 пункту вище за показник 2002 р.). Чверть промислового виробництва становить продукція металургії та металообробки, темпи зростання якої завдяки поліпшенню зовнішньоекономічної кон’юнктури суттєво прискорилися та склали 14,3 % проти 3,9 % за 2002 р. Це ж саме стосується хімічної та нафтохімічної промисловості (зростання склало 16,8 % проти 6,5 % торік). Реальне домінування металургійної галузі підтверджується структурою фінансових потоків: нею отримано 54,5 % чистого фінансового результату в промисловості. Загалом на частку базових галузей промисловості (металургія та металообробка, хімічна, нафтохімічна промисловості та нафтопереробка), видобувної промисловості та виробництва та розподілу електроенергії, газу і води припадало 71 % прибутків, отриманих у промисловості. Це зумовило значні труднощі в розвитку інших галузей, в тому числі тих, що є пріоритетними на шляху формування інноваційної моделі розвитку.
Недостатньо визначеним залишається становище в інноваційній сфері. У 2003 р. відбулося помітне (на 17,8 %) зменшення кількості підприємств, які впроваджували технологічні інновації. Кількість освоєних нових видів продукції скоротилася порівняно з попереднім роком на 67,6 %. Частка інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 7,0 % до 5,1 %. Обнадійливим є те, що порівняно з минулим роком на 29,8 % зросла кількість впроваджених нових технологічних процесів (хоча це й становить лише половину від показника 1995 р.), проте реалізація їхнього інноваційного потенціалу залежить як від сприятливості макроекономічної кон’юнктури, так і від виваженості державної економічної політики.
У 2004 р. зазначені тенденції загалом збереглися. Відбулося помітне посилення експортного чинника економічної динаміки, зумовлене тривкою сприятливою кон’юнктурою на традиційних ринках українського експорту. За січень-травень виробництво в машинобудуванні зросло на 36,5 %, в чому визначальну роль відіграв саме експортний чинник: експорт галузі збільшився у 2,3 разу. Завдяки цьому частка машинобудування в експорті збільшилася до 20 % порівняно з 13 % у минулому році. За підсумком першого кварталу експорт товарів і послуг зріс у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 40,2 % і склав 71,7 % ВВП. Зростання продажу валюти експортерами викликало потребу в активізації гривневих інтервенцій Національного банку (89 % приросту грошової маси за 4 місяці року), які компенсувалися шляхом посилення обмежувальних заходів на інших напрямах монетарної політики. Збільшився дефіцит ліквідних ресурсів, що виявилося у значному зростанні сумарної кредиторської заборгованості суб’єктів господарювання. Дещо уповільнилися темпи приросту банківського кредитування, в той час як в його структурі зросла частка довгострокових кредитів (вони зросли за І квартал на 14,7 % за загального збільшення кредитування на 8,5 %).
Відбулося збільшення потенційної місткості споживчого ринку. За січень-травень номінальні наявні доходи населення зросли на 19,7 %, реальні – на 15,0 %. Проте за цей самий час витрати населення збільшилися лише на 19,2 %, що засвідчило певну зміну споживчих настроїв та відновлення схильності до заощадження.
Така структура чинників економічного зростання відіграла стерилізуючу роль щодо вимушеного приросту грошової маси. Це призвело до своєрідних „ножиць цін” між цінами на експортну продукцію та на продукцію, зорієнтовану на внутрішній ринок, а також випереджаючого зростання оптових цін у промисловості (14,3 % за січень-червень проти 4,4 % зростання споживчих цін).
Таким чином, у 2003 – першому півріччі 2004 рр. завдяки сприятливій зовнішньоекономічній кон’юнктурі відбулося фактичне відновлення експортної моделі. Проте, завдяки нагромадженому потенціалу інституційних змін, стійким ремонетизаційним процесам, накопиченню ресурсів фінансової сфери ця модель набула інвестиційної спрямованості. Інвестиційний аспект надає додаткової стійкості експортній моделі, яка значною мірою залежить від факторів міжнародної економічної кон'юнктури, та створює потенційну можливість модифікації моделі з розширенням внутрішніх ринків, поступовим переходом до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку. Така можливість може бути реалізована в разі оволодіння дієвим міжнародно - визнаним інструментарієм стимулювання економічного зростання та позитивних структурних зрушень.
33.Потенціал та структурні проблеми інтеграції України до Європейського Союзу.
Пріоритетом України у сфері зовнішньої політики залишається реалізація розробленої й сформульованої протягом 1994-2004 рр. державної стратегії європейської інтеграції. Ця стратегія базується на усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних відносин, є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та політичної системи. Сьогодні виникає потреба приведення українських євроінтеграційних планів у відповідність з новими реаліями. За нинішніх умов і обставин вступ України до ЄС міг би призвести до ситуації так званої "шокової терапії", яка мала місце у низці постсоціалістичних країн під час трансформаційних перетворень. З огляду на це занепокоєння української сторони викликає не сам факт відсутності України серед наступних кандидатів на вступ до ЄС, а відсутність від останнього чіткої відповіді на питання про можливість вступу до єдиної Європи.
На зміст очікуваного від Євросоюзу "сигналу" у відповідь на активізацію українських євроінтеграційних прагнень й їх концентрації навколо питання про перспективи "єврочленства" може вплинути внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема прозорість чергових президентських виборів. Проте потенційний вплив внутрішньополітичних чинників на вирішення "європейської долі" України не варто переоцінювати. В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не бути їй членом Євросоюзу залежатиме насамперед від того, що відбуватиметься у самій об'єднаній Європі. Велике значення матиме й те, як складатимуться відносини України з впливовими регіональними та глобальними акторами, тобто, з одного боку, з Росією, а з іншого - зі Сполученими Штатами Америки.
У ситуації, що склалася, завданням "номер один" для української сторони слід вважати узгодження своїх поглядів з поглядами європейських партнерів. Це узгодження необхідне як щодо розуміння головних завдань двосторонньої співпраці на наступний період та інструментів їх реалізації, так і щодо вірогідних термінів досягнення Україною відповідності "Копенгагенським критеріям".
Йдеться фактично про вибір однієї з трьох об’єктивно існуючих у нинішніх конкретно-історичних умовах можливостей: приєднання України до ЄС з оформленням статусу повноправного члена; відносини асоціації з певними обмеженнями інтеграційних устремлінь української сторони; підписання нового договору й встановлення двосторонніх відносин або у пропонованому європейцями форматі "особливого сусідства", або у форматі іншого типу (можливо, "привілейованого", як це було між Європейськими Співтовариствами та колишньою СФРЮ напередодні її розпаду) в рамках концепції "Розширена Європа".
Українській стороні доцільно було б спробувати виробити спільну з Європою формулу, яка відбивала би сутність нинішнього етапу двосторонніх відносин, а також висвітлювала перспективу їхнього розвитку. Така формула повинна випливати з нової Європейської політики сусідства, в рамках якої Євросоюз планує розвивати відносини з Україною, але враховувати й те, що статус однієї з "країн-сусідів" не повністю відповідатиме реальним місцю і ролі України в євроінтеграційному процесі.
Специфіка євроінтеграційної стратегії України, визначені такі:
• реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити до 2015 року зростання ВВП у 2,3–2,4 разу та подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами–членами ЄС;
• опанування інноваційної моделі з метою істотного підвищення конкурентоспроможності економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
• цілеспрямоване забезпечення рівня та якості життєвих стандартів, адекватних стандартам ЄС, подальше формування в Україні середнього класу, що гарантує стабільність та демократизацію суспільства.
У двосторонніх відносинах Україна очікує від ЄС надання статусу держави з ринковою економікою в контексті антидемпінгового законодавства, а також впровадження преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на українські товари та дозволило б вітчизняним підприємствам повною мірою скористатися перевагами, що надає вступ до ЄС держав Центрально-Східноєвропейського регіону.
Системним ризиком подальшого зближення України з ЄС є не тільки неготовність української економіки до успішної ринкової конкуренції, а й незавершеність процесу внутрішньополітичної консолідації. Вступ до Європейського Союзу як кінцева мета реалізації євроінтеграційної стратегії може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних внутрішніх перетворень.
Принципово важливим напрямом таких перетворень є послідовна демократизація суспільства, забезпечення свободи слова та розбудова громадянського суспільства. У цьому контексті поглиблення співпраці України з ЄС після його розширення слід розглядати як визначальний чинник вирішення зазначених завдань. Необхідно враховувати, що нині формування системи відносин Євросоюз – європейське громадянське суспільство є майже завершеним. Аналіз принципів і методів функціонування цієї системи, перспектив її впровадження у вітчизняну політичну практику вимагає від українських науковців визначення засад діяльності організацій європейського громадянського суспільства, розгляду застосованих і запропонованих на майбутнє інституціями ЄС політико-правових механізмів їхньої участі в процесі прийняття рішень, зокрема щодо європейської інтеграції, з’ясування ролі програм ЄС зі сприяння розвиткові громадянського суспільства в європейських державах, що залишаються поза межами ЄС. За умов посилення громадського інтересу в Україні до міжнародних зв’язків, активнішого залучення громадян до участі у розбудові загальноєвропейського громадянського суспільства має розглядатися як неодмінна складова успішної євроінтеграційної стратегії України. Важливим завданням у зазначеному контексті є також встановлення, яких саме змін очікують українці від вступу нашої держави до ЄС.
Відродження притаманних українському народу духовних цінностей, подолання ідеологічних стереотипів, браку національної гідності, комплексу меншовартості, самоствердження українців як європейської нації через відтворення національної ідентичності обґрунтовано визнаються не менш суттєвими, ніж темпи економічного зростання, чинниками входження до демократичної спільноти європейських народів. Реалізація принципу конструктивної інтеграції потребує активної державотворчої політики також і в цих напрямах.
Не менш важливим чинником здійснення євроінтеграційної стратегії України є збереження досягнутого рівня й подальше поглиблення співробітництва з державами Центральної та Східної Європи. Існують об’єктивні передумови поглиблення інтеграційних процесів в Центрально-Східноєвропейському регіоні за участю України. Близькість культурної спадщини наших народів, історичних традицій та цивілізаційних цінностей зумовлює можливість і необхідність їхнього подальшого зближення. Українська мова є третьою за поширеністю мовою, якою розмовляють в країнах ЄС – 25 (після турецької та російської): володіють і розмовляють українською близько 2 млн громадян цих країн, передусім нових членів Євросоюзу.
……………………………………………………………………………………
Тому при аналізі стану, проблем та перспектив розвитку взаємовідносин України та ЄС необхідно враховувати наступне:
• ЄС знаходиться напередодні вступу в кількісно і якісно новий етап свого розвитку. У березні поточного року розпочалися переговори щодо вступу до нього нових членів з числа країн ЦСЄ та Балтії. Одночасно йде інтенсивний процес практичної підготовки до формування Європейського Валютного Союзу і введення з 1.01.1999 р. спільної грошової одиниці "євро". В таких умовах ЄС не докладатиме особливих зусиль для сприяння інтеграції України до своїх структур. Відбувається певне дистанціювання від України по лінії політичного діалогу і зведення контактів у цій сфері до обміну загальною інформацією та здійснення суттєвого тиску на Україну з деяких питань (темпи реформ, інвестиційний клімат, внутрішнє законодавство, ЧАЕС тощо);
найбільш помітною рисою політики ЄС щодо України на даному етапі є її "тасизація", тобто надання допомоги і співробітництво переважно по лінії програм "ТАСІs" і "ТЕМРUS";
- однією з причин дистанціювання ЄС від України є опозиція подальшому розширенню на Схід з боку таких країн як Португалія, Греція, певною мірою Іспанія та Італія, які висловлюють побоювання, що Україна претендуватиме на частку допомоги з бюджету ЄС по лінії Регіонального та Структурного фондів. В політичному плані проти подальшого розширення ЄС на Схід виступають Франція, Бельгія, Італія, оскільки таке розширення об'єктивно посилює позиції ФРН;
- в ЄС недостатньо відомо про Україну, її існуючі і потенціальні виробничі, науково-технічні, інтелектуальні можливості;
- Україна є занадто великою державою за масштабами, і відповідно, завданнями, які перед нею стоять, для вступу в сьогоднішній або навіть в завтрашній ЄС. Євросоюз просто нездатний абсорбувати країну таких масштабів. Крім цього, Україна є занадто важливим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС) і має занадто велике стратегічне значення, щоб просто "увійти" до якогось з них - цьому будуть протидіяти інші світові центри. У хорошому розумінні слова Україна приречена реалізувати свою багатовекторну відповідальність у світовій політиці. Завдання полягає у визначенні курсу "золотої середини", який найбільшою мірою відповідав би стратегічним національним інтересам України;
- європейський напрямок є, як відомо, пріоритетним в нашій зовнішній політиці. Саме в інтересах України домагатися більшої інтеграції до європейських структур, оскільки саме тут знаходиться передова технологія і більш прогресивні економічні відносини;
- водночас існує традиційна геополітична орієнтація окремих країн-членів ЄС на Росію і віднесення ними України до її законної сфери інтересів. Росія не має намірів вступати до ЄС, і тут наші інтереси розходяться. Цитата з інформативного бюлетеню ЄС:
"На політику ЄС по відношенню до СНД суттєво впливають повага та стурбованість країн-членів ЄС питаннями, чутливими для Росії, яка залишається домінуючою державою цього регіону";
• на сьогодні відсутні принципові зміни з приводу допуску українських товарів на ринок ЄС (певне, але незначне збільшення квот, і тільки по окремих групах товарів, підтверджує протекціоністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС по відношенню до України, як і взагалі до третіх країн, які мають так звані "природні переваги" в окремих сферах виробництва у зв'язку зі змінами у світовому розподілі праці (металургія, легка промисловість, хімічна індустрія тощо). Прийняті Парламентом та Урядом України рішення щодо компанії "Деу-Автозаз", про заборону ввезення імпортної сільськогосподарської техніки, а також експорт до ЄС металевих труб та прокату чорних металів понад встановлені квоти і за демпінговими цінами створюють додаткову напругу у відносинах з ЄС, підривають довіру до України як економічного партнера.
34. Приватизаційний процес в Україні.
Приватна власність на засоби виробництва має низку переваг, відсутніх у державній формі власності. Вона можливість громадянам реалізувати своє індивідуальне підприємництво, виявити самостійність, ризикувати, пробудити в людях високу економічну самостійність,інтереси та відповідальність за наслідки праці тощо.
— право володіння, тобто — виключного фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто — вирішувати, хто і як бур забезпечувати використання благ;
— право суверена, тобто — на відчудження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто — на захист від експропріації благ, від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на безстроковість володіння благами;
— заборона на використання способу, який завдає шкоди зовнішньому середовищу;
Створення в Україні відносин приватної власності, які б відповідали названим критеріям, є тією основою, яка формує фактори, що стимулюють зростання виробництва ВВП.
