Существенное значение имеет вопрос величины утраченного дохода и социальной помощи. Основных критериев здесь два:
- социальные гарантии должна обеспечивать минимально достаточный уровень жизни;
- социальные пособия не только не должны отвлекать людей от труда и культивировать иждивенческие отношения
Первый критерий определяет минимальную, а второй - максимальную границу социальных пособий.
В социальной помощи необходимо выделить семейные пособия, пособия по малообеспеченности и социальное обслуживание.
В настоящее время в России ответственность за социальную защиту в случае крайней малообеспеченности несут местные власти, т.к. они могут лучше определить масштабы потребности в социальной помощи. Для этого Госкомстатом ежемесячно определяется стоимость потребительской корзины в целях расчета базового денежного пособия.
Необходимо развивать социальное обслуживание незащищенных слоев населения.
Для непосредственной организации социальной помощи важны местные социальные программы, которые очень различаются по областям и даже по районам в пределах одной области. Вместе с тем, все большее значение приобретает вопрос о создании единой системы социальной защиты, соединяющей интересы государства, работодателей и граждан. В данной системе форм преобладает участие государства и работодателей.
51) Фінансове положення підприємств України. Банкрутство.
Перешкоди на шляху розвитку МСП та конкретні заходи сприяння
Головне запитання звучить так: в чому полягає в Україні особливе ущемлення інтересів МСП (малі та середні підприємства) порівняно з великими підприємствами та як можна усунути?
Щоб дати першу відповідь на це запитання, необхідно звернути увагу на два важливі моменти:
а) В Україні особливі негативні для МСП чинники дуже сильно диференціюються за регіонами в залежності від таких факторів, як, наприклад, структура промисловості.
б) Навіть в тому самому регіоні МСП часто стикаються з абсолютно різними перешкодами для розвитку. Вони залежать, наприклад, від різної історії їх виникнення. Отже, важко скласти перелік труднощів МСП в Україні за їхньою вагою.
1. Труднощі з постачальниками комплектуючих виробів та з покупцями продукції.
МСП важко знайти надійних постачальників сировини та комплектуючих виробів, які б постачали свій товар у достатній кількості та якості. Окрім цього, МСП на відміну від великих підприємств рідше надаються кредити під поставки. Що стосується збуту, то тут особливою трудністю для новостворених МСП є оцінка платоспроможності ділових партнерів та їхнє бажання здійснювати платежі. До того ж, МСП в Україні майже неможливо отримати доступ до двох важливих суб'єктів попиту: закордонних фірм та українських владних структур, які за традицією співпрацюють з колишніми державними підприємствами.
Тому, щоб забезпечити собі придбання напівфабрикатів та обладнання або збут, багато українських МСП у переробній галузі міцно прив'язуються до конкретного великого підприємства. Однак у такий спосіб вони неспроможні повністю розгорнути свій потенціал розвитку. Інші МСП намагаються розв'язати проблему закупівлі сировини та збуту продукції шляхом прив'язки до іноземних фірм. Важливою передумовою успішної діяльності МСП є реформування великих підприємств, бо чим більше великі підприємства, як постачальники комплектуючих виробів чи клієнти, будуть змушені орієнтуватися на прибутки, тим більшими будуть шанси для МСП.
2. Відсутність позикового капіталу.
На Заході новостворені малі підприємства теж мають труднощі з отриманням кредитів. Окрім цього, з погляду банків малі кредити є менш рентабельними, ніж великі, тому що витрати на їх опрацювання є в обох випадках майже однаковими. В Україні це типове ущемлення інтересів МСП додатково посилюється в тих випадках, коли великі підприємства отримують пільгові кредити і субсидії.
Проблема нестачі позикового капіталу в Україні пов'язана ще й з слабкою розвиненістю фінансового сектора. Тому необхідно форсувати розбудову фінансового сектора. У банківському секторі уже зараз розпочинається здійснення перспективних міжнародних проектів допомоги. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) намагається за допомогою заходів підвищення кваліфікації та створення фондів валютної підтримки домогтися, щоб деякі комерційні банки спеціалізувалися на такому колі клієнтів, як МСП. Переважна більшість малих підприємців України не чекає на допомогу владних структур, тим більше, що уряд України через брак коштів все одно не має змоги йти більш “капіталоємним” шляхом.
3. Брак власного капіталу.
Складною проблемою для МСП в Україні є брак власного капіталу, до речі, так само як і для великих підприємств.
Пряма допомога щодо формування власного капіталу, подібна до тієї, що надається східнонімецьким малим підприємствам з метою урівняння їх можливостей стосовно рівня оснащеності власним капіталом із західнонімецькими малими підприємствами, не може бути застосована в Україні з двох причин. По-перше, не можна ще більше деформувати умови конкуренції, по-друге, для цього бракує бюджетних коштів. Щоправда, існує нагальна потреба змінити ситуацію з оподаткуванням МСП, завдяки чому можна було б опосередковано покращити становище з власним капіталом.
4. Податковий тягар.
Такий фактор, як податковий тягар, належить частково до проблемної сфери “брак власного капіталу”, частково до теми “правова невизначеність”. Податковий тягар на підприємства в Україні є занадто великим: окрім податку з прибутку, який дорівнює ЗО %, мусять сплачуватися ще нарахування на заробітну плату загальним обсягом у 52 %, з них 32 % відраховуються в Пенсійний фонд, 5 % — у Фонд соціального страхування, 3 % — у Фонд зайнятості, 12%— в так званий Чорнобильський фонд. Окрім цього, в технічному плані податки не є досконалими. Податковий тягар слід зменшити для всіх підприємств.
З іншого боку, консолідація державного бюджету не повинна здійснюватися за рахунок малих підприємств.
5. Правова невизначеність. Невеликий простір для маневру, який має Україна для надання фінансової підтримки МСП, робить особливо важливою необхідність усунення інших типових чинників, які ущемляють інтереси МСП. Суттєвою проблемою для МСП є правові гарантії. Слід сказати, що правові гарантії виникають не лише в результаті прийняття законів. Вони забезпечуються можливістю захищати свої права в суді та в першу чергу завдяки співпраці з тими органами влади, з якими конкретно має справу малий підприємець.
Як і раніше, існують перешкоди при реєстрації підприємств. Для започаткування власної справи необхідно отримати безліч дозволів та підписів, що коштує не лише грошей, а також і чимало часу. Багато чиновників корумповані.
Ці негаразди можна зменшити за допомогою широкої лібералізації підприємницької діяльності. Саме лібералізацією необхідно позбавити державні владні структури можливості гальмувати розвиток підприємств.
6. Мафія.
Певно, що саме такі підприємства є найбільше незахищеними від мафії. Однак здається, що переважна більшість дрібних підприємців не вбачають в організованій злочинності головної проблеми для своєї діяльності — з нею можна домовитися, в усякому разі краще, ніж з органами влади. Але більшість дрібних підприємців не має справи з великими грошима. Однак поряд з поліпшенням роботи органів правопорядку та посиленням боротьби зі злочинністю слід заохочувати й рух самоорганізації дрібних підприємців “знизу”.
7. Брак приміщень та виробничої площі. Питання приміщень та виробничої площі й інфраструктури слід виділити в подвійному аспекті: як самостійну проблему і як складову проблеми правових гарантій. Це потужний фактор, що гальмує їхній розвиток. Договори оренди з великими підприємствами, установами і навіть органами влади є в багатьох випадках нестабільними. Для дрібних підприємців це означає такі наслідки, як правова невизначеність та зниження готовності до інвестування. Необхідно поліпшити можливість оскарження існуючих договорів в суді. Варто було б також надавати МСП площі для здійснення підприємницької діяльності в так званих “індустріальних парках”.
8. Брак фахівців.
Добрі фахівці в Україні є. У більшості випадків самі дрібні підприємці мають вищу освіту, здебільшого технічну або економічну. Щоправда, плинність найнятих фахівців є досить високою. Наймані працівники рідко наважуються повністю розлучитися зі своїми старими робочими місцями на великих підприємствах, хоча б для того, щоб не втратити право претендувати на соціальні послуги з боку підприємства. В МСП вони працюють погодинно. Крім цього, для підприємця ризиковане брати на роботу “чужих”. З цієї причини багато дрібних підприємців працюють разом з членами своїх сімей, з друзями або колишніми колегами по роботі. Зрозуміло, що така “кадрова політика” є перешкодою для розвитку підприємств.
Кадрова проблема МСП частково буде розв'язуватися само собою в міру реформування великих підприємств.
Висновки.
На фоні всіх згаданих труднощів в Україні з'являються нові підприємства. Важливою причиною є те, що недоліки та перешкоди не діють в кожному окремому випадку всі разом. Очевидно, труднощі дуже сильно диференціюються насамперед залежно від того, про яке місто чи область йде мова.
52) Корпорація і приватизація підприємств(см. №48)
Приватна власність на засоби виробництва має низку переваг, відсутніх у державній формі власності. Вона можливість громадянам реалізувати своє індивідуальне підприємництво, виявити самостійність, ризикувати, пробудити в людях високу економічну самостійність, інтереси та відповідальність за наслідки праці тощо.
— право володіння, тобто — виключного фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто — вирішувати, хто і як бур забезпечувати використання благ;
— право суверена, тобто — на відчудження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто — на захист від експропріації благ, від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на безстроковість володіння благами;
— заборона на використання способу, який завдає шкоди зовнішньому середовищу;
Створення в Україні відносин приватної власності, які б відповідали названим критеріям, є тією основою, яка формує фактори, що стимулюють зростання виробництва ВВП.
Через 5 років приватизаційних процесів в Україні загалом ще не вдалося створити сучасної базової основи ринкової економіки. Це тому, що приватизація все ще має риси ваучерної, тобто суто формальної. Перехід від державної власності до формально приватної і колективної форм власності нерідко не підвищує, а знижує ефективність усієї економіки. Це, на нашу думку, і є головною причиною глибокої і затяжної кризи народногосподарського комплексу України.
В 1996 р. мають завершитися т. зв. ваучерна, мац що важливо, велика приватизації. Обсяг робіт, пов'язано з приватизацією значної кількості малих і великих підприємств, дуже великий. Він привертає до себе увагу всіх органів центральної виконавчо-розпорядчої влади, місц. органів влади, підприємств і організацій, що приватизуються. Проблеми виробництва, а тим більше зросте випуску продукції та поліпшення її якості, витісняютьсі другий план. Це означає, що і в 1996 р. процес спаду буде значним.
Після завершення ваучерної приватизації об'єктів державної власності їхніми власниками в тій чи іншій формі стануть практично всі громадяни України, які одержать акції чи паї корпоратизованих і приватизованих підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі тощо. Збільшиться частка осіб, яка придбає державне майно за власні кошти, через усілякі аукціони, конкурси та ринок цінних паперів.
Важливо, що в ході приватизації основне місце в економіці посідатимуть акціонерні товариства, які є найефективнішою формою приватно-колективної трудової і капіталістичної власності. Саме ці підприємства формуватимуть у перспективі “українське чудо” — високі темпи економічного зростання і конкурентоспроможну продукцію.
Завершення формальної приватизації матиме попервах тільки два позитивні результати:
1) вона буде усвідомлена людьми — широкими верствами робітників, селян, службовців, інтелігенції та пенсіонерів, що пробудить у них не тільки відчуття власності, а й відповідальності за результати її використання;
2) економічно змусить колективи, які тепер відповідають за результати господарювання своїм майном (пропорційно паю чи акції), подбати про віднаходження матеріальних і фінансових ресурсів для стабілізації виробництва, а за тим і для його зростання.
Варто також звернути увагу й на те, що в основному в країні буде завершено роботу, пов'язану з організацією випуску майнових і компенсаційних сертифікатів, створенням десятків тисяч приватизаційних комісій, організацією сертифікатних аукціонів, оцінкою майна підприємств, що приватизуються, і т. ін.
Видатною подією роздержавлення і приватизації є створення умов для ринкової конкуренції, яка не тільки заохочує людей до ефективної і новаторської діяльності, а й матеріально (фінансове) спонукає їх до цього.
Аналіз роботи приватизованих підприємств показує, що позитивні зрушення в їхній діяльності настають не одразу, а через 2-3 й більше років Це зумовлено тим, що потрібен час: 1) для усвідомлення новими власниками колишніх державних підприємств свого нового соціально-економічного становища; для вивчення ринку і розробки нової парадигми розвитку; 3) для пошуку надійних партнерів — постачальників продукції та покупців готової продукції;
4) для здійснення заходів щодо реконструкції та оновлення технічної бази виробництва.
Результати дослідження, проведеного спеціалістами на замовлення Міжнародної фінансової корпорації показують, що ефективніше працюють ті підприємства, що мають більший досвід післяприватизаційної діяльності. Як видно з даних підприємства, приватизовані в 1992-93 рр., за всіма вибраними показниками ефективності мають кращі результати. Так, у них вищі показники з тривалості робочого дня, інтенсивності праці, позитивних змін у матеріальній базі, обсягу реалізованої продукції, середнього розміру реінвестованого прибутку тощо. З нагромадженням післяприватизаційного досвіду показники ефективності роботи приватизованих підприємств поступово зростатимуть.
Враховуючи, що приватизаційний процес в Україні охоплює 5 років (1992—1996 рр.), причому в 1996 р. його сертифіката форма практично повністю завершується, то, резюмуючи вищенаведені висновки, можна константувати, що 1997 р. об'єктивно має стати першим роком стабілізації суспільного виробництва, яка нарешті припинить затяжну фазу економічної кризи. Стабілізація утвердиться, за нашими прогнозами, перш за все в промисловості.
Зарубіжний досвід функціонування державного сектора свідчить, що підприємства та організації' цього сектора складаються з двох-трьох груп, кожна з яких має свій особливий статус. До першої групи належать казенні підприємства. Вони управляються безпосередньо відповідними державними структурами, а їхні бюджети є складовою частиною державного бюджету. В наших умовах до групи казенних підприємств ввійдуть підприємства ВПК, ряд підприємств вугільної промисловості, здебільшого збиткових, та деяких інших галузей, які мають народногосподарське значення.
Решта підприємств державного сектора мусить бути корпоратизована. Тому можуть виникнути два нові види акціонерних товариств: державне акціонерне товариство, в якому не менше 51% акцій належатиме державі. Така корпоратизація, на думку Президента України, дозволить : перше — остаточно розмежувати бюджет держави і фінанси підприємств;
друге — відкрити цим підприємствам шлях до фінансового ринку;
третє — внести відповідні зміни у структуру їх менеджменту та підпорядкування. Ця корпоратизація повинна охопити ті підприємства, які, відповідно до рішення Верховної Ради України, не підлягають приватизації.
Вважаємо, що пропозиції щодо зміни статусу державних підприємств заслуговують на увагу, оскільки, тільки опинившись у ринковому середовищі, держпідприємства зможуть працювати на ефективній основі та на самофінансуванні.
Деякі державні підприємства можуть бути корпоратизовані з часткою державної участі в статутному капіталі менше 50%. Управління цими підприємствами здійснюватиметься на паритетних засадах: недержавним власником і державою за участю її представників у наглядових радах.
Зміна статусу державних підприємств вимагає демонтажу радянської адміністративно-командної системи управління і заміни його сучасною системою менеджменту з обов'язковим залученням представників трудових колективів до органів управління корпораціями. Така система управління ефективно діє в багатьох країнах.
Корпоратизація державних підприємств дозволить:
1) створити єдину систему корпоративного капіталу України і цілісний національний ринок;
2) поширити дух підприємництва і новаторства на державний сектор економіки;
3) залучити підприємства державного сектора до системи ринкової конкуренції;
4) створити єдині основи і принципи ціноутворення на продукцію недержавних і державних підприємств.
Водночас держава збереже свою роль головного координатора розширеного відтворення, темпів зростання суспільного продукту. Це ті головні аспекти сертифікатного (формального) етапу приватизації частини державної власності, які мають стати, по-перше, основою для стабілізації виробництва (що означає нагромадження ним сил для зростання); по-друге, зняти ряд перешкод (правових, організаційних, психологічних тощо), які заважали зростанню суспільного виробництва.
Другий етап приватизації, який можна назвати, на відміну від сертифікатного, реальним або, точніше, діловим, здійснюватиметься в умовах: а) фази стабілізації, але не спокою, в якій відбуватимуться значні зрушення в напрямку формування умов для переходу до наступної фази ділового циклу — пожвавлення та забезпечення зростання ВВП на інтенсивній основі, що має величезне значення для України, виробничий апарат якої за роки кризи значно постарішав; б) фази пожвавлення, протягом якої ВВП має зрости за декілька років щонайменше в 2 рази, щоб досягти рівня передкризового 1989 року.
Ключовий аспект фази стабілізації полягає у формуванні умов для зниження витрат виробництва продукції та послуг в усіх галузях народного господарства України.
