Шпаргалки! - Економіка України

1) ВВП,Нд,ЧВП,їх зміст та значення для відтворювального процесу і порівняння національної економіки з міжнародною
2) Фактори зростання Нд України: основні проблеми та перспективи
3) Співвідношення цивільної та воєнної сфер економіки,ринок воєнної продукції
Воєнна економіка складається з 3 факторів:
- Военно-політичний фактор
- Економічний фактор
- Внутр. Логіка военно-політ. Розвитку
Ідуть тенденції до миру(розпал Рад. Союзу привів до повного безконтролю) Йде скорочення збройних сил і зменшення витрат на озброєння. Збройні сили стають більш гнучкими,ефективнішими, професіональн. Підвищуються нові системи зв’язків.
Зростає вплив цивільної сфери на военно-політичний розвиток. Це обумовлено зовніш-політ. зв’язками,структурно-технол. Трансформацією.Іде інноваційний процес.
Підсилився обмін між цивільної і воєнними сферами. Межі між ними взаємопроникаючі і більш рухливі. Воєнні процеси впливають на сусп. воєнний розвиток
На прискорення НДП
На формування Зах-Евр. І світового ринку збуту
Збільшення виробничих можливостей у воєнн. Сфер. І зменшення експорту военн. продукції.
Україна, проводячи миролюбну політику, скоротила у 1992-1994 рр. оборонний бюджет у 4,9 разу, а у 1994-1996 рр. він був скорочений ще на третину.
Витрати на оборону зменшуються, і це не дозволяє підтримувати боєздатність і боєготовність Збройних Сил України на належному (не кажучи вже про високий) рівні, здійснювати планову заміну застарілих озброєнь і військової техніки. Різке скорочення військового бюджету сильно зашкодило обороноздатності держави, хоча метою його було -послаблення тиску на національну економіку, забезпечення соціальних гарантій. Можна навести характерні приклади витрат військового бюджету на душу населення в інших країнах у 1996 р.: у США -1050 доларів, у Франції - 674, у ФРН - 413. В Україні вони становлять приблизно 15 ” доларів, в Росії -113, а в Молдові - 3 долари.
Щоб об'єктивно оцінити військовий бюджет України, слід враховувати фактори прямого негативного впливу на нього.
1. Різке падіння ВВП і національного доходу.
2. Вплив інфляції, масштабів якої не знала жодна держава.
3. Лібералізація цін спрямована тільки на зростання. Вартість військової техніки і озброєнь зросла настільки, що їхнє придбання стало неможливим.
4. Триває зростання цін і тарифів, незважаючи на те, що темпи інфляції уповільнилися і курс американського долара стабілізувався.
Створення в державі єдиної системи матеріально-технічного забезпечення всіх військових формувань озброєнням та військовою технікою, продовольством, паливно-мастильними матеріалами, речовим майном тощо дасть змогу:
- розробити основи воєнно-економічної політики в інтересах Збройних Сил і всіх інших військових формувань України, враховуючи можливості держави;
- забезпечити узгодження взаємних інтересів військових формувань, військово-промислового комплексу та інших державних закладів у цілому, раціонально використовувати наявні кошти і ресурси;
- здійснити уніфікацію військової продукції;
- значно зменшити витрати на доведення матеріальних засобів до військових споживачів;
- проводити єдину цінову політику та запровадити надійний державний контроль за використанням коштів і ресурсів.
Забезпечення воєнно-економічної безпеки - важливе завдання Української держави. Ступінь задоволення потреб у продукції як оборонного, так і цивільного призначення в екстремальних умовах є критерієм забезпечення воєнно-економічної безпеки. Покращання самозабезпечення держави технологіями цивільного й оборонного виробництва, нарощування технологічного потенціалу зміцнює її воєнно-економічну безпеку. Остання, безперечно, визначається новітніми досягненнями науково-технічного прогресу.
Слід звернути увагу на такі три основні аспекти воєнно-економічної безпеки: захисний, наступальний, рівнозначний.
Захисний аспект передбачає заміщення імпорту вітчизняними аналогами, насамперед в оборонних галузях народного господарства і зменшення їх залежності від імпорту.
Наступальний аспект передбачає комплекс заходів, спрямованих на нарощування і якісне покращання експортного потенціалу країни і посилення при цьому залежності від неї інших країн.
Рівнозначний аспект передбачає встановлення однакової залежності між країнами, що буде стримуючим чинником у спробах економічно розвинених країн використати зовнішньоекономічні зв'язки як специфічний тиск на менш розвинені країни.
Жодному з цих аспектів воєнно-економічної безпеки України поки що не приділяється належної уваги.
Важливе значення для забезпечення воєнно-економічної безпеки в разі скорочення чи припинення зовнішньоекономічних зв'язків або виникнення соціально-економічної кризи має здатність держави оперативно компенсувати негативні наслідки цих явищ, забезпечувати задоволення оборонних потреб.
Необхідною умовою воєнно-економічної безпеки є достатнє фінансування оборонної промисловості. Однак видатки з Державного бюджету на фінансування національної оборони з 1992 р. по 1995 р. зменшилися у 3,5 разу і здійснювалися за залишковим принципом. До того ж понад 90 % усіх видатків військового бюджету витрачаються на утримання особового складу, що є небезпечною тенденцією.
При замовленні озброєнь і військової техніки повинна враховуватись специфіка виробництва і технологічні аспекти. Припинення виробництва деяких видів військової продукції може призвести до непоправних втрат.
З точки зору перспективного виробництва в Україні новітніх озброєнь важливо спрямовувати бюджетні кошти на створення науково-технічного потенціалу в сфері критичних технологій. Пріоритетними напрямками науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт мають бути: модернізація існуючих систем озброєнь, створення перспективних зразків озброєнь, розвиток систем і засобів бойового управління, зв'язку і розвідки, радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, всебічний розвиток технологій і систем подвійного призначення (військового і цивільного).
Головним завданням державної політики у воєнно-економічній сфері повинно стати створення самодостатнього національного воєнно-промислового комплексу. Поспішність і безсистемність при проведенні роззброєння, скорочення армії призводять ди значних бюджетних витрат, викликають соціальну напруженість.
Для забезпечення воєнно-економічної безпеки України необхідно передусім здійснити наступні заходи:
• створити самодостатній національний воєнно-промисловий комплекс (ВПК);
• розробити і прийняти Державну програму виробництва озброєнь;
• виробити державну політику в сфері міжнародної торгівлі зброєю;
• розробити і прийняти Закон про експорт зброї;
• закладати в Державний бюджет необхідні кошти для фінансування оборони;
• створювати замкнені цикли виробництва військової техніки та озброєнь;
• змінити концепцію конверсії ВПК і проводити її на науковій основі згідно з національними інтересами України; проводити постійну модернізацію Збройних Сил України та інших військових формувань з метою досягнення технічної переваги над імовірним противником;створити єдину інфраструктуру тилового і технічного забезпечення воєнної організації України.
4) Конверсія
Хоча в 1991 році (рік розробки) та в 1992 році (рік затвердження у Верховній Раді) передбачалось виконання різноманітних конверсійних програм, що формувалися за напрямами техніки, промисловим призначенням машин і обладнання, вийшло так, що нічого не вийшло. Ухвалено було 114 програм, з яких — 22 пріоритетні. А фінансування? У 1994 році виділено з бюджетних фондів лише 53,4 відсотка від мінімуму потреб. Внаслідок обвальної і непродуманої конверсії (а точніше, елементарного згортання виробництва) вся ця унікальна наукова і виробнича база опинилася піп загрозою знищення.
А серйозні економісти попереджали: конверсія— процес не тільки складний і тривалий, а й дорогий. Для переведення виробництва з випуску озброєнь і військової техніки на випуск цивільної продукції треба на кожен вилучений карбованець вкласти півтора-два.
Міністр Віктор Петров покладає основні надії на створення фінансово-промислових груп в авіа- і суднобудуванні, автомобільній,електронній промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, із залученням підприємств суміжних галузей. Це дало б змогу розширити сферу впливу на структурну перебудову, оскільки забезпечуватимуться і фінансові, і виробничі інтереси.
Створення в машинобудуванні і ВПК холдингових компаній, які володітимуть контрольним пакетом акцій інших суб'єктів на галузевому і міжгалузевому рівні, дасть змогу шляхом консолідації капіталів, операцій з цінними паперами здійснювати динамічне і відповідальне управління фінансовими активами, перерозподіляти інвестиції. Поява ФПГ і холдингів допоможе узгодити територіально і в часі процеси зміни відносин власності, використати досвід зарубіжних країн у реалізації антикризових програм.
В міністерстві з цією метою спеціально створено організаційно-аналітичне управління. По-перше, вивчають баланс виробничого і науково-технічного потенціалу оборонної промисловості і машинобудівних галузей на рівні достатності для безпеки України і потенційного експорту. По-друге, визначають потреби України в промисловій продукції, а населення—у товарах народного споживання. По-третє, розробляються шляхи соціального захисту працівників оборонної галузі і залучення їх до сфери виробництва цивільної продукції. ГРУПОЮ юристів напрацьовуються пропозиції у законодавчій сфер бо без правового забезпечення рухатися далі неможливо. Економісти і виробничники прораховують обсяги інвестицій у ВПК і визначають адресність, так би мовити, “швидкої допомоги” найунікальнішим підприємствам, науково-дослідним інститутам.. Спеціалісти міністерства підготували пропозиції в уряд щодо негайної зміни тарифів на енергоносії, бо на ВПК фактично перекладено утримання інших галузей-пільговиків, внаслідок чого частка витрат на електроенергію доходить у затратах підприємств до 50 відсотків, що призводить до падіння конкурентоздатності. Важливим напрямком вважається прорив на ринки збуть-що неможливо здійснити без їх вивчення, без повноцінної реклами, без післяпродажного техобслуговування.
Якщо дивитись об'єктивно, то нинішній український ВПК—це уламок колись цілісної системи, управління якою здійснювалось виключно з Москви. Конверсійні процеси у нас відзначаються й тим, що проходять в умовах стартової фази економічних реформ. Отже, нам треба вчитися регулювати діяльність підприємств з різними формами власності, налагоджувати Фінансово-кредитні стосунки, подбати про ринок ресурсів і фондовий ринок.
Після розпаду СРСР Україна отримала значну кількість різноманітного озброєння і військової техніки. Ці озброєння і військова техніка становлять і, напевно, становитимуть у найближчій перспективі (10-15 років) технічну основу Збройних Сил України. Однак більша частина цих озброєнь фізично і морально вже застаріла) Після 2000 р. практично для всіх основних типів озброєнь закінчиться термін експлуатації або буде вироблений технічний ресурс, що неминуче призведе до втрати боєздатності Збройних Сил.
Згідно з Воєнною доктриною Збройні Сили України повинні забезпечуватися високоточною зброєю, сучасними високоефективними засобами ведення воєнних дій. Воєнною доктриною також передбачено розвиток оборонної промисловості для створення і виробництва сучасних систем озброєнь і військової техніки.
Можливості технічного забезпечення Збройних Сил України визначаються станом економіки і оборонного промислового комплексу. Якщо декілька років тому ОПК орієнтувався на розробку і створення сучасних систем зброї, то нині його головною метою є виживання.
Але незважаючи на це, при певній державній підтримці можуть бути організовані виробництва за замкненим циклом таких озброєнь і військової техніки, як радіолокаційні системи, переносні зенітні ракетні комплекси, протитанкові ракетні комплекси, керовані ракети типу "повітря-повітря" і "повітря-земля", бронетанкова та інженерна техніка, газотурбінні двигуни для суден. У зв'язку з цим найближчим часом слід уточнити перелік зразків озброєнь, які можуть бути створені за замкненим циклом, виділити необхідні для їхнього виробництва фінансові і матеріальні ресурси.
Організація виробництва за замкненим циклом, безперечно, прискорить формування і розвиток оборонної промисловості, сприятиме збереженню науково-технічного і технологічного потенціалів, зменшуватиме воєнно-технічну залежність від інших країн.
Упродовж всього перехідного періоду одним з пріоритетних завдань воєнно-технічної політики залишається підтримка існуючих озброєнь і військової техніки в боєздатному стані. Вибір такого підходу зумовлений, з одного боку, наявністю значних озброєнь і військової техніки, успадкованих Україною після розпаду СРСР, а з іншого, - обмеженими можливостями ОПК і браком бюджетних коштів. Для переоснащення армії сучасними системами озброєнь.
Підтримка існуючих озброєнь і військової техніки у боєздатному стані, очевидно, буде здійснюватися за рахунок закупівлі запасних частин і комплектуючих у країнах СНД, передусім в Росії, налагодження власного або спільного з іншими країнами їхнього виробництва.
Це в свою чергу вимагає:
- проведення відповідних досліджень та організації виробництва нових систем озброєнь і військової техніки;
- постійної модернізації існуючих озброєнь і військової техніки. Стратегічним курсом ОПК повинна стати модернізація озброєнь і військової техніки.
16,3 % від загального обсягу їхнього фінансування, то у 1992 р. - 26,8 %. Поетапну модернізацію слід розглядати як складову життєвого циклу систем озброєння. Вона повинна бути спрямована на поновлення морально застарілих зразків озброєнь і військової техніки за рахунок удосконалення конструкції, технології виробництва використання нових матеріалів. Результатом цього повинно стати підвищення тактико-технічних характеристик систем. Однак слід мати на увазі, що можливості модернізації багатьох існуючих систем озброєнь або вже вичерпані, або обмежені. Крім того, більшість систем озброєнь була розроблена і виготовлена за межами , України, що значною мірою ускладнює їхню модернізацію, оскільки немає відповідного досвіду розробки останніх. Ці особливості обов'язково треба врахувати при розробці планів модернізації існуючих систем озброєнь і військової техніки. )
Проблема передачі у цивільний сектор економіки науково-технічних розробок і результатів НДДКР мусить вирішуватися на державному рівні. При цьому основні зусилля мають бути зосереджені на:
- забезпеченні умов для широкого використання воєнних технологій у народному господарстві;
- прискоренні процесів інтеграції воєнних і цивільних розробок, впровадженні ринкових механізмів управління;
- сприянні комерціалізації воєнних технологій.
- У цьому плані слід відзначити діяльність багатьох західноєвропейських і американських воєнних фірм. Характерною особливістю їхньої виробничої політики є впровадження таких технологій і устаткування, які дають змогу гнучко й ефективно керувати виробничим процесом залежно від політики держави, кон'юнктури ринку тощо. Гнучкість організації виробництва полягає в тому, що ці фірми здатні швидко і з мінімальними витратами коштів перейти від виробництва воєнної продукції до продукції цивільного призначення і навпаки. Саме така політика дала змогу багатьом іноземним воєнним фірмам після припинення "холодної війни", коли були різко обмежені замовлення на виробництво озброєнь і військової техніки, швидко і без втрат перепрофілювати свої виробництва. Такий підхід має бути реалізований і в Україні.
Для впровадження в цивільне виробництво новітніх науково-технічних досягнень воєнної сфери потрібні великі кошти. Однак реальність така, що держава може виділити на конверсію лише мізерні кошти. Завдання полягає у тому, щоб знайти такі форми і засоби, реалізація яких забезпечить найбільш ефективне їхнє використання.
Як відомо, фінансування конверсійних програм в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного фонду сприяння конверсії, галузевих інноваційних фондів, кредитів комерційних банків, які гарантуються Національним банком України власних коштів підприємств та організацій.
За даними Мінмашпрому України, на виконання НДДКР виділяється коштів у 6-10 разів менше, ніж потрібно. Понад те, фактичне фінансування виявилося значно меншим, ніж було заплановано: у 1995 р. воно становило всього 54 %. Всього на проведення конверсії за період 1991-1995 рр. було виділено 420 млн дол., при цьому майже половина з них була витрачена у 1992 р. Частка коштів, виділених з бюджету, становила всього 25 % зазначеної вище суми.
Назріла і проблема перегляду політики мобілізаційної готовності. Ще у 1994 р. в Російській Федерації був прийнятий указ президента, який дозволяє відмовитись від вимог збереження рівня виробництва серійної, часто застарілої, техніки в особливий період. В Україні такий законодавчий акт відсутній. Вона до цього часу зберігає мобілізаційні потужності для Російської Федерації і, цілком зрозуміло, ніякої компенсації за це не отримує. Цей чинник є серйозним гальмом на шляху проведення в повному обсязі конверсії. Тому слід переглянути саме поняття мобілізаційних потужностей. В мобілізаційних планах треба передбачити постійне оновлення готових до серійного виробництва розробок нових систем зброї, включаючи проведення НДДКР, експериментальних випробувань і підготовку виробництва до запуску їх у серію.
Найбільш "болючою" проблемою конверсії залишається низька конкурентоспроможність цивільної продукції підприємств ОПК. Внаслідок зростання цін на енергоносії, сировину і матеріали, великі накладні витрати (до 1000 % і більше) різко зросла собівартість конверсійної продукції. Несучасний дизайн, низькі якість матеріалів покрить та надійність роботи, недостатні сервіс та ефективність реклами товарів, які раніше користувалися попитом (холодильники, радіоприймачі, телевізори, мотоцикли, велосипеди тощо), призвели до того, що ці товари витіснені з традиційних внутрішніх і зовнішніх ринків. На ринках більшості промислових товарів, особливо товарів широкого вжитку, спостерігається жорстка конкуренція іноземних товарів. Це стосується автомобілів, виробів побутової електроніки, комп'ютерів тощо. В багатьох сферах імпортні товари повністю витіснили відповідну продукцію вітчизняних виробників. Серйозні проблеми постають з ціноутворенням. Вони, як правило, є результатом недостатнього знання ринку товарів, а також незадовільного аналізу процесу збуту продукції, які особливо важливі в умовах ринкових відносин.
Через відсутність достатньої державної підтримки практично не проводяться роботи щодо сертифікації продукції і систем якості, які зсунули б з мертвої точки проблему підвищення конкурентоспроможності конверсійної продукції. Організація виробництва цивільної продукції, яка буде конкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках, є основним завданням конверсії. Від його вирішення значною мірою залежить успіх структурної перебудови оборонної галузі.
В цілому успіхи ОПК України в зовнішньоекономічній діяльності досить скромні. Експортуються в основному озброєння і військова техніка, які були виготовлені в колишньому СРСР. Але на сьогодні можливості продажу нових зразків зброї вичерпані, тому подальша торгівля зброєю вимагає організації її власного виробництва. У 1995 р. з переважної більшості видів оборонної продукції Україна не змогла виконати свої зобов'язання як перед вітчизняними, так і перед зарубіжними споживачами, особливо з країн СНД. Основними причинами були: відсутність належного фінансування підприємств-виробників замовниками, відсутність матеріалів, сировини, комплектуючих у підприємств-виробників, руйнування їх науково-виробничого потенціалу, зумовлене кризовим станом ОПК, невдалі реформи.
Недосконалість нормативно-правового забезпечення в сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутність надійних гарантій щодо захисту іноземних інвестицій значною мірою утруднюють надходження іноземних інвестицій, а також організацію виробничо-фінансової кооперації з іноземними фірмами, які могли б стати одним з основних джерел коштів, потрібних для перепрофілювання воєнних підприємств на виробництво продукції цивільного призначення на рівні світових стандартів.
Воєнно-технічне співробітництво є найбільш чутливою сферою зовнішньоекономічної діяльності. Тому у ній мають бути розроблені такі механізми управління, які, з одного боку, не позначаються на економічній ефективності, а з іншого - унеможливлюють небажані політичні наслідки.
5) Зайнятість та безробіття:проблеми та шляхи їх розв’язання
Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження.