Важко однозначно визначити, якими повинні бути методи трансформації економіки, але можна сказати, що заходи, які приймаються, насамперед повинні бути комплексними. Політика, яка втілюється урядом, має бути стабільною, послідовною, адекватною економічному стану країни.
На нашу думку країні потрібен рівномірний еволюційний розвитої:, основними пріоритетами якого повинні бути:
- соціальна орієнтація економіки
- її технічна та технологічна трансформація.
- пріоритетною має стати державна підтримка малого та середнього бізнесу, фермерських господарств як найбільш динамічних носіїв науково-технічного прогресу, забезпечення структурної еластичності виробництва, ефективної зайнятості, соціальної стабільності.
Економіка не може розвиватись спонтанно, без інститутів, необхідних для її функціонування. Це банківська система, грошовий і фінансовий ринки, законодавство про підприємства, банкрутство, конкуренцію з відповідними судовими інстанціями, оподаткування фізичних і юридичних осіб, трудове законодавство, механізми найму, звільнення, виплат із безробіття, трудові угоди, які стануть основою ринку праці.
Інвестиції
За нашим переконанням, без масштабних іноземних інвестицій глибока структурна перебудова народного господарства неможлива.
Треба створити умови для відновлення власних інвестиційних джерел підприємств - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку, прийняти пакет законопроектів, спрямованих на зниження податкового тиску на підприємства. Також необхідно створити умови для перетікання тіньового капіталу в легальну економіку.
Необхідно визначити ті сфери економіки, де можна очікувати припливу західних капіталів, і створити в них стабільні пільгові умови для іноземних інвесторів. На нашу думку, до таких сфер належать, насамперед, легка і харчова галузі промисловості, де виробляється продукція, що користується сталим попитом на внутрішньому ринку України та в ряд” країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва і швидку окупність вкладень.
Важливою сферою, до якої можна очікувати припливу іноземних капіталів, є і туризм за умови створення відповідної сучасної інфраструктури.
Технологічна реконструкція
Почнемо з металургійного комплексу, який потребує докорінної технологічної реконструкції та глибокого реструктурування. Модернізація металургійної промисловості дозволить різко знизити матеріаломісткість (а тим самим - витратність) продукції машинобудівного комплексу і підвищити якість
Необхідна спеціалізація на виробництві наукомісткої продукції -машин, устаткування, приладів, складної військової техніки, високотехнологічних споживчих товарів тривалого користування.
Необхідно відзначити, що слабке українське виробництво потребує проведення політики протекціонізму. Глибока структурна перебудова економіки України передбачає інвестиції не тільки у виробництво, але й у сферу науки і освіти, тобто в "людський капітал".
"Україні є з чого вибирати"
Внаслідок того, що можливості відносно безболісного реформування економіки безповоротно упущені, нинішнє керівництво вже не має права ні на бездіяльність, ні на серйозні помилки. У зв'язку з цим варто згадати про попередження, що міститься в книзі відомого французького економіста Л. Стоперю; "Виключно жорстка обмежувальна політика в європейських державах в період з 1930 по 1935 рр., рішуче направлена на балансування бюджету в ім'я деяких ортодоксальних догм, призвела до катастрофічних наслідків - катастрофічних для економіки і цивілізації, якщо згадати про те, що саме нездатність слабкого і бездіяльного канцлера ліквідувати безробіття Німеччини сприяла приходу нацизму".
Звичайно, Україна 90-х рр. і навколишній її світ мають мало спільного з Німеччиною 30-х рр. окрім спільної глибини кризи, і можливо трагічних наслідків.
На щастя, історія дає нам і інші приклади. Як відомо, 30-ті рр. кинули однаковий економічний і політичний виклик одночасно Німеччині і США. У першій, політичні авантюристи скористалися цим викликом і привели свій народ до небаченої в його історії національної катастрофи, заподіявши одночасно незліченні біди всій Європі. У США уряд Ф. Рузвельта знайшов гідну відповідь на цей же виклик і, спираючись на інтелект, культуру і почуття відповідальності перед своїми громадянами, в короткий термін вивів країну на шлях процвітання і на тривалий час зробив ії опорою світової цивілізації. Так що Україні є з чого вибирати.
10) Кредитні джерела в реалізації. Державні програми економіки і соц. Розвитку
Кредитная система – это совокупность кредитно-финансовых учреждений, создающих, аккумулирующих и предоставляющих денежные средства на условиях срочности, платности и возвратности.
Кредитная система государства складывается из банковской системы и совокупности так называемых небанковских банков, то есть не банковских кредитно-финансовых институтов, способных аккумулировать временные свободные средства и размещать их с помощью кредита. В мировой практике небанковские кредитно-финансовые институты представлены инвестиционными, финансовыми и страховыми компаниями, пенсионными фондами, сберегательными кассами, ломбардами и с кредитной кооперацией. Эти учреждения, формально не являясь банками, выполняют многие банковские операции и конкурируют с банками. Однако, несмотря на постепенное стирание различий между банками и небанковскими кредитно-финансовыми институтами, ядром кредитной инфраструктуры остается банковская система.
Коренные изменения в социальной политики государства в условиях жестких бюджетных ограничений могут быть успешными лишь при условии введения новых механизмов функционирования социального сектора и их совершенствования по мере создания экономических предпосылок. Государство стоит перед необходимостью постоянно и последовательно трансформировать систему социальной защиты.
Одним из самых важных вопросов является вопрос о способах финансирования. Оно может быть осуществлено двумя способами:
За счет общих налоговых поступлений
За счет целевые налоги, т.е. социальные взносы на социальное страхование
Расширение системы социальной защиты осуществляется в трех направлениях:
• Расширение социальной сферы.
• Расширение состава социально защищенных групп.
• Увеличение количества и повышение уровня услуг социального обеспечения.
Исходя из источников финансирования, социальное обеспечение можно разделить на социальное страхование и социальную помощь. Страхование, помощь и попечительство представляют собой в каждом отдельном случае некоторую комбинацию из социальных услуг и денежных трансфертов.
Характерной чертой принципа страхования является финансирование предоставляемой помощи за счет взносов и тесная взаимозависимость между взносами и объемом социальных услуг. Размер выплат в этом случае ориентируется на объем индивидуальных взносов, т.е. на предварительный вклад застрахованного. Тем самым принцип страхования в наибольшей степени соответствует рыночным принципам справедливости, вознаграждения согласно личному вкладу и личной ответственности. Это ограничивает возможности системы в регулировании доходов, хотя и снижает последствия социального риска.
Принцип социальной помощи предполагает финансирование из бюджета. При определении размеров выплат возможны четыре альтернативных подход:
- помощь всем покупателям выплачивается в одинаковом размере;
- помощь ориентирована на индивидуальную обеспеченность;
- размер помощи может быть ориентирован на величину прежней заработной платы или же на величину страховых взносов получателя;
- величина помощи зависит от потребностей получателя.
Одинаковый размер помощи для всех получателей - наиболее простой в организационном отношении вариант. Этот способ оказывается, однако, непригодным если речь идет о возмещении утраченного заработка, т.к. размер потери дохода сильно колеблется у различных получателей. Кроме того, одинаковая помощь может понизить мотивацию к труду.
В пользу учета индивидуальной обеспеченности при установлении величины социальной помощи говорит и то, что таким способом эффективно используются средства соцобеспечения и исключаются случаи необоснованных переплат.
Ввиду финансирования из бюджета все системы социального обеспечения, в основе которых лежит этот принцип, в высокой степени зависят от финансового положения государства.
Все три принципа организации социальной обеспеченности занимают в странах с рыночной экономикой свое определенное место. Система социальной обеспеченности способна действовать с максимальной отдачей только при взаимодействии страхования, помощи и попечительства.
Характерной чертой попечительства является финансирование за счет налогов. Однако, если значительная часть системы социального обеспечения построена по принципу попечительства, то это может приводить к перегрузке государственных финансов.
В связи с реформированием системы социальной защиты возникает вопрос о минимуме социальных гарантий, которые общество может предоставить гражданам в переходных условиях. В современных условиях эти гарантии ограничиваются социальной помощью малообеспеченным. Такая система помощи является по существу системой гарантии минимального дохода (ГМД). Система, существующая в странах переходной экономики, называется оценкой уровня дохода (ОУД). Здесь социальная помощь не ставит своей задачей покрыть разницу между чертой бедности и действующим уровнем дохода. Она, также, не предполагает обязательных гарантий минимального дохода на уровне прожиточного минимума.
Разработка и внедрение новой системы социальной помощи в России должна считаться первоочередной задачей. Такая система должна быть всеобщей и обеспечивать приемлемый уровень дохода.
Существенное значение имеет вопрос величины утраченного дохода и социальной помощи. Основных критериев здесь два:
- социальные гарантии должна обеспечивать минимально достаточный уровень жизни;
- социальные пособия не только не должны отвлекать людей от труда и культивировать иждивенческие отношения
Первый критерий определяет минимальную, а второй - максимальную границу социальных пособий.
В социальной помощи необходимо выделить семейные пособия, пособия по малообеспеченности и социальное обслуживание.
В настоящее время в России ответственность за социальную защиту в случае крайней малообеспеченности несут местные власти, т.к. они могут лучше определить масштабы потребности в социальной помощи. Для этого Госкомстатом ежемесячно определяется стоимость потребительской корзины в целях расчета базового денежного пособия.
Необходимо развивать социальное обслуживание незащищенных слоев населения.
Для непосредственной организации социальной помощи важны местные социальные программы, которые очень различаются по областям и даже по районам в пределах одной области. Вместе с тем, все большее значение приобретает вопрос о создании единой системы социальной защиты, соединяющей интересы государства, работодателей и граждан. В данной системе форм преобладает участие государства и работодателей.
11) Бюджет і бюджетна система в Україні
Бюджет — це баланс грошових доходів (надходжень) і витрат (використання), який складається для держави, місцевих органів управління, суб'єктів господарювання, сімей або окремих громадян на певний термін. З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову "Про структуру бюджетної класифікації України".
Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система (Державний бюджет) містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. Відповідно бюджети бувають центральними, обласними, місцевими. В Україні до місцевих бюджетів належать бюджети областей, міські бюджети Києва і Севастополя, районні бюджети сільських районів, міські бюджети міст обласного підпорядкування, бюджети внутрішньоміських районів, бюджети міст районного підпорядкування тощо. Між ними існують досить складні відносини, пов'язані з розподілом джерел бюджетних доходів, фінансуванням місцевих бюджетів з боку центрального уряду шляхом перерозподілу коштів у масштабі країни тощо. Отже, державний бюджет — це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів державної адміністративно-територіальної влади. Сукупність різних видів бюджетів, що перебувають між собою в певному взаємозв'язку і взаємозалежності, створює бюджетну систему, що діє в країні бюджетом тісно переплітаються позабюджетні фонди (кошти) — кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету. Позабюджетні кошти знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Вони концентруються в спеціальних фондах (наприклад, пенсійному). Позабюджетні фонди створюються за рахунок цільових податків, позик, субсидій з бюджету. Вони розширюють можливості втручання держави в економіку не за рахунок бюджету, отже, дають змогу уникнути парламентського контролю. Крім того, створюється видимість зменшення дефіцитності бюджету. Так, в Україні до складу бюджету не включалися, а отже, дуже часто і не контролювалися законодавчою владою використання різноманітних податків і зборів на утримання автомобільних шляхів, фонди соціального захисту інвалідів, зайнятості населення, приватизації, охорони праці, природи тощо.
Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом — парламентом країни. З політичної точки зору державний бюджет — це своєрідний компроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом (лобі, що представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податкових ставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні цілі
Доходна частина бюджету складається в основному з бюджетних надходжень. Менша її частина — це неподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ та акциз) пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій та доходів громадян. Тому ; застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення ; доходів у споживачів
Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.
Кожна країна має свою структуру доходів і видатків бюджету. Це залежить від багатьох чинників: державного ладу, рівня економічного розвитку, політики, що проводиться в конкретних умовах
Перше місце в бюджетних видатках розвинутих країн займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров'я
У видатках на господарські потреби виділяють бюджетні субсидії сільському господарству, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість "Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати, з одного боку, визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої та внутрішньої політики, з другого — вони впливають на попит на споживчі товари
Важливе місце займає зовнішньоекономічний аспект політики \ бюджетних витрат. Так, видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться, які фі-/ нансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону)
У структурі видатків бюджету України велику частку становлять витрати на народне господарство — покриття взаємозаборгованості, підтримка збиткових підприємств. Такий високий відсоток витрат неможливий в країнах з ринковою економікою, але цілком зрозумілий в умовах, коли основний в економіці державний сектор знаходиться в кризовому стані і потребує державних асигнувань.
Виконання державного бюджету в ідеалі — це повне покриття видатків доходами. Перевищення видатків над доходами призводить до утворення бюджетного дефіциту, який покривається державними позиками — внутрішніми і зовнішніми. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних економічних організаціях, як МВФ, СБ і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в Тону числі Україною.
Дефіцит бюджету часто покривають також додатковою емісією грошей
Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 р. 25 відсотків дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ
Заборгованість уряду та державних органів створює державний борг, який виплачується з відсотками. Тому кажуть, що сьогоднішні державні позики — це завтрашні податки. Як правило, із поточних бюджетних доходів не вдається виплачувати повністю відсотки і в термін гасити державні позики. У зв'язку з цим уряд вдається до нових позик: у такий спосіб, покриваючи старі борги, він створює нові.
Отже, дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу. Зовнішній державний борг, що перевищує 80 відсотків від ВВП чи більше ніж в 2,2 раза експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.
Важливо виділити такі особливості формування бюджету в Україні:
1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів.
Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.
Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв'язуватись через пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її основних функцій — алокативної, дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілу компетенції з розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального та місцевого самоврядування.
2. Виділення з центрального бюджету субвенцій і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже, критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей) призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.
3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним та місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств та організацій.
4. Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це
стало однією з головних причин незбалансованості бюджету. Так, за 1995 р. виконання держбюджету становило 87 відсотків по видатках і 85,5 відсотка по доходах.
5. Бюджетний дефіцит, що набув великих масштабів. По відношенню до ВВП він становив: в 1993 р. — 18 відсотків, в 1994 р. — 13, в 1996р. — 8—12 відсотків. Головна особливість формування держбюджету 1996 р. полягала в тому, що видатки передбачалися лише в межах можливостей держави. Отже, уряд взяв курс на жорстку економію видатків, яка була продовжена на наступні роки.
6. Реформування бюджетної системи, що взаємопов'язане з реформуванням політичної системи. Так, згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.
