7) Розвиток експертного потенціалу України
Розглянуто основні компоненти зростання експорту, які можуть застосовуватись в Україні, а саме преференційне та пільгове кредитування податкові та інвестиційні пільги субсидіювання експортної та ділової інфраструктури, державна підтримка при освоєнні нових ринків збуту.
Поліпшення стану зовнішньої торгівлі і зростання експорту є значним фактором успіху економічних реформ Важливість зовнішньої торгівлі та експорту збільшилась значним чином після того, як Україна відкрила свою економіку і розпочала масштабні макроекономічні та структурні реформи. Розвиток експорту стає ключовим чинником економічного розвитку України. Справді всі Центрально - та Східноєвропейські країни, які досягли позитивних результатів в економічних реформах, мали стабільне і значне зростання експорту, особливо на західні ринки.
Це має свої пояснення. Адже після різкого спаду виробництва та зростання безробіття рівень внутрішнього споживання значно знижується, інвестиції в приватний сектор тримаються на низькому рівні внаслідок нестабільності законодавства і повільного процесу приватизації, урядові доводиться нести великі витрати на соціальну сферу. Експорт залишається єдиною сферою, у якій можливе швидке зростання.
Досвід Центрально- і Східноєвропейських держав продемонстрував, що зростання експорту базувалося на можливості більш ефективного використання виробничих потужностей. Щодо цього Україна має більш ніж достатньо передумов для успішної роботи.
Набір інструментів для успішної політики сприяння зростанню експорту включає такі основні компоненти, які можуть застосовуватися за умови високої гнучкості:
- преференційне та пільгове кредитування:
- податкові та інвестиційні пільги;
- субсидування експортної та ділової інфраструктури;
-- державна підтримка при освоєнні експортерами нових ринків збуту.
Беручи до уваги світовий досвід реалізації політики підтримки експорту, особливо в таких "експортно-агресивних" країнах, як країни Південно-Східної Азії та Японії, можна зробити такі висновки.
Цільові державні кредити експортерам, які розподілялись на основі показників зростання експорту, а також відповідно до об'єктивних критеріїв кредитування, тобто на комерційній основі, дали значні результати та привели до зростання інвестицій. Пільгове кредитування за допомогою спеціалізованих експортних банків не підірвало, а скоріше доповнило діяльність комерційних банків і поступово привело до зростання середньо- і довгострокового комерційного кредитування. Підтримка надавалася підприємствам, які мали потенціал або експортного зростання, або впровадження передових технологій. Дуже позитивну роль відіграла політика залучення іноземних інвестицій, особливо в експортно-орієнтовані проекти і галузі.
На нинішньому етапі розвитку державні підприємства посідають значне місце і в загальному експорті країни. Але, як показав досвід Польщі, приватні компанії також можуть швидко посісти передові позиції. Сьогодні більша частина експорту в цій країні припадає на новоутворені приватні компанії. Для того, щоб цей процес розпочався і в Україні, потрібно вирішити низку проблем.
Поки що малочисельні приватні компанії в нашій країні є "новачками" на експортних ринках. Це певною мірою стосується і підприємств державної форми власності, більшість яких не були зорієнтовані на ринки західних країн. Такий стан справ, у свою чергу, породжує проблеми як у фінансовій сфері, так і в сфері взаєморозрахунків.
Взагалі існує низка загальних перешкод зростанню експорту та взаємної торгівлі:
- на рівні підприємств - низький рівень продуктивності праці та якості готової продукції, недостатні навички з питань менеджменту, маркетингу та збуту:
- на національному рівні - недостатнє інформаційне забезпечення, нерозвиненість ділової та транспортної інфраструктури” нестабільність і обтяжливість податкового середовища, слабкість банківсько-фінансової системи (брак експортного фінансування, механізмів та інститутів фінансування і страхування експорту, високі процентні ставки), брак загальної державної програми підтримки експортерів;
- на міжнародному рівні - проблеми з отриманням боргів та виконанням контрактних зобов'язань, свободи доступу до ринків збуту, брак зарубіжної мережі просування експортних товарів.
Експортерам, як правило, потрібно три типи послуг:
1) коротко- та середньострокові кредити на поповнення оборотних коштів і. закупівлю обладнання та матеріалів для експортного виробництва;
2) ефективна система міжбанківських розрахунків;
3) інформація про можливі ризики, а також про платоспроможність імпортерів. Недостатня розвиненість цих послуг є найбільш серйозними стримуючими факторами збільшення експорту.
Фінансовому сектору України, незважаючи на досягнутий прогрес у реформуванні, все ще не вистачає необхідного досвіду та сучасного банківського інструментарію для забезпечення експортерів повним набором необхідних банківських послуг. А головне - ще не створено цілісної системи фінансування та страхування експорту, яка має стати основою для розвитку експорту в Україні.
В умовах перехідної економіки при обмежених фінансових ресурсах необхідно концентрувати зусилля на тих напрямках, де покращання є найбільш потрібним і де може бути досягнуто швидких результатів. Сприяння розвиткові експорту - одна з тих важливих сфер, де держава має відігравати ключову роль.
Як свідчить досвід експортно-орієнтованих країн, до фундаментальних складових економічного зростання (макроекономічна стабільність, ефективна фінансова система, обмежені цінові диспропорції, відкритість країни до зарубіжних технологій) додавалися спеціальні заходи стимулювання експорту. Серед найбільш широко застосовуваних методів були пільги експортерам готової продукції та пільгове кредитування, тісно пов'язане з якістю експортних показників. У таких країнах, як Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай кредити надавались через спеціалізовані інструменти компаніями, котрі мали підтверджені експортні замовлення та стабільні показники експорту в минулому.
Розподіл експортних кредитів в основному базувався на основі конкретного розгляду кредитних заявок експортерів. З урядової сторони, як правило, партнерами в цій системі виступали агентства експортних кредитів та спеціалізовані фінансові інститути. Вони, разом з міністерствами фінансів та національними банками, слідкували за дотриманням правил надання експортних пільг.
Багато країн світу мають систему пільгового кредитування експорту. Для багатьох малих та середніх підприємств експортне фінансування "- єдине доступне джерело фінансування. Але, незважаючи на активні інтервенції держави на фінансовому ринку, загалом вони мають бути спрямовані на підрив політики макростабілізації, а лише на певне доповнення нормальної системи комерційного кредитування.
Особливий інтерес для України становить стратегічно важлива мета переходу від експорту сировини до експорту готової продукції. Деякі заходи можуть застосовуватися в комбінації політики заміни експорту з агресивною політикою сприяння експорту.
Багато розвинутих країн світу та країн, що розвиваються, мають різноманітні програми для забезпечення доступу експортерів до пільгових кредитів та експортних гарантій і страхування.
Інститути з фінансування і страхування експорту є в багатьох, якщо не в більшості країн світу. Практично в усіх країнах Центральної та Східної Європи, країнах Балтії такі організації вже створено і напрацьовано цікавий практичний досвід, який має бути ретельно проаналізований. Практика показує, що, навіть якщо початковий внесок новоутворених Інститутів є незначним, ці організації починають відігравати важливу роль каталізатора в проведенні ринкових реформ І роблять свій внесок у поліпшення банківських операцій та приріст експортного потенціалу.
Досвід створення інститутів підтримки експорту неможливо автоматично перенести з однієї культури в іншу. Звідси і необхідність індивідуального підходу з боку уряду України. Вже на ранніх етапах цього процесу необхідне тісне співробітництво і координація всіх зацікавлених відомств, участь самих експортерів та представників банківського сектора,
Певну роботу в цьому напрямку вже проведено в Україні. Насамперед можна відмітити проект передекспортного страхування від політичних ризиків, який реалізовує Українська державно-інвестиційна компанія за підтримки Світового банку. Державний експортно-імпортний банк України, також за підтримки Світового банку, розпочав втілення програми кредитної підтримки експортерів. Проект передбачає використання спеціального фонду сприяння експортерам для створення інформаційної бази та проведення маркетингових досліджень і кредитну лінію на довгостроковій та пільговій основі.
Єдиний напрямок, який ще не реалізується на сьогодні, - це страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків. Унаслідок цього виникають важливі питання.
Яким має бути юридичний статус, структура власності та ступінь прямої участі держави в агентстві чи фінансовій установі із страхування експортних кредитів?
Чи має цей інститут забезпечувати тільки страхування експортних кредитів, чи виконувати й інші функції, наприклад, фінансування?
Де знайти джерело фінансування і, які оптимальні розміри такої установи на початкових стадіях?
У формальному підпорядкуванні якого відомства має бути ця організація?
У кожній країні всі ці питання вирішено по-різному. Тому важливо вибрати найбільш оптимальний варіант, який би максимально відповідав умовам, що склалися в Україні.
8) Динаміка розвитку виробництва в Україні (на принципі промисловості та сіл. Госп.)
9) Основні завдання економічної політики, цілі та пріоритети
Зовнішньоторгівельна політика
Вирівнювання балансу поточних операцій до кінця розглянутого періоду здається не лише неможливим, але й небажаним. Розвиток торгівлі буде зумовлюватися необхідністю імпорту технологій, успіхами у заощадженні енергії та політикою щодо обмінного курсу. У разі інтеграції України в систему міжнародного поділу праці розпочнеться процес скорочення розриву між Україною та західними країнами, в ході якого рівень доходів на душу населення буде наближатися до західних показників. Цей процес наближення може тривати більше 10 років. Але такий імпорт капіталів є еквівалентним дефіциту балансу поточних операцій, і тому на період від 5 до 15 років слід очікувати дефіцит балансу поточних операцій. Насамперед цей дефіцит буде наслідком імпорту інвестиційних товарів, що дозволить поліпшити та розширити основні фонди в Україні і сприятиме розвитку економіки. Обслуговування пов'язаного з цим зовнішнього боргу було б у цьому випадку безпроблемним.
Експорт
Як і іншим східноєвропейським країнам, Україні надається можливість використати стратегію економічного росту, що спирається на експорт. З огляду на подальшу обмеженість внутрішнього попиту експортні ринки до певного часу пропонують значні стимули для розширення виробництва. Ці стимули використовувалися ще в минулому навдивовиж активно. Незважаючи на загальний спад виробництва, український експорт з початком реформ восени 1994 р. помітно зріс.
Поки що експорт тримається на таких традиційних експортних галузях, як металургія, хімічна промисловість, сільське господарство.
В ході широкої реструктуризації європейської промисловості виникає та зростає попит на комплектуючі вироби, деталі та напівфабрикати для всіх видів обладнання, виготовлення яких вимагає великих трудових затрат. Україна цілковито змогла б постачати таку продукцію, яка здебільшого виготовляється в металообробній та металургійній промисловості.
Надзвичайно важливим для використання експортних шансів є те, щоб імпульсам попиту, які надходять з-за кордону, не створювалися адміністративні або тарифні перешкоди. Водночас потрібно також істотно збільшити гнучкість підприємств, зокрема, шляхом їх поділу на менші структурні одиниці.
Імпорт
Динаміка імпорту зумовлюється в першу чергу двома різними факторами: заощадженням енергії та імпортом технологій. Економічна політика України має бути спрямованою на суворе заощадження енергії замість розбудови вітчизняного виробництва енергії. Навіть саме тільки скорочення імпорту енергії на 20 % дозволило б урівноважити баланс поточних операцій. Істотним засобом заощадження енергії є правильне ціноутворення, якого можна досягти зокрема завдяки припиненню постачання енергії в разі несплати.
Разом з тим, уже в найближчі роки забезпечення оплати поставок енергії дасть змогу знизити частку імпорту енергії в сукупному обсязі імпорту. Це дозволить не енергетичній складовій імпорту зростати швидше, ніж сукупний імпорт. У середньостроковій перспективі, коли розпочнеться процес економічного росту, імпорт необхідних технологій збільшуватиметься значно швидше, ніж темпи росту в усьому народному господарстві. В кінцевому підсумку це призведе до того, що насамперед у другій половині розглядуваного періоду зменшення сальдо балансу поточних рахунків зможе здійснюватися лише повільними темпами.
Політика щодо обмінного курсу
Якщо обмінний курс у 1996 р. залишиться майже постійним, то в перерахунку на весь рік це означатиме реальну ревальвацію в розмірі 35 — 40 %. Внаслідок цього товари українського експорту подорожчають на цю величину, тоді як імпорт порівняно з цінами на вітчизняну продукцію на цю ж величину стане дешевшим. Розрахунки МВФ на період 1996—1999 рр. зроблені відповідно до подальшої реальної ревальвації приблизно на рівні 60 %. Зокрема, це знайде своє відображення у значному рості заробітної плати в доларовому еквіваленті, яка, наприклад, у 1999 р. досягне позначки 200 доларів США, тобто тієї суми зарплати, яку мали Польща і Чехія у першій половині 90-х років. Натомість Міністерство економіки відштовхується від значно нижчих показників ревальвації і його припущення значною мірою перегукуються з динамікою обмінного курсу, яка передбачається за нашим сценарієм.
Реальна ревальвація означає перерозподіл прибутків експортних галузей промисловості на користь імпортерів. Очевидно, що такий розподіл шансів на отримання прибутків не сприяє початкові процесів росту. Тепер, коли процес стабілізації (подолання інфляції) зробив великий поступ, необхідно стимулювати розширення попиту. Реальна ревальвація сильніше спрямовуватиме внутрішній попит на імпортні товари і тим самим послаблюватиме імпульси попиту для вітчизняної економіки, а також сприятиме протекціонізму. З огляду на необхідність продовжувати рестриктивну грошову політику варто було б використати як засіб піднесення виробництва попит з-за кордону та переорієнтацію внутрішнього попиту на вітчизняну продукцію за допомогою обмінного курсу. Якщо виробництво не отримає підтримки з боку обмінного курсу, тоді збільшиться загроза того, що покращання балансу поточних операцій досягатиметься лише збереженням стану рецесії (тобто подальшого падіння ВВП та відповідно до цього попиту на імпорт).
Загроза інфляції у разі номінальної девальвації значною мірою може бути компенсована за рахунок очікуваного росту продуктивності. З іншого боку, необхідне та можливе у найближчі роки заощадження енергії сприятиме зменшенню загрози інфляції витрат, зумовленої цінами на енергію.
Для фінансування негативного сальдо зовнішньої торгівлі існує дві принципових можливості: за допомогою кредитів або припливу прямих іноземних інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції
Фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій є найвигіднішим способом, оскільки у цьому випадку держава не повинна здійснювати платежі по обслуговуванню боргів. На приплив іноземних інвестицій можна впливати лише побічно, а саме: шляхом приведення інституційних та правових норм в Україні відповідно до міжнародних вимог. Як потенційний отримувач інвестицій Україна знаходиться у стані безпосередньої конкуренції з іншими — перш за все східноєвропейськими — країнами. Тому в Україні мають бути принаймні однакові, а ще краще привабливіші умови, ніж в інших країнах. У минулому спостерігалася значна втеча капіталів з України. Однак ці капітали можуть за сприятливих умов знову повернутися в країну. Якщо вдасться залучити вивезений капітал, то вже завдяки лише цьому можна було б фінансувати дефіцит балансу поточних рахунків протягом кількох років.
Міжнародні кредити
У рамках програми “механізму розширеного кредитування” (ЕРР) Міжнародного валютного фонду Україна може отримувати подальші міжнародні кредити обсягом 1 млрд доларів США щороку до 1999 р. Якщо ж окрім цього буде досягнуто домовленість з міжнародними організаціями та на двосторонній основі, насамперед, з Росією про продовження існуючих боргів, тоді шансів на отримання кредитів на міжнародному ринку стане більше. Можливість збільшення обсягів зовнішньої заборгованості та витрат на її обслуговування залежатиме перш за все від показників заборгованості. Запропонована нами поступова номінальна девальвація, можливо в рамках коридору для обмінного курсу, призводить порівняно з постійним обмінним курсом до збільшення квоти боргу. Міжнародний досвід також свідчить про те, що недоцільно вимагати для України стратегії різкого скорочення боргової квоти, очевидно, пов'язаної з повільним ростом. Припустима постійна квота боргу на нинішньому рівні. Якщо вдасться стимулювати ріст за допомогою обмінного курсу, то квота на рівні 25 % не становитиме проблеми. В дійсності ж кредитоспроможність будь-якої країни залежить не лише від боргової квоти (зовнішній борг/ВВП), а й від квоти обслуговування боргу (проценти і погашення/експорт).
Зниження податків і самофінансування
Передбачається, що починаючи з 1997 р. і особливо у 1998 р. буде зменшено фактичне оподаткування підприємств та нарахування на суму заробітної плати. Зниженням податків необхідно, наскільки це можливо, скористатися для стимулювання інвестицій, а не споживання. У прийнятних для України розмірах можна було б подумати про зменшення оподаткування нерозподілених прибутків. Зменшення податків на прибутки відбувається також, якщо значно покращуються умови амортизації. Особливо ефективним зниження податків може бути для малих та середніх підприємств, а цього можна досягти зменшенням податкової ставки у нижній частині тарифного регулювання. Зниження податків переслідує три цілі:
а) зниження наполовину нарахувань на суму заробітної плати зменшує тягар на малі та середні підприємства, які складають значну частину тіньової економіки (див. розділ 4 “Тіньова економіка”);
б) зменшення податкового тягаря зробить можливим поліпшення самофінансування економіки, що створить малим підприємствам умови для зростання, а експортній промисловості — для розширення бази експорту;
в) зниження нарахувань на суму заробітної плати призведе до зменшення видатків на оплату праці. Цей захід є важливим для якнайшвидшого залучення незайнятих людей у виробничий процес. Зниження видатків на оплату праці полегшує заміщення капіталу працею.
На початку навряд чи можна буде повністю компенсувати зменшення надходжень, хоча вже протягом двох наступних років можна було б скасувати численні й не завжди обгрунтовані пільги у сфері комунальних послуг. Варто також різко скоротити пільги на податок з обороту і податок на прибуток. Та прогалина в фінансуванні, яка залишиться після цих заходів, знайде своє відображення в збільшенні дефіциту бюджету в 1997 — 1999 рр. Лише пізніше можна буде розраховувати, що завдяки розширенню бази оподаткування та економічному росту дефіцит складатиме лише 2 % від ВВП.
Іноземні кредити
Загалом кредити міжнародних фінансових організацій надаються не для фінансування бюджетного дефіциту. Держава може спробувати отримати кредити на міжнародному ринку приватних кредитів і використати їх для фінансування бюджету. Однак цією можливістю можна скористатися лише після детальних консультацій із досвідченими банками. Україна могла б спробувати отримати такі міжнародні кредити не раніше 1997 р., причому слід також передбачити в розрахунках велику надбавку за ризик розміром біля п'яти процентних пунктів додатково до ринкової процентної ставки.
Внутрішнє фінансування
Внутрішнє фінансування бюджетного дефіциту і надалі буде обмежуватися вимогами суворої грошової політики. Очікуване зростання попиту на гривні (ремонетаризація) внаслідок нижчого рівня інфляції зробить можливим розширення грошової маси в певних межах без підштовхування інфляції. Щоправда, кредити банківської системи мали б надаватися по можливості підприємствам. Як позичальники держава і підприємства є конкурентами.
Фінансування дефіциту бюджету за рахунок продажу облігацій державного займу залишається дуже дорогим. Витрати можна зменшити шляхом: — зниженням оподаткування торгівлі державними облігаціями
на вторинному ринку;
— поліпшення умов для купівлі державних паперів іноземцями; — своєчасної виплати відсотків та викупу паперів.
Досі продаж державних паперів був досить успішним, однак за період до середини жовтня 1996 р. було зареєстровано вже шість випадків їх несвоєчасного погашення. Такі дії можуть серйозно зашкодити збуту державних облігацій та спричинити підвищення витрат на покриття ризику. Тому для збільшення обсягів продажу цих облігацій у наступному році важливою умовою поряд з низьким рівнем інфляції буде також істотне вдосконалення ринку цих паперів.
Хоча надходження від приватизації й зросли у 1996 р., динаміка їх розвитку є непевною, тому що продаж підприємств приносить все менше доходів або ж здійснюється через інвестиційні тендери. Тому не варто очікувати від приватизації великих надходжень.
З огляду на те, що кредити НБУ, отримані державою у минулому, були безпроцентними, заборгованість державного бюджету разом із сплатою процентів, розміри яких складають біля трьох процентів, є поки що малою. Однак внаслідок високих реальних процентних ставок це обтяження швидко зростає. Тому ми бачимо верхню межу допустимого бюджетного дефіциту на рівні 2,5 % від ВВП. Проте передумовою цього має бути збереження суворої антиінфляційної політики та найбільшого пріоритету для обслуговування державних боргів.
