Стверджуючи це, Президент України водночас враховує, що існують розбіжності у визначенні тактики, методів та механізмів, за допомогою яких можна реалізувати поставлену мету. У цьому зв'язку новий курс економічної політики базується на положенні про те, що утвердження соціально орієнтованої ринкової економіки не може зводитися лише до розподільчих функцій — проведення державою справедливої соціальної політики та політики доходів. Реалізація соціальне орієнтованої моделі ринкової економіки, яка передбачає високий ступінь участі держави у регулюванні доходів та зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення цілого ряду найбільш значимих потреб всього населення (освіти, охорони здоров'я, культури), можлива, з одного боку, лише на засадах утвердження ефективної економіки, з іншого, економіки, що має соціальне спрямовану структуру виробничої та невиробничої сфер. Йдеться про те, що утвердження в повному обсязі моделі соціальне спрямованої ринкової економіки - це тривалий процес, який потребує проходження окремих станів та визначення відповідних пріоритетів.
Пріоритети структурної перебудови економки
1. Структурне розбалансування, що значною мірою поглибилося протягом останніх років, певною мірою пояснюється відсутністю аргументованого відзначення пріоритетних галузей у здійсненні відповідної політики. Нова політика Президента України ґрунтуватиметься на тому, що основна державна підтримка буде надаватися наукомістким та високотехнологічними галузям виробництва, які в перспективі мають визначити облік економічного потенціалу України і які зазнали найбільших втрат за останні роки. Недопущення подальшого розпаду науково-технічного та інтелектуального потенціалу країни, застосування ефективних економічних механізмів не лише його відновлення, а й якісно нового розвитку стане особливо відповідальною справою Президента України. Що ж стосується галузей економіки зі швидким оборотом капіталу — виробництва товарів широкого вжитку, сфери побуту, торгівлі, то їх прискорення забезпечуватиметься суто ринковими стимуляторами, розвитком підприємництва, малого бізнесу тощо.
2. У зазначеному контексті основним напрямком розвитку економіки на шляху її структурної перебудови повинні стати всебічний розвиток найбільш пріоритетних галузей агропромислового комплексу (зернового господарства, льонарства, вирощування олійних культур та цукрових буряків) та обробної промисловості, забезпечення їх експортної переорієнтації, реалізація на основі цих галузей ініційованих українською стороною технологічно передових інвестиційних проектів, в яких зацікавлено світове співтовариство. Визначення та реалізація зазначеного пріоритету призведе не лише до зміни структурної політики, що проводилася у попередні роки, а й відповідної моделі входження економіки України у світовий простір. Організаційною формою вирішення цього завдання повинні стати фінансово-аграрні групи, забезпечення їх всебічної державної-підтримки.
3. Україна — найбільш потужна європейська держава в галузі металургії, енергетики, трубопровідного транспорту, аерокосмічних ракет і апаратів, виробництва мінеральних добрив. Вона має пакет нереалізованих науково-технічних проектів і розробок, представлених НАН, іншими організаціями. Саме вони можуть стати центром тяжіння економічних інтересів сусідніх держав, певною основою взаємного виживання країн східноєвропейського регіону, надійним шляхом досягнення енергетичної, продовольчої незалежності, встановлення економічної рівноваги, а згодом й процвітання економіки в цілому. Піонерні науково-технічні програми можуть стати віссю відродження України, дати величезний імпульс національній промисловості. З урахуванням нього Президент України здійснює комплексну систему заходів по реалізації цієї проблеми.
25) Основні форми господарювання в народному господарстві України
26) Державне регулювання розвитку соціальної сфери
Після Другої світової війни система державного соціального регулювання поширилася в країнах Західної Європи. Сьогодні в розвинених країнах вона набула зрілих форм.
Насамперед соціальне регулювання здійснюється в процесі оподаткування. Завдяки встановленню в розвинених країнах досить високого рівня неоподатковуваного мінімуму річного доходу забезпечуються нормальні умови відтворення робочої сили і задоволення інших потреб членів сім'ї, підтримка дрібних виробників. Тим самим знімається соціальна напруга, яка могла б виходити з чисельної, низькооплачуваної частини суспільства.
Більш велике значення в соціальному регулюванні з боку держави має другий метод, що застосовується в процесі витрачання бюджетних коштів. Йдеться про державне регулювання соціальних факторів суспільного розвитку — соціального забезпечення, освіти, медичного обслуговування, житлової сфери та ін. Досить розглянути перший напрям видатків — на соціальне забезпечення. Система соціального забезпечення є важливим джерелом доходів населення, що формується на поза-ринковій основі. Ця система включає передусім державне пенсійне забезпечення.
Закон України “Про пенсійне забезпечення” введений в дію з квітня 1992 р. Він гарантує всім непрацездатним право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, зорієнтованому на прожитковий мінімум.
За законом призначаються: а) трудові пенсії — за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років; б) соціальні пенсії. Право на найпоширенішу пенсію—за віком— мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менш як 25 років; жінки — після 55 років і при стажі роботи не менш як 20 років. Передбачено призначити пенсії за віком у розмірі 55 % заробітку, але не нижче від мінімального розміру пенсії.
Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам у разі відсутності права на трудову пенсію. Це інваліди, у тому числі з дитинства, діти (у разі втрати годувальника) та ін.
Передбачене щорічне підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення. Пенсії не підлягають оподаткуванню.
Використання третього методу державної діяльності — правового регулювання соціальних питань — також набуло поширення. Насамперед держава стала одним із суб'єктів регулювання відносин поряд з підприємцями та профспілками. Об'єктами регулювання є величина заробітної плати, тривалість робочого часу та відпусток, порядок звільнення з роботи, заходи з техніки безпеки. Держава встановлює прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату, мінімальний розмір пенсій та ін.
Наприклад, з липня 1991 р. прийнято Закон України “Про мінімальний споживчий бюджет”. Він становить основу соціального захисту і соціальних гарантій для населення України при переході до ринкової економіки. Закон забезпечує проведення соціальної політики, спрямованої на підтримку передусім найменш соціальне захищених верств населення, формування взаємозв’язаної системи мінімальних доходів громадян і видатків держави на їх утримання в установах соціальної сфери.
Мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному виразі, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Мінімальний споживчий бюджет формується нормативним методом на основі системи споживчих кошиків. До споживчих кошиків включаються науково обгрунтовані, збалансовані за потребою стандартні набори товарів і послуг, що грунтуються на мінімальних нормах і нормативах споживання. Мінімальний споживчий бюджет розробляється для основних соціально-демографічних груп у середньому на душу населення та на члена сім'ї різного складу.
Важливою ланкою державної діяльності є державне регулювання правових основ зайнятості населення. 1 березня 1991 р. прийнято Закон України “Про зайнятість населення”. Він визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Для реалізації політики зайнятості населення створюється державна служба зайнятості, діяльність якої фінансується з державного фонду сприяння зайнятості. Послуги цієї служби надаються безплатно. Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні територіальні програми зайнятості населення. Так, державна програма передбачає такі заходи щодо сприяння зайнятості та соціальному захисту населення:
1) створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт та ін.;
2) професійна підготовка та перепідготовка вивільнюваних працівників;
3) організація роботи по професійній орієнтації;
4) забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів);
5) надання матеріальної допомоги безробітним.
За законом “безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці”.
Допомога по безробіттю виплачується до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, причому у перший рік допомога надається не більш як 6 місяців, другий — не більш як 3 місяці, третій рік — залишок. Розмір допомоги по безробіттю становить не менш як 50 % середньої зарплати за попереднім місцем роботи. Максимальний розмір допомоги не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалась у країні. Розмір допомоги по безробіттю для громадян, які шукають роботу вперше (або після тривалої — понад один рік — перерви), закріплено не нижче від 75 % встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Діяльність держави по соціальному регулюванню має неоднозначну оцінку. Її опоненти відзначають такі негативні наслідки збільшення податків та перерозподілу доходів, як: зменшується заінтересованість підприємців в інвестиціях; втрачаються стимули до праці; зростають урядові витрати на оплату праці фінансових інспекторів по оподаткуванню. Зрештою соціальні програми зменшують розмір валового національного продукту.
З іншого боку, вкладення в людину, зокрема, підвищення рівня освіти й професійної майстерності малозабезпечених верств населення є резервом підвищення продуктивності їх праці завтра.
27) Партнерство та співробітництво між Україною та ЄС
Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору. Одним з найважливіших елементів такої стратегії є принципове прагнення в майбутньому вступити до ЄС, про що вперше було заявлено Президентом України Л. Кучмою в січні 1996 р. на засіданні Ради Європи. Цей процес розглядається не тільки як входження до економічного простору ЄС, але й як приєднання до існуючої у ньому системи цінностей, а також досягнення нового рівня безпеки, економічний аспект якої набуває останнім часом домінуючого значення для всіх країн.
Європейський Союз - найпотужніше та найбільш розвинуте угруповання сучасності, політичний та економічний потенціал якого невпинно зростає, рівень життя, прав і свобод громадян неухильно підвищується. ЄС є організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної, правової та економічної інтеграції, соціального та культурного розвитку. До складу ЄС входять 15 країн-членів, з населенням 370 млн. чол., та 10 країн • асоційованих членів.
Європейський вибір України зумовлений усвідомленням факту інтеграції до ЄС як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному та соціальному розвитку.
Основними критеріями, за якими визначається готовність країн-аплікантів до повноправного членства в ЄС, є:
• стабільність інституцій, які гарантують демократичний розвиток держави, владу закону, захист прав людини;
• наявність дієвої ринкової економіки, готовність бути конкурентоспроможним партнером ЄС, здатність виконувати зобов'язання, що випливають з повноправного членства в ЄС;
• відповідність критеріям політичного, економічного та валютного Союзу.
Офіційне рішення щодо країн-кандидатів на вступ до ЄС було прийняте на самміті ЄС у грудні 1997 р. У першому ешелоні кандидатів є Кіпр, Чеська Республіка, Польща , Угорщина, Словенія, Естонія, переговори з якими розпочались 12 березня ц.р. в Лондоні, під час першого засідання Європейської Конференції. Проте, зважаючи на суттєву різницю у внутрішньому стані країн-членів ЄС та України, на невідповідність України за рядом показників вимогам ЄС, повноправне членство у найближчі роки є нереальним. Тому середньотерміновою зовнішньополітичною метою України має бути отримання статусу асоційованого члена ЄС, що відповідає взаємним інтересам і є реалістичним.
Хронологія розвитку відносин України з ЄС виглядає таким чином: 14 червня 1994 р. в Люксембурзі була підписана Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). З завершенням формальних процедур стосовно її ратифікації ця Угода набула чинності з 1 березня ц.р.
УПС відкрила перспективу для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС. Вона передбачає співробітництво між Україною та ЄС з широкого кола політичних, економічних і гуманітарних питань і слугує правовою основою для органічного включення України в європейські процеси. Важливим моментом Угоди є постійний політичний діалог між Україною та ЄС. Зокрема, регулярного характеру набули консультації між міністрами закордонних справ України і "Трійки" ЄС. У вересні минулого рову у Києві відбувся перший самміт Україна -ЄС, на якому було обговорено шляхи подальшої взаємодії між нашою державою та ЄС.
Згідно з УПС, інституційні рамки її виконання мають базуватися на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва (на рівні міністрів закордонних справ для розгляду будь-яких значних питань), Комітеті з питань співробітництва (складається з представників Ради ЄС і членів КЄС та представників Уряду України, його функції визначає Рада з питань співробітництва) та Комітеті з парламентського співробітництва (форум парламентарів України та Євросоюзу).
Позитивні зміни у ставленні ЄС до України були зафіксовані у прийнятих Радою Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. Спеціальній резолюції і 28 листопада 1994 р. - рішенні про спільну позицію щодо України, які започаткували процес реалізації ініційованої Європейською Комісією у квітні 1994 р. Стратегії ЄС щодо України. Обговорення практичних аспектів і форм реалізації стратегії співробітництва проходить у рамках консультацій Україна - Трійка ЄС, зустрічей на рівні міністрів, експертів тощо, засіданнях спільного комітету Україна-ЄС, візитах вищих посадових осіб. Важливою подією у розвитку відносин України з ЄС слід вважати заяву про визнання Європейським Союзом за Україною статусу країни з перехідною економікою (червень 1996 р.) та прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. Плану дій щодо України, де Європейський Союз виголосив свою готовність розвивати і посилювати . політичні та економічні відносини з Україною. ЄС виділяє декілька провідних напрямів співробітництва: підтримка демократичних і економічних реформ, розвиток торгового та економічного співробітництва, посилення політичного діалогу, залучення України до формування нової архітектури європейської безпеки, підтримка регіонального співробітництва, зміцнення договірних відносин, реформування енергетичного сектора тощо. Мета удосконалення стосунків ЄС з Україною - зробити свій внесок у розвиток України як стабільної, незалежної, демократичної, ринково-орієнтованої, неядерної, територіальне цілісної держави.
Керівництво нашої держави розглядає УПС між Україною та ЄС як один з базових зовнішньополітичних документів, а її імплементацію - як важливу частину реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС.
Поряд з тим, існують рад факторів, що мають вплив як на реалізацію УПС, так і на загальний стан стосунків України з ЄС. Такі стосунки не повинні обмежуватись виключно Угодою чи, наприклад, суто наданням ЄС технічної допомоги Україні. Для того, щоб бути успішними вони повинні будуватися на довгостроковій стратегії, що мала б кінцевою метою повноправне членство України у ЄС. Тому поряд з реалізацією УПС необхідне політичне визнання Європейським Союзом курсу України на інтеграцію до ЄС. З цією метою на Першому засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС 8-9 червня 1998 р. Прем'єр-міністр України офіційно висловив прагнення нашої держави набути асоційованого членства в ЄС. Реакція очікується на другому самміті України-ЄС у жовтні ц.р. у Відні, який є першим кроком на шляху визначення ЄС своєї довготермінової стратегії щодо України.
Однак, незважаючи на прийняті рішення і зроблені заяви, європейська спрямованість українського суспільства на сьогодні є більш бажаною, ніж дійсною - як для України, так і для ЄС. І проблема тут не стільки дипломатична і лежить більше не в площині зовнішньої політики. Адже вступити до Євросоюзу це не одне й те ж, що вступити до 00Н, ЦЄІ чи навіть НАТО. ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об'єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Аналітики вже неодноразово вказували кандидатам на отримання повноправного членства в ЄС: для входження в Союз необхідне не просто політичне рішення, потрібна справжня правова, економічна, культурна і навіть, до певної міри, цивілізаційна революція. ЄС відрізняється від усталених міжнародних організацій тим, що він є справді прообразом "спільного дому". Інтеграція до ЄС вимагає не стільки зовнішньополітичної відповідності, скільки внутрішньої - політичної, економічної, соціальної тощо.
Тому при аналізі стану, проблем та перспектив розвитку взаємовідносин України та ЄС необхідно враховувати наступне:
• ЄС знаходиться напередодні вступу в кількісно і якісно новий етап свого розвитку. У березні поточного року розпочалися переговори щодо вступу до нього нових членів з числа країн ЦСЄ та Балтії. Одночасно йде інтенсивний процес практичної підготовки до формування Європейського Валютного Союзу і введення з 1.01.1999 р. спільної грошової одиниці "євро". В таких умовах ЄС не докладатиме особливих зусиль для сприяння інтеграції України до своїх структур. Відбувається певне дистанціювання від України по лінії політичного діалогу і зведення контактів у цій сфері до обміну загальною інформацією та здійснення суттєвого тиску на Україну з деяких питань (темпи реформ, інвестиційний клімат, внутрішнє законодавство, ЧАЕС тощо);
найбільш помітною рисою політики ЄС щодо України на даному етапі є її "тасизація", тобто надання допомоги і співробітництво переважно по лінії програм "ТАСІs" і "ТЕМРUS";
- однією з причин дистанціювання ЄС від України є опозиція подальшому розширенню на Схід з боку таких країн як Португалія, Греція, певною мірою Іспанія та Італія, які висловлюють побоювання, що Україна претендуватиме на частку допомоги з бюджету ЄС по лінії Регіонального та Структурного фондів. В політичному плані проти подальшого розширення ЄС на Схід виступають Франція, Бельгія, Італія, оскільки таке розширення об'єктивно посилює позиції ФРН;
- в ЄС недостатньо відомо про Україну, її існуючі і потенціальні виробничі, науково-технічні, інтелектуальні можливості;
- Україна є занадто великою державою за масштабами, і відповідно, завданнями, які перед нею стоять, для вступу в сьогоднішній або навіть в завтрашній ЄС. Євросоюз просто нездатний абсорбувати країну таких масштабів. Крім цього, Україна є занадто важливим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС) і має занадто велике стратегічне значення, щоб просто "увійти" до якогось з них - цьому будуть протидіяти інші світові центри. У хорошому розумінні слова Україна приречена реалізувати свою багатовекторну відповідальність у світовій політиці. Завдання полягає у визначенні курсу "золотої середини", який найбільшою мірою відповідав би стратегічним національним інтересам України;
- європейський напрямок є, як відомо, пріоритетним в нашій зовнішній політиці. Саме в інтересах України домагатися більшої інтеграції до європейських структур, оскільки саме тут знаходиться передова технологія і більш прогресивні економічні відносини;
- водночас існує традиційна геополітична орієнтація окремих країн-членів ЄС на Росію і віднесення ними України до її законної сфери інтересів. Росія не має намірів вступати до ЄС, і тут наші інтереси розходяться. Цитата з інформативного бюлетеню ЄС:
"На політику ЄС по відношенню до СНД суттєво впливають повага та стурбованість країн-членів ЄС питаннями, чутливими для Росії, яка залишається домінуючою державою цього регіону";
• на сьогодні відсутні принципові зміни з приводу допуску українських товарів на ринок ЄС (певне, але незначне збільшення квот, і тільки по окремих групах товарів, підтверджує протекціоністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС по відношенню до України, як і взагалі до третіх країн, які мають так звані "природні переваги" в окремих сферах виробництва у зв'язку зі змінами у світовому розподілі праці (металургія, легка промисловість, хімічна індустрія тощо). Прийняті Парламентом та Урядом України рішення щодо компанії "Деу-Автозаз", про заборону ввезення імпортної сільськогосподарської техніки, а також експорт до ЄС металевих труб та прокату чорних металів понад встановлені квоти і за демпінговими цінами створюють додаткову напругу у відносинах з ЄС, підривають довіру до України як економічного партнера.
Розширення ЄС, як і асоційоване членство має велике фінансове навантаження. За попередніми підрахунками для прийому до своїх лав нових членів Євросоюз потребуватиме додатково 150 млрд. американських доларів і декілька років наполегливої праці. Наприклад, Польщі необхідно привести у відповідність до стандартів ЄС кілька сотень нормативних документів; вона повинна буде виділяти у такому ж обсязі як і країни Західної Європи кошти на охорону довкілля, на соціальну безпеку громадян і т.д. Все це коштуватиме Польщі близько 40 млрд. американських доларів. Саме тому наміри цієї країни стати членом ЄС до 2002 р. розцінюються як "надто амбіційні".
