1) створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт та ін.;
2) професійна підготовка та перепідготовка вивільнюваних працівників;
3) організація роботи по професійній орієнтації;
4) забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів);
5) надання матеріальної допомоги безробітним.
За законом “безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці”.
Допомога по безробіттю виплачується до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, причому у перший рік допомога надається не більш як 6 місяців, другий — не більш як 3 місяці, третій рік — залишок. Розмір допомоги по безробіттю становить не менш як 50 % середньої зарплати за попереднім місцем роботи. Максимальний розмір допомоги не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалась у країні. Розмір допомоги по безробіттю для громадян, які шукають роботу вперше (або після тривалої — понад один рік — перерви), закріплено не нижче від 75 % встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Діяльність держави по соціальному регулюванню має неоднозначну оцінку. Її опоненти відзначають такі негативні наслідки збільшення податків та перерозподілу доходів, як: зменшується заінтересованість підприємців в інвестиціях; втрачаються стимули до праці; зростають урядові витрати на оплату праці фінансових інспекторів по оподаткуванню. Зрештою соціальні програми зменшують розмір валового національного продукту.
З іншого боку, вкладення в людину, зокрема, підвищення рівня освіти й професійної майстерності малозабезпечених верств населення є резервом підвищення продуктивності їх праці завтра.
39) Особливості економіки України в перехідний період переходу до ринку ( см. № 49)
Потрібно відзначити особливості української економіки, з якими вона підійшла до кризи:
1. Економіка України є сильно структурно деформована, тобто Україна має дуже великий комплекс важкої і видобувної промисловості.
2. Надзвичайно спотворена структура народного господарства: Кількість підприємств, які працюють у так званій галузі "виробництво в ім'я виробництва" складає приблизно 69 % промислового комплексу. Тобто вона не е соціальне орієнтованою.
3. Економіка України відстає від розвинених країн у технічному і технологічному відношеннях.
4. Наша економіка є ресурсопоглинаючою, тобто розвиток її залежить від збільшення добування ресурсів.
Наша криза схожа на кризи інших країн СРСР та східної Європи, але відрізняється від них потужністю чинників та глибиною.
Але цими чинниками не можна повністю пояснити безпрецедентний для кожного часу спад виробництва.
Сьогодні криза української економіки настільки глибока, що навіть по даним райдужним прогнозам Україна зможе досягнути рівня ВВП 1989 не раніше 2005.
Як ми вже зазначали, у нас не було вироблено чіткої програми трансформації, тому наша ліберальна, а потім монетарна політики не принесли користі нашій економіці
40) Розвиток основних галузей матеріального виробництва
41) Ситуація з енергетичними та сировинними ресурсами
Нині у зв'язку з кризовим станом економіки України істотно скоротилися можливості забезпечення її паливно-енергетичними ресурсами. У 1997 р. не вдалося досягти перелому в подоланні кризових явищ, продовжувався спад виробництва, хоча й повільнішими темпами, ніж у 1996 р. До позитивних зрушень в економіці слід віднести: уповільнення інфляції та деяке зростання обсягів виробництва в окремих експорто-орієнтованих галузях промисловості, досягнення додатного сальдо торговельного балансу.
Відповідно до напрямів науково-дослідної роботи РВПС України НАН України нами розробляється прогноз енергопостачання економіки на період до 2005 р., попередні результати якого використано в статті.
В структурі валового внутрішнього продукту (ВВП) істотно зросла частка енергомістких галузей промисловості: хімічної і нафтохімічної, металургійної. Питома вага машинобудування та легкої промисловості знижується, що є наслідком втрати ринків збуту.
Успіхи у відродженні економіки могли б бути набагато кращими, якби не причини, що набули вже хронічного характеру: тяжкий фінансовий стан підприємств, відсутність попиту на деякі види вітчизняної продукції через її високу вартість та незадовільну якість, брак інвестицій, повільний характер структурних зрушень. Відповідно до зниження обсягів продукції матеріального виробництва і скорочення послуг відбуваються зміни у споживанні паливно-енергетичних ресурсів
В 1996—1997 рр. задоволення потреб у галузей матеріального виробництва відбувалося за умов обмеження постачання вугілля (особливо коксівного), природного газу і паливного мазуту У зв'язку з неплатоспроможністю споживачів проводилися вимушені обмеження електроспоживання та в окремих випадках—повне припинення подачі електроенергії неплатникам. Основною причиною незадовільної роботи паливної галузі є відсутність власних оборотних коштів, що, в основному, пов'язано із значним поширенням у галузі (73,0 %) бартерних взаєморозрахунків за відвантажену вугільну продукцію. У нафтогазовому комплексі якісна характеристика сировинної бази погіршується. Більшість родовищ з легкодобувними запасами практично вибрані. Понад 57 % поточних розвіданих запасів належать до категорії важкодобувних, для розробки яких необхідне впровадження капіталомістких технологій. Стримування приросту видобутку зумовлене також несплатою споживачами коштів за відпущену продукцію. В 1997 р. було видобуто 17,5 млрд. м3 природного газу— па 1,2 % менше, ніж у 1996 р.
Нафтопереробна промисловість у 1997 р. продовжувала працювати в умовах спаду виробництва В результаті було різко зменшено виробництво нафтопродуктів, звужена їх номенклатура, і це стало причиною певних труднощів у забезпеченні ними економіки.
Структура покриття споживання економіки України паливно-енергетичними ресурсами значною мірою залежить від імпорту палива,
Прогноз енергозабезпечення економіки України на перспективу розробляється з урахуванням ролі і місця енергетичного фактора в економіці країни. В основу прогнозу покладено Національну енергетичну програму України до 2010 р. (НЕП), Програму структурної перебудови економіки, Комплексну програму енергозбереження на період до 2010 р., Концепцію енергетичної безпеки України на 2010 р., а також відповідні галузеві програми (“Вугілля України”, “Нафта і газ”, “Метан”, “Програма реконструкції і технічного переозброєння газотранспортної системи протягом 1997—2010 рр.”) та інші законодавчі і нормативні акти. Середньостроковий прогноз економічного і соціального розвитку України до 2005 р. розроблено на основі оцінки існуючих тенденцій в економіці, він передбачає максимальне використання можливостей економічного зростання. Головним завданням за цим прогнозом є досягнення стабільного зростання обсягів валового внутрішнього продукту на базі фінансової стабілізації, ефективного використання існуючого виробничого потенціалу, адаптації підприємств до ринкових умов та поступового нарощування інвестиційних процесів. Важливу роль у цьому має відіграти активізація інвестиційних процесів та відповідних структурних зрушень за рахунок збільшення внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів для їх трансформації в інвестиції у національну економіку; залучення ресурсів банківської системи; вивільнення додаткових коштів підприємств внаслідок зменшення податкового преса, прискореної амортизації фондів тощо. Все це забезпечить збільшення інвестиційних ресурсів у підприємств і за короткий строк зумовить розширене відтворення виробництва, передусім у галузях з швидким оборотом капіталу та інвестиційне привабливих галузях.
Нарощування виробництва продукції у промисловості прогнозується за рахунок раціональнішого використання сировинних та енергетичних ресурсів, зниження енерго- і паливом місткості, а також в результаті того, що очікуваний приріст валової доданої вартості у промисловості випереджатиме темпи зростання валового випуску промислової продукції.
При визначенні потреб економіки України в паливно-енергетичних ресурсах нами використано такі методи, як нормативний, статистичний, а також метод енерго-економічних розрахунків залежно від технологічних напрямів використання палива, електричної та теплової енергії. Для матеріального виробництва з чітко визначеною номенклатурою використовувався метод прямих нормативних витрат виходячи з тенденції приросту чи падіння виробництва продукції, а також фіксованих норм використання палива й енергії в усіх галузях господарської діяльності, з урахуванням комплексу економічних, організаційно-виробничих факторів, науково-технічних досягнень.
При визначенні основних макроекономічних показників на 1997— 2005 рр. головним є окреслення перспектив економічного зростання країни залежно від ступеня розв'язання проблеми достатньої енергозабезпеченості України, темпів економічного реформування, можливостей інвестування. У сфері матеріального виробництва в прогнозованому періоді прискореними темпами розвивається промисловість, зокрема, найвищими темпами зростає виробництво базових, експортоорієнтованих галузей промисловості, паливно-енергетичного і хіміко-нафтохімічного комплексу. В цілому обсяг промислової продукції у 2005 р. має зрости на 30,6 % проти 1996 р. гідно з прогнозом, має бути реконструйована мережі магістральних газопроводів і здійснена модернізація газокомпресорних станцій, що дозволить їм знизити споживання палива на транспортування газу майже на 20 % Фахівцями розроблено ряд заходів щодо підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в усіх галузях промисловості, а також скорочення споживання природного газу за рахунок розширення використання вугілля.
42) Розвиток матеріально-сировинної бази України
Україна має майже унікальну комбінацію таких факторів, як близькість до міжнародних ринків і ресурси для виробництва сільськогосподарських товарів. Україна — велика за територією країна зі значними ресурсами сільськогосподарських угідь в перерахунку на душу населення .Більш того, ці угіддя завдяки їх особливій якості та сприятливому клімату мають великий потенціал урожайності.
З огляду на такі ресурси не дивно, що по виробництву рослинницької продукції, а також молока на душу населення показники в Україні вищі, ніж у середньому у світі або Європі У цих видах продукції показники на душу населення в Україні є аналогічними до показників у таких традиційних експортерів аграрної продукції, як Канада, Франція та США. Лише по м'ясу Україна знаходиться нижче середньоєвропейського рівня. Цифри свідчать про деформованість та неефективність виробництва аграрної продукції в Україні. Навіть до початку перехідних процесів урожайність у рослинництві або доробок у тваринництві були набагато нижчими, ніж у країнах з аналогічними запасами ресурсів. Отже, “потенціал” сільського господарства України, якби воно було ефективним як у технічному, так і в економічному плані, був би значно вищим, ніж той, який вимальовується з цифр у табл. Проте тенденції розвитку виробництва і торгівлі, представлені у частині 1 цього розділу, наочно засвідчують, що розрив між потенціалом та дійсністю у сільському господарстві України не зменшився порівняно з початком трансформаційного процесу, а навпаки, дуже зріс. Далі буде розглянуто причини такого розвитку.
43) Основні форми власності в народному господарстві України
44) Використання цін для стимулювання виробництва. Система цін
Ціноутворення є дієвим регулятором виробництва і споживання товарів та послуг, одним із найважливіших факторів управління економікою в умовах ринкових відносин. Ціна визначається кількістю грошей, що виплачуються за одиницю товарів або послуг.
У ринкових умовах ціноутворення проголошується вільним, воно регулюється попитом та пропозицією при дії конкуренції без втручання держави. При перевищенні попиту над пропозицією ціни зростають доти, поки товари чи послуги купляються споживачами. Такі ціни забезпечують вищу прибутковість порівняно з іншими галузями. В умовах конкуренції це веде до переливу капіталу і відповідного збільшення виробництва товарів. Унаслідок цього ціни знижуються і наближуються до ціни виробництва, яка виступає як перетворена форма вартості.
При перевищенні пропозиції над попитом ціни знижуються і стають меншими за вартість товару. Це, з одного боку, примушує товаровиробників зменшувати витрати на виробництво товарів, а відповідно і їхню вартість, що дозволяє забезпечувати прибутковість таких товарів при зниженні на них цін. З іншого боку, зменшення прибутковості веде до зниження обсягів виробництва, що надалі може викликати зростання цін.
Згідно з теорією ринку, за допомогою "невидимої руки" без участі держави регулюються ціни і обсяги виробництва та реалізації продукції, що забезпечує високу ефективність економіки. Але практично за умов ринкової економіки такі теоретичні твердження часто не спрацьовують. Вони заперечуються великим досвідом розвитку країн ринкової економіки, в яких держава забезпечувала активне регулювання ціноутворення, що і стало головним фактором досягнутих успіхів. Використовувалися різні підходи та враховувалося багато причин. Вони будуть розглянуті далі.
Основні функції ціни та фактори впливу на її розмір
Економічна роль ціни реалізується через виконувані нею функції:
1) облікову;
2) підтримання рівноваги;
3) стимулюючу.
Облікова функція ціни полягає в тому, що вона передбачає визначення вартості товару, обґрунтоване врахування витрат на виробництво і реалізацію продукції та послуг.
Функція підтримання рівновагії забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. Ціна покликана служити гнучким інструментом для досягнення відповідності між попитом і пропозицією. В ринкових умовах це досягається як економічним саморегулюванням, так і втручанням держави у здійснення таких процесів.
Важлива роль належить стимулюючій функції ціни, яка тісно пов'язана з двома іншими. Цю функцію здатні виконувати лише економічно обґрунтовані ціни, що забезпечують товаровиробникам, які нормально працюють, відшкодування витрат і прибуток, достатній для господарювання на комерційній основі.
На розмір ціни впливає багато факторів. Головним з них є вартість товару, в основі якої лежать витрати на виробництво і реалізацію. Система ціноутворення орієнтує товаровиробників на мінімізацію витрат. Успіх діяльності підприємства залежить здебільшого від витрат виробництва, які можуть бути зниженими при зростанні обсягів виробництва та підвищенні його ефективності.
Перемогу на ринку не можна досягти лише за рахунок зниження витрат і цін. В умовах науково-технічної революції успіх на ринку досягається значною мірою також за рахунок підвищення якості продукції, її технічного рівня і наукоємності. Хоча нерідко це призводить до зростання витрат і цін на фізичну одиницю продукції, але поліпшення якості може забезпечити вищу споживчу вартість і краще задовольнити потреби споживача. Внаслідок цього вища якість продукції сприяє зростанню рентабельності і прибутковості.
Важливими факторами впливу на розмір ціни є попит і пропозиція. Слід зазначити, що попит залежить не від бажання щось купити, а від наявності грошових доходів для задоволення попиту. Роль попиту і пропозиції в системі ціноутворення може бути високою при забезпеченні комплексного і системного розв'язання широкого кола проблем розвитку економіки, основні з яких наведено далі.
По-перше, стабільний розвиток виробничої сфери економіки і галузей, що її обслуговують, а також галузей по задоволенню потреб населення. Це досить глибоке і широке питання. На нього впливає багато факторів, які є складовими економічної політики держави. Серед них особливе місце належить ціноутворенню, яке за певних умов може максимально враховувати попит і пропозицію.
По-друге, одержання населенням високих доходів. Виробнича сфера, як правило, за винятком виробництва озброєння тощо, працює для задоволення потреб людини предметами особистого споживання або забезпечення виробничої сфери і сфери послуг засобами виробництва. При цьому, з одного боку, високі доходи залежать від стану справ у виробництві, від рівня продуктивності та ефективності праці, з іншого, розвиток виробничої сфери зумовлений доходами населення, яке, купуючи товари, стимулює по-дальший розвиток виробництва. Відповідно головним інвестором виробничої сфери є населення.
Наприклад, у 1986-1990 роках споживання м'яса і м'ясопродуктів у перерахунку на м'ясо в Україні на душу населення становило 68 кілограмів, але через низькі ціни і наявність у населення значних грошових доходів попит на цю продукцію не задовольнявся і відчувався її дефіцит. Іншим було становище у 1997 році. Споживання м'ясопродуктів на душу населення зменшилося до 34 кілограмів, тобто в два рази. Але внаслідок суттєвого зниження реальних грошових доходів переважної більшості населення зменшився і попит на м'ясопродукти. Відсутність у населення необхідних коштів зумовила не лише задоволення попиту на м'ясопродукти, а й їх перевиробництво при значному зменшенні їх виробництва. При цьому ціни на таку продукцію стали меншими від її вартості, що змушує зменшувати виробництво тваринницької продукції. Цей приклад переконує, що фактор попиту і пропозиції не завжди відіграє позитивну роль при визначенні розміру ціни.
45) Ринкова інфраструктура та її значення для розвитку ринкових відносин і функціонування підприємств малого та середнього бізнесу
46) Використання державних контрактів як засобу регулювання економіки
47) Ролю лібералізації цін у макроекономічній стабілізації
Лібералізація цін, спричинила у всіх країнах стрибок цін одразу ж після їх звільнення, хоча й різною мірою. Рівень “сплеску” цін переважно залежав від:
— ступеня наближення цін, що склалися ще за старої системи, до ринкових (відносно близькими до ринкових були ціни в Угорщині, частково в Польщі і ЧСФР; особливо жорсткими і далекими від ринкових були ціни у колишньому Радянському Союзі);
— розміру надлишку грошової маси, накопиченої перед звільненням цін;
— дієвості стабілізаційних інструментів, застосовуваних одразу ж після лібералізації цін (зокрема, грошової політики, санації бюджету, політики обмінного курсу, можливостей для підприємств здійснювати компенсаційне збільшення заробітної плати без державних обмежень тощо), а також і від правильності попередньої економічної політики.
48) Велика і мала приватизація(см.№52)
Пiд приватизацiєю розумiють створення нових недержавних форм власностi зокрема перехiд власностi в iндивiдуальне i колективне володiння. Та не слiд стверджувати, що державна власнiсть лiквiдується,зникае повнiстю. У свiтi немає жодної країни де б держава не була власником. В процесi приватизацiї значна частина державного майна буде вилучена з державної власностi. Способами приватизацiї є продаж державного майна на аукцiонi та за конкурсом, купiвля-продаж часток держави i капiталу пiдприємств за конкурсом та на аукцiонi,викуп майна трудових колективiв, перетворення державних пiдприємств в акцiонернi товариства з приватним володiнням акцiй i т.д. Iснуе таке поняття, як комерцiалiзацiя-це шлях,яким здiйснюється роздержавлення. Комерцiалiзацiя державних пiдприємств означає позбавлення невластивих державi функцiй господарської дiяльностi i перетворення їх у самостiйнi господарськi одиницi,якi беруть повну вiдповiдальнiсть за результати господарської дiяльностi. Приватизацiя державних пiдприємств має вирiшальне значення для рiзних форм власностi. За останнi роки питома вага державної власностi на Українi iстотно зменшилася,як в основних фондах,так i у валовому суспiльному продуктi. Водночас держава визначила цiлий ряд об'єктiв, якi приватизацiї не пiдлягають. Це унiкальнi природнi об'єкти (лiси,парки, водоймища), вони мають загальнонацiональне значення. Також не приватизується єдина транспортна система,майно органiв управлiння,державної влади i правопорядку,золотий i валютний фонд i т.д. Всенародним надбанням є земля.
Однiєю з найважливiших переваг приватизацii є протиiнфляцiйний ефект. Споживач надає перевагу акцiї,а не товару. Акцiї завжди можна обмiняти на гроші,а товарне завжди.
Є різні методи й способи приватизації, є особливості в кожній країні й багато схожих рис. Спільний знаменник — поступова трансформація державної власності в акціонерну, приватну, корпоративну, колективну, комунальну власність.. Процес приватизації в Україні стартував у 1992 році, коли була розроблена й затверджена Верховною Радою програма приватизації. (Вона розробляється на кожний рік.) Звичайно, не було відповідного досвіду, поставали різні причини, які гальмували приватизацію. Для того, щоб ці процеси відбувалися, треба мати належне законодавство. Треба розробляти відповідні бізнес-плани, щоб усі соціальні, економічні, моральні критерії були узгоджені й згармонізовані.
На початковому етапі виходили з двох головних критеріїв — економічна доцільність і соціальна справедливість. Все майно нажите нашими громадянами, й кожен мав право на свою частку. Певні види майна, окремі підприємства, які є загальнодержавними за своїм функціональним призначенням, узагалі не підлягають приватизації, а 70 відсотків майна поділено на кожного громадянина України у вигляді ваучера, який мав відповідну вартісну оцінку.
