Зменшення податків на прибутки відбувається також, якщо значно покращуються умови амортизації. Особливо ефективним зниження податків може бути для малих та середніх підприємств, а цього можна досягти зменшенням податкової ставки у нижній частині тарифного регулювання. Зниження податків переслідує три цілі:
а) зниження наполовину нарахувань на суму заробітної плати зменшує тягар на малі та середні підприємства, які складають значну частину тіньової економіки (див. розділ 4 “Тіньова економіка”);
б) зменшення податкового тягаря зробить можливим поліпшення самофінансування економіки, що створить малим підприємствам умови для зростання, а експортній промисловості — для розширення бази експорту;
в) зниження нарахувань на суму заробітної плати призведе до зменшення видатків на оплату праці. Цей захід є важливим для якнайшвидшого залучення незайнятих людей у виробничий процес. Зниження видатків на оплату праці полегшує заміщення капіталу працею.
На початку навряд чи можна буде повністю компенсувати зменшення надходжень, хоча вже протягом двох наступних років можна було б скасувати численні й не завжди обгрунтовані пільги у сфері комунальних послуг. Варто також різко скоротити пільги на податок з обороту і податок на прибуток. Та прогалина в фінансуванні, яка залишиться після цих заходів, знайде своє відображення в збільшенні дефіциту бюджету в 1997 — 1999 рр. Лише пізніше можна буде розраховувати, що завдяки розширенню бази оподаткування та економічному росту дефіцит складатиме лише 2 % від ВВП.
Іноземні кредити
Загалом кредити міжнародних фінансових організацій надаються не для фінансування бюджетного дефіциту. Держава може спробувати отримати кредити на міжнародному ринку приватних кредитів і використати їх для фінансування бюджету. Однак цією можливістю можна скористатися лише після детальних консультацій із досвідченими банками. Україна могла б спробувати отримати такі міжнародні кредити не раніше 1997 р., причому слід також передбачити в розрахунках велику надбавку за ризик розміром біля п'яти процентних пунктів додатково до ринкової процентної ставки.
Внутрішнє фінансування
Внутрішнє фінансування бюджетного дефіциту і надалі буде обмежуватися вимогами суворої грошової політики. Очікуване зростання попиту на гривні (ремонетаризація) внаслідок нижчого рівня інфляції зробить можливим розширення грошової маси в певних межах без підштовхування інфляції. Щоправда, кредити банківської системи мали б надаватися по можливості підприємствам. Як позичальники держава і підприємства е конкурентами.
Фінансування дефіциту бюджету за рахунок продажу облігацій державного займу залишається дуже дорогим. Витрати можна зменшити шляхом: — зниженням оподаткування торгівлі державними облігаціями
на вторинному ринку;
— поліпшення умов для купівлі державних паперів іноземцями; — своєчасної виплати відсотків та викупу паперів.
Досі продаж державних паперів був досить успішним, однак за період до середини жовтня 1996 р. було зареєстровано вже шість випадків їх несвоєчасного погашення. Такі дії можуть серйозно зашкодити збуту державних облігацій та спричинити підвищення витрат на покриття ризику. Тому для збільшення обсягів продажу цих облігацій у наступному році важливою умовою поряд з низьким рівнем інфляції буде також істотне вдосконалення ринку цих паперів.
Хоча надходження від приватизації й зросли у 1996 р., динаміка їх розвитку є непевною, тому що продаж підприємств приносить все менше доходів або ж здійснюється через інвестиційні тендери. Тому не варто очікувати від приватизації великих надходжень.
З огляду на те, що кредити НБУ, отримані державою у минулому, були безпроцентними, заборгованість державного бюджету разом із сплатою процентів, розміри яких складають біля трьох процентів, є поки що малою. Однак внаслідок високих реальних процентних ставок це обтяження швидко зростає. Тому ми бачимо верхню межу допустимого бюджетного дефіциту на рівні 2,5 % від ВВП. Проте передумовою цього має бути збереження суворої антиінфляційної політики та найбільшого пріоритету для обслуговування державних боргів.
Важко однозначно визначити, якими повинні бути методи трансформації економіки, але можна сказати, що заходи, які приймаються, насамперед повинні бути комплексними. Політика, яка втілюється урядом, має бути стабільною, послідовною, адекватною економічному стану країни.
На нашу думку країні потрібен рівномірний еволюційний розвитої:, основними пріоритетами якого повинні бути:
- соціальна орієнтація економіки
- ії технічна та технологічна трансформація.
- пріоритетною має стати державна підтримка малого та середнього бізнесу, фермерських господарств як найбільш динамічних носіїв науково-технічного прогресу, забезпечення структурної еластичності виробництва, ефективної зайнятості, соціальної стабільності.
Економіка не може розвиватись спонтанно, без інститутів, необхідних для її функціонування. Це банківська система, грошовий і фінансовий ринки, законодавство про підприємства, банкрутство, конкуренцію з відповідними судовими інстанціями, оподаткування фізичних і юридичних осіб, трудове законодавство, механізми найму, звільнення, виплат із безробіття, трудові угоди, які стануть основою ринку праці.
Інвестиції
За нашим переконанням, без масштабних іноземних інвестицій глибока структурна перебудова народного господарства неможлива.
Треба створити умови для відновлення власних інвестиційних джерел підприємств - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку, прийняти пакет законопроектів, спрямованих на зниження податкового тиску на підприємства. Також необхідно створити умови для перетікання тіньового капіталу в легальну економіку.
Необхідно визначити ті сфери економіки, де можна очікувати припливу західних капіталів, і створити в них стабільні пільгові умови для іноземних інвесторів. На нашу думку, до таких сфер належать, насамперед, легка і харчова галузі промисловості, де виробляється продукція, що користується сталим попитом на внутрішньому ринку України та в ряд” країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва і швидку окупність вкладень.
Важливою сферою, до якої можна очікувати припливу іноземних капіталів, є і туризм за умови створення відповідної сучасної інфраструктури.
Технологічна реконструкція
Почнемо з металургійного комплексу, який потребує докорінної технологічної реконструкції та глибокого реструктурування. Модернізація металургійної промисловості дозволить різко знизити матеріаломісткість (а тим самим - витратність) продукції машинобудівного комплексу і підвищити якість
Необхідна спеціалізація на виробництві наукомісткої продукції -машин, устаткування, приладів, складної військової техніки, високотехнологічних споживчих товарів тривалого користування.
Необхідно відзначити, що слабке українське виробництво потребує проведення політики протекціонізму. Глибока структурна перебудова економіки України передбачає інвестиції не тільки у виробництво, але й у сферу науки і освіти, тобто в "людський капітал".
19. Масштаби, тенденції і проблеми іноземного інвестування в Україні.
Стан іноземних інвестицій в Україні на 1 січня 2002 року:
- загальний обсяг 4,406 млрд. доларів
- на душу населення 85-90 доларів
Майже 70% всіх іноземних інвестицій припадає на основних інвесторів:
1. США (16,6%)
2. Кіпр (10%)
3. Великобританія (9,5%)
4. Нідерланди (8,4%)
5. Російська Федерація (6,7%)
6. Німеччина (5,7%)
7. висока питома вага Віргінських островів (5,5%)
8. Швейцарія, Корея, Австрія (4,3%)
Галузі інвестування:
1. харчова переробна промисловість (19,5%)
2. оптова та комерційна діяльність (14%)
3. машинобудування і фінансова діяльність (по 8%)
4. транспорт (7%) і нафтохімія (5%)
5. металургія та металообробка, операції з нерухомим майном, нафтопереробка, переробка коксу (по 4%).
В Україні утворилося 2 основні групи інвесторів:
1) іноземні
2) російські,
кожна з яких має свої пріоритети інвестування в Україні.
Іноземних інвесторів цікавить Україна як ринок збуту. Тому вони надають перевагу харчовій промисловості, торгівлі і збуту, агросектору (ці галузі не потребують високих інвестицій, мають великий внутрішній попит і оборот).
Російські інвестори надають перевагу інвестиціям в базові галузі економіки (паливно-енергетичний сектор, металургія, металообробка, алюмінієва промисловість).
В Україні існує багато суперечностей на шляху залучення інвестицій, оскільки цей процес регулюється 70 законодавчими актами.
21. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Держава застосовує правові, адміністративні та економічні методи регулювання ЗЕД
Правове регулювання ЗЕД включає:
- розробку та прийняття нормативної бази в Україні та виконання норм міжнародного права;
- приєднання України до міжнародних організацій та конвенцій;
- укладання міждержавних угод; (договори про торгівлю та угоди про ліквідацію подв. оподаткування)
Адміністративне регулювання зовнішніх зв'язків здійснюються за допомогою таких важелів, як:
- реєстрація суб'єктів зовнішньоекономічних відносин;
- реєстрація зовнішньоекономічних контрактів;
- розробка системи нетарифного регулювання ЗЕД;
- митне регулювання;
- оперативне регулювання ЗЕД; ( з метою збалансованого розвитку ЗЕД і удосконалення інструментів реалізації зовнішньоекономічної політики країни в особливих випадках застосовують заходи оперативного регулювання ЗЕД,а саме: тимчасове зупинення ЗЕД та застосування індивідуального ліцензування за порушення чинного законодавства України у сфері зовнішньоекономічних відносин).
До економічних регуляторів належать:
- розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх зносин;
- затверджений порядок нагромадження і використання валютних коштів суб’єктів ЗЕД;
- система розрахунків та кредитування експортно-імпортних відносин;
Тарифні - ті що засновані на використанні митного тарифу; Нетарифні - всі інші, а саме:
а) кількісні методи (визначають кількість і номенклатуру товарів, що дозволені до експорту і імпорту)
- квотування (контингентування);
- ліцензування;
б) методи скритого протекціонізму (до них входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, які прямо не перешкоджають імпорту, але по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів).
Особливості митного регулювання при здійсненні експортно-імпортних операцій;
а) Митні тарифи і рівні митного регулювання"
Одним із найбільш поширених регуляторів ЗЕД є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують найрізноманітніші завдання: (від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні) Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України.
У міжнародній практиці митне регулювання здійснюється на таких 4-х рівнях
1. Зона вільної торгівлі. У межах цієї зони країни-учасниці скасовують між собою торгові бар’єри, зберігаючи їх при цьому відносно третіх країн. Прикладом вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), яку засновано у 1960р..
2. Митний союз. У межах митного союзу країни-учасниці не тільки скасовують всі обмеження в торгівлі між собою, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних обмежень, що усуває тим самим необхідність існування митної служби на внутрішніх кордонах. Відносно торгівлі прикладом митного союзу є Європейська економічна співдружність.
3. Спільний ринок, - у рамках якого учасники крім свободи торгівлі користуються свободою переміщень всіх факторів виробництва (міграція робочої сили і капіталу).
4. Повний економічний союз, в якому країни-учасниці уніфікують свою економічну політику стосовно торгівлі, міграції робочої сили і переливу капіталу.
Митні тарифи - будь-якої країни являють собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об’єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару.
Митний контроль здійснюється митними службами, які виконують слідуючи операції:
- фіскальну (справл. мито, митні збори, акциз, ПДВ при імпорті товарів)
- правову (проводять самостійно слідства у справах контрабанди);
- економічну (є органом економічної політики України);
- виконують функцію валютного регулювання (контроль за поверненням валютної виручки)
23.Нетарифні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. (25) Квотування експорту та імпорту: порядок та умови застосування в Україні.
24.Нетарифні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Система ліцензування експортно-імпортної діяльності.
Нетарифні:
а) кількісні методи (визначають кількість і номенклатуру товарів, що дозволені до експорту і імпорту адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, що дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу; обмежують можливості конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок)
- квотування (контингентування; кількісне лімітування розміру імпорту\ експорту за допомогою глобальних, індивідуальних, групових, сезонних, тарифних та інших відсоткових чи вартісних обмежень);
Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозицій на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань.
Види квот:
1) заохопленням
-глобальні ( встановлюються що до товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких імпортується)
-групові ( встановлюються що до товару з визначеною групою країн...)
-індивідуальні ( квота що дог конкретної країни: автономні, що встановлюються самостійно країною імпортером без погодження з країною експортером, та конвенційні квоти, що закріплюються в рамках торгової угоди)
2) за напрямком дії
- імпортні
-експортні
(граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено ввозити\вивозити на територію країни протягом певного періоду).
3) за характером
-сезонні ( встановлюються на суворо визначений період часу і застосовуються традиційно відносно с\г товарів)
-тарифні ( встановлення кількості товару, що дозволено для ввезення та вивезення за особливою більш низькою ставкою тарифу протягом певного часу)
- спеціальний ( антидемпінгові – коли граничний обсяг імпорту в країну певного товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування, що дозволено імпортувати в країну протягом встановленого терміну та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях виміру; компенсаційні – граничний обсяг імпорту в країну певного товару, що є об'єктом антисубсидійного розслідування...)
- ліцензування; (видання державою імпортеру\ експортеру через спеціальну уповноважений державний орган дозволу на ввезення певного включеного у списки товару протягом певного терміну.
Мета: 1) кількісне регулювання торгівлі (складова частина квотування, коли ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти\ вивезти товар в рамках отриманої квоти) 2) контроль за імпортом та експортом ( самостійний інструмент державного регулювання)
Ліцензія - дозвіл на ввезення чи вивезення товарів, продукції, різних послуг.
Ліцензії поділяються:
1) Індивідуальна ліцензія - це переважно разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну;
2) Генеральна ліцензія - становить собою список товарів, які дозволяються ввозити чи вивозити протягом зазначеного у ній часу.
б) методи скритого протекціонізму (до них входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, які прямо не перешкоджають імпорту, але по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів).
Протекційна політика України розвивається по трьох напрямках:
1) встановлення тарифних митних бар'єрів;
2) встановлення нетарифних бар'єрів;
а) прямі - це ліцензування, квотування, створення невиправданих стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах.
б) державна монополія на ЗЕД -(держава монополізує право здійснювати певні ЗЕД операції або торгівлю певними товарами
(наркотичні речовини у медицині, алмази, золото). Ці операції здійснюються або державою, або уповноваженім! державою приватними фірмами,
в) непрямі нетарифні бар'єри:
- державна система оподаткування, (акцизний збір);
- державна система норм і стандартів;
- закриття портів, ж-д станцій, аеропортів;
- заборона на ввезення, покупку товарів іноземного виробництва при наявності національних аналогів.
Поряд із прямими обмеженнями товарів у вигляді мита та кількісних обмежень промислово-розвинуті країни використовують цілу систему заходів непрямого (скритого) протекціонізму. В їх число входять:
- різноманітні митні оформлення;
- санітарно-ветеринарні норми;
- система внутрішніх податків і зборів;
- різноманітні адміністративні (правила, що стосуються використання іноземних товарів, які прямо не перешкоджають імпорту, але по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів.
Розподіл ліцензій проводиться:
1. За системою явної переваги;
2. За "методом витрат";
3. Аукціон на конкурентній основі.
