Останнім часом у законодавстві України відбулися зміни:
1. поки що внесено тимчасовий мораторій на створення ВЕЗ
2. в розробці є проекти щодо удосконалення функціонування ВЕЗ
3. існують суперечності у Податковому кодексі (дві суперечливі статті):
- встановлюється, що спеціальний режим оподаткування і інвестиційної діяльності будуть запроваджуватися для тих суб’єктів, які на день набрання чинності Кодексу були зареєстровані суб’єктами ВЕЗ (таким чином потрібно відмінити дію 20ти існуючих законів)
- стаття, що стосується технологічних парків на території України (Інститут електроніки ім. Патона, Інститут монокристалів і напівпровідників у Харкові), для яких збереглися всі пільги.
Показники, що характеризують діяльність ВЕЗ в Україні
- ВЕЗ і ТПР займають майже 10% території України.
- За даними Податкової адміністрації фактично існує 7 інвестиційних зон.
- Відбулися значні темпи приросту у ВЕЗ, які перевищують такі показники по Україні на 2-3%.
- Частка ВЕЗ у залученні інвестицій в Україні збільшилася з 0,4% до 6,7%.
8. Географічна і галузева структури прямих інвестицій, їх регіональний розподіл.
Найефективнішим джерелом зовнішнього фінансування є прямі іноземні інвестиції, у разі здійснення яких весь ризик бере на себе інвестор. Проте Україна посідає одне з останніх місць серед Країн Східної Європи за обсягами прямих іноземних інвестицій. Збільшення портфельних інвестицій на сьогодні обмежено можливостями ринку державних цінних паперів та низькою ініціативою на ринку цінних паперів, емітованих підприємствами. На 1997 рік Україна посідала майже останнє місце за обсягом ін.інв.- 8 $ \люд., коли в деяких інших державах цей показник сягав 170$. Внаслідок низької інвестиційної привабливості України сума прямих іноземних інвестицій є незначною.
Цікавою є структура інвестицій у 1998-1999рр:
- внески в формі цінних паперів (1850 та 112 460 тис.),
- грошові внески (570 000 та 360 000 тис.),
- в формі рухомого та нерухомого майна (300 000 та 218 000 тис.),
- нематеріальні активи: придбання юр.прав, ноу-хау тощо (35000 та 2300 тис.),
Основними формами інвестування в 1999р були цінні папери та майно, значним був обсяг вилученого нерезидентами капіталу. Загальний обсяг вкладень склав понад 3,2млн.$, тобто в розрахунку на душу населення показник сягнув 65$\люд.
Провідні позиції в інвестуванні посідають США, Нідерланди, Німеччина, РФ.
Слід зазначити, що обсяг капіталовкладень значно відрізняється в різних регіонах. Інвестори надають перевагу промислово розвинутим і географічно вигідно розташованим регіонам: в Києві зосереджено 30% всіх інвестицій, в Київській обл.- майже 10%, Запорізькій- близько 8%, Одеській- 6%, Дніпропетровській- 6%, Донецькій- 6%.
Галузева структура прямих іноземних інвестицій становить близько 55% інвестицій, з них до 2% у первинному секторі, 53%- у вторинному, в т.ч. 22% у харчовій промисловості, 13% в машинобудуванні та металообробці, 40% в третинному секторі,в т.ч. 21% у сфері внутрішньої торгівлі.
9. Головні тенденції світової торгівлі: перспективи для України.
Світова торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динамічною, що зумовлено розвитком спеціалізації та кооперування виробництва і міжнародному масштабі, скасування багатьох обмежень і міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку „нових індустріальних країн”.
Основні тенденції:
- панівні позиції в світовій торгівлі займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2\3 обсягу експорту та імпорту, найбільшими з яких є Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада та Нідерланди.
- Скорочуються питома вага сировини і підвищується частка готових виробів, головним чином торгівля машинами, обладнанням. Продукцією, електротехнічної промисловості.
- Все більшого значення набуває наукомістка продукція, що спричинило розширенню торгівлі послугами
- Збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою
Таким чином Україна також орієнтує свою торгівельну політику на сучасні тенденції міжнародної світової торгівлі.
Основними напрямами стратегічної політики України щодо інтеграції до світового ринку і удосконалення зовнішньоторговельної діяльності є:
1. Поєднання структурної перебудови економіки з орієнтацією на активний експорт.
2. Створення експортного потенціалу країни із значною питомою вагою у його структурі виробів машинобудування та послуг.
3. Збереження та розширення традиційних для українського експорту товарно-регіональних ніш на світовому ринку.
4. Скорочення імпорту товарів непершорядного значення, раціональне використання імпорту товарів, які мають важливе економічне і соціальне значення.
5. Диверсифікація ринків енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних та матеріальних ресурсів (пошук альтернативних постачальників).
6. Запровадження в практику сучасних форм економічної взаємодії з іноземними державами для взаємовигідного використання обопільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
7. Створення і вдосконалення правових, економічних, організаційних та технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів.
8. Застосування тактики "експортного прориву", що означає інтенсивне нарощування експорту порівняно обмеженої групи товарів, для випуску яких є найбільш сприятливі умови.
9. Поступове скорочення імпорту зерна та збільшення закупівлі екологічно чистих продуктів харчування, насіння, обладнання для харчової промисловості, техніки для фермерських господарств, комплектуючих виробів.
10. Нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту зі збільшенням його експортної частини та одночасним зменшенням невиробничого імпорту.
11. Посилення державного регулювання зовнішньоторговельного балансу з метою зменшення від'ємного сальдо, насамперед, з країнами СНД.
12. Збереження традиційних ринків збуту товарів і накопичення потенціалу для виходу на нові ринки.
13.Нарощування експорту товарів високого ступеня переробки і технологій у тих секторах, де Україна зберегла передові технологічні позиції.
10. Економічні та організаційно-розпорядчі регулятори зовнішньоекономічної політики
13. Зовнішньоекономічна політика держави: її принципи, завдання, структура, інститути та інструменти
Зовнішня економіка України формувалася під впливом різних регуляторів, які направляють розвиток зв’язків в єдину зовнішньоекономічну систему.
Регулятори:
1) економічні
2) організаційно-розпорядчі
Економічні регулятори – це економічні інтереси виявлення та здійснення зв’язків:
- співвідношення попиту і пропозиції
- співвідношення світових та національних цін, тарифів, % ставок, курсів валют
- співвідношення світового та національного рівня виробництва (по якості, обсягу).
Організаційно-розпорядчі регулятори – директивні акти, які передбачають цілеспрямованість держави і органів на формування та розвиток ЗЕЗ:
- ліцензування окремих видів діяльності
- експортні тарифи
- квотування
- механізм обов’язкового продажу частини валютної виручки від експортної діяльності (50%)
- митне оформлення
- валютний контроль.
Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню ЗЕЗ для зміцнення свого потенціалу і ефективної участі у світовій торгівлі.
Принципи ЗЕП:
1. перехід суб’єктів ЗЕД від разових до постійних ЗЕЗ
2. орієнтація ЗЕД на довгострокову перспективу
3. захист українського ринку і стимулювання економіки
4. розподіл функцій здійснення ЗЕП між державою і окремими суб’єктами
5. розгляд ЗЕП як важливої складової всієї зовнішньої політики України.
Основне завдання ЗЕП: створення сприятливих умов для українських експортерів на світовому ринку; активізація ЗЕЗ для України.
Класифікація ЗЕП в часовому аспекті:
1) поточна ЗЕП – полягає в оперативному регулюванні ЗЕЗ
2) довгострокова ЗЕП – спрямована на вирішення великих справ, вимагає великих втрат.
В просторовому аспекті: ЗЕП визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову та національну економіку:
1) зовнішньоторговельна ЗЕП
2) зовнішньо інвестиційна
3) валютна політика
4) митна ЗЕП
Зовнішньоторговельна політика регулює відносини України в сфері торгівлі. Ці відносини базуються на основних загальновизнаних принципах і стандартах.
Включає:
- експортна політика – спрямована на сприяння конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку та стимулювання виробництва шляхом:
• державних замовлень
• державного фінансування
• кредитування
- імпортна політика – спрямована на регулювання ввозу на територію України товарів, робіт, послуг та інтелектуальної власності.
Інструменти:
• пряме обмеження імпорту з метою захисту української економіки (ліцензування, контингентування)
• антидемпінгові та компенсаційні мита
• адміністративні формальності (технічні стандарти, екологічні умови)
Зовнішньо інвестиційна політика – це комплекс заходів по залученню іноземних інвестицій на території України та регулюванню вивозу національних інвестицій за кордон.
Включає:
- політику імпорту іноземних інвестицій
• збільшення обсягу національного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів
• залучення в Україну новітніх технологій, досвіду, ноу-хау
• збільшення зайнятості та зниження безробіття
• збільшення сукупного суспільного продукту і національного доходу.
- політику експорту національних інвестицій
• просування українських експортних товарів і послуг на закордонні ринки
• розвиток закордонного виробництва
• укріплення банківської системи
• підвищення активності страхового бізнесу.
Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних, організаційних форм і методів у сфері валютних відносин, що здійснюються державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.
Передбачає:
1) вироблення основних напрямків формування і використання валютних коштів
2) розроблення заходів, спрямованих на використання цих коштів.
Включає:
- поточну валютну політику:
• дисконтна політика – система економічних і організаційних заходів по використанню облікової ставки проценту для регулювання руху іноземних інвестицій і платіжних зобов’язань. Проявляється у впливі на короткострокові інвестиції, динаміку цін, рівень попиту.
• девізна політика – система регулювання валютного курсу покупкою та продажем валюти за допомогою валютних інтервенцій і валютних обмежень.
- довгострокову валютну політику – довгострокові заходи структурного характеру по зміні валютного механізму (за допомогою переговорів, угод в рамках МВФ, Європейського фонду валютного регулювання).
Заходи: - порядок валютних розрахунків
- режим валютних курсів і паритетів
- використання золота
Митна політика – регулюється митним законодавством України.
Завдання:
1) забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній територій України
2) участь в реалізації торговельно-економічних завдань по захисту українського ринку і стимулюванню розвитку української економіки.
Регулювання ЗЕД України здійснюється:
- державою в особи її органів в межах їх компетенції;
- недержавними органами управління економікою;
- самими суб'єктами ЗЕД.
Органами державного регулювання ЗЕД є:
- Верховна Рада;
- Кабінет Міністрів;
- Національний банк;
- Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі;
- Державна митна служба;
- Експортно-імпортний банк;
- Центральне статистичне управління;
- Міністерство іноземних справ;
- податкові відомства.
11. Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні.
Законодавче поле інвестиційної діяльності поділяється на:
• загальне (стосується різних сфер, пов’язаних з інвестиційною діяльністю)
• інвестиційне
1) Закон України “Про ЗЕД” (визначає рівність всіх суб’єктів інвестиційної діяльності, гарантує права власності і представництва іноземним інвесторам)
2) Закон “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
3) Закон “Про інвестиційну діяльність” (державні гарантії, передбачено стабільність умов діяльності інвестора внаслідок зміни законодавства протягом 10 років)
4) з 1992 р. існував Закон “Про іноземні інвестиції” Але у 1996 р. його дію було припинено.
Березень 1996 р. – прийнятий Закон “Про режим іноземного інвестування України” (визначає статус іноземного інвестора в Україні).
5) Закони “Про ПДВ” та “Про оподаткування прибутку” передбачають врегулювання іноземних інвестицій на загальних засадах (тобто скасовують основні пільги для інвесторів)
6) Закон “Про банки і банківську діяльність” (визначає дозволені банкам види операцій, пов’язані з інвестиційною діяльністю – фінансування інвестицій, випуск ЦП, довірчі операції. Але забороняється діяльність банку як інвестора у виробничій сфері).
7) 15 липня 1999 р. – підписано Закон “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності”. Тобто цей закон зняв з фондового ринку частину дискримінаційного оподаткування.
Згідно з цим законом:
• не оподатковуються податком на прибуток кошти і майно, які залучені в довірче управління, а також шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів
• емітенти відсоткових облігацій та векселів можуть включати витрати до своїх валових витрат
• від оподаткування ПДВ звільнено передання основних фондів як внеску до статутного фонду в обмін на акції
• зняте подвійне оподаткування дивідендів, які отримують нерезиденти.
8) 14 вересня 1999 р. – Закон “Про розподіл продукції” (створює певні пільги для інвесторів)
В Україні політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабміном спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою.
Важливу роль відіграє Адміністрація Президента.
1997 р. – Указ Президента “Про створення палати з незалежних експертів з питань інвестицій”. Це постійний консультаційно дорадчий орган при Президенті.
Мета: регулювання або запобігання конфліктів між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади.
Органи, що зайняті в інвестиційній сфері:
1) Державний інвестиційно-кліринговий комітет
2) Координаційна Рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва
Ці два органи розглядають питання, пов’язані з залученням інвестицій.
3) Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні – створена при Президенті, займається розробкою і реалізацією державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій
4) Валютно-кредитна рада Кабміну – видає рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.
Недержавні організації:
- інвестиційні банки (Український промисловий інвестиційний банк)
- фінансові установи (Українська фінансова група)
- недержавні вищі навчальні заклади інвестиційного спрямування (Інститут інвестиційного менеджменту)
Серед інституціональних інвесторів в Україні утворилися 2 групи:
1. інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, які мають на меті спекулятивну торгівлю акціями і реалізацію замовлень.
