Д. Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна – вартість певної суми
життєвих засобів, необхідних для утримання робітників, продовження їх роду і певною
мірою для їх розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом руху
працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю [5]. Такої ж точки
зору дотримувалися А.Тюрго та Ф.Лассаль [3].
Як об’єкт купівлі продажу розглядають працю – М. Гертнер та Дж. Хікс [3].
Сучасні західні вчені розглядають заробітну плату як плату за послуги праці або
робочої сили. Зокрема, П. Самуельсон вважає, що “люди за певну ціну здають свої послуги в
оренду”, ціна цих послуг – ставка заробітної плати [6].
К. Макконнел і С. Брю стверджують, що “заробітна плата або ставка заробітної плати –
це ціна, що виплачується за використання праці” [7].
В теорії загальної рівноваги (розроблена А. Маршаллом та Л. Вальрасом), за рівноваги
попиту і пропозиції вартість послуг усіх факторів (у т. ч. робочої сили) відповідає їх
граничній продуктивності, тобто внеску у виробництво продукту (вартості) [8].
В умовах переходу до ринку провідною формою стимулювання праці виступає
заробітна плата [9].
Ринок праці виконує наступні функції:
- оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того
86
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
чи іншого виду праці;
- регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економіки та
регіонами країни.
Слід виділити наступні принципи функціонування ринку праці:
- особиста і економічна свобода працівників, вони можуть обирати між зайнятістю і
незайнятістю на виробництві, тією чи іншою професією, родом діяльності, враховуючи,
насамперед, особисті, а також і суспільні інтереси;
- право працедавця вирішувати питання про кількість і якість найманої праці;
- визначення рівня ціни праці (заробітної плати), виходячи із попиту і пропозиції
робочої сили на ринку праці, а також за взаємною домовленістю сторін [10, с. 434 – 439; 11,
с. 459 - 461].
Ринок праці, як і інші ринки, базується на взаємодії чинників ціни праці
(заробітної плати), попиту на неї та її пропозиції. Остання визначається рівнем заробітної
плати (ціною праці), а також рівнем податків, потребами у матеріальному забезпеченні
непрацюючих членів сім’ї найманого працівника, звичками і традиціями, культурою та
релігією, позицією профспілок. Попит на працю визначається також її ціною і водночас
потребами виробництва відповідно до попиту на товари та послуги, технічним рівнем
підприємств тощо.
Стан рівноваги ринку праці визначається рівноважною ціною (певним рівнем
заробітної плати), що збалансовує попит і пропозицію праці.
Структура пропозиції робочої сили постійно змінюється внаслідок того, що нове
покоління, яке вступає на ринок праці, має більше знань і кращу підготовку, але й більші
потреби, ніж попередні покоління працівників. Водночас постійно змінюється і попит на
працю. Це зумовлено як кількісними, так і якісними чинниками. По-перше, змінюється
попит на товари та послуги (за зростання попиту відкриваються нові робочі місця, а за його
зменшення кількість робочих місць може скорочуватися). По-друге, сучасна техніка
(механізми, автомати, роботи, комп’ютери, інформаційні технології) потребує нових знань і
професій, що, з одного боку, призводить до скорочення старих робочих місць і, відповідно,
до звільнення працівників, що їх займали, з другого — до появи нових робочих місць, які
потребують вищої кваліфікації праці.
Механізм формування заробітної плати, на принципах оцінки вартості робочої сили, в
основу всіх критеріїв визначення рівня оплати праці покладає, з одного боку, взаємодію
ринку праці, попиту і пропонування робочої сили, а з іншого — врахування об'єктивно
необхідного відтворення робочої сили [12, с. 52].
Аби краще збагнути сутність заробітної плати як категорії ринкової економіки,
звернімо увагу на такі принципові положення [13, с. 98 – 102]: заробітна плата формується на
межі відносин сфери безпосереднього виробництва і відносин обміну робочої сили;
заробітна плата має забезпечувати об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили й
ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати
в обмін на свою працю; заробітна плата є водночас і макро-, і мікроекономічною категорією;
заробітна плата — це важливий складник виробництва, її рівень пов'язаний як із потребами
працівника, так і з процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на
відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їх формування не виходить за
межі конкретного підприємства. По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що
відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим
працівником щодо розподілу новоствореної вартості (доходу). По-друге, заробітна плата —
це винагорода, обрахована, як правило, у грошовому вираженні, яку згідно з трудовою
угодою власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу.
Відтак заробітна плата залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-
ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства
в цілому. Джерелом коштів на оплату праці виступають власні кошти — дохід підприємства.
По-третє, у сучасному товарному виробництві, що базується на найманій робочій силі,
87
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
заробітна плата — це елемент ринку праці, котрий виступає як ціна, за якою найманий
працівник продає свою робочу силу. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартість
використання найманої робочої сили. По-четверте, для найманого працівника заробітна
плата — це його трудовий дохід, який він отримує унаслідок реалізації здатності до праці і
який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили. По-п’яте, для
підприємства заробітна плата — це елемент витрат на виробництво, що входять до
собівартості продукції, робіт (послуг), і водночас стимул для матеріальної зацікавленості
працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Не говорить про оплату
робочої сили і той факт, що в момент укладення угоди, праці ще немає. Оплати в даний
момент також не існує. Слід розрізняти угоду попередню (ех апtе) та угоду реалізовану (ех
рost). У першому випадку оплата і праця потенціальні, в другому - реальні. Вказані
відмінності двох концепцій, не виключають взаємозв’язку між ними. Таким чином, можна
стверджувати, що ціна праці – це сукупність економічних благ, отримуваних, виплачуваних
за послугу праці. Співвідношення між ціною праці і заробітною платою залежить від того,
що розуміється під останньою: абстрактний факторний дохід, зарплата за виробіток, чи так
звана соціальна заробітна плата, що включає різного роду соціальні виплати, не пов’язані із
результатами праці. Ціна праці тотожна поняттю факторного доходу у фінансовій науці. Від
соціальної заробітної плати вона відрізняється на величину нематеріального доходу
(отриманих знань, досвіду, ділової репутації і т. п.). Про належність нематеріального доходу
до ціни праці свідчить диференціація заробітної плати в залежності від престижності,
привабливості праці та ряду інших факторів. В ціні скучної, монотонної праці частка
матеріальної винагороди більша, а ніж у ціні цікавої праці. Матеріальний доход від праці,
фіксований статистикою та бухгалтерським обліком, є лише частиною ціни праці, другу її
частину складають отримувані в результаті здійснення праці нематеріальні блага.
Рівень ціни праці – змінна величина. Він диференціюється - за видами діяльності,
країнами, регіонами, галузями, фірмами, в середині фірм. Не однаковий він і на різних фазах
економічного циклу, стадіях формування потреб в тому, чи іншому товарі, етапах
трансформації структури виробництва. Вартість робочої сили формується за межами даного
робочого місця, підприємства або промислової фірми, стихійно регулює ціну праці на
національному ринку праці (ринку робочої сили). Тому організатори виробництва керуються
законом ціни праці як природної необхідності, хоч не завжди це легко відбувається, а часто
на вимогу робітників чи службовців. Так реалізується відтворювальна функція заробітної
плати. Диференціація ціни праці за її видами зумовлюється відмінностями у змісті,
складності, відповідальності та умовах праці. Вказані фактори характеризують власне працю
і впливають на ціну праці впродовж всього часу існування даного її виду. Звернемо увагу на
ще один важливий аспект ціни праці - поняття стандарту ціни праці, або стандарту заробітної
плати. Це поняття визначено класиками. Тюрго, Рікардо, Маркс, Лассаль вважали, що в
якості стандарту виступає вартість робочої сили. Пізніше представники теорії граничної
продуктивності обґрунтували, що таким стандартом виступає граничний продукт праці. Але,
обидві названі концепції страждають певною однобокістю. Перша виводить стандарт із умов
пропозиції праці, друга - із умов попиту на працю. “Довольно часто, - пишет Барр, -
совершают ошибку, принимая теорию предельной производительности за теорию
заработной платы, в то время как она является теорией спроса на труд (или на любой другой
фактор производства)” [14].
На нашу думку, немає підстав для того, щоб у механізмі заробітної плати взагалі і її
стандартного рівня зокрема віддавати перевагу якійсь одній стороні ринкової взаємодії: чи
пропозиції, чи попиту. Вони обидві приймають участь у формуванні стандарту ціни праці.
Виходячи на ринок, і продавець, і покупець мають прогнозні уявлення про ціну праці. В
процесі укладення угоди фіксується її конкретний рівень. Повторення її в інших угодах
впродовж довготривалого часу, робить даний рівень ціни праці типічним (стандартним),
перетворює її в об’єктивно існуючий норматив. Стандарт ціни праці залежить від
продуктивності праці. Із зростанням продуктивності праці він зростає. Тепер слід звернути
88
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
увагу на те, що фактична ціна праці залежить від стандартної і поточної ринкової ціни, а
також ряду факторів, які впливають саме на цей вид ціни праці. Серед них: дефіцит
інформації про ринок праці; політика фірм; співвідношення “сили” покупців та продавців
праці; “в’язкість” заробітної плати; державне регулювання. Отримання повної інформації
про ринок праці та її обробка ускладнені. Тому продавці і покупці праці, укладаючи між
собою угоду, часто обмежуються вибором однієї із декількох відомих їм конкретних цін
даного виду праці. Фіксована ціна, яка ґрунтується на неповній інформації про ринок, не
співпадає з ринковою, є більшою або меншою від неї. “ 90 % людей “выходящих” на рынок
труда, - пишет Р. Барр со ссылкой на проведённое в США исследование, - соглашаются на
первое предложенное им занятие, даже не сравнивая его с другими” [14]. Логічно
передбачити, що така ситуація складається і на інших національних ринках праці. Слід
звернути увагу на те, що різниця між стандартною, поточною, ринковою ціною праці та
фактичною створює ряд обставин, які іноді не враховуються вітчизняною наукою: трудовий
дохід, фактична заробітна плата в короткому періоді не являється безпосереднім
відображенням трудової послуги. Крім самої праці, на фактичну заробітну плату впливає
багато “нетрудових” факторів; кваліфікація, стаж роботи та інші змінні, що лежать в основі
тарифної системи, не являються критеріями розподілу. Критерій один - трудова послуга. Але
оскільки вона безпосередньо не вимірюється, формується набір показників, які в сукупності
покликані даний критерій відобразити; відхилення фактичної ціни праці від стандарту та
існуючої ринкової ціни праці має опосередкований прояв в поведінці продавців праці. Якщо
заробітна плата за яку-небудь роботу вища, ніж за аналогічну в інших місцях, працівники з
усіх сил будуть старатися не звільнятися, а кількість претендентів на отримання роботи тут
буде більшою. У випадку заниженої заробітної плати картина буде протилежною.
Зазначимо, що будучи результатом функціонування ринку праці, ціна здійснює на
нього обернену дію. Збільшуючись, вона веде до росту пропозиції праці і зменшенню попиту
на неї, зменшуючись – знижуючись, зменшується пропозиція і зростає попит. Такий
взаємозв’язок ціни праці та кон’юнктури ринку достатньо типовий, але проявляється не
завжди. При жорсткому попиті чи жорсткій пропозиції праці їх показники не реагують на
зміну ціни праці, а в деяких випадках має місце так званий негативний ефект доходу. Отже,
заробітна плата – це об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного
функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих
засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно
підвищенню ефективності праці трудящих. Слід зазначити, що сутність заробітної плати
виявляється у функціях, які вона виконує у фазах суспільного виробництва. Аналіз теорії і
практики заробітної плати провідних країн та в Україні засвідчує, що заробітна плата
виконує три основні функції і низку менш вагомих функцій. Основними її функціями є:
стимулююча, відтворювальна та соціальна, а також слід виділити такі функції, як –
регулююча, формування платоспроможного попиту населення, вимірювально-розподільча,
ресурсо розміщувальна.
Характеризуючи вказані функції, слід відзначити, що: стимулююча функція є засобом
залучення громадян до суспільно корисної праці, створює зацікавленість у підвищенні
кваліфікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високо продуктивну та якісну
працю. Всього цього, звичайно, можна досягти в тому випадку, коли організація заробітної
плати забезпечує особисту матеріальну зацікавленість індивіда в продуктивній праці;
відтворювальна функція реалізовується через забезпечення працівників, а також членів їхніх
родин необхідними життєвими благами для відтворення робочої сили, відтворення поколінь.
Ця функція тісно пов’язана з особливостями державного регулювання заробітної плати,
встановленням на законодавчому рівні такого мінімального її розміру, який забезпечував би
відтворення робочої сили; соціальна функція передбачає забезпечення соціальної
справедливості, однакової винагороди за однакову працю; регулююча функція виступає як
засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням
ринкової кон’юнктури; функція формування платоспроможного попиту населення
89
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
відображає зв'язок платоспроможного попиту, під яким розуміється форма вияву потреб,
забезпечених коштами покупців, і виробництва споживчих товарів. Оскільки
платоспроможний попит формується під впливом двох основних чинників — потреб і
доходів суспільства, то за допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються
необхідні пропорції між товарною пропозицією та попитом; вимірювально - розподільча
функція відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими
робітниками і власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається
індивідуальна частка у фонді споживання кожного учасника виробничого процесу
відповідно до його трудового внеску; ресурсо - розміщувальна функція нині істотно зростає
через мінімальне державне регулювання розміщення трудових ресурсів. Суть її полягає в
оптимізації розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах.
При ослабленні однієї із зазначених функцій слабшають інші, тому визначення ступеню їх
взаємозв’язку і пропорційності — важлива умова мотивації високопродуктивної праці. Для
реалізації зазначених вище функцій заробітної плати необхідно дотримуватись таких
найважливіших принципів: підвищення реальної заробітної плати по мірі зростання
ефективності виробництва і праці. Цей принцип пов’язаний з дією об’єктивного
економічного закону збільшення потреб, відповідно до якого більш повне їх задоволення
можливе тільки при розширенні можливостей отримувати за свою працю більшу кількість
