Це економічно
вигідно підприємствам, тому здійснюється укладання окремих договорів страхування для
зменшення податкових відрахувань.
По-друге, включення витрат зі страхування до валових витрат підприємства. Згідно
чинного законодавства витрати зі страхування основних фондів, товарів, готової продукції,
сировини тощо підприємство має право відобразити у валових витратах. Дозволено
зачисляти до складу валових витрат підприємства витрати зі страхування (за винятком
витрат з медичного, пенсійного страхування і за обов’язковими видами страхування) на
величину, що не перевищує 5% валових витрат за звітний період [5].
По-третє, недокапіталізація страхового ринку, яка змушує вітчизняних страхових
62
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
компаній використовувати перестрахування, зокрема за кордоном для забезпечення своєї
фінансової стійкості та платоспроможності. Це породжує умови для організації нелегальних
схем відмивання коштів за кордон.
Ми виявили, що у страховій діловій діяльності тіньові схеми реалізовуються за
допомогою таких головних механізмів:
1. Створення страхових компаній-одноденок, які реєструються найчастіше в селах і
пропадають, коли необхідно подати квартальну звітність. За короткий період часу свого
функціонування їм вдається здійснити тіньові схеми, прикриваючись страховою діяльністю.
Стверджуємо, що однією з причин такої ситуації є законодавча норма за якою Державна
комісія з регулювання ринків фінансових послуг зобов’язана розглянути заявку на видачу
ліцензії й ухвалити відповідне рішення протягом 30 днів. За цей строк неможливо в повній
мірі встановити джерела наповнення статутного капіталу страхової компанії, проаналізувати
діяльність її засновників. Це створює неефективні умови з погляду протидії участі страхових
компаній у боротьбі з відмиванням незаконних грошей.
2. Укладання договорів страхування життя з метою розміщення незаконно отриманих
коштів. Такі схеми використовуються у випадку дострокового припинення дії договору
страхування життя і отриманні викупної суми; повернення страхувальнику зайво
переплачених страхових премій. За такою схемою страхувальник свідомо сплачує страховій
компанії більше страхових премій, ніж передбачено умовами договору. За деякий час
звертається з вимогою до страхової компанії про повернення зайво сплачених страхових
премій. Страхувальнику вдається ефективно приховати зв’язок між цими коштами і тією
незаконною операцією, внаслідок якої вони отримані.
3. Фальсифікації страхових випадків, найчастіше за договорами страхування
фінансових ризиків. Про використання підприємствами договорів страхування фінансових
ризиків не можна судити із сум отриманих страхових премій чи його частки у структурі
страхового ринку. Попит на цей вид страхування є дуже низьким, але обсяги страхових
премій за цим видом страхування є значними. У січні-вересні 2005 р. у структурі страхового
ринку України на страхування фінансових ризиків припадало 34,3% [6, с. 44]; у першому
кварталі 2004 р. – 50,9% (1644,0 млн.грн.) [7, с. 19]; за 9 місяців 2003 р. – 47%, а рівень
страхових виплат за цей період по страхуванню фінансових ризиків – 4,5% [8, с. 8]. Згідно
чинного законодавства підприємствам дозволено страхувати і зачисляти до складу валових
витрат страхування інших ризиків суб’єкта господарювання, пов’язаних із здійсненням ним
діяльності [5]. Витрати на страхування фінансових ризиків можна зачисляти до валових
витрат і це є передумовою для застосування тіньових схем. Найчастіше згідно умов такого
тіньового страхування, підприємство укладає договір під ризик можливість настання якого є
низькою. Страхові премії, сплачені страховій компанії, зачисляються на валові витрати
підприємства, що дозволяє йому мінімізувати базу оподаткування на значну суму, а згодом
частину грошей повернути в країну у вигляді іноземних інвестицій.
4. Здійснення операцій із перестраховиками-нерезидентами. Перестрахування, з одного
боку, захищає фізичних і юридичних осіб-страхувальників від можливості неотримання
страхового відшкодування за укладеними договорами страхування, а з іншого – може
використовуватися для перерахування й відмивання значних сум за кордон.
На основі аналізу статистичних даних, ми з’ясували, що в Україні активне
використання перестрахування для вивезення коштів за кордон здійснювалось до 2004 р. Із
8,5 млрд.грн. зібраних страхових премій у першому півріччі 2004 р. біля половини було
вивезено за кордон через механізм перестрахування [9, с. 49]. За підсумками 9 місяців 2003 р.
52,2% ризиків українські страховики перестраховували в Литві, 22% – в Латвії, 0,5% – в
Естонії, 6% – в Молдові, 8% - в Росії. [10, с. 8]. Суми, які отримували страхові та
перестрахувальні компанії країн-партнерів значно відрізнялися від тих, які декларували
українські страхові компанії. Важливо наголосити на такому: якщо перестрахування
використовується для відмивання коштів за кордон, то його ознаками є: низькі рейтинги
фінансової надійності страховиків та перестраховиків-нерезидентів; місцезнаходження
63
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
страховика, перестраховика-нерезидента є країна, яка не бере участі у міжнародному
співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним
шляхом; умови договору перестрахування є нестандартні. Виявлено, що у 2004 р. з
прийняттям низки нормативно-правових актів обсяги відмивання коштів із застосуванням
перестрахування почали зменшуватись. Насамперед, змінилось співвідношення частки
перестрахування нерезидентів і резидентів у валових страхових преміях; у 2003 р. таке
співвідношенн становило відповідно 35% до 25%, у 2004 р. – 10% до 50%, у першому
кварталі 2005 р. на частку перестраховиків-нерезидентів припало 2%, перестраховиків-
резидентів – 52% [11, с. 26].
Отже, тіньова страхова діяльність – це діяльність, економічна вигода якої отримується і
залежить від незаконних схем ухилення від сплати податків, експорту капіталу та легалізації
доходів, а укладання договорів страхування є її інструментом. Її ознаками є: значні обсяги
страхових премій за договорами страхування фінансових ризиків; значні обсяги
перестрахувальних операцій, особливо з нерезидентами; незначні обсяги страхових виплат у
порівнянні з обсягами страхових премій (обсяг страхових виплат є меншим 20% обсягу
страхових премій); закрита та не публічна діяльність страхових компаній. Більшість
зареєстрованих страхових компаній в Україні є невідомі як клієнтам, так і самим учасникам
цивілізованого страхового ринку. Станом на 1 квітня 2006 р. із першої десятки компаній, на
які припадало 28% зібраних страхових премій, тільки три можна вважати класичними, решта
компаній невідомі. У майже 20 компаніях частка перестрахування становить 80-90%
зібраних страхових премій, а рівень страхових виплат становить 0-7% зібраних страхових
премій [12, с. 52].
Аналіз показав, що у сучасних умовах боротьба з одними тіньовими схемами привела
до виникнення нових тіньових схем у страховому підприємництві: з метою оптимізації
оподаткування проводиться перестрахування всередині країни; здійснюється укладення
фіктивного договору страхування, організовується фіктивний страховий випадок,
виплачується страхове відшкодування, яке використовується для купівлі цінних паперів у
нерезидентів і вивозу грошей за кордон; проводиться виплата страхового відшкодування
нерезидентам за конкретним договором страхування. Для протидії розвитку тіньової
страхової діяльності в Україні необхідно рішуче запроваджувати такі обмежувальні заходи.
По-перше, всі страхові компанії є суб’єктами фінансового моніторингу і мають повідомляти
про сумнівні операції своїх клієнтів у Державний комітет фінансового моніторингу. Страхові
компанії зобов’язані встановлювати правила проведення внутрішнього фінансового
моніторингу та призначати працівника, відповідального за його проведення. Такий
працівник має бути незалежним у своїй діяльності, підзвітним тільки керівнику страхової
компанії та зобов’язаний не рідше одного разу на місяць інформувати керівника про виявлені
фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу та заходи, які були вжиті.
По-друге, вітчизняні страхові компанії можуть укладати договори перестрахування за
межами України із страховиками (перестраховииками)-нерезидентами якщо [13]: у країні
реєстрації компанії-нерезидента здійснюється державний нагляд за страховою й
перестраховою діяльністю; страховик-нерезидент веде безперервну страхову діяльність
протягом трьох років до дати підписання договору; у страховика-нерезидента не має
порушень законодавства у сфері страхування та перестрахування й протидії легалізації
доходів, отриманих незаконним шляхом. По-третє, на момент укладення договорів
перестрахування рейтинг фінансової надійності страховиків та перестраховиків-нерезидентів
має відповідати встановленим вимогам. По-четверте, страхові компанії, які здійснюють
виплати у межах договорів страхування або перестрахування ризиків на користь
нерезидентів, зобов’язані оподатковувати суми такого страхування або перестрахування
таким чином:
− за ставкою 0 відсотків – при укладенні договорів страхування або перестрахування
ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг
фінансової надійності яких відповідає вимогам;
64
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
− в інших випадках – за ставкою 12 відсотків від суми таких виплат за власний рахунок
у момент здійснення перерахування таких виплат.
Необхідно наголосити на тому, що Міжнародна асоціація страхового нагляду
визначила боротьбу з відмиванням грошей у страховому підприємництві своїм пріоритетним
завданням і важливою проблемою. Зокрема, у Рекомендаціях для органів страхового нагляду
та страхових організацій 2002 р. були зазначені такі принципи:
− знати клієнта, визначити справжнього потенційного власника страхового поліса,
здійснити заходи щодо його перевірки;
− співпрацювати з правоохоронними органами, повідомляти про підозрілі операції їх чи
органів страхового нагляду;
− забезпечувати проведення регулярного фінансового моніторингу, призначити особу,
яка відповідатиме за щоденне проведення фінансового моніторингу.
Вважаємо, що для підвищення ефективності виявлення тіньових схем у страховому
підприємництві необхідно:
− здійснити ліцензування перестрахування. Практика ліцензування перестрахування
існує в багатьох країнах світу. Зокрема, відповідно до директив Євросоюзу і стандартів
Міжнародної асоціації органів нагляду цю норму рекомендовано регуляторам у всьому світі.
В Україні будь-яка страхова компанія може здійснювати перестрахування ризиків з того
виду страхування, на який вона має ліцензію;
− змінити систему оподаткування страхових компаній – як й інші суб’єкти
господарювання мають сплачувати податок на прибуток на загальних підставах. Проблема
полягає в тому, що в українському законодавстві не виписані правила розрахунку прибутку
страхових компаній. Часто їхній фінансовий результат є довільною величиною;
− посилити співпрацю та інформаційний обмін між Національним банком України,
Державним комітетом фінансового моніторингу України, Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг та правоохоронними органами.
Отже, для протидії розвитку тіньового страхового підприємництва у вітчизняній
економіці необхідно знати основні схеми, їх типові ознаки, інструменти реалізації та
можливості для модифікації. У перспективі наростатиме потреба у дослідженні тінізації
страхового підприємництва за такими напрямками: розробка і застосування економічних
механізмів гальмування і навіть блокування розвитку тіньових схем і режимів страхової
діяльності; запровадження ефективних систем рейтингування за ознакою «рівень
інформаційної прозорості»; дослідження морально-етичних аспектів ділової страхової
діяльності та впливу їх на протікання процесів тінізації у страховій сфері.
Список використаних джерел
1. Залєтов О.М. Убезпечення життя: Монографія. – К.: Міжнародна агенція “Бізон”,
2006. – 688с.
2. Антипов в.І. Тіньова економіка та економічна злочинність: світові тенденції,
українські реалії та правові засоби контролю (теоретико-методологічне узагальнення). –
Вінниця: ДПДКФ, 2006. – 1040с.
3. Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак;
за ред. С.К. Реверчука. – К.: Знання, 2005. – 213 с.
4. Духненко В. Риски, схемы и классика//Эксперт. – 2005. - №35. – С. 70-73.
5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами та
доповненнями від 28 грудня 1994 р. №334/94-ВР. [Електронний ресурс]: Режим доступу:–
http: www.rada.gov.ua.
6. Богута Н. Добровільно, но очень дорого//Эксперт.–2006. - № 13. – С. 40-46.
7. Ратна В. Нелегальна страховка//Контракти. – 2004. - №25. – С. 18-19.
8. Щеглова Е. Альтернативы пока нет//Инвестгазета. – 2004. - № 12. – С. 8.
9. Перепечаенко Ю. Монополия на страх//Бизнес. – 2004. - № 38. – С. 49.
65
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
10. Контрольна перестраховка//Контракти. – 2004. - №7. – С. 8.
11. Сацюк П. Полювання за тінню//Контракти. – 2005. - №27. – С. 26-27.
12. Перепечаенко Ю. Тайная сотня//Бизнес. –2006. - №18-19. – С. 52-56.
13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку та вимог щодо
здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента” від 4лютого 2004 р.
№124. [Електронний ресурс]: Режим доступу:– http: www.rada.gov.ua.
УДК 336.146
В. М. РУСІН
ПРОБЛЕМИ КАЗНАЧЕЙСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ БЮДЖЕТІВ
ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Розглянуто основні аспекти казначейської системи виконання бюджетів.
Обґрунтовано роль і місце казначейства у бюджетному процесі та запропоновано
шляхи вдосконалення казначейської системи.
Світовій практиці касового виконання бюджетів відомо три системи: банківська,
казначейська та змішана. За роки незалежності в Україні використовувалися усі три системи.
Нині у нашій державі використовується казначейська система касового обслуговування
державного та місцевих бюджетів. За тринадцятирічну історію свого існування на органи
казначейства покладались все нові і нові функції та завдання пов’язані з виконанням
бюджетів. Можна з упевненістю стверджувати, що запровадження казначейського
обслуговування державного та місцевих бюджетів сприяло зміцненню дисципліни у
фінансовій сфері, а за набутим позитивним досвідом можна зробити висновок, щодо
ефективності функціонування казначейської системи виконання бюджетів. Однак є ще ціла
низка проблемних питань, які потребують дослідження та вдосконалення.
Значний внесок у розробку питань функціонування системи казначейства здійснили
ряд учених – економістів та практиків, а саме: С. О. Булгакова, О. С. Даневич, М. Т.
Огданський, К. В. Павлюк, І. В. Сало, А. М. Стовбчастий, В. І. Стоян, Н. І. Сушко, П. Г.
Петрашко, О. О. Чечуліна, С. І. Юрій та інші. Але в їхніх працях досліджуються або окремі
елементи функціонування казначейської системи, або дія цієї системи на певних етапах
розвитку. Разом з тим, поза увагою залишаються ще багато актуальних питань, що
стосуються вдосконалення діяльності системи казначейства. Мають місце проблеми
методологічного, технічного та організаційного характеру.
Метою статті є визначення місця і ролі казначейства у бюджетному процесі та
розроблення пропозицій щодо вдосконалення казначейської системи виконання бюджетів.
На сьогоднішній день відповідно до норм Бюджетного кодексу України в Україні
використовується казначейська форма обслуговування державного та місцевих бюджетів за
якої органам казначейства відводиться провідна роль у бюджетному процесі, зокрема на
стадії виконання бюджетів що передбачає здійснення органами Державного казначейства
України:
- операцій з коштами державного та місцевих бюджетів;
- розрахунково–касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
- контролю за бюджетними повноваженнями під час зарахування надходжень,
прийняті зобов’язань, проведені платежів;
- ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів;
- та інше [1].
Нині органи Державного казначейства України залучені лише до процесу виконання
бюджетів і не беруть участі в інших етапах бюджетного процесу. Зважаючи на те, що органи
66
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
ДКУ володіють усім спектром показників виконання бюджетів, детально аналізують дані про
виконання бюджетів, доцільно було б передбачити участь казначейства, поряд з іншими
виконавчими органами, на етапах планування доходів і видатків бюджетів, прогнозування й
оцінки ефективності цільових програм, фінансового аудиту [2, с. 88].
Однак не дивлячись на тривалий період існування органів казначейства та величезний
обсяг виконуваних функцій нині досі і немає Закону України який би регламентував
діяльність органів казначейства. Немає і нормативного документу який чітко розмежовував
би повноваження органів казначейства та фінансових органів. Тому виникає потреба у
вдосконаленні нормативно–правового забезпечення. Перш за все необхідно розробити та
затвердити Закон України “Про Державне казначейство України”. Майже вся діяльність
органів казначейства, що пов’язана з рухом грошових потоків автоматизована. Проте органи
казначейства працюють з використанням різних програмних продуктів: АС “Казна” для
виконання видаткової частини бюджетів, ПТК “Барс - Мілленіум” для виконання дохідної
частини бюджетів та ПТК “Клієнт-Банк” для взаємодія між даними програмними
продуктами. Тому доцільно розробити один програмний продукт для казначейського
обслуговування бюджетів як за доходами так і за видатками. Основна частина інформації що
стосується виконання бюджетів формується в органах держказначейства із застосуванням
інформаційних технологій і передається фінансовим, податковим, контрольно-ревізійним та
іншим органам. Тому в перспективі має бути створення інформаційної бази даних в органах
казначейства з доступом до неї фінансових органів. Це забезпечить отримання фінансовими
інститутами держави необхідної інформації в режимі реального часу, не потрібно буде
звіряти звітні дані між різними органами та виявляти причини та характер можливих
розбіжностей. Це також дасть можливість органам державного фінансового контролю
повністю володіти ситуацією і правильно орієнтуватись в середовищі контролю. Є також
розбіжності в частині аналогічних звітних даних органів Державного казначейства та
зведених звітів Міністерства оборони України, Міністерства освіти і науки України та
Міністерства аграрної політики України, що свідчить про недостатній контроль на етапі
прийняття та складання звітності, як з боку органів Державного казначейства так і
зазначених головних розпорядників. Що стосується технічного забезпечення органів
казначейства то тут також існують проблеми. Значна частина комп’ютерного обладнання
потребує оновлення, зокрема це стосується органів казначейства на найнижчому рівні.
Оскільки з кожним роком кількість оброблених документів в органах казначейства зростає,
то варто і покращити технічні характеристики серверів та обладнання, призначеного для
зберігання баз даних. Потребують вдосконалення і телекомунікаційні зв’язки як між
казначейством та іншими фінансовими інститутами держави, так і між структурними
елементами внутрішньої платіжної системи.
Якщо нині система електронних платежів Національного банку України дає
можливість здійснювати міжбанківські перекази в режимі реального часу, що ефективно
використовують банківські установи, то органи казначейства, працюючи за моделлю
обслуговування кореспондентського рахунку, яка поєднує можливості здійснення
міжбанківських переказів як у файловому так і у режимі реального часу здійснюють
міжбанківські перекази лише у файловому режимі. Тому казначейству варто було б також
використовувати новітні технології для міжбанківських переказів, що займає в десятки разів
менше часу для здійснення міжбанківського переказу. Нині відкриття бюджетних рахунків в
органах казначейства є одним з найважливіших елементів процесу касового виконання
бюджетів, оскільки допущені помилки на даному етапі спричинять значний негативний
вплив на всіх наступних стадіях. Якщо процедура відкриття та функціонування видаткових
рахунків характеризується незначними недоліками, то існуючий порядок відкриття та
функціонування рахунків для зарахування бюджетних надходжень має низку суттєвих
недоліків. Це перш за все стосується щорічного перевідкриття рахунків. Відповідно до норм
Бюджетного кодексу України органи Державного казначейства України на початок
