Необхідно наголосити
на тому, що процеси поширення впливу іноземних банків мають важливе значення для
розвитку регіональних малих банків і є необхідним для засвоєння іноземного досвіду.
Передача такого досвіду забезпечується переважно шляхом відкриття іноземними
фінансовими організаціями своїх представництв, дочірніх компаній, створення спільних
підприємств тощо. Не можна не відзначити, що глобальна банківська система сприяє
поступовому поширенню передового досвіду, а також стандартизації на його основі
головних аспектів банківської діяльності. Необхідність дотримування міжнародних
стандартів спонукає малі банки запозичувати методи роботи транснаціональних банків та
іноземний досвід, що потребує встановлення тісного зв’язку з ними. Цю тенденцію можна
прослідкувати на теперішньому етапі розвитку вітчизняних малих банківських установ.
Глобалізація змушує українські малі банки задумуватись над своїм майбутнім і для того, щоб
вистояти у конкурентній боротьбі вони повинні тісно співпрацювати з іноземними банками,
переймаючи їхній досвід роботи. Збільшення прямих іноземних інвестицій в акціонерний
капітал регіональних малих банків пов’язане з реструктуризацією, а часто й приватизацією
національних банківських систем унаслідок переходу багатьох країн до ринкової моделі
господарювання, знецінення активів банків після фінансових криз, а також необхідністю
57
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
запровадження сучасних моделей менеджменту і механізмів регулювання. Отже, іноземні
банки відіграють важливу роль у реструктуризації та модернізації не лише малих банків, а й
цілого банківського сектору. Завдяки іноземним інтервенціям у банківські системи країн
Центральної та Східної Європи, чимало малих комерційних банків з іноземним капіталом
стали прибутковішими, а значить, і конкурентоспроможнішими. У періоді між 1998 і 2008
роками значення прибутковості акціонерного капіталу (ROE) істотно вище для зарубіжних
банків, ніж для вітчизняних. Це особливо спостерігалося у Чехії та Словаччині. Кардинально
інша ситуація склалася у Словенії, де значення ROE для місцевих банків було значно
більшим, ніж для зарубіжних. В Угорщині та Польщі іноземні та місцеві банки з перемінним
успіхом змагаються у досягненні більших значень ROE. Нами встановлено. що іноземні
банки, які приходять у країни з ринком, що формується, виявляються більш гнучкими з
точки зору зменшення витрат та успішнішими з точки зору підвищення прибутковості.
Посилення конкуренції після входження іноземних банків знижує прибутковість місцевих
малих банків, що спонукає до скорочення загальних витрат та пошуку стратегій, що
забезпечать конкурентні переваги у боротьбі на ринку банківських послуг. На наш погляд,
особливостями впливу глобалізаційних процесів на розвиток конкуренції у банківському
секторі України і на управління конкурентоспроможністю вітчизняних малих банків є такі:
1. Приплив іноземних інвестицій загострює боротьбу між місцевими малими банками
за інвестора, з допомогою якого можна легше завоювати конкурентні позиції на ринку
банківських послуг України і покращувати механізм управління конкурентоспроможністю
малих банків.
2. Посилюється конкуренція між малими банками за доступ до вигідних міжнародних
кредитних ресурсів і як результат зростає рівень та якість конкурентоспроможності малих
банків.
3. Відбувається гостра конкурентна боротьба за клієнта, у вигляді суб’єкта
господарювання з іноземним капіталом або суб’єкта господарювання, що має тісні
зовнішньоекономічні зв’язки. Такі клієнти приносять вагому частку доходу малого банку,
водночас підвищують престижність банку.
4. Розвиток конкуренції в банківській системі України і управління
конкурентоспроможністю малих банків залежить від розвитку світових банківських ринків,
оскільки фінансова система ще доволі часто потерпає від валютних коливань світових
грошових одиниць, долара США та євро.
5. Конкуренція на ринку банківських послуг і менеджмент конкурентоспроможності
малих банків істотно залежать від втручань, у вигляді різних обов’язкових умов щодо
внесення змін в чинне законодавство та інших економічних важелів, наднаціональних
установ та угрупувань таких як: Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк, Світова
організація торгівлі, Європейський Союз, фінансово-економічні установи Організації
Об’єднаних націй тощо.
Окрім глобалізаційних процесів, при розгляді управління конкурентоспроможністю
малих банків потрібно звернути увагу на структурні зміни самого світового банківського
ринку, які відбуваються на тлі зростання банківських ринків. Не менш важливою є зміна
акцентів на банківському ринку в сторону небанківських фінансових посередників, що бере
свій початок у 70-х роках минулого століття. Водночас, у більшості країн світу сукупні
активи небанківських фінансових посередників зростають стрімкіше, ніж активи банківських
установ. Майже у всіх розвинутих країнах світу зростання капіталу сектору небанківських
фінансових послуг у 3-4 рази перевищуэ темпи зростання ВВП. Ще одною особливістю
світового фінансового ринку є процес концентрації капіталу. Деякі з цих тенденцій
спостерігаються в також і в Україні, адже протягом останніх років значним є активний
прихід іноземного капіталу в банківську систему та на інші фінансові ринки. На нашу думку,
найближчим часом в Україні також можна буде спостерігати розгортання процесів
концентрації банківського капіталу. Уже нині перед українськими банками постала серйозна
проблема боротьби за ринок з іноземними банками, тоді як жоден з вітчизняних банків,
58
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
особливо малих, не має достатнього капіталу для цього. Як результат, постала необхідність
об’єднання малих українських банків, які самостійно не зможуть вистояти конкуренцію на
ринку банківських послуг. В Європі управління конкурентоспроможністю малих банків
набуло особливої популярності на початку 1960 – х років, коли виникло так зване «пряме
банківське обслуговування», до якого належить Інтернет – банкінг, телефон-банкінг. Таке
обслуговування дозволило малим банкам Європи зберегти конкурентні позиції на
банківському ринку. В країнах Європейського Союзу для зміцнення своїх позицій на
банківському ринку малі банки розробляють стратегії розвитку щодо різних споживчих груп,
яка ґрунтується на позиції запровадження нових продуктів і форм обслуговування. При
цьому малі банки мають зробити вибір між спеціалізацією на певних типах продукції і
формах обслуговування. Крім того, вони мають ширше пропонувати консультаційні та інші
послуги, що дозволить їм випереджати своїх конкурентів. Очевидним є той факт, що поява
сильних іноземних банків призводить до фази консолідації, яка характеризується злиттям
малих банків, з метою об’єднання їхніх ресурсів для подолання конкуренції, або
перетворення їх на філії великих банків.
Необхідно наголосити на тому, що європейські малі банки для підтримки рівня
конкурентоспроможності, в першу чергу, орієнтуються на клієнта. У Європі малі банки для
розвитку обслуговування клієнтів і протистояння конкуренції використовують основні три
моделі управління клієнтурою: модель управління відносинами з клієнтам; модель
задоволення специфічних потреб клієнтів; модель «дисконтного брокера».Виявлено, що при
застосуванні першої моделі малі банки мають можливість залучити клієнтів, які задоволені
умовами обслуговування і з часом такий банк стає для клієнта своєрідним фірмовим банком.
Вирішальними чинниками тут є кваліфікація працівника, який обслуговує клієнта, аналіз і
вміння задовольнити потреби клієнта. Друга модель, на відміну від першої, спрямована на
пропозицію малим банком клієнту не повного набору банківських послуг, а так званих
інноваційних продуктів і об’єктивних консультацій, щоб уникнути цінової конкуренції.
Діючи за цією моделлю малий банк має змогу задовольнити потреби клієнта у сфері
інвестицій, управління ліквідністю і фінансуванні. На основі третьої моделі малі банки
здійснюють суто виконавчі функції у здійсненні операцій з різними цінними паперами і
похідними фінансовими інструментами, пропозиція продуктів відрізняється високим
ступенем стандартизації, а, отже, має можливість забезпечити малим банкам високу
ефективність діяльності, яка дає змогу підвищити свою конкурентоспроможність на
банківському ринку.
У ході аналізу ми дійшли висновку, що зарубіжним малим банкам, а, отже, і
українським, необхідно кардинально поліпшити якість управління кредитним ризиком, бо
досягнувши цієї мети, більшість з них зможуть успішно конкурувати і залишатися
самостійними об’єктами банківської системи. Зарубіжні банки для оцінки кредитного ризику
використовують спеціальні методики кредитного рейтингу, що становлять сукупність
оціночних параметрів кредитоспроможності позичальника. Для них характерна
комплексність і порівняльність усієї палітри чинників кредитного ризику. На нашу думку,
українському малому банківництву варто взяти на озброєння методику англійських малих
банків – «PARSEL» та «CAMPARI».
Перша методика включає такі чинники, як інформація про потенційного позичальника;
обгрунтування суми необхідного кредиту; можливість погашення; оцінка забезпечення;
доцільність кредиту; винагорода банку за ризик надання кредиту. Друга методика в системі
оцінки є більш поширеною, і включає такі чинники, як репутація позичальника, оцінка
бізнесу позичальника, аналіз необхідності звертання за позикою, ціль кредиту, спосіб
страхування кредитного ризику. Для підтримки конкурентоспроможності малих банків
України варто взяти до уваги і правило, за яким мінімізується кредитний ризик
американськими банками. Це правило називають «правилом п’яти СІ»: costumer’s character –
репутація позичальника, capacity to pay – фінансові можливості позичальника, capital –
майно, collateral – достатність застави у випадку непогашення позики, current business
59
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
conditions and goodwill – діловий клімат у країні, control – моніторинг законодавчих основ
діяльності позичальникам і відповідність стандартам банку. Зарубіжні банки до оцінки
кредитного ризику залучають рейтингові агентства, які мають у своєму розпорядженні
великий обсяг інформації і досвід створення неупереджених оцінок для всіх можливих
варіантів ситуації, у нього відсутня будь – яка зацікавленість, крім формування достовірної
оцінки кредитного ризику банку, бо плідний результат підвищує професійну репутацію і
вартість послуг агентства, тоді як банківське керівництво і його фінансові експерти можуть
бути об’єктивно налаштованими до оцінюваного позичальника, який потенційно підвищує
ступінь кредитного ризику. На даний час в Україні відсутня якісна статистична база і лише
не так давно створено бюро кредитних історій. Крім цього, малим українським банкам варто
розвивати механізм розподілу кредитних ризиків, дія якого полягає в страхуванні від
імовірних, небажаних відхилень фактичних результатів від прогнозованих за допомогою
таких фінансових інструментів, як емісія цінних паперів, реструктуризація кредитного
портфеля, бо вони дають можливість перекладати частину кредитного ризику на сторонніх
інвесторів, які одержують від банку плату за ризик.
Ми стверджуємо, що важливу роль в управлінні конкурентоспроможністю малих
банків відіграє нормативно – правова база, яка закріплює загальні правила діяльності банків
на фінансовому ринку і таким чином має визначний вплив на конкуренцію. Щодо
зарубіжних країн, то першими, хто створив систему правового регулювання конкуренції
були Сполучені Штати Америки. Антитрестівське законодавство функціонує в цій країні
понад сто років, і навіть нині його найважливішими законодавчими актами є Закон Шермана
(1890 рік), Закон Клейтона (1914 рік), Закон про Федеральну торгову комісію (1914 рік) [1].
Цими законами держава забороняє вести діяльність картелів, призупиняє окремі процеси
злиття, перешкоджає діловій практиці, яку вважають неконкурентною. Водночас дотримання
конкурентного законодавства контролює не лише Антитрестівське управління в
Департаменті юстиції, а й на рівні штатів – генеральні уповноважені. В Японії перший
законодавчий акт про управління конкуренцією ухвалено ще з 1941 року, а єдиним органом,
який регулює це питання є, Комісія із справедливих угод. У Німеччині закон про
регулювання конкуренції було прийнято у 1957 році, створивши одночасно Федеральне
картельне відомство, яке в повній мірі відповідає за ведення конкурентної політики різними
групами суб’єктів економічної діяльності, в тому числі і малими банками. В Німеччині
досить доцільним, на нашу думку, є застосування такого виду санкції за порушення банком
конкурентного законодавства, як інформація в засобах масової інформації про факт його
протиправних дій. У Бельгії є низка органів, які захищають конкуренцію – Служба, рада і
комісія з питань конкуренції. В Італії „Єдиний банківський кодекс” (1994) визнає
конкурентний стан банківництва як ринкову норму [9, с. 77].
Висновки та перспективи досліджень. Отже, високорозвинені країни демонструють
високий рівень управління кредитним ризиком банків. Творче опрацювання західних
методик управління кредитним ризиком повинна стати основою для розробки моделей, які б
повною мірою відображали особливості українського банківництва. Водночас вітчизняному
малому банківництву необхідно на основі світового досвіду удосконалювати такі методи
управління кредитним ризиком, як лімітування, резервування коштів під покриття
очікуваних і непередбачуваних кредитних ризиків. Враховуючи досвід зарубіжних країн
щодо формування та функціонування органів захисту конкуренції, доцільно реформувати
організаційну структуру Антимонопольного комітету України. Дана структура справляє
враження такої, яка займається переважно дослідженнями і розслідуваннями конкуренції у
розрізі різних галузей, в тому числі і банківського сектору. На сьогоднішній день в цій
структурі немає також підрозділів, які б вивчали основні напрямки конкурентного
законодавства.
Різні зарубіжні країни по-різному вирішують проблеми управління
конкурентоспроможністю малих банків і нашій державі, варто взяти до уваги всі ті
найефективніші методи, які на сьогоднішній день використовують високорозвинені країни
60
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
світу і адаптувати до національних особливостей економіки та банківництва. Передусім це
стосується застосування малими банками методик „PARSEL” і „CAMPARI”, „правила п’яти
СІ”, моделей управління клієнтами, сучасних методів „прямого банківського
обслуговування” тощо.
Перспективними напрямками дослідження зарубіжного досвіду управління
конкурентоспроможністю малих банків є такі:
- вивчення досвіду управління конкурентоспроможністю малих банків
постсоціалістичних країн в умовах приєднання до СОТ і дотримання вимог угоди Базель-2;
- висвітлення зарубіжного досвіду щодо запровадження інноваційних технологій в
управлінні активними і пасивними операціями малих банків;
- узагальнення зарубіжного банківського законодавства передусім в країнах з
традиційно значною частиною малого банківництва і виявлення можливості застосування
його у вітчизняній банківській практиці.
Список використаних джерел
1. Козьменко С.М., Шпиг Ф.І., Волошко І.В. Стратегічний менеджмент банку:
Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 734 с.
2. Реверчук С., Сива Т., Реверчук Л. Основи теорії економічної конкуренції: Навч.
посіб. – К.: Знання, 2007. – 271 с.
3. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: навч.посіб. – К.: Алеута, 2004.
– 478 с.
4. Ковальов О.П. Світовий досвід управління кредитним ризиком і можливості його
застосування в Україні// Актуальні проблеми економіки - 2006. - №3 – С. 11 – 18.
5. Кравець В. М., Кравець О. В. Західно-європейський банківський бізнес: становлення
і сучасність / За ред. В. І. Міщенка. – К.: Знання-Прес, 2003. – 470с.
6. Кириченко М. М. Вплив іноземного капіталу на розвиток банківської системи
України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6. – С. 9-15.
7. Ковальов О. П. Ризики банківської системи України в умовах приєднання до світової
організації торгівлі і дотримання вимог угоди Базель-2 // Актуальні проблеми економіки. –
2006. - №6. – С. 28-35.
8. Моисеев С. Оптимальная структура банковского рынка: сколько банков нужно
России? // Вопросы экономики. – 2006. - №10. – с. 75-92.
9. Реверчук С. К. Грошово-банківські системи зарубіжних країн. – Львів, Тріада плюс,
2007. – 160с.
УДК 368.032:332.2 (477)
С. К. РЕВЕРЧУК
Т. В. ЯВОРСЬКА
ТІНІЗАЦІЯ СТРАХОВОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Розкрито сутність та ознаки тіньової страхової діяльності. Виокремлено
передумови та шляхи її здійснення. Запропоновано напрямки боротьби з тіньовими
схемами у страховому підприємництві України.
Значну загрозу національній безпеці країни становлять схеми відмивання грошей,
одержаних злочинним шляхом. Нині боротьба із такими процесами є окремим напрямом
боротьби із злочинністю як у світі, так в Україні. Україна належить до тих країн, де боротьба
зі схемами, які використовуються для легалізації “брудних грошей” є першочерговою. Серед
61
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
тіньових фінансових схем не останнє місце займає “схемне” страхування. Це явище не суто
вітчизняне, ним користуються й у розвинутих країнах, зокрема, за різними оцінками 25-40%
західного страхового ринку в тій чи іншій мірі пов’язано зі схемами, але все таки більшість
подібних операцій є законними і представляють собою фінансові інструменти, які
дозволяють управляти фінансовими потоками суб’єктів підприємництва. Тому з’ясування
ролі страхового підприємництва у тіньових схемах є актуальною темою і гострою
проблемою.
Проблеми легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом активно
обговорюються й вивчаються в українській науці. Окремішньо питанню використання
суб’єктів страхового підприємництва для відмивання коштів не приділялась належна увага.
Частково у своїх монографіях дану проблему досліджували О.М. Залєтов (щодо
використання суб’єктів ринку убезпечення життя для відмивання коштів) [1], В.І. Антипов
(злочини і зловживання в сфері страхування) [2]. Однак гострота цієї проблеми і рівень її
розробки в економічній науці є неспівставними. У зв’язку з цим основні завдання наукової
статті полягають у розкритті сутності тіньової страхової діяльності, схем її реалізації та
мінімізації їх проявів у національній економіці.
Нами встановлено, що приховування справжнього джерела доходів практикувалось ще
з давніх часів. Зокрема, у середньовіччі, коли було заборонено церквою лихварство, почали
використовуватися різноманітні фінансові схеми, щоб обійти таке обмеження церкви.
Однією з таких схем була страхова угода морської торгівлі або угода фіктивної купівлі-
продажу [3, с. 40].
Ми поділяємо думку, що нині в Україні існує два страхових ринки: ринок – на якому
ведеться цивілізована ділова діяльність і пропонуються класичні страхові послуги; другий –
ринок, де реалізуються тіньові схеми страхування, через які відмиваються гроші сумнівного
походження. За наявними оцінками, місткість тіньової страхової діяльності становить
близько 400 млн. дол. в рік [4, с. 70].
Стверджуємо, що застосовувати тіньові схеми у страховому підприємництві можуть:
− спеціально створені фіктивні підприємства, які користуються послугами страхових
компаній задля приховування нелегально отриманих доходів і їх реального походження;
− страхові компанії (інші фінансово-кредитні установи), які є співучасниками злочину і
їх дії можуть спрямовуватись на приховування факту незаконної легалізації грошей шляхом
ухилення від обов’язкових процедур контролю.
В ході нашого аналізу встановлено низку передумов для тіньового використання
страхового підприємництва. По-перше, відмінності у системі оподаткування страхових
підприємницьких структур та інших суб’єктів господарювання. Нині в Україні дохід
страхових компаній оподатковується за ставкою 3%. Під доходом страхової діяльності, що
оподатковується ми розуміємо суму страхових премій, одержаних страховиками-
резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування
ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових премій,
сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом. Діюча ставка податку
на прибуток для інших суб’єктів господарювання 25% [5]. Якщо перевести рівень
оподаткування страхових компаній у поняття ефективної ставки з податку на прибуток, то
вона виявиться удвічі нижчою, ніж діюча ставка в інших видах діяльності.
