Важливою умовою стабілізації податкової системи України, стосовно забезпечення її
незмінності та передбачуваності, є прийняття Податкового Кодексу, проект якого вже
тривалий час розглядається, що на сьогодні є вагомим стабілізуючим фактором у більшості
розвинутих європейських країнах.
Список використаних джерел
1. Єфименко Т. Про основні напрями реформування податкової системи України:
проблеми теорії і практики// Збірник наукових праць НДФІ. – 2003. - №4. – С. 3.
2. Жарко Р.П. Окремі аспекти оцінки податкової системи України як інструменту
регулювання розвитку підприємницької діяльності//Економіка, фінанси, право. – 2005. - № 5.
3. Механизмы регулирования предпринимательской деятельности: Монография/
30
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Бутенко А.И. – Одесса.: ИПРЭЭИНАН Украины, 2000. – 198 с.
4. Організаційно-економічне забезпечення інноваційного розвитку промисловості
регіону/ За ред. Бойка Є.І. НАН України. ІРД. – Львів, 2003. – 197с.
5. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник.- 3-тє вид., -
К.: Знання, 2006. – 262 с.
6. Фінансово-кредитні методи державного регулювання економіки: Монографія/ За
ред. д-ра екон. наук А.І. Даниленка. – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. – 415с.
7. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2006. –
435 с.
УДК 336.1.07(477)
К. Л. ЛАРІОНОВА
Г. В. ЄРОНДАЄВА
ПРОБЛЕМИ СТРУКТУРУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Розкрито теоретико-концептуальні основи щодо внутрішньої сутності фінансової
системи та обґрунтовано дискусійність питання її структурування. Ідентифіковано
випадки звуженого підходу до трактування фінансової системи у контексті різних
ознак структуризації. Узагальнено альтернативні точки зору і запропоновано
авторський підхід вирішення проблеми внутрішнього змісту та структурування
компонентів фінансової системи.
Актуальність теми полягає в тому, що зараз Україна перебуває на шляху до змін у
структуруванні фінансової системи. Запропонована структура фінансової системи є дещо
неповною, оскільки виокремленя сфери підприємств безапеляційно не враховує значної
кількості суб’єктів господарюваня, і зокрема, державних установ та організацій, тому зараз
необхідно виявити усі проблеми структурування фінансової системи, а також врахувати
глибинні взаємозв’язки між ланками цієї системи, щоб вчасно подолати прогалини.
Метою даної статті є дослідження змісту фінансової системи, складу її функціональних
елементів, фундаментальних принципів організації та особливостей функціонування;
сутності фінансової системи й окремих її функціональних елементів, що сприяє побудові
ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання й поліпшення добробуту
населення; проблеми структурування на основі аналізу взаємозв’язків ланок фінансової
системи.
Аналіз досліджень і публікацій. Дану проблему розглядали як російські вчені Л. А.
Дробозіна та В. М. Родіонова, так і вітчизняні науковці такі як В.Н. Опарін, О.Д. Василик,
В.Л. Андрущенко, І.В. Бураковський, З.С. Варналій, А.І. Даниленко, О.П. Кириленко, С.І.
Юрій, Н. Кравчук, О.П. Шитко, І.О. Лютий, А.В. Черен, які студіювали фінансову думку
поглиблюючи її ідейно-теоретичні засади. В їх роботах розкрито теоретико-концептуальні
основи щодо внутрішньої сутності фінансової системи та проблеми структурування
фінансової системи України, проте дані аспекти є не достатньо розкриті, а тому вимагають
всебічного аргументування і вивчення в подальших наукових працях.
Виклад основного матеріалу. Поняття “фінансова система“ визначається
вітчизняними науковцями як сукупність економічних відносин та виокремлених
різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх
акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку, а також сукупність
органів управління фінансами в країні [2, с. 67].
Теоретично, поняття фінансової системи країни, представлено як сукупність
фінансових ресурсів, згрупованих за різними ознаками:
31
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
• за територіальною ознакою (на підставі адміністративного поділу країни);
• за галузевою ознакою (на підставі поділу економіки на сфери і галузі);
• за ознакою форм власності (в Україні - державна, колективна, приватна), тощо.
Однак, така побудова не дає можливості ефективно здійснювати управління
фінансовими ресурсами, не дозволяє реалізовувати фінансову політику держави і суб’єктів
підприємницької діяльності, обмежує законодавче поле і не використовує фінансові
відносини, які реалізуються за напрямами руху грошових потоків.
Проте, це дещо звужений підхід, відповідно до якого фінансова система у науковій
літературі часто ототожнюється з фінансовим апаратом. Але ж фінансовий апарат- це лише
частина фінансової системи (її організаційна структура), що забезпечує управління нею.
Тому, необхідно чітко розрізняти ці поняття з точки зору семантики, оскільки фінансова
система і фінансовий апарат це не синонімічний ряд, а поняття, які мають різне смислове
навантаження.
Групування окремих суб'єктів фінансових відносин у загальну фінансову систему
держави може здійснюватися за багатьма ознаками, що зумовлює дискусійність самого
поняття фінансової системи та проблеми її структурування. З теоретичної та методологічної
точки зору сутність фінансової системи та її компоненти (елементи) можна розглядати як за
внутрішньою будовою, так і за організаційно-інституційною структурою. Обидва підходи
знайшли своє відображення у фінансовій літературі. Так, зокрема, за організаційно-
інституційною структурою фінансову систему найчастіше розглядають як сукупність
фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками. При
цьому у загальній фінансовій системі держави виділяють систему органів управління
фінансами окремих рівнів, а також фінансових інститутів, задіяних у розподільчих процесах.
Визначені у вітчизняній літературі функції фінансової системи також мають досить
загальний характер [2, с. 68]. Так, до них відносять:
1. Функцію планування, яка передбачає формування цілей і вибір шляхів їх досягнення
на підставі розмежування повноважень і джерел ресурсів між державними і місцевими
органами влади, розроблення прогнозів і бізнес-планів розвитку підприємств і організацій,
кошторисів доходів і видатків домогосподарств. Також відносять і розподіл обмеженого
обсягу фінансових ресурсів у часі з урахуванням пріоритетів і цілей розвитку, перерозподілу
фінансів між бюджетом, підприємствами та домогосподарствами.
2. Функцію організації, яка включає вибір підприємствами організаційно-правової
форми, бюджетний устрій, розмежування повноважень законодавчих і виконавчих органів
влади в бюджетному процесі, визначення прав і обов'язків функціональних підрозділів
фінансових органів. З цією функцією пов'язаний процес організаційної побудови
внутрішньої системи регулювання та контролю бюджетних потоків і фінансових ресурсів
підприємств і домогосподарств.
Функцію стимулювання, яка передбачає вибір оптимальних засобів і способів, які
забезпечують досягнення визначених цілей. Вона дозволяє інтерпретувати чинники, що
впливають на фінансову діяльність.
На основі аналізу головної функції фінансової системи, яка полягає в ефективному
розподілі фінансових ресурсів, на найбільш загальному рівні аналізу виділяють п’ять
базових (ключових) функцій цієї системи [2, с. 69].
• Забезпечення способів переміщення економічних (фінансових) ресурсів у часі і
просторі через державні кордони та з одних галузей економіки в інші.
• Забезпечення способів управління ризиком, який здебільшого пов'язаний воєдино з
капіталом і переноситься одночасно з ним за посередництва фінансової системи. Частина
посередників у фінансовій системі (зокрема страхові компанії) спеціалізуються на
діяльності, пов'язаній з переміщенням ризику.
• Забезпечення способів клірингу і здійснення розрахунків, які стимулюють обмін
товарами, послугами, активами.
• Забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів для створення
32
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
великомасштабного підприємства або розподіл капіталу великих підприємств на паї серед
значної кількості власників.
• Надання фінансової інформації, що дозволяє координувати децентралізований процес
прийняття рішень у різних галузях економіки.
Розглядаючи внутрішню (змістову) сутність фінансової системи, вітчизняна фінансова
наука відштовхується від розуміння соціально-економічної природи фінансів як досить
складного суспільного явища. При єдиній сутності цих відносин вони мають конкретні
форми, свої характерні ознаки, а також певні особливості щодо організації фінансової
діяльності, формування і використання фінансових ресурсів, які зосереджені в
розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій для
фінансового забезпечення їх діяльності. Відштовхуючись від цих міркувань у фінансовій
науці вироблена загальноприйнята концептуальна позиція щодо внутрішньої сутності
фінансової системи. Українські вчені приходять в цілому до спільного знаменника і
трактують сутність фінансової системи за внутрішньою будовою найчастіше як сукупність
відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер (узагальнена за певною ознакою) та
ланок (відособлена частина) фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та
використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління і правове забезпечення,
щодо структурування фінансової системи і виокремлення її складових компонентів, що
становлять основу формування її внутрішньої структури.
За організаційною будовою фінансова система - це сукупність фінансових органів та
інститутів, які спрямовують, управляють та контролюють грошові потоки.
За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність взаємопов'язаних
фінансових відносин, які формують і використовують доходи та відповідні фонди, а також
відображають форми і методи розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту.
При всій єдності цих відносин за ознаками категорії «фінанси» в них виділяються окремі
елементи (ланки), які мають свої характерні ознаки (особливості).
Тому більш обґрунтованим і практично реалізованим є підхід до визначення фінансової
системи за внутрішньою будовою, який широко використовується вітчизняними науковцями
які найчастіше за основу структуризації фінансової системи беруть суб'єктів фінансових
відносин юридичних та фізичних осіб і державу, виділяючи при цьому такі складові
фінансової системи (рис. 1).
Рис. 1. Внутрішня будова фінансової системи України [1, с. 85]
33
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Внаслідок проведених трансформаційних процесів і, зокрема, у результаті
реформування банківської системи та переведення банків на ринкові засади діяльності,
формування конкурентного середовища і відокремлення банків від системи державних
фінансів (у якій вони фактично перебували раніше), становлення та функціонування ринку
цінних паперів на основі відкриття фондових бірж, створення акціонерних товариств,
інституційних інвесторів, відповідної інфраструктури ринку, створено організаційні і правові
засади їх функціонування. Це дає підстави для виокремлення цієї дуже складної структури
(як за змістовим наповненням - грошовими потоками, так і за організаційною будовою -
сукупністю різноманітних інституцій) у якості невід'ємного компоненту і забезпечуючої
сфери фінансової системи (рис. 2).
Рис. 2. Структура фінансової системи відповідно
до суб’єктів фінансових відносин [1, с. 90]
Проте, така структура є дещо неповною, оскільки не включає фінансового ринку і
фінансових посередників. Вчені мотивують це тим, що порівняно невисокий розвиток
фінансових посередників та проблеми становлення і функціонування фінансового ринку в
Україні не дають підстав для виділення відповідних секторів у складі фінансової системи
держави. Однак, такий підхід був виправданим лише на початкових етапах ринкових
трансформацій української економіки, її переходу від командно-адміністративної (в умовах
якої фінансового ринку взагалі не існувало, оскільки фінансові ресурси розподілялися
централізовано, а фінансові інституції (банки, ощадні каси, страхові організації)
функціонували на принципово інших засадах, ніж в умовах ринкової економіки) до ринкової
економіки (де фінансовий ринок є найважливішою забезпечуючою сферою економічної і
фінансової системи) [4, с. 30].
Існує й інша точка зору на сутність та вибір ознаки структуризації фінансової системи.
Зокрема, професор В. М. Опарін наголошуючи на тому, що за сутнісною ознакою фінансова
система - це сукупність різноманітних форм і методів фінансових відносин у суспільстві,
переконує, що вибір ознаки структуризації фінансів має базуватися на повному відображенні
усієї сукупності фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. З огляду на це,
на його глибоке переконання, найбільш доцільно в основу структуризації фінансової системи
покласти рівень економічної системи (рис. 3).
34
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Рис. 3. Структурування фінансової системи за рівнем економічної системи [1, с. 86]
Такий підхід є достатньо аргументованим (кожна із цих сфер має відповідне
організаційне забезпечення, певний склад доходів і видатків (витрат) та свою специфічну
схему організації фінансової діяльності). Проте, дещо категоричною є позиція вченого про
недоцільність виділення фінансів громадян (домогосподарств) в окрему сферу. Безперечно,
фінанси домогосподарств в Україні допоки не мають організаційних засад та юридичного
статусу. І це, мабуть, у певній мірі зумовлено неналежною увагою держави в минулому до
проблем та потреб людини як найвищої цінності, до її свобод та інтересів. Відповідно
недостатній практичний інтерес до цих питань безпосередньо вплинув і на фінансову науку.
Тому, на відміну від західної фінансової думки (де у методологічному плані у центрі системи
знань про фінанси знаходяться не просто грошові потоки, доходи і витрати, податки і
трансферти, а люди як суб'єкти прийняття рішень і носії індивідуальних та суспільних
інтересів) для сучасної вітчизняної фінансової теорії характерна фрагментарність у
концептуальних підходах до розуміння ролі людини як важливого суб'єкта економічного
життя суспільства. Саме тому, настав час істини, коли необхідно усвідомити, що без
врахування людського фактора й людських цінностей, як домінанти і фундаменту
суспільного устрою, нам не вдасться побудувати соціальну ринкову економіку і
демократичну державу, забезпечити справедливий розподіл суспільних благ та задоволення
як загальнодержавних, так і індивідуальних потреб та інтересів. І доказів цього не потрібно
особливо довго шукати. Так, основною соціальною проблемою України доки залишається
низький рівень життя широких верств населення у поєднанні із надмірним, за європейськими
стандартами, майновим розшаруванням. В Україні, на жаль, формується розподіл населення
за доходами, характерний не для країн Європейського Союзу, а для латиноамериканських
країн, де основна частина концентрується в групі з низькими доходами, а розрив між
багатими і бідними постійно зростає. Заслуговує уваги дещо нетрадиційний підхід до
структурування фінансової системи, запропонований професором О.П. Кириленко (рис. 4).
Рис. 4. Структурування фінансової системи за рівнем формування фінансових
відносин [1, с. 87]
35
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Перш за все звертає на себе увагу така структурна компонента фінансової системи, що
має цілком логічне і переконливе аргументування. Як відомо, останнє дисятиріччя ХХ
початок ХХI століття концептуально проходять під знаком демократизації державного
управління та децентралізації державних фінансів, а значить перерпозподілу компетенції та
послаблення ролі центральних органів влади на користь органів місцевого самоврядування.
Водночас життя змушує усвідомлювати, що власна доходна база місцевих органів влади в
Україні залишається вкрай вузькою.
Висновки. В цілому, погоджуючись із запропонованою структурою фінансової
системи, яка складається із основних (фінанси домогосподарств, фінанси підприємств,
державні фінанси) і забезпечуючих сфер (фінансовий ринок і фінансові посередники),
вважаємо, що беручи за основу розкриття її сутності й структуризації фонди грошових
коштів, відразу невелюється певна частина фінансових відносин, що має не фондовий
характер. Це насамперед, стосується фінансів підприємств, де процес формування грошових
фондів не є обов’язковим. Дискусійним залишається також питання про доцільність
виокремлення у фінансовій системі держави такої сфери як міжнародні фінанси. Мова іде не
про механічне приєднання до сфер і ланок фінансової системи держави міжнародних
фінансових організацій чи міжнародних фінансових інституцій, а про складні і суперечливі
процеси фінансової глобалізації.
Список використаних джерел
1. Кравчук Н. Фінансова система держави: теоретична концептуалізація та проблеми
структурування // Світ фінансів. Випуск.-2006.- 3 (8) жовтень. - С. 80-83.
2. Шитко О.П. Фінансова система: підходи до визначення та кількісної оцінки //
Актуальні проблеми економіки.-2006.-№4 (58). - С. 66 - 69.
3. Лютий І.О. Новітні тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси
України. - 2004. - № 5. - С. 24 - 27.
4. Череп А.В. Особливості розвитку сучасної фінансової системи в ринкових умовах //
Економіка і держава.-2006- №6.-С. 28 - 32.
УДК 330.83:330.322(477)
К. Л. ЛАРІОНОВА
Н. В. КИРИЛОВА
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ СХЕМ ФІНАНСУВАННЯ БУДІВНИЦТВА ЖИТЛА В УКРАЇНІ
У статті розглянуто основні схеми фінансування будівництва житла та
проведений їх аналіз з метою визначення найоптимальнішої на сучасному етапі
розвитку України. З’ясовано можливі ризики при інвестуванні будівництва та подані
шляхи їх подолання.
Актуальність теми. Вкладення коштів у житлову нерухомість на етапі початку
будівництва в останні п'ять-сім років було найпопулярнішою формою приватних інвестицій.
Висока прибутковість таких капіталовкладень залучала на первинний ринок житла нових
гравців, готових миритися з різного роду ризиками. Сьогодні на тлі стабілізації цін і
застосування нових інструментів і схем фінансування нерухомості умови гри змінюються. В
зв’язку з цим досить актуальним є розгляд нових механізмів фінансування будівництва
житла в Україні та з’ясування найоптимальнішого з них, враховуючи вплив усіх можливих
ризиків інвестування в будівництво.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню теорії і практики
36
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
інвестування в будівництво сприяють праці багатьох вітчизняних вчених-економістів. Однак
процес розвитку іпотечного кредитування житла та його інвестування в Україні потребує
подальших наукових досліджень і розробок. Зокрема, актуальною сьогодні є розробка
теоретичних пропозицій з удосконалення механізмів фінансування будівництва житла в
Україні. Питанням дослідження та аналізу сучасних схем фінансування будівництва житла,
нерухомості та ризиків пов’язаних з цим займалися такі науковці як В. Подолянко, Н.
Шибаєва, І. Андрущенко, К. Палівода, М. Бабенко та інші.
Мета. Метою даної статті є аналіз основних схем фінансування будівництва житла в
Україні та розгляд ризиків пов’язаних з ними.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день в зв’язку з набуттям чинності 14
січня 2006 року змін в Законі України "Про інвестиційну діяльність" [2] основними схемами
інвестування і фінансування будівництва житла є:
- випуск безпроцентних (цільових) облігацій;
- фонди фінансування будівництва;
