Однак, левова
частка банківського капіталу на західноукраїнських землях припадала на іноземний капітал
(німецький та австро-угорський), який був присутній у більшості приватних банках. Активна
іноземна банківська діяльність здійснювалась у Львові. Перші банківські установи у Львові
виникли у другій половині XVIII століття, зокрема з 1783 року тут було відкрито 18 ощадних
кас для обслуговування місцевого населення. Банківські капітали збільшувались за рахунок
коштів, залучених від населення. За період з 1826 року до 60-х років ХІХ століття у Львові
було створено Австрійську ощадну касу, Галицьку ощадну касу, відкриті філії Австрійського
14
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
кредитного банку, Австрійського національного банку, Англо-Австрійського банку. Це були
в основному австрійські та німецькі банківські установи [2, С. 6]. Отже, особливістю
банківництва в Західній Україні у складі Австро-Угорської імперії було те, що свою
діяльність на цій території здійснювала значна кількість іноземних банків (австрійських,
угорських, німецьких, польських). У тій частині України, що знаходилась під владою
Російської імперії, характерним було переважання російського банківського капіталу, який
протягом ХVІІІ – першої половини ХІХ століть здебільшого був державним. Так, до
державних банків належали Монетна контора, Державний позиковий банк, Дворянський
банк (статутний капітал у 1876 році становив 6 млн. руб.), Мідний банк (статутний капітал у
1758 році становив 2 млн. руб. мідними грошима), Дисконтна контора, Державний
комерційний банк для кредитування промисловості й торгівлі, Державний асигнаційний банк
та інші. На кінець ХІХ століття Російська імперія, щоб не втратити контроль над
банківськими капіталами, відкриває на Поділлі близько 66 відділень Державного банку Росії
[2, С. 6]. Капітал банківської системи Російської імперії станом на початок 1899 року складав
4 996 млн. руб. З нього на основний капітал припадало 8 % (406 млн. руб.), на резервний
капітал – 4 % (188 млн. руб.), на залучений капітал – 40 % (2006 млн. руб.), на позики – 47 %
(2364 млн. руб.), 1 % становили інші кошти. Акціонерний банківський капітал складав 60 %
основного капіталу банківських установ і становив 235,5 млн. руб. з 406 млн. руб. [4, С. 51].
Таким чином, можна стверджувати, що домінуючим на українських землях було
функціонування банківського капіталу тієї держави, під владою якої була Україна. Тобто,
коли Галичина та частина території Волині були під владою Польсько-Литовської держави,
тут переважали польські банківські капітали. Після поділу Польщі, Галичина, Буковина та
Закарпаття, які наприкінці ХVIII століття належали Австрійській імперії (з кінця ХІХ
століття Австро-Угорській), обслуговувались переважно австро-угорськими, румунськими,
бельгійськими та німецькими банківськими установами. Більшість банківських капіталів на
території України, що належала Російській імперії, були російськими. Нами встановлено, що
іноземне банківництво в Україні у складі Радянського Союзу переживало етап занепаду.
Командно-адміністративна система передбачала існування державного банківського
капіталу, створення банківських монополій, повний контроль держави та виконання
народногосподарський планів. Однією з характерних особливостей розвитку іноземного
банківництва в Україні у період адміністративно-командної економіки було упереджене
ставлення до іноземного банківського капіталу.
У період адміністративно-командних відносин існувала необхідність націоналізації
банків і державної монополізації банківської справи. Однак, вже з 90-х років ХХ століття у
постсоціалістичних країнах відбуваються дослідження ринку банківських послуг іноземними
інвесторами, опанування нових сегментів ринку та поява іноземних капіталів у банківській
системі. Поряд з існуванням у цей період різноманітних обмежень на діяльність іноземних
банків та обсяги залучення іноземних інвестицій у банківську сферу в Україні з’являються
перші банківські установи з іноземним капіталом. Зокрема, розпочинають свою діяльність на
вітчизняному ринку такі банки, як “Креді Ліоне Україна”, АБ “Даміана-банк”, АКБ “Юнекс”,
“Прем’єрбанк”, АК “Промекономбанк” та інші. Для банківських систем з перехідною
економікою важливу роль відіграють іноземні інвестиції. У перехідних економіках різних
країн світу спостерігається значне скорочення державного банківського капіталу та
створення банків з іноземним капіталом. На цьому етапі розвитку банківництва в Україні
спостерігалися залучення іноземного банківського капіталу, а також ліквідація фінансово
нестійких банків. Так, у 1994 році в Україні було ліквідовано 11 банків; ще 11 банків
припинило свою діяльність у 1996 році, у 1998 році банкрутами стали ще 16 вітчизняних
банків [3, С. 155]. Серед банківських установ, які були ліквідовані протягом цього періоду,
були такі великі банки як “Інко”, “Відродження”, “Економбанк”. У 90-х роках ХХ століття
розвиток іноземного банківського капіталу проходив повільними темпами. Банкам важко
було знаходити доступ до необхідних інвестиційних ресурсів, недостатньо високої якості
були банківські послуги. У цей період в Україні функціонували 229 банків. У 1997 році за
15
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
участю іноземного капіталу існувало 22 банківські установи, серед яких 6 банків зі 100-%
іноземним капіталом [3, С. 155]. Важливими подіями у функціонуванні банківської системи в
Україні були введення у вересні 1996 року національної грошової одиниці – гривні і перехід
1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності. Від 1996 до
фінансової кризи 1998 року капітал банків збільшився на 41 %, кредитний портфель – на 70
%. Власний капітал становив четверту частину пасивів. З цих даних видно, що на даному
етапі банки не достатньо займались фінансовим посередництвом, орієнтуючись в основному
на власні ресурси. Кошти населення, вкладені в банки, у 1996 році становили 6,3 % від ВВП
[3, С. 40, 117].
Аналіз сучасного стану розвитку іноземного банківництва в Україні свідчить про
посилення концентрації іноземного капіталу у вітчизняному банківському секторі. Кількість
банківських установ з іноземним капіталом в Україні зросла протягом 2006 – початку 2008
років у 2 рази. Так, станом на 01.01.2006 року в Україні діяло 23 банківські установи з
іноземним капіталом, з них 9 – зі 100-відсотковою участю іноземних інвесторів, а на
01.01.2008 року кількість іноземних банків зросла до 47, у їх числі 17 банківських установ зі
100-відсотковою участю нерезидентів [3, С. 155-156].
Стрімкими темпами зростає також частка іноземного капіталу у вітчизняній
банківській системі, яка на початок 2008 року склала 35% [10]. Прихід іноземних капіталів у
банківську сферу можна пояснити ненасиченістю ринку банківських послуг, вигідними
умовами діяльності та можливістю одержати більші прибутки. Стимулювання та піднесення
розвитку банківської сфери в Україні сприятиме подальшому розквіту та функціонування
банківництва у ринковій економіці. Основними рисами, притаманними банківському бізнесу
в ринковій економіці, є існування переважно приватного та іноземного банківського
капіталу, концентрація капіталу та розширення банківської спеціалізації, створення банків з
іноземним капіталом, відкриття філій іноземних банків та невтручання держави в розвиток
банківського капіталу та банківництва. Ринковій економіці притаманні процеси злиття
банків, об’єднання та поглинання одних фінансово-кредитних установ іншими. Сучасний
етап розвитку іноземної банківської діяльності в країнах з ринковою економікою
характеризується присутністю іноземного капіталу у різних його формах.
Економічною основою розвинених країн світу є приватна власність, яка тісно пов’язана
з конкуренцією. У ринковій економіці банківська конкуренція займає вагоме місце.
Конкурентна боротьба між банківськими установами призводить до витіснення фінансово
слабких банків з ринку, спонукає банківські установи до збільшення обсягів банківських
капіталів, покращення рівня менеджменту, введення нових банківських послуг тощо. Отже,
конкуренція показує більш ефективніше використання банківських капіталів.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Дослідження зародження та
розвитку іноземного банківництва на українських землях переконує в тому, що з
економічним розвитком в країні з’являлись можливості для залучення іноземного капіталу в
банківську сферу. Кожному етапу розвитку господарського життя притаманні свої
характерні особливості та закономірності. Безумовно, під впливом глобалізаційних процесів
значного розвитку набуває іноземне банківництво і в Україні. При цьому появу іноземних
банків на вітчизняному фінансовому ринку можна оцінювати як позитивне, так і негативне
явище. Серед перспективних напрямів подальших досліджень значна увага повинна
приділятися проблемам вивозу капіталів за кордон, необхідності створення відповідної
нормативно-правової бази, яка б регулювала діяльність іноземних банків в Україні.
Невирішеними залишаються питання допуску філій іноземних банків у банківську систему
України, а також механізми зміцнення конкурентних позицій вітчизняних банківських
установ та забезпечення захисту національної банківської системи.
Список використаних джерел
1. Аванесова І. Передумови регулювання кредитної діяльності в Україні: історія і
16
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
сучасність // Банківська справа. – 2002. – № 4. – С. 64-79.
2. Арсенюк Е. Трудись и сохраняй! История банков Украины (от истоков и до конца
ХІХ века) // Конкретно о банках в Украине. – 2003. – С. 6-7.
3. Бюлетень НБУ. – 2008. – №2. – 166 с.
4. Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії //
Вісник НБУ. – 2001. – № 8. – С. 49-53.
5. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / За ред. акад.
НАН України В.М.Гейця. – Х.: Форт, 2000. – 432 с.
6. Ларцев В. Основні етапи роздержавлення банківської системи в Україні //
Економіка України. – 2002. – № 5. – С. 24-28.
7. Окунев И.В. Деньги и банки. Исторические очерки. – Днепропетровск: Институт
России и стран Содружества, 1995. – 64 с.
8. Скоморович І.Г., Реверчук С.К., Малик Я.Й. та інші. Історія грошей і банківництва:
Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. – К.: Атіка, 2004. – 340 с.
9. Тицкий С.И. Всемирная история денег, кредита и банков. – К.: “Крещатик”, 1997. –
837 с.
10. Украина: доля «иностранцев» выросла до 35% [Електронний ресурс]: Режим
доступу:/www.nbj.ru/news/detail.php?ID=13594&phrase_id=154073.
УДК 336.227.8
О. Т. ЗАМАСЛО
О. М. ДУФЕНЮК
ПОДАТКОВІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ
ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ
У статті розглянуто переваги і недоліки вступу України до Світової організації
торгівлі, основну увагу приділено податковим наслідкам такого вступу. Наведено низку
заходів, яких доцільно вжити для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних
товаровиробників на світовому ринку.
Починаючи із середини двадцятого століття, відбувся бурхливий розвиток міжнародної
торгівлі. Пожвавилася інвестиційна та бізнесова діяльність, отримав подальшого розвитку
світовий ринок товарів та послуг. Сьогодні, за свідченнями провідних економістів, цілісна
система світової економіки та міжнародних відносин не в змозі стабільно розвиватись та
функціонувати без втілення у практичне життя спільних дій та відповідних узгоджених
механізмів співпраці для усіх країн світу. Тому в останні півстоліття виникла низка
міждержавних економічних фінансових організацій та інституцій, які отримали статус
спеціальних повноважень стосовно спостереження за світовим економічним розвитком та
сучасними cвітогосподарськими процесами.
Однією з провідних міжнародних економічних організацій у питаннях міжнародної
торгівлі та інвестиційного розвитку країн світу є Світова організація торгівлі (СОТ). Україна,
яка намагається інтегруватися до системи міжнародних економічних відносин, не зможе
цього зробити, залишаючись за рамками СОТ. Членство в цій організації передусім є
важливою умовою для присутності на міжнародних ринках українських товарів та послуг.
Проблеми європейської інтеграції України та напрями їх розв’язання постійно
знаходяться у центрі уваги українських науковців та практиків, але при цьому це питання й
досі не втратило актуальності і потребує подальшого дослідження.
Процес вступу України до СОТ розпочато ще у 90-ті роки минулого століття. Нині він
фактично вступив у свою завершальну фазу і, як будь-який складний економічний процес,
17
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
має свої плюси і мінуси. Від дня подання заявки на вступ минуло вже десять років і лише
нещодавно інтеграція до цієї економічної структури стала реальністю для
зовнішньоекономічної політики України. 10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала
протокол про вступ України до СОТ і прийняла 5 з 10 законів, які повинна прийняти в пакеті
з ратифікацією протоколу. Приєднавшись до СОТ у найближчому майбутньому, наша
держава бере на себе певні зобов’язання стосовно виконання правил торгівельної та
інвестиційної діяльності. Країна стане активним учасником всіх відповідних процедурних і
базових міжнародних угод та домовленостей. Україна, застосовуючи спільні для всіх
“правила гри”, матиме право на недискримінаційне ставлення до себе в рамках загального
режиму СОТ. Повноправне членство надасть Україні можливість об’єктивно висловлювати
свою точку зору стосовно головних елементів і чинників торгівельної та інвестиційної
політики та захищати свої інтереси у тих чи інших комітетах самостійно, або разом із
іншими країнами світу, які мають схожі інтереси у певних питаннях міжнародної торгівлі та
інвестиційної діяльності.
Нині важливо належно підготуватися до функціонування у системі СОТ, аби
скористатися її перевагами та нейтралізувати можливі негативні наслідки. Проте, аналізуючи
стан підготовки України до вступу у СОТ, мусимо констатувати недостатній рівень
поширення інформації та обмежену участь представників українського бізнесу,
громадськості та науковців у конструктивному обговоренні заходів для підготовки галузей
економіки та регіонів до функціонування в умовах нової системи міжнародних економічних
зв’язків.
Вступ України до СОТ означатиме подальшу лібералізацію зовнішньої торгівлі, що
матиме як позитивні, так і можливі негативні наслідки для економіки України. Набуття
Україною членства в СОТ сприятиме зростанню реального національного валового
внутрішнього продукту, збільшенню експорту української продукції, що буде пов’язано
насамперед із зменшенням втрат від антидемпінгових розслідувань та послабленням
тарифних бар’єрів для експорту вітчизняної продукції на зовнішні ринки, збільшенню
надходжень іноземної валюти та передбачає стабільніший курс гривні до світових валют. Зі
вступом України до СОТ буде скасовано більшість пільг на сплату ввізного мита, що
надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності. Це призведе до суттєвого збільшення
частки оподаткованого імпорту в загальному обсязі імпорту. Очікується, що втрати від
зниження митних тарифів будуть компенсовані завдяки збільшенню оподаткованого
імпорту. Створення однакових умов для платників податків, у свою чергу, також сприятиме
покращенню інвестиційного клімату, збільшенню інвестицій та прискоренню економічного
зростання. Це позитивно впливатиме на надходження у бюджет. Отже, нині можна
припустити, що за умови прийняття виважених рішень та скорочення податкових пільг,
факторів, що загрожуватимуть збереженню бюджетної збалансованості не виявлено, а
навпаки, вступ України до СОТ позитивно вплине на Державний бюджет, економіку України
в цілому та окремі її галузі. Досвід країн, що приєдналися до СОТ, свідчить, що лише за рік
перебування в СОТ іноземні інвестиції збільшуються більш ніж на 1% обсягу ВВП. У
Болгарії після вступу до СОТ інвестиції за рік зросли майже в чотири рази, у Словенії -
майже удвічі. Для України обсяг можливого щорічного зростання інвестицій оцінюється
експертами на рівні $500 мільйонів. Про це, зокрема, йшлося на обговоренні адаптаційних
механізмів входження до СОТ, влаштованому Українським національним комітетом
Міжнародної торгової палати [3, с. 3].
Приєднання до Світової організації торгівлі супроводжується зниженням тарифних і
нетарифних обмежень. Внаслідок цього деякі сектори національної економіки неминуче
зазнаватимуть негативного впливу. Особливо це стосується тих галузей української
промисловості, які не приносять значного прибутку та працюють практично збитково, та
секторів, які працюють в умовах значної захищеності або виживають лише завдяки
субсидіям. Іншими словами, багато підприємств зіткнуться з реальною ситуацією справжньої
ринкової конкуренції. Із набуттям членства у Світовій організації торгівлі Україна повинна
18
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
буде поетапно і поступово, не поспішаючи, крок за кроком знижувати бар’єри на шляху
торгівлі послугами та гармонізувати внутрішнє законодавство. Відсутність відчутного
прогресу у питаннях підвищення конкурентоспроможності українських транспортних
компаній, банків, страхових та інвестиційних компаній тощо, цілком очевидна. Це свідчить
про те, що за відсутності державного протекціонізму, чіткої стратегії розвитку ринків послуг
в Україні національні компанії не будуть здатні на рівних боротися із зарубіжними
постачальниками аналогічних видів товарів та послуг.
Заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняних
товаровиробників полягають у:
- наданні податкових пільг щодо сплати податку на прибуток для виробників
високотехнологічної (насамперед, машинобудівної) продукції, яка може стати
конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках;
- встановленні знижених ставок податку на прибуток для банків та інших кредитних
установ у разі придбання ними акцій підприємств, що виробляють високотехнологічну
конкурентоспроможну продукцію;
- стимулюванні створення в комерційних банках (перш за все тих, які спроможні
ефективно використовувати капітал на структурну перебудову економіки) спеціальних
фондів довгострокового кредитування за рахунок включення коштів, що йдуть на їхнє
створення, до валових витрат, а також коштів спеціальних агентств з підтримки ліквідності
банків, що здійснюють інвестиційне кредитування;
- наданні інвестиційного податкового кредиту для суб’єктів підприємництва, які
здійснюють ефективні інвестиційні проекти в експортно орієнтованих виробництвах,
здатних сформувати спеціалізацію України в міжнародному поділі праці, яка відповідає
національним інтересам;
- звільненні від сплати податку з прибутку на приріст обсягів експорту
високотехнологічної продукції порівняно з попереднім роком;
- скороченні ставки рефінансування для банків за умови, що кошти, залишені в
розпорядженні банків, спрямовуються під пільгові відсотки на інвестування підприємств, які
виробляють конкурентоспроможну продукцію відповідно до програм структурної
перебудови економіки;
- гарантуванні і страхуванні експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів
від довгострокових комерційних (банківських) і політичних ризиків;
- сертифікації і частковій державній підтримці ефективних експортно орієнтованих
проектів, що значно підвищить довіру до них вітчизняних і зарубіжних інвесторів;
- регулюванні цін і тарифів на продукцію природних монополістів (цін на енергоносії,
тарифів на електричну і теплову енергію, транспортних тарифів) [1, с. 125].
Доцільно наголосити на перевагах, які здобуває і ще здобуде Україна у процесі вступу
до СОТ та після нього. До таких переваг можна віднести:
- подолання дискримінаційного ставлення до України у світовій антидемпінговій
політиці;
- вдосконалення національного законодавства;
- посилення авторитету України у міжнародній економічній політиці;
- забезпечення дієвих механізмів правового захисту інвестицій та інновацій, творчого і
наукового потенціалу;
- розширення експортного потенціалу;
- прискорення реструктуризації та модернізації національного виробництва;
- відкриття широких можливостей щодо виходу на ринки більш ніж 150 країн - членів
організації, на долю яких припадає понад 95% світової торгівлі.
В той же час, потрібно вказати і можливі проблеми, які викличе вступ до СОТ:
- використання України іншими країнами як ринку збуту своєї продукції;
- занепад неконкурентоспроможних галузей економіки;
- перетворення України на країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання
